УКР РУС  


 Головна > Публікації > Доповіді та промови  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 59 відвідувачів

Теги
українська християнська культура автокефалія УГКЦ Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ УПЦ КП педагогіка Голодомор секти Ющенко Церква і політика Церква і влада Доброчинність Археологія та реставрація молодь Президент Віктор Ющенко конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква Мазепа церква і суспільство вибори монастирі та храми України Католицька Церква церковна журналістика милосердя Вселенський Патріархат постать у Церкві шляхи єднання церква та політика Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра діаспора іконопис розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство






Рейтинг@Mail.ru






Проблеми розвитку богословської освіти в духовних навчальних закладах УПЦ в умовах запровадження Болонського процесу в освітньому просторі України

  14 листопада 2008


Протоієрей Віктор Бедь, доктор філософії, магістр богослов’я

Доповідь на І Покровських міжнародних просвітницьких читаннях.
16 жовтня 2007 року, м. Київ

Українська Православна Церква, а відтак і Україна, вкрай потребують і давно вже повинні були мати власну стратегію розвитку Православної цивілізації на першу чверть нового ХХІ століття, яке відкриває нову еру  - еру гуманізації і глобалізації та зростаючої потреби людства в своєму духовному удосконаленні. Людина віруюча, духовно збагачена, громадянин-суверен повинна стати у центрі розвитку суспільства не лише як найвища цінність творіння Господнього, але й надзвичайно відповідальна особистість за свої помисли, слова, дії.

Оптимізація гуманітарної сфери

І звичайно, шлях до реалізації такої стратегії пролягає через оптимізацію гуманітарної сфери суспільного розвитку нашої держави.

Саме в гуманітарній сфері, через систему освіти - як духовної так і світської - необхідно забезпечити:

1)реалізацію конституційних прав громадян, зокрема свободу совісті, здобуття освіти, підвищення якості та безпеки життя;

2)поєднання в процесі гуманітарного розвитку християнських, національних і світових цінностей, моральності, поваги до  людської гідності на основі високого рівня освіченості з упровадженням в освітні програми основ християнської культури і духовності;

3)сприяння зростанню соціальної, благодійницької і гуманітарної діяльності перш за все Української Православної Церкви, утвердженню  духовних навчальних закладів  у новітній період входження вищої світської школи в європейський простір на принципах Болонської декларації.

Наразі система європейської вищої освіти визначає цілі Болонського процесу: введення двоциклового навчання (ступеневої освіти), запровадження кредитної системи, формування системи контролю якості освіти, розширення мобільності студентів і викладачів, забезпечення працевлаштування випускників, формування привабливості європейської системи освіти.

При цьому важливе місце відводиться глобалізації освіти в цілому як тенденції, під впливом якої навчальні заклади (духовні та світські), які раніше були обмежені в наданні освіти державними кордонами своєї країни, одержують можливість експортувати свої досягнення в галузі освіти і науки в інші країни. Глобалізація для вищої освіти в цілому, як зазначено в робочих матеріалах ЮНЕСКО при  розгляді питання «Вища освіта в ХХІ столітті» (Париж, 5-9 жовтня 1998 року), передбачає розробку таких ключових стратегій: інтернаціоналізація освіти, транснаціоналізація освіти, забезпечення міжнародної якості освіти, міжрегіональне та регіональне співробітництво в галузі освіти, використання інформаційних та комунікативних технологій (зокрема, дистанційної форми навчання), масовість вищої освіти та інше.

Зважаючи на те, що Україна у відповідності до своїх міжнародних зобов'язань перед Радою Європи з 2010 року переходить на міжнародні стандарти в галузі освіти, що базуються на принципах  Болонського процесу, то реформування вищих світських навчальних закладів спонукає і вищі духовні навчальні заклади реформувати свою систему у поєднанні зі збереженням багатовікового досвіду розвитку, зокрема православних духовних шкіл та  впровадженням освітніх новел в системі Міністерства освіти і науки України. Та, беручи до уваги те, що відновлені та новостворені духовні школи тільки за останнє десятиріччя одержали можливість повноцінного розвитку, нововведення в галузі вищої освіти, що випливають із Болонської декларації, є для нас новітнім простором, який нам іще необхідно належним чином вивчити і подолати.

Впровадження спеціальності «богослов'я (теологія)»

29 квітня 2002 року Міністерством освіти і науки України було видано наказ за № 280 про включення до переліку напрямків підготовки і спеціальностей, за якими в Україні проводиться підготовка спеціалістів із вищою освітою і спеціальність «Богослов'я (Теологія)». Після десятиріч панування  войовничого атеїзму дане рішення безперечно є революційним і знаменним в розвитку вищої освіти в Україні і громадянського суспільства в цілому.

Та, на превеликий жаль, слушна ініціатива Міністерства освіти і науки України, незважаючи на чималий відрізок часу з дня видання вищезазначеного наказу, в питаннях його реалізації по сьогоднішній день здебільшого залишається тільки на папері, в чому є немала вина і духовних навчальних закладів, які проявляють інертність у даному питанні. Хоч після зустрічі 17 липня цього року Міністра освіти і науки України Івана Олександровича Вакарчука з представниками релігійних конфесій та ухвалення відповідної резолюції з питань розробки державного стандарту для освітньо-кваліфікаційного рівня  «Магістр Богослов'я (Теології)» всі ми сподіваємось на позитивні зрушення у цьому питанні.

Перш за все хотілося б, щоб у результаті діалогу, що розпочало Міністерство освіти і науки України  з представниками релігійних конфесій, при розробці державного стандарту було прийнято до уваги пропозиції Церков. А це можливо тільки за умови включення представників вищих духовних навчальних закладів до складу робочої групи з розробки державного стандарту з «Богослов'я (Теології)» та до складу  науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки  України з «Філософії» та її відповідної підкомісії. З цих питань Українська Православна Церква в листах за підписом Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви вже неодноразово вносила свої пропозиції на адресу Міністерства освіти і науки України, але відповіді поки що так і не отримала.

З іншого боку, впровадження державного стандарту з «Богослов'я (Теології)» в Україні, політична система якої базується на плюралізмі політичних думок і багатоконфесійності, є не такою вже і простою справою, як може здаватись на перший погляд.

За своїм історичним корінням, споконвічними традиціями, культурою та віросприйняттям Україна безперечно є Християнською державою, менталітет народу якої сформований на православних цінностях. Тож природно було б, щоб саме православні цінності  лягли в основу розробки державного стандарту з «Богослов»я» (Теології)». Але поряд з цим слід враховувати і реалії сьогоднішнього дня. На сьогодні в Україні значна частина  громадян є вірниками інших релігійних конфесій. І вони, поряд із православними громадянами, мають рівні конституційні права на свободу віросповідання, а відтак в розробці державного стандарту з «Богослов'я (Теології)» Міністерству освіти і науки України слід врахувати інтереси як православних, так і греко-католиків, римо-католиків, іудеїв та інших.

Як же бути в цій ситуації?

Найперше необхідно з'ясувати і узгодити питання про те, до якого напрямку підготовки слід віднести «Богослов'я (Теологію)» як науку і спеціальність. Віднесення її до галузі знань «Гуманітарні науки» не викликає особливих заперечень. Але віднесення «Богослов'я (Теології)» до напрямку підготовки з «Філософії», на нашу думку, є проблематичним і взаємопротиречивим.

Як філософія займає своє достойне місце в системі наук, так і Богослов'я (Теологія) є окремішною і базовою наукою. Філософія (у перекладі з грецької - любов до мудрості) - найбільш загальна теорія, одна з форм світопізнання, одна із наук та форм людської діяльності  з особливим способом пізнання. В загальному розумінні під філософією розуміють діяльність, спрямовану на постановку і раціональне вирішення найбільш загальних питань, що стосуються сутності знань, людини і світу.

Богослов'я (Теологія) є цілісною системою віровчення тієї чи іншої релігії. Зокрема, православне Богослов'я (Теологія) - це система знань викладу Християнської віри (релігії) на основі Слова Божого, а саме Святого Письма Старого Завіту, Святого Письма Нового Завіту  та святого Передання під соборним керівництвом Православної Церкви. При цьому світосприйняття і місце людини в світі сприймаються виключно тільки через призму Боговизнання і панування Божественної теорії. Наукові дослідження в галузі Богослов'я (Теології) базуються на застосуванні метафізичного методу пізнання, за допомогою якого проводиться вивчення таких богословських (теологічних) дисциплін, як біблійна історія, догматичне, основне, порівняльне, моральне, аналітичне Богослов'я тощо.

З богословської точки зору,  православного віровчення «філософія» як наука може бути тільки  допоміжною наукою в системі богословських наук, а не навпаки. І це зрозуміло, оскільки ряд положень, теорій та вчень філософського напрямку є категорично неприйнятними для Богослов'я (Теології) того чи іншого віровчення. Богослов'я (Теологія) як наука не допускає двозначності в розумінні Божественної теорії в питаннях світосприйняття. Натомість філософія, як наука, базується у своїх дослідженнях на багатопланових та різнопланових   теоріях світопізнання.

На нашу думку, в межах напрямку підготовки з «філософії» гармонійним є спеціальність «релігієзнавство», що носить здебільшого загальнофілософський і міжконфесійний характер. Ця спеціальність не потребує  особливого відокремлення за конфесійними ознаками. Що не можна сказати про Богослов'я (Теологію) православне, католицьке, іудейське чи мусульманське.

Тож, на нашу думку,  доцільно було б у межах галузі знань «Гуманітарні науки» виділити окремий напрям підготовки з «Богослов'я (Теології)» і тим самим завершити процес інтеграції богослов»я (теології) як науки і спеціальності в системі наук і спеціальностей з яких в Україні проводиться підготовка спеціалістів з вищою освітою, а відтак і наукових, науково-педагогічних кадрів вищої категорії (докторів богослов'я, докторів богословських наук). А в межах цього напрямку виділити відповідно спеціалізації або ж спеціальності за конфесійною спрямованістю: православне Богослов'я (Теологія), католицьке Богослов'я (Теологія), іудейське Богослов'я (Теологія) тощо.

Зрозуміло, що в умовах багатоконфесійності вирішення цього питання потребує виваженості, взаємоповаги та взаємоузгодженості між Церквами  і державою. Не оминути тут і проблеми конфесійної визначеності і спеціалізації зі спеціальності «Богослов'я (Теологія)» при розробці і затвердженні державного стандарту, оскільки поняття «Богослов'я (Теології)» як системи конфесійного віровчення не може існувати в абстрактному, узагальненому розумінні поза приналежністю до тієї чи іншої релігійної конфесії. Однотипний  підхід можливий тільки в частині визначення загальнообов'язкових предметів із філософії, історії, філології, інформатики тощо, що є загальноцивілізаційним надбанням розвитку науки і освіти і оволодіння якими, поряд із вивченням богословських (теологічних) дисциплін, забезпечуватиме високий рівень підготовки спеціалістів з вищою богословською (теологічною) освітою.

Не менш важливою проблемою нині залишається і питання розробки окрім державного стандарту з освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістра Богослов'я (Теології)» і держстандарту з освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр Богослов'я (Теології)», оскільки він існує тільки з напрямку підготовки «Філософія»  за спеціальностями з «Філософії» та «Релігієзнавства».

Проблема взаємовизнання дипломів

У відповідності до Конституції та діючого законодавства громадяни України мають рівні права як на віровизнання, свободу думки, поглядів, здобуття освіти (початкової, середньої, вищої). При цьому слід зауважити що згідно з конституційними та законодавчими нормами, громадянам гарантується право на здобуття як світської, так і відповідно духовної освіти. Про що, коли мова заходить про духовну освіту,  представники влади чомусь або забувають, або не знають, або вдають, що не знають.

Наразі мова іде про вищу освіту і наукові ступені та вчені звання.

Питання здобуття вищої світської освіти та наукових ступенів, вчених звань регламентуються Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» і рядом Постанов Кабінету Міністрів України,  нормативних актів Міністерства освіти і науки та Вищої атестаційної комісії України. Рішення з цих питань, що приймаються уповноваженими діючим законодавством органами, установами та організаціями, а  відтак видані ними дипломи про вищу світську освіту, наукові ступені та атестати про вчені звання визнаються державою, надаючи їх носіям повноцінне право на професійне заняття в системі освіти і науки.

У свою чергу, здобуття вищої духовної освіти, присвоєння наукових ступенів та вчених звань в системі богословських наук регламентуються також діючим законодавством України, зокрема Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», Статутами релігійних організацій та  вищих духовних закладів, які в законодавчому порядку проходять державну реєстрацію, зокрема на сьогодні в Державному Комітеті України у справах  національностей та релігій. Але чомусь рішення з питань вищої духовної (богословської (теологічної) освіти, що приймаються уповноваженими, згідно діючого законодавства України органами, установами та організаціями релігійних організацій, а відтак видані ними дипломи про вищу духовну (богословську (теологічну) освіту, наукові ступені та атестати про вчені звання по сьогоднішній день, як і в часи комуністичного тоталітаризму і войовничого атеїзму, державою не визнаються, а їх носіям практично цілком по Україні робляться перепони щодо реалізації їх права на професійну діяльність у галузі освіти і науки (хоч, до прикладу, відповідні дипломи  та атестати Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія, як вищого духовного навчального закладу Української Православної Церкви рівноцінно визнаються з державними в країнах Європейського союзу).

Тож така дискримінаційна політика щодо  духовних навчальних закладів з боку як Кабінету Міністрів України, так і Міністерства освіти і науки України, є неправомірною, протиречить духу і букві Закону та принципам Болонської декларації,  зобов'язання з дотримання якої Україна задекларувала перед світовим співтовариством. При цьому слід звернути увагу, що державна система вищої освіти впродовж десятиліть не проводила підготовку спеціалістів з вищою духовною (богословською (теологічною) освітою, так само як не проводила і не проводить підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів у галузі богословської (теологічної) науки. Відповідно виникає питання: яким чином, не маючи власних педагогічних, наукових та науково-педагогічних кадрів у галузі Богослов'я (Теології), держава планує провести впровадження на практиці спеціальності «Богослов'я (Теологія) без залучення спеціалістів вищих духовних навчальних закладів? Або - яка буде якість підготовки спеціалістів-богословів (теологів) за державними стандартами, якщо їх підготовка буде проводитись не науково-педагогічними кадрами в галузі  богословських (теологічних) наук у прив'язці до тієї чи іншої конфесійної приналежності?

На нашу думку, факт  безпідставної і незаконної дискримінації щодо  духовних навчальних закладів є даниною минулій  ідеології атеїзму, ганебний досвід якої в умовах побудови правової і соціально зорієнтованої держави вже давно слід залишити в далекій історії. Настав час, коли органи державної влади, і зокрема Міністерство освіти і науки України, повинні сприймати духовні навчальні заклади як своїх рівноцінних партнерів і союзників у питаннях гуманізації і моралізації освіти і науки в цілому. На державному і Церковному рівнях необхідно знайти спільний діалог і ухвалити відповідне політичне рішення щодо взаємовизнання дипломів про вищу духовну (богословську  (теологічну) і вищу світську освіту та відповідно про взаємовизнання дипломів про наукові ступені та атестати про вчені звання вищих духовних навчальних закладів і вищих світських навчальних закладів у тих галузях, в яких вони спеціалізуються і є носіями сучасних знань.

При цьому Українська Православна Церква не претендує на те, щоб втручатись у діяльність світської системи освіти і науки, але натомість розуміє, що сама світська вища освіта  та наука не зможе здійснити належного рівня підготовку богословських (теологічних) кадрів з вищою  освітою та наукових, науково-педагогічних кадрів у галузі Богослов'я (Теології) без безпосередньої участі в цьому процесі вищих духовних шкіл.

З вивчення даної проблеми і для підготовки відповідних пропозицій та проектів рішень для органів державної влади і Церков доцільно було б створити спільну комісію за участю уповноважених  представників Міністерства освіти і науки України та релігійних організацій (здебільшого вищих духовних навчальних закладів).                                                                                                        

Розвиток вищої духовної освіти в контексті реформування вищої світської освіти  на принципах Болонського процесу

На сьогодні система вищої школи в Україні базується на принципах загальнодоступності, ступеневої підготовки та безперервності в здобутті вищої освіти. Ступенева освіта поділяється на два основні цикли, а саме здобуття вищої освіти у два етапи: бакалавр (базова вища освіта), з терміном навчання не менше 3-х - 4-х років, магістр (повна вища освіта),  з терміном навчання 1-2 роки.

Відтак особа, що здобула повну вищу світську освіту, може продовжити навчання в докторантурі (по-старому аспірантурі)

з терміном навчання від 2-х до 4-х років і здобути науковий ступінь доктора філософії або доктора в галузі науки (по-старому - кандидата наук).

При цьому, в умовах впровадження Болонського процесу вищі навчальні заклади наділяються широкими автономними правами щодо самоврядування, самостійно визначають зміст навчальних програм (з дотриманням вимог державного стандарту), наділяються правом присвоювати наукові ступені та вчені звання. На їх базі відбувається підготовка наукових, науково-педагогічних кадрів та через систему діючих Спеціалізованих Вчених Рад відбувається присвоєння наукових ступенів.

За таких умов, щоб зберегти існуючу систему духовних навчальних закладів без руйнування багатовікового досвіду розвитку духовних шкіл, яких в Українській Православній Церкві (згідно Православного церковного календаря 2009 року) на сьогодні нараховується 19, з них: духовних академій - 2, духовних семінарій - 7, інститутів -1, духовних училищ - 10 та одночасно адаптувати їх до загальнозрозумілої системи світської освіти, можливо є доцільним запозичити існуючу градацію освітньо-кваліфікаційних рівнів у галузі вищої освіти і для духовних навчальних закладів УПЦ з наступним поділом на: духовні училища, які б проводили підготовку молодших спеціалістів з терміном навчання 2-3 роки та правом  подальшого зарахування на 3-4 курси вищих духовних навчальних закладів (семінарій, академій); духовні семінарії, які б проводили підготовку бакалаврів (базова вища духовна освіта) з терміном навчання 4-5 років та правом подальшого зарахування на 5-й (1-й магістратури) курс вищого навчального закладу (академії); духовні академії, які б проводили підготовку магістрів (повна вища духовна освіта) з терміном навчання з першого курсу 6 років, а  на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра - 2 роки та правом подальшого зарахування в докторантуру (по старому аспірантуру) з терміном навчання від 2-х до 4-х років.

Окрім того, доцільним було б включити до навчальних програм духовних навчальних закладів  загальнообов'язкові  навчальні  дисципліни з філософії, історії, філології, інформатики тощо, що згідно державного стандарту є обов'язковими до вивчення у вищій школі за галуззю знань «Гуманітарні науки», що в свою чергу посилить правову підставу постановки питання про взаємовизнання дипломів про вищу духовну і вищу світську освіту в Україні.

При цьому слід узгодити навчальні програми між духовними навчальними закладами різних рівнів підготовки богословських кадрів з метою забезпечення зарахування молодших спеціалістів та бакалаврів відповідно на старші курси семінарій та академій.

З даного питання доцільним є створити при Учбовому Комітеті Української Православної Церкви робочу групу з представників духовних навчальних закладів з метою підготовки соборного проекту пропозицій та рішень щодо реформування духовної освіти в системі Української Православної Церкви з подальшим її затвердженням  Священним Синодом УПЦ.

Питання щодо правового статусу духовних навчальних закладів в системах духовної та світської освіти України

У відповідності до Конституції України та діючого законодавства в галузі вищої освіти, духовні навчальні заклади релігійних організацій не підлягають ліцензуванню і акредитації, а відтак не мають права видавати дипломи про вищу світську освіту державного зразка. З іншого боку, духовні навчальні заклади, які покликані  проводити підготовку богословських кадрів на засадах дотримання віровчення своєї релігійної конфесії і, в першу чергу, майбутніх священнослужителів за умов уведення державного ліцензування і акредитації можуть опинитись під неконтрольованим впливом державних органів влади, які не завжди у своїй діяльності можуть відповідати канонічним вимогам релігійної організації, що призведе до  прямого втручання у внутрірелігійну діяльність тієї чи іншої Церкви.

Тож, на нашу думку, держава не повинна втручатись у процес підготовки богословських (теологічних) кадрів з вищою духовною освітою, оскільки вона не може гарантувати в процесі такого втручання дотримання всіх канонічних норм і вимог, що діють у тій чи іншій релігійні організації. А нав'язування своїх стандартів з боку держави може  призвести до порушення конституційних гарантій на свободу віровизнання. За таких умов актуальною залишається проблема взаємовизнання дипломів про вищу духовну (богословську (теологічну) і вищу світську освіту як рівноцінних. Або Церква вимушена паралельно з підготовкою спеціалістів з вищою духовною (богословською (теологічною) освітою у власних духовних навчальних закладах проводити їх підготовку для здобуття вищої світської освіти в діючих ліцензованих та акредитивах вищих навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України, що надзвичайно ускладнить організацію навчально-виховного процесу  в двох ВНЗ одночасно.

Інший варіант - створювати власні вищі навчальні заклади зі статусом світських, здійснювати їх ліцензування та акредитацію  і через духовно-навчально-наукові комплекси та інтегрування навчальних програм самостійно вирішувати  проблему підготовки власних кадрів з вищою духовною і вищою світською освітою.

Як приклад, саме через створення духовно-навчально-наукового комплексу в складі вищого духовного навчального закладу Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія та приватного вищого навчального закладу системи Міністерства освіти і науки України - Карпатського університету імені Августина Волошина з Благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви було вирішено проблему підготовки богословських кадрів для потреб Української Православної Церкви зі здобуттям одночасно  вищої духовної та вищої світської освіти.

Духовно-навчально-науковий комплекс «Ужгородська Українська Богословська Академія Імені Святих Кирила І Мефодія - Карпатський університет імені Августина Волошина» (коротка історія розвитку)

1. Академія розпочала свою діяльність у січні 2002 року з благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви у формі приватного вищого начального закладу освіти під назвою Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія.

2. 29 грудня 2003 року рішенням Священного Синоду Української Православної  Церкви Академію визнано вищим духовним навчальним закладом Української Православної Церкви під назвою Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія (журнал № 33 від 29.12.2003 року засідання Священного Синоду УПЦ).

3. 27 травня 2004 року Статут Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія  зареєстровано в Державному комітеті України у справах релігії, наказ № 26.

4. У березні - квітні 2006 року, з метою здобуття випускниками Академії окрім вищої духовної освіти і вищої світської освіти, з Благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Українську Богословську Академію імені святих Кирила і Мефодія (приватний вищий навчальний заклад системи МОН України) реорганізовано в Карпатський університет імені Августина Волошина, який успішно було ліцензовано і акредитовано Міністерством освіти і науки України (оскільки згідно з законодавством України про вищу освіту духовні навчальні заклади релігійних організацій не підлягають ліцензуванню і акредитації). В подальшому на базі Академії та університету з Благословіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України було створено перший в Україні духовно-навчально-науковий комплекс «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія (вищий духовний навчальний заклад УПЦ) - Карпатський університет імені Августина Волошина (приватний вищий навчальний заклад системи МОН України). Скорочена назва ДННК «УУБА - КаУ».

5. 06 квітня 2006 року ДННК «УУБА - КаУ» офіційно визнано Мінстерством освіти і науки України як цілісний духовно-навчально-науковий комплекс Української Православної Церкви.

6. Через ДННК «УУБА-КаУ» випускники Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія окрім вищої духовної освіти здобувають і вищу світську освіту за напрямком підготовки «Філософія», спеціальністю «Богослов'я» (Теологія)» за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавр (базова вища освіта) та магістр (вища освіта), а студенти університету, що навчаються за іншими світськими спеціальностями (філософія, правознавство, психологія, фінанси, філологія, комп'ютерні науки), впродовж усіх років навчання додатково вивчають основи православного богослов'я (зокрема предмети: Катихизис, Святе Письмо Старого Заповіту, Святе Письмо Нового Заповіту, Основне Богослов'я, Догматичне Богослов'я, Вступ до Літургійного Богослов'я, Моральне Богослов'я, Історія Православної Церкви в Україні).  

7. На сьогодні університет, що є складовою ДННК «УУБА - КаУ», ліцензовано Міністерством освіти і науки України за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра та магістра. Університет (згідно з затвердженим МОН України Статутом) віднесено до вищих навчальних закладів III-IV рівня державної акредитації.

Підсумки

Таким чином, визначені Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви в січні 2002 - березні 2006  років підходи  щодо реформування вищої духовної освіти шляхом створення в системі УПЦ духовно-навчально-наукового комплексу «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія - Карпатський університет імені Августина Волошина» привели станом на сьогодні до таких позитивних результатів:

1) у вересні-жовтні 2007 року Академія та Університет пройшли сертифікацію щодо здійснення освітньої діяльності і стали одними з перших у Західному регіоні України членами Міжнародної освітньої організації з центром у м. Лондоні, через сертифікацію в якій  дипломи випускників УУБА та КаУ признаються в країнах Європейського Союзу;

2) за результатами освітньої діяльності 2006-2007 навчального року Карпатський університет імені Августина Волошина за визнанням Міністерства освіти і науки України посів 13 місце серед 64 вищих навчальних закладів не державної форми власності ІІІ-ІV рівнів державної акредитації;

3) Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія за досягнення з духовно-морального виховання і просвітницьку діяльність серед молоді у 2007 році нагороджена премією «Віднайдене покоління» відзначену Святійшим Алексієм ІІ, Патріархом Московським і всієї Русі;

4) у липні 2008 року університет офіційно акредитовано за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра за напрямком підготовки «філософія» та вперше в Україні ліцензовано за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр Богослов»я (Теології)»;

5) у липні-серпні 2008 року навчальна програма в університеті за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра з філософії, приведена у відповідність до навчальної програми з напрямку підготовки «Богослов'я (Теологія)» Академії, що дало можливість в умовах відсутності єдиного державного стандарту з «Богослов'я (Теології)» впровадити на практиці в життя наказ Міністерства освіти і науки України від 29 квітня 2002 року про внесення до переліку напрямків та спеціальностей підготовки осіб з вищою освітою спеціальності «Богослов'я (Теологія)» (для ліцензування університету з цього напрямку спеціалістами Академії та університету було розроблено ексклюзивну навчальну програму, комісію з розробки якої очолив Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви).

Таким чином, Українська Православна Церква на чолі з Блаженнійшим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України внесла свій скромний вклад у розвиток богословської (теологічної) освіти і науки в Україні щодо подолання проблеми про взаємовизнання дипломів про вищу духовну і вищу світську освіти.

Використані джерела та література:

1. Конституція України. К., 2007.

2.     Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».К., // http:zakon1.rada.gov.ua

3.     Закон України «Про освіту». К., //http:www.mon.gov.ua

4.     Закон України «Про вищу освіту». К., //http:www.mon.gov.ua

5.     Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.04.2002 р. за № 280. К., // http:www.mon.ua

6.     Статут про управління Української Православної Церкви. К.,// http:orthodox.ua

7.     Православний церковний календар 2009. К., УПЦ., 2009.

8.     Статут Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія. Ужгород, 2008.

9.     Макарий, Митрополит Московский и Коломенский. «Введение в православное богословие». Тутаев, 1999.

10. В.А.Цыпин. «Церковное право». М., 1996.

11. Історія філософії (за загальною редакцією В.І.Ярошовця). К., 2006.