УКР РУС  


 Головна > Публікації > Доповіді та промови  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 475 відвідувачів

Теги
церква і суспільство УПЦ КП Мазепа Голодомор Археологія та реставрація діаспора Католицька Церква Церква і медицина УГКЦ Церква і політика Доброчинність секти милосердя монастирі та храми України Предстоятелі Помісних Церков церква та політика Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство вибори Києво-Печерська Лавра автокефалія Церква і влада розкол в Україні педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко іконопис українська християнська культура конфлікти постать у Церкві комуністи та Церква Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) шляхи єднання молодь церковна журналістика забобони






Рейтинг@Mail.ru






Позитив у київському метро

  01 березня 2010


Протоієрей Владислав Софійчук, голова православного руху «Спаси і збережи»
 

Безцінний дар Божий

Життя людини починається з моменту злиття статевих клітин її батьків, тобто з моменту зачаття (Пс. 138.13,15-16) і є безцінним даром Божим. Тому будь-яке посягання на життя людини з моменту зачаття є неприпустимим і злочинним.

На сьогодні Україна належить до числа країн, в яких законом дозволяється штучне переривання вагітності (аборти). Існування в нашій країні такої практики абортів є ознакою його духовно-моральної  деградації й  глибоко суперечить багатовіковим традиціям життя українського народу, що ґрунтувалися на християнській вірі, глибокій повазі до людського життя, шануванні сім'ї, жінки саме як матері та носія життя, дбайливому ставленні до дитини.

Православна Церква виступає на захист найбезпорадніших людських істот - ненароджених дітей. Церква ні за яких обставин не може дати благословення на здійснення аборту. Не відштовхуючи жінок, які зробили аборт, Церква закликає їх до покаяння й подолання нищівних наслідків гріха через молитву, несення духовного труда над собою та участь у церковних таїнствах. У випадку, коли існує пряма загроза життю матері при продовженні вагітності, особливо якщо в неї вже є діти, Церква проявляє до таких жінок поблажливість. Відповідальність за гріх аборту разом з матір'ю несе й батько у випадку його згоди на здійснення аборту. Гріх лягає й на душу лікаря, який звершує аборт. Церква закликає державу визнати право медичних працівників відмовлятися від звершення аборту. 

 

Норма життя?

На сьогодні у більшої частини наших громадян не виникає питань щодо правомірності існування практики легальних абортів за таких причин: а) державної підтримки його, б) відсутності практично у трьох поколінь реального досвіду життя в суспільстві, для якого є неприйнятним позбавлення життя одних заради  «благополуччя» інших.

Нові покоління молодих людей сприймають таку практику як норму життя і це є жахливим фактом, що свідчить, по-перше, про глибину руйнації моральних засад життя суспільства, по-друге - є реальною ознакою загрози існуванню українського народу як нації та України як держави.

 

Релігійно-моральної оцінки вимагає також проблема контрацепції. Деякі види контрацепції фактично  мають абортивну дію, штучно переривають на самих ранніх стадіях життя ембріону й тому так само сприймаються як факт здійснення аборту. У відношенні до неабортивних видів контрацепції християнському подружжю слід пам'ятати, що продовження людського роду є однією з основних цілей шлюбу. Свідома відмова від народження дітей з егоїстичних міркувань обезцінює шлюб і без сумніву є гріхом.

Чисельність населення будь якої країни є головним фактором національної безпеки. Аборти і контрацептивний спосіб життя - причини різкого зменшення чисельності населення України.

Підраховано, що з моменту легалізації абортів у 1955 році український народ втратив близько 32 млн. осіб, що втричі перевищує число жертв голодомору. Офіційні дані Держкомстату свідчать, що за роки між двома останніми переписами населення України зменшилося на 5 млн. осіб (з 52 млн. до 47 млн.). Чи можливо підрахувати реальні втрати суспільства від контрацептивного способу життя?

Офіційні статистичні дані, які свідчать про зменшення за останнє десятиріччя кількості абортів майже в 3 рази, відображають процес переходу більшої частки абортів у «тіньовий» сектор приватних клінік та результати все більш широкого застосування контрацептивних засобів, дія яких полягає у недопущенні зачаття, або припиненні життя дитини на ранній стадії її розвитку.

Контрацепція не є альтернативою абортам, оскільки альтернатива - це необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну. Мета контрацепції і аборту аналогічна -не допустити появ у світ нової людини обставин.

Не може бути фактором, що виправдовує існування легальних абортів в Україні, бажання зменшити кількість материнських втрат від кримінальних втручань. У цьому випадку необхідно співставляти кількість гіпотетично врятованих життів матерів та кількість вбитих при цьому через аборти дітей.

Ризик виникнення смертельного або серйозного ускладнення для здоров'я жінки під час проведення операції аборту в умовах стаціонару є значно меншим, ніж від позалікарняного аборту, проте він має місце при будь якому аборті.

Безпечних абортів не існує. Аборти завжди мають непоправні згубні наслідки для фізичного та психологічного здоров'я всіх задіяних в цьому акті осіб. Ці наслідки в кожному окремому випадку з волі Божої та через людей, що причетні до цього акту, проявляються певним чином та у певний час від моменту переривання вагітності. Це може бути  смерть матері під час або після аборту, гінекологічні захворювання, втрата здатності до дітонародження, постабортний синдром матерів, членів їхніх сімей, медичних працівників - організаторів та виконавців операції, синдром вцілілих від аборту дітей, народжених до чи після абортування їхніх братів та сестер, руйнування сімейних відносин та сім'ї як такої.

Саме міцні сім'ї є умовою існування та сталого розвитку держави.

Існування в Україні інституту легальних абортів та контрацептивного способу життя, руйнуючи сферу сімейних відносин, зумовлюють поширення негативних процесів у всіх сферах життя країни.

Одночасно зазначена політика протирічить задекларованим державою цілям щодо побудови в Україні демократичного, гуманного суспільства та, щонайменше, статті 3 Конституції України, в якій «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Наша держава, маючи глибинні християнські корені, безумовно має узгодити своє законодавство із християнськими заповідями.