УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 76 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) молодь Церква і політика конфлікти розкол в Україні Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Ющенко Голодомор автокефалія Церква і медицина Археологія та реставрація комуністи та Церква Католицька Церква Вселенський Патріархат секти монастирі та храми України Священний Синод УПЦ церква та політика Доброчинність іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка українська християнська культура діаспора Предстоятелі Помісних Церков УПЦ КП постать у Церкві церква і суспільство церковна журналістика Мазепа краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі забобони вибори Церква і влада шляхи єднання Президент Віктор Ющенко УГКЦ милосердя






Рейтинг@Mail.ru






Києво-Печерський патерик: дива на Київських горах

  11 вересня 2008


Микола Тимошик

Якось під час недільної літургії в одній із церков на київських печерських горах зустрілися двоє шанованих у місті чоловіків - Іван та Сергій. Від особливого сіяння ікони Божої матері зійшли на них невидимі узи духовного поріднення. Чоловіки поклялися перед іконою завжди і в усьому допомагати один одному.
Незабаром Іван розхворівся. Перед­чуваючи кінець свого земного життя, по­кликав він свого друга. Дав йому гроші й попросив опікуватися своїм малолітнім сином Захарією. «Коли змужніє мій син, дай йому золота й срібла»,  - заповів Сергієві.
Захарія виріс. Вирішив нагадати дядькові Сергієві про батьків заповіт. Проте опікун заявив, що грошей в очі не бачив. Тоді Захарія попросив колишнього батькового друга заприсягнутися біля тієї ж ікони. Сергій і біля ікони ствердив, що не брав ніяких грошей. Та після лжесвідчення сталося неймовірне: чоловік враз закляк.
Перелякавшись, він признався в обмані й тут же показав місце, де зберігалися гроші. Юнак передав усе монастирю.
Незабаром побудована була на київських горах церква святого Івана Предтечі  - в ім'я боярина Івана й сина його Захарії...

Наведений епізод - один із багатьох, почерпнутих зі сторінок чи не найзагадковішої, найбагатшої  й найпопулярнішої пам'ятки старої української літератури, що отримала назву «Києво-Печерський патерик».

 

Слово про святих отців

 

«Патерик» у перекладі з грецької означає «батько, отець». Це слово вживали як назву збірок переказів чи оповідань про яскраві епізоди з життя духовних отців: пустельників, ченців.

 Традиція патериків започаткована у Візантії - перші збірки церковно-релігійних оповідань датовані ІV ст. («Патерик Синайський»). Дещо пізніше, у VІІ ст., створені «Патерик Скитський» та «Патерик Римський».

Українці теж мали власних отців та історії про них. Від самого початку облаштування життя пустельників на київських кручах  творилися дива. Перекази про них швидко поширювалися, обростаючи щоразу новими подробицями. Такий матеріал просто просився під перо книжників.

 Зараз годі з'ясовувати питання про конкретне авторство сторінок Патерика. Упродовж віків його доповнювали, змінювали десятки відомих і невідомих творців. І все ж історія зберегла імена перших авторів. Ними були лаврські ченці Полікарп та Симон, які жили у першій половині ХІІІ століття.

 В історичних документах та науковій літературі про цих ченців є немало суперечливих свідчень. Відомо тільки, що Полікарп прибув до Києва з Ростова і постригся в Печерському монастирі. Існує гіпотеза, що він пізніше став архімандритом Києво-Печерським і керував монастирем до трагічного погрому Києва монголо-татарами в 1240 році. Симон - також постриженик цього монастиря. Пізніше став ігуменом Різдво-Богородицького монастиря у Володимирі, згодом - єпископом Володимирським.

 

Книга, писана століттями

 В основу першої збірки переказів про Києво-Печерську Лавру покладено три твори Полікарпа й Симона: про перших печерських чорноризців, про спорудження печерської церкви та одне з послань про високий чин чернечого життя. На жаль, у цьому варіанті збірка не дійшла до наших днів.

 Маємо пізніші редакції, у яких мало змінювалися попередні тексти, але весь час додавалися нові. Окрім одинадцяти оповідань Полікарпа та дев'яти - Симона, Патерик поповнили два твори Нестора Літописця («Читання про Бориса та Гліба» і «Житіє Феодосія Печерського»), десять повчань самого святого Феодосія й ще ряд фрагментів із творів київських літописців.

 

Перша московська фальсифікація

 

Із початку ХV століття інтерес до «Києво-Печерського патерика» зростає. У 1406 році на замовлення тверського єпископа Арсенія й під його безпосереднім контролем у Печерському монастирі здійснюється написання нового варіанта збірника.

 Незважаючи на те, що Арсеній колись був послушником Києво-Печерської обителі, прославляти й захищати її він не став. Більше того, прагнув у всьому применшити її значення у розвитку православ'я серед слов'янських народів. Тверянин за походженням, Арсеній став адептом промосковської ідеології російського православ'я. Редакторські втручання, які були здійснені під таким кутом зору, помітно віддалили збірник від оригіналу.

У квітні 1462 року завершили роботу з укладання нового збірника оповідань про історію Києво-Печерської Лаври. Цього разу групою редакторів і каліграфів керував виходець із Західної України Касіян. Збірка мала дві редакції й вийшла не лише більшою за обсягом, але й цікавішою за змістом, зручнішою для читання. Ця редакція Патерика, яка отримала назву Касіянової, у майбутньому була взірцем для переписувачів і друкарів.

 

Патерик уперше надруковано... польською мовою

 

Як не дивно, але перше друковане видання Києво-Печерського патерика було здійснене... польською мовою. «Paterikon» побачив світ 1635 року в друкарні Києво-Печерської Лаври. Переклад старопольською мовою й редагування здійснив перфект Києво-Могилянської Академії Сильвестр Косів за ініціативи митрополита Петра Могили. В атмосфері наступу на православну віру після Берестейської унії 1595 року виникла гостра потреба оборони українського православ'я й святості православних Києво-Печерських отців.

Згодом Лаврське керівництво ініціює видання Патерика церковнослов'янською мовою - вперше в 1661 році, потім - перевидання 1678 та 1702 років. Ці видання відзначаються яскраво вираженим «українським слідом» - наявністю лексики, наближеної до розмовної української мови, що було особливістю лаврських видань кінця XVII ст.

 

Патерик: спроба привласнення

 

Саме народна мова Патерика та інших книг, друкованих в Україні, стала головною причиною появи указу Петра І від 5 жовтня 1720 року про заборону Києво-Печерській і Чернігівській друкарням випускати книги, «не согласные с московскими печатми», тобто видані не у відповідності з російським правописом. Після цього почалося активне вихолощування текстів усіх українських агіографічних та богослужебних видань. Неповний з ідеологічних міркувань Києво-Печерський патерик вперше вийшов у перекладі російською мовою в Московській друкарні в 1756 році. Це видання стало свого роду еталоном - передруковувалося згодом багато разів в інших видавничих центрах Російської імперії, в тому числі й у повністю «обмосковленій», за висловом Івана Огієнка, Києво-Печерській друкарні.

 Перша спроба перекласти Патерик українською мовою була здійснена ще за два століття до видання її в російському варіанті! Україномовний рукопис невідомого автора проіснував до початку ХХ століття в Ніловій Столбинській пустині. На жаль, подальша доля його невідома...

 «Києво-Печерський патерик» - один із духовних символів українства - все ж заговорив до свого народу його рідною мовою. Сталося це вже за часів незалежної України, у 2000 році. Символічно, що цю копітку роботу здійснило видавництво Києво-Могилянської Академії. Упорядником, адаптатором тексту сучасною українською мовою та автором солідних наукових приміток виступила Ірина Жиленко. Доводиться тільки пожалкувати, що наклад книги вкрай мізерний - усього лише тисяча примірників.

 Проте віриться, що в нашому сьогоденні, багато в чому бездуховному й аморальному, таки виникне потреба пізнати й осмислити дивовижний і досі не поцінований сучасниками світ Києво-Печерського патерика.

 

 

 «Друг читача»