УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 65 відвідувачів

Теги
Церква і медицина церква та політика забобони Католицька Церква Патріарх Алексій II Голодомор церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка автокефалія Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація милосердя шляхи єднання Ющенко постать у Церкві 1020-річчя Хрещення Русі діаспора Доброчинність Вселенський Патріархат Мазепа УПЦ КП вибори українська християнська культура Церква і політика іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні краєзнавство Києво-Печерська Лавра конфлікти молодь Священний Синод УПЦ Церква і влада комуністи та Церква секти УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






Легенди й перекази без цензури

  11 вересня 2008


Тетяна Щербаченко

( Райський сад. Українські релігійні легенди, оповідки, казки. - К.: Церковно-історичне наукове товариство, - 2005. - 127 с.)

Історія оповідань, які склали основу збірки «Райський сад», давня й цікава. Ще за часів, коли люди масово були не писемні, на полицях у хатах стояло кухонне начиння і книжки не вилежували там свої міцні боки, коли до епохи інтернету з його миттєвим обміном повідомленнями було ой як багато століть, основою передачі інформації була жива, рідна, зрозуміла всім її носіям мова. Та де, в ті часи навіть не всякий священик мав Євангелію, і з церковного вівтаря лунали відправи, акафісти й молитви просто з пам'яті. Мова релігійної служби, церковно-слов'янська чи грецька, була людям чудна й незрозуміла. То й не дивно, що все почуте від священика відповідно «було пристосовано» для розуміння.

Так виник іще один жанровий різновид фольклору, і вкоренився він міцно поруч із казками та легендами. Для людей, які переказували повчальні, зворушливі чи захопливі історії-інтерпретації з житія Ісуса, святих, апостолів, взаємин церкви з людьми, оповідки так і лишалися оповідками. А наука, якою тоді опікувалася релігія, прозвала ці тексти «апокрифами» (від грецького «таємний, сокровенний»), себто текстами начебто й релігійними, але «неканонічними».

До наших часів дійшло досить мало апокрифів - переважно ті, що збирали фольклористи кінця позаминулого століття. Ця дрібка текстів пройшла жорстку перевірку часом, і сьогодні читається як одкровення, десь наївне, десь розважливе, десь дуже мудре, але таке ж живе, як і згадка про теплу бабусину долоню.

Тут - і про хитрість Сатанаїла, якому довелося випльовувати вкрадений у Бога пісок (так з'явилися гори на землі), і про боголюблену кицьку, яка врятувала ковчег Ноя від катастрофи, упіймавши шкідливу мишу. Є тут і про відьмаків, і про нездалих янголів, і про віру, і про спокусу, і про покару, і про винагороду...

Словники тлумачать слово «релігія» (від лат. «набожність, святиня, предмет культу») як світогляд та світовідчуття, а також відповідну поведінку й специфічні дії, засновані на вірі в існування бога чи богів, надприродного. Найперші її прояви - магія, тотемізм, фетишизм, анімізм тощо. Можливо, Василеві Туркевичу, авторові передмови й упоряднику книжки варто було уважніше поставитися до визначень, і тоді б читач не дивувався, зустрівши доволі плутані твердження, що релігійний пласт усної народної творчості «почав формуватися в Х столітті, відразу після прийняття в Русі-Україні християнства як офіційної державної релігії». Виходить так, що до прийняття християнства людність на наших теренах (давньослов'янська чи давньоукраїнська - як кому до снаги) не мала релігії. Виходить, пан Туркевич поставив під сумнів авторитетні наукові обґрунтування релігійних пракоренів зокрема й української календарно-обрядової традиції.

А втім, лишімо ці суперечки фахівцям. Сказане вище ніяк не впливає на зміст книжки, адже, щоб отримати приємність від уміщених текстів, не обов'язково читати передмову, яка чимось нагадує «правильні» радянські тлумачення, що завше супроводили «неправильні» твори.