УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков церква та політика педагогіка Католицька Церква церква і суспільство церковна журналістика вибори шляхи єднання Ющенко Доброчинність Археологія та реставрація забобони Мазепа Церква і політика Голодомор українська християнська культура Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ постать у Церкві Президент Віктор Ющенко іконопис Церква і влада розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі конфлікти УПЦ КП монастирі та храми України комуністи та Церква краєзнавство милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і медицина молодь УГКЦ секти Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






Свято-Феодорівський храм ― промінь світла XIX століття

  08 December 2008


Андрій Свиридовський
Сьогодні Лук'янівка - один із центральних районів Києва, проте вона була такою не завжди. В середині XIX сторіччя Лук'янівка перетворилась із віддаленого селища під Києвом на справжній столичний відстійник. Саме до тих часів належить побудова Лук'янівської тюрми. Тут розкинулися страхітливі нетрі, куди збирались усі, хто опинився «за бортом» великого життя і не міг дозволити собі перебування у пристойніших районах міста. Промінцем світла у вічних сутінках злиднів стала побудова у 1856 році церкви, освячена в ім'я святого Феодора.

Центр благочинної діяльності

Вона була збудована на кошти генерала Олександра Федоровича Багговута, на честь якого названо також вулицю, на якій розміщений храм. Одним із завдань Свято-Феодорівської громади була опіка за «складними дітьми» Лук'янівки. Церква одразу ж стала центром благочинної діяльності.

З ініціативи настоятеля храму Костянтина Терлецького та Київської духовно-просвітницької спільноти на початку ХХ сторіччя поряд заснували Народний дім тверезості (чайну). У чайній намагались допомогти людям з алкогольною залежністю, проводили лекції про шкоду пияцтва. Також у Феодорівському храмі діяло дамське опікунство бідними. Утримували при церкві і притулок, який було об'єднано з приходською школою, та школу домоводства.

Однак Свято-Феодорівському храму судилося недовго «жити». Невдовзі вибухнула революція, а з нею і часи тоталітарного атеїзму, тому церкву було зруйновано.

Невгамовний археолог

Із самого початку своєї історії храм притягував відчайдушно відданих людей. Турвонт Кібальчич, відомий на той час київський історик і колекціонер, доклав багато зусиль для того, щоб принести в нетрі Лук'янівки світло надії. Він намагався створити у неблагонадійному районі сад і музей, але кожне його починання оберталося нінащо. На заваді в Кібальчича ставала тогочасна бюрократична машина: сад оголошували злодійським кублом, а на створення музею просто не давали дозволу.

Тоді рада з кількох меценатів Лук'янівки, серед яких був і Турвонт, вирішила побудувати у храмі точну копію кувуклії, Гробу Ісуса Христа, що мала б зацікавити віруючих. Кібальчич здійснив мандрівку до Єрусалима, де власноруч виміряв кувуклію. Повернувшись до Києва, він одразу розпочав роботу, і через шість років, у 1893-ому, нарешті було відкрито підземну святиню - храм Гробу Господнього. Вона знаходилась у південній частині соруди. В північному крилі сбудували копію печерного храму Климента Римського, оригінал якої є в Інкермані.

І це починання Турвонта Кібальчича нарешті принесло свої плоди. До святині потягнулися паломники, які приїжджали до Лаври, почали відвідувати храм і злиденні лук'янівські жителі.

Сьогоднішній покровитель Феодорівського храму, отець Петро Семащук, багато в чому схожий на Турвонта Кібальчича. Так само, як і йому, отцю Петру доводиться вести сутички з київською владою. Довгі дев'ять місяців чекав він на дозвіл проводити розкопки. Але через відпустки службовців найкраща пора для роботи - літо - була втрачена. Працювати почали лише наприкінці серпня.

Особливі обставини

Відновлення древніх святинь для отця Петра - також справа життя. Він зацікавився цим питанням, ще працюючи на духовно-просвітницькому телеканаліі «Глас» над програмою про забуті храми. Саме там він і довідався про церкву в ім'я Феодора Освяченого і її незвичайну історію.

Та, незважаючи на проблеми з владою, можна сказати, що отцю Петру та його групі археологів-ентузіастів щастить. Знявши верхні шари ґрунту, вони здивувались, наскільки добре збереглися пам'ятки та фундамент. Це і дозволило провести розкопки у досить стислі строки. «Нам допомогли особливі обставини, за яких було зруйновано храм, - розповідає отець Петро. - Коли встановилася радянська влада, церкву закрили, але сама будівля, що розміщувалась на одній із головних вулиць, постійно «мозолила» очі партслужбовцям. Тому 1935 року вирішили її знести і побудувати на тому місці будинок для військовослужбовців. Але будівля храму виявилася настільки міцною, що зруйнувати її, не пошкодивши будинки поблизу, було неможливо. Отож храм святого Феодора розбирали в буквальному сенсі слова по цеглинам. Звісно, наприкінці працювали вже так-сяк, тож фундамент лишився майже неушкодженим, а підземні пустоти святинь просто завалили будівельним сміттям. Будинок для військовослужбовців побудували поряд. До речі, будували його саме з тієї цегли, з якої був зведений храм».

Сквер на місці церкви

Після зруйнування Свято-Феодорівської церкви колишня її територія стала сквером, де любили проводити час за пляшкою вже сьогоднішні «складні діти» Лук'янівки. Як розповідає отець Петро, те місце справді було досить небезпечним і «проблемним». Тим більше дивним виглядає спротив, що спершу чинили місцеві жителі проти розкопок.

«Дивні люди, - каже отець Петро. - Для них краще, щоб були алкоголіки і наркомани, замість церкви. Певно, тому що у багатьох тут лишились погляди ще „тих часів". Наразі пікетів на вулиці Багговутівській не видно, там встановлено тимчасовий храм - намет, а святині вже навесні почнуть працювати як музей. Поки робітники завершують побудову тимчасового навісу над підземними храмами (8 грудня в храмі відбулося богослужіння). «Це буде календарне свято Климента Римського, і ми дуже радіємо, що вдалося закінчити хоча б частину роботи і провести богослужіння на його честь у його святилищі. З цього свята почнеться відродження храму». Кінцева мета Петра Семащука - повна відбудова будівлі з відновленням фресок у давньоруському дусі. «На щастя, фундамент храму досить міцний, у деяких частинах його товщина сягає 2,5 метра. Це значно полегшує роботу з відбудови храму», - каже він. А далі буде продовження доброї традиції благочинства Феодорівського храму, якою займалася парафія до революції. Тут планують відновити реабілітаційний центр для алко- та наркозалежних.

Зв'язок двох столиць

Отець Петро Семащук бачить у «Київському Єрусалимі» (саме так ще називають храм на Багговутівській) глибший сенс. «Київ та Єрусалим із самого початку мали багато спільного. Кажуть, розбудовуючи древній Київ, Ярослав Мудрий хотів, щоб тут усе було так само, як і в Єрусалимі: схожі вулиці, святині та храми в тих самих місцях. І нарешті, - доводить отець Петро, - велика мрія кожного християнина - побувати хоч раз у Єрусалимі, на місці поховання Христа. А мрія кожного слов'янина - відвідати Київ». Копія Гробу Господнього, на думку отця Петра, ні в якому разі не є бутафорією. «Звісно, якщо показати знавцю мистецтва копію картини Ван Гога, він може і образитись. Але для православного віруючого копія не є образою. Він розуміє, що коли до копії підійти з вірою, то можна отримати ту саму благодать. Торкаючись кувуклії, вони розуміють, що тим самим торкаються і прототипу в «священному місті», - каже він.