УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Предстоятелі Помісних Церков Католицька Церква Мазепа розкол в Україні комуністи та Церква забобони конфлікти Церква і влада Церква і медицина педагогіка іконопис вибори краєзнавство секти Києво-Печерська Лавра милосердя Голодомор церква і суспільство молодь УПЦ КП Археологія та реставрація шляхи єднання монастирі та храми України церква та політика Патріарх Алексій II церковна журналістика Церква і політика Священний Синод УПЦ діаспора Доброчинність автокефалія Ющенко українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






Віками намолений храм

  24 квітня 2009


Наталія Ракицька
У Києві, на пагорбі, що височіє над Куренівкою і Сирцем, стоїть, освячуючи їх, Кирилівська церква, збудована ще у домонгольський період. Цього року храм святкує своє 870-річчя. Церкву було освячено в ім'я патріархів Олександрійських святих Кирила та Афанасія (IV-V ст.ст.), які обстоювали догматичне вчення про Боговтілення і закликали до істинного вшанування Богородиці.

Історія храму

У ХІ-ХІІ ст.ст. в історії Київської Русі розпочався новий період - період феодальної роздробленості та княжих міжусобиць. Середина ХІІ ст. ознаменувалася запеклою війною за київський престол між представниками двох династій - київських Мономаховичів і чернігівських Ольговичів.

5 березня 1139 р. з боку Дорогожичів ("дорога на болоті", "на жичі") до Києва ввійшов князь Всеволод Ольгович. За роки свого правління йому вдалося поширити владу на всю Русь, навіть полоцькі князі, через укладення шлюбних союзів з дочками Всеволода, були підпорядковані князеві. За межами впливу Всеволода залишилися лише Галицьке та Суздальське князівства.

Як переможець, князь Всеволод Ольгович наказав закласти на високій київській кручі монастир (імовірно, чоловічий) з церквою, що, крім прямого призначення, слугувала ще й князівською родинною усипальнею і фортецею. Монастир і храм згодом отримали назву "Кирилівські", за християнським іменем князя. Але у 1146 р. після останнього невдалого походу на Галич, Всеволод захворів і помер, і був похований у Борисоглібській церкві Вишгорода, оскільки на той час "Кирилівська" церква ще не була добудована. Справу князя про­довжила його дружина Марія Мстиславівна, яка і завершила будівництво монастиря.

Під час монголо-татарської навали (1240 р.) храм був пограбований, з даху знято свинцеве покриття, однак сама церква вціліла. Проте життя в монастирі завмерло на цілих 300  років.

Через національні та релігійні утиски польських магнатів і шляхти наприкінці ХVІ ст. в Україні спалахують великі козацькі повстання, разом з цим розпочинається відновлення православних церков і монастирів. Стараннями та коштом князя Костянтина Острозького відроджується і Кирилівська обитель.

Після тривалої перерви першим настоятелем монастиря став ігумен Василій (Красовський) (1589-1594 рр.), який відродив духовне життя монастиря й повернув усі монастирські угіддя. Вже в середині ХVІІ ст. Кирилівський монастир, за значенням та чисельністю братії, стає другим після Києво-Печерської Лаври.

У 1651 р. монастир зазнає пограбування військами князя Януша Радзивіла. Проте меценати не залишили ченців у біді й надсилали посильні пожертви. Зокрема, щедро жертвувала родина козачого сотника Савви Григоровича Туптала, син якого, Данило, 8 років був насельником монастиря і прийняв чернецтво з ім'ям Димитрій (пізніше - святитель Димитрій Ростовський - видатний церковнний діяч, укладач славнозвісних "Четій-Міней"). У ХVІІІ ст. великих пожертв монастир майже не отримував й існував здебільшого завдяки власним угіддям і праці його насельників. У 1734 р. в монастирі сталася пожежа, внаслідок якої постраждала й церква. Частину коштів на ремонт надала імператриця Єлизавета Петрівна, відвідавши обитель. Проте Кирилівський монастир і надалі не раз зазнавав лиха: у 1751 і 1754 рр. згорів іконостас Кирилівського храму, а в 1757 р. було пограбовано вівтар і ризницю. Однак, незважаючи на матеріальні труднощі, ченці не полишали турботу про знедолених. Так, під час епідемії моровиці у 70-х рр. ХVІІІ ст. у Кирилівській обителі знайшли притулок члени сімей хворих.

У 1786 р. указом Катерини ІІ Кирилівський монастир було розформовано, його землі відійшли до державної скарбниці, а в приміщеннях монастиря був влаштований Будинок для інвалідів. Начиння із закритих храмів і вівтарів було передано або продано іншим церквам.

У 80-х рр. ХІХ ст. у Кирилівській церкві проходять ремонтно-реставраційні роботи під керівництвом відомого мистецтвознавця А. В. Прахова, який добився дозволу звільнити весь храм від нашарувань тиньку, щоб відкрити фресковий живопис. Водночас був демонтований дерев'яний п'ятиярусний і встановлений новий з білого мармуру одноярусний іконостас, ікони до якого на цинкових дошках написав російський худож­ник Михайло Врубель.

У 1929 р. у храмі було створено музей, який з 1965 р. став філією архітектурно-історичного заповідника "Софія Київська", а з 1994 р. по суботах і неділях та у великі церковні свята тут звершується служба Божа.

Архітектурні особливості старовинного храму

В основі будівництва спорудженого з плінфи храму - візантійська хрестово-купольна система. Загальна площа церкви (з урахуванням другого поверху) - близько 600 м2, висота - 28 метрів. Вінчався храм напівсферичним куполом.

Після монголо-татарської навали стіни храму 300 років стояли оголені. Перший ремонт та неповне поновлення живопису храму після довгої перерви, у другій половині ХVІ ст., здійснив ігумен Василій (Красовський). У ХVІІ ст. стіни храму частково були розписані темперним живописом. А ХVІІІ ст. було для храму періодом постійних і тривалих ремонтів. Після пожежі 1734 р. ремонтними та будівельними роботами в обителі займався відомий український зодчий Іван Григорович-Барський. Після закінчення ремонту храм набув рис, притаманних україн­ському бароко, - саме таким він зберігся й донині. І.  Григорович-Барський на території обителі також будує свою першу надбрамну церкву із дзвіницею (зруйновану в 30-х рр. ХХ ст.).

Яскраво відображають особливості архітектури Кирилівської церкви залишки стародавньої хрещальні, 4 погребальні ніші - аркасолії, в яких, до розграбування 1651 р. військами Януша Радзивіла, стояли саркофаги з тілами дружини князя Всеволода, його сина Святослава (одного з головних героїв "Слова о полку Ігоревім"), невістки та онука князя. А в північній стіні є прохід, що веде на хори, де розташовувалася князівська молитовня. Особливу увагу привертає хід у південній стіні, з дияконника до отвору над вівтарем, на висоті 4-5 м. У ХІІ ст. між двома стовпами будівлі кріпилась шиферна плита, так званий балкон. Сучасні дослідники храму висувають версію, що на ньому молився князь Всеволод. Напроти балкона знаходиться композиція "Святитель Кирил зцілює біснуватих", де на фоні Червоної гори святитель своєю молитвою упокорює двох одержимих злими духами. У житії св. Кирила розповідається про те, що святитель мав дар зцілення біснуватих, серед яких чимало психічно хворих. Напевно, саме тому на території колишнього Кирилівського монастиря Промислом Божим згодом було розміщено міську психіатричну лікарню.

Під храмом були великі печери (частину з яких забудували в радянські часи), де жили монахи-самітники. Ймовірно, із цих печер був хід до вівтаря храму, й самітники могли слухати богослужіння, перебуваючи саме у цьому переході.

Живопис храму - золота скарбниця художньої спадщини України

У храмі збережено три види живопису: фреска ХІІ ст., яєчна темпера кінця ХVІІ ст. (портрет ігумена монастиря І. Монастирського) та олійний розпис ХІХ ст. Особливо вражає майстерність невідомих древніх живописців ХІІ ст., адже вони малювали настінні ікони на вологому тиньку. Тиньк повільно висихав, вкриваючи зображення тонкою плівкою. Така техніка забезпечувала довговічність, однак поки що не існує технологій реставрації фрески. Саме тому всі настінні ікони ХІІ ст., які дійшли до нас (незважаючи на те, що стан збереження їх різний), є унікальними. Візиткою Кирилівської церкви вже давно стала фреска "Ангел, який звиває небо в сувій" із композиції "Страшний суд". Безцінними є композиції дияконника, де зображено епізоди з житій святих Кирила і Афанасія Олександрійських. Але найяскравішою перлиною давнього живопису є зображення на південній апсиді (які не мають аналогів у балкано-візантійському колі) солуньских і македонських святих - Іосифа Солунського, Іоанна Македонського, Климента та ін.

У 80-х рр. ХІХ ст. під час ремонтно-реставраційних робіт, у яких брали участь учні та викладачі Київської художньої школи М. Мурашка та російський художник М. Врубель, було пошкоджено унікальний церковний живопис ХІІ ст. Тоді церковна комісія ухвалила рішення про те, щоб фреску, яка добре збереглася, не чіпати; місця, де було дуже пошкоджено живопис, перемалювати олійними фарбами, зберігаючи при цьому сюжет і композицію, а там, де не було живопису, створити нові композиції. Водночас за проектом А. Прахова було встановлено новий одноярусний іконостас і парапети хорів з італійського мармуру у псевдовізантійському стилі. Повторне відкриття замальованої фрески відбулося вже після того, як Кирилівську церкву було оголошено Державним історико-культурним музеєм-заповідником (у 1929 р.). У храмі збереглося понад 800 м2 унікального фрескового живопису домонгольського періоду, який є справжнім скарбом вітчизняного церковного мистецтва.

Крім фрескового та темперного живопису, у храмі є велика кількість олійного живопису ХІХ ст. Ці композиції належать до золотої скарбниці художньої спадщини таких видатних українських живописців, як І. Їжакевич, Х. Платонов, І. Селезньов, М. Пимоненко, С. Гайдук та ін., а також відомого російського художника М. Врубеля.

Заходячи до Кирилівського храму, потрапляєш в інший світ, далекий від мирської суєти. Десь там, унизу, шумить дорога, вирує сучасне життя, а тут плин часу ніби зупиняється. У храмі особлива атмосфера. Завдяки віковій намоленості, завдяки старовинним іконам: адже понад 800 років тут молилося багато поколінь наших православних предків. Храм за свою довгу історію зазнав багато випробувань. Та чи не є для нього випробовуванням сучасність? Якою ми залишимо цю святиню нашим нащадкам? Гадаю, лише спільними зусиллями Церкви, працівників науки і мистецтва, народу Божого, усіх, кому по-справжньому не байдужа доля святині, можливо зберегти й відродити її. З Божою допомогою зводилися храми на Русі, зводилися для духовного вдосконалення, для молитовного єднання. Тому збереження та відродження святинь повинно починатися з відродження в них молитви, з нашого покаяння.

"Церковна православна газета", №7-8 (233-234), квітень 2009 року.
П
ідписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.