УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 76 відвідувачів

Теги
іконопис конфлікти Вселенський Патріархат педагогіка Церква і політика Ющенко милосердя краєзнавство Президент Віктор Ющенко діаспора Церква і медицина молодь Доброчинність Католицька Церква церква і суспільство забобони церковна журналістика Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура постать у Церкві комуністи та Церква секти Предстоятелі Помісних Церков Мазепа Археологія та реставрація Голодомор УПЦ КП Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія Церква і влада Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України церква та політика вибори розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«Кров мучеників — сім’я християнства»

  21 травня 2009



Знайомлячись з фактами нещадної жорстокості післяреволюційних репресій, що на довгі роки охопили Росію і знищили безліч безневинних людей, все більше й більше дивуєшся - звідки виросло це зло? Може, це інерція насильства Першої світової, громадянської і Другої світової воєн, коли ворог повинен був бути знищений будь-якою ціною і загибель людей ставала буденною? Але тоді в чому криються корені цих воєн? У бажанні побудувати кращий світ? Для кого і якою ціною? У бажанні збагатитись і мати безмежну владу? Але ж історія неодноразово навчала, що царство, побудоване на крові, не встоїть. Зрозуміло одне: людський розум помутився і допустив кровопролиття. Але хвороба ця не виникла раптово. Довгий час вона дозрівала в політично й економічно могутній країні, яка була також твердинею православної віри... Архієпископ Іоанн (Шаховський), перед очима якого розгорталися події перших революційних років, так описав цей період у своїх спогадах: "Це був початок уже загальноросійського ірраціоналізму. Завихрювався і виповзав з Росії, з її щілин і ран російський гріх. Вилазили темні духи, що мстили Росії за рештки Божої правди, що залишалися в ній. Росія жалюгідними рештками своєї віри не могла протистояти цим духам".

Але там, де більшає гріх, примножується і Божа благодать. Господь не полишив Своєї Церкви. Пройшовши через роки випробувань, збагатившись подвигами мучеників і сповідників віри, вона знов воскресла. І ми повинні пам'ятати те, що було зовсім недавно, щоб зробити правильні висновки з уроків історії, щоб наш розум не затьмарився гріхом боговідступництва і братовбивства.

Ігумен Лонгин (Чернуха)

Періоди гонінь на Православну Церкву в ХХ столітті

Перша хвиля гонінь (1917-1920). Захоп­лення влади, масові пограбування церков, розстріли священнослужителів.

Ця хвиля гонінь забрала понад 15 тис. життів розстріляних тільки в 1918-1919 рр. Загальна кількість репресованих - 20 тис. Майже всі сутички, всі арешти закінчувалися розстрілами.

Друга хвиля гонінь (1921-1923). Вилучення церковних цінностей під виглядом допомоги голодуючим Поволжя.

Розстріляно близько 1000 людей, майже 20 тис. репресовано. Більшовики вдають ніби чинять справедливо, на відміну від самосудів 1918 р. влаштовують показові суди.

Гоніння 1923-1928 рр. Насаджування при підтримці ВНК-ГПУ-ОДПУ обновленського розколу для знищення Церкви зсередини. У ці роки кількість репресованих складає приблизно третину щодо репресій 1922 р.

Третя хвиля гонінь (1929-1931). "Розкуркулення" та колективізація.

3-тя хвиля гонінь втричі перевищує репресії 1922 р. (близько 60 тис. арештів і 5 тис. страт) у 1930 і 1931 рр.

Гоніння 1932-1936 рр. "Безбожна п'ятирічка", названа так за поставленим завданням: знищити всі храми й вірян. Масові гоніння священнослужителів на Україні.

Четверта хвиля (1937-1938). Страшні роки терору. Прагнення знищити всіх віруючих (включно з обновленцями).

Ця хвиля приблизно вдесятеро перевищує за кількістю арештів репресії 1922 р. (а за розстрілами - у 80 разів). Розстріляний кожен другий (близько 200 тис. людей репресовано і 100 тис. страчено в 1937-1938 рр.).

Гоніння 1939-1952 рр. Друга світова війна. Переслідування священнослужителів у приєднаних країнах Прибалтики і західних областях України і Білорусі, а також в областях, які звільняли від німців.

До 1939 р. були закриті всі (їх було в 1917 р. більше 1000) монастирі й понад 60 тис. храмів, служба звершувалася тільки приблизно в 100 храмах. В 1939 р. після приєднання Прибалтики та західних областей України і Білорусі кількість православних монастирів і храмів в СРСР значно збільшилася.

1939-1940 рр. - гоніння близькі до 1922 р. (1100 страт на рік).

1941-1942 рр. - за кількістю страт можна порівняти з 1922 р. (2800 страт).

1943-1946 рр. - число репресій різко скорочується.

1947, 1949-1950 рр. - знову сплески репресій (за доповіддю Абакумова, "з 1.01.47 по 1.06.48 арештовано за активну підривну діяльність 679 православних священиків

Дослідження завершуються 1952 р., тому що в 1953-1989 рр. репресії мали інший характер; розстрілів було мало, кількість арештів - кілька сотень на рік. У цей період масово закривали храми, священнослужителів позбавляли державної реєстрації, а отже, і засобів до існування, віруючих людей звільняли з роботи і т. п. Ці гоніння вимагають спеціальних методів дослідження.

Висновок

Кожен (віруючий чи невіруючий), хто знайомиться зі статистикою новомучеників, не може бути байдужим. Яку мужність і спротив виявила Руська Православна Церква тоталітарному сатанинському режимові, коли всі сили пекла повстали на неї! Тисячі простих сільських священиків стали великими героями. З якою вірою і вірністю, з якою самопожертвою пройшли вони свій життєвий шлях.

2500 святих вшанувала Руська Православна Церква на початку ХХ століття, з них руських святих - 450. Зібрані відомості далеко ще не є завершеними. Але очевидно, що кількість справді святих мучеників і сповідників, яких дала Руська Церква в ХХ столітті, налічує десятки тисяч людей. До січня 2004 р. 1420 новомучеників прославлені Руською Православною Церквою у лику святих мучеників і сповідників. Їхня кількість зростає з кожним засіданням Священного Синоду.

Таким чином, Руська Православна Церква стала переважно Церквою Новомучеників.

Наприкінці II століття християнським апологетом Тертуліаном були сказані слова, що стали крилатими: "Кров мучеників - сім'я християнства". ХХ століття засіяло цим сім'ям руську землю, наше завдання - донести його до сердець людських, і воно дасть свій благодатний плід сторицею!

За Н. Є. Ємєльяновим "Оцінка статистики гонінь на Руську Православну Церкву" (1917-1952 рр.) pstbi.ru

Новомученики Православної Церкви

"...4 червня 1918 р. був по-звірячому закатований архієпископ Пермський Андроник. Після страшних тортур його закопали в землю, а потім розстріляли через шар ґрунту. На Всеросійському Соборі було вирішено послати на розслідування цього жахливого вбивства архієпископа Чернігівського Василія (Богоявленського), але його разом з архімандритом Матфеєм дорогою до Пермі більшовики витягли з вагона й розстріляли 1 серпня 1918 р.

Архієпископа Тобольського Гермогена (Долганова) 19 червня  1918 р. втопили в річці Турі, прив'язавши йому двопудовий камінь.

Єпископа Селенгинського Єфрема (Кузнєцова) розстріляли в Москві 23 серпня 1918 р. разом з багатьма іншими, серед них був і полум'яний трибун Руської Православної Церкви отець Іоанн Восторгов.

Єпископа Пермського Феофана (Ільмінського) втопили в річці Камі 11 грудня 1918 р. У 30-градусний мороз його багаторазово опускали у проруб, тіло мученика вкрилось льодом, але він все ще залишався живим, тоді його втопили.

Єпископа Михайлівського Ісидора (Колоколова) посадили в м. Самарі живим на палю в 1918 р.

Єпископа Сарапульського Амвросія (Гудка) в м. Свіяжську живого прив'язали до хвоста коня, і ним він був убитий.

Єпископа Астраханського Митрофана (Краснопольського) у липні 1919 р. скинули з високої стіни, і він розбився на смерть.

Архієпископ Воронезький Тихон (Никаноров) був повішений на Царських вратах Митрофанівського монастиря в грудні 1919 р.

Єпископа Єнотаївського Леонтія (Вімпфена) після загибелі кинули на смітник і, незважаючи на прохання його пастви, не видали для поховання.

Єпископ Ревельський Платон (Кульбуш) був по-звірячому вбитий у Юр'єві 14 січня 1919 р.

Архієпископ Нижньогородський Іоаким (Левицький) 1918 р. був повішений головою вниз у храмі в м. Севастополь.

Єпископ В'яземський Макарій (Гнєушев), блискучий церковний оратор, був убитий у Смоленську разом з іншими 14 людьми в 1918 р .

Єпископ Балахнинський Лаврентій (Князев) був убитий у 1918 р.

Єпископ Верненський Пимен (Бєлоліков) був убитий у 1918 р., єпископ Камишинський Герман (Косолапов) був убитий як заручник у 1918 р.

Єпископ Кирилівский Варсонофій (Лебедєв) був убитий у 1918 р. (його закололи багнетами).

Єпископ Акмолінський Мефодій (Красноперов) був убитий навесні 1921 р. у Петропавлівському кафедральному соборі. В одну з відкритих ран йому встромили хрест.

Єпископ Омський Сильвестр (Ольшевський) помер після тортур у березні 1920 р. в Омській в'язниці.

Єпископа Уфимського Симона (Шлеєва) застрелили у власній квартирі 6 липня 1921 р.

Митрополит Кутаїський Назарій (Лежава) заздалегідь перед розстрілом відспівав себе живого в кутаїській в'язниці в 1924 р .

Поки що зупинимося на цьому переліку вищих представників Православної Церкви, вбитих у перші роки панування радянської влади, оскільки через безліч фактів усіх важко перелічити.

Для повноти картини не завадить пригадати деякі звірства з представниками нижчого духовенства Православної Церкви. Так, у селі Байрачах Ізюмського повіту Харківської губернії, в день перенесення шанованого Святогірського образу Божої Матері, комуністи напали на приватний будинок, де були прийняті на ніч ієромонахи Модест, Іринарх та ієродиякон Феодот, і по-звірячому вбили їх, а також господаря будинку та його малолітню дочку.

У Харкові 80-річного ієромонаха Амвросія перед розстрілом комуністи били прикладами, а священика Димитрія там же вивели на кладовище, роздягли догола й зарубали шаблями в 1918 р.

У Спасівському монастирі матрос Дибенко заарештував 75-річного настоятеля, вивів його в поле й убив, спершу зрізавши з голови шкіру з волоссям, потім нахилив йому голову і почав рубати шию. Про це він, напідпитку, з гордістю розповідав своїм друзям.

В Ізюмському повіті сільського священика о. Лонгинова комуністи заарештували і повезли до міста. Дорогою його пошматували ножами і кинули в річку.

У Кубанській області в ніч на Святу Пасху під час богослужіння був схоплений і закатований священик Пригоровський. Там же були вбиті після триденних катувань священики Лисицин, Флеченський і Бойко. В останнього було розірване горло.

У Тверській області священика Іоанна Рябухіна живим закопали в яму разом з іншими розстріляними.

На залізничній станції Чапліно Єкатеринославської губернії був убитий архімандрит Веніамін. Після жахливих катувань йому відрубали голову.

У Полтавській губернії в 1918 р. комуністи зайняли Спасо-Преображенський монастир у м. Лубни. Зібрали всю братію на чолі з ігуменом Амвросієм і розстріляли 17 чоловік. Ігумена вбивав комісар Бакай. Коли прийшла Добровольча армія, архієпископ Іоасаф (Скородумов), який нині (написано у 1954 р.) живе в Аргентині, а тоді був ієромонахом, ховав усіх убитих.

У Полтаві наприкінці червня 1918 р. після жахливих катувань був по-звірячому вбитий ієромонах Нил.

Мною наведено лише незначну кількість убивств у роки більшовицького розгулу. Пізніше вони катували своїх жертв більше криючись, хоча застосовували ті самі, та ще досконаліші методи тортур".

Фрагменти статті архієпископа Чилійського Леонтія (Филипповича, † 1971) "Методи комуністичної боротьби з Православною Церквою в Радянському Союзі до початку Другої світової війни". 20 липня 1954 р.,

м. Santiago de Chile

"Церковна православна газета", №10 (236), травень 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.
   
Ікона новомучеників

Ікона новомучеників