УКР РУС  


 Головна > Публікації > Довідкові матеріали  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 106 відвідувачів

Теги
церква та політика діаспора постать у Церкві Києво-Печерська Лавра церква і суспільство Мазепа вибори милосердя Голодомор Церква і влада Патріарх Алексій II церковна журналістика забобони педагогіка Церква і політика українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну Доброчинність Археологія та реставрація УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков автокефалія Ющенко іконопис Вселенський Патріархат монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ конфлікти молодь краєзнавство секти Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко УПЦ КП Католицька Церква розкол в Україні комуністи та Церква шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






ОЛЕКСАНДР СУВОРОВ: «Бував безславний, бував cлавний»

  26 листопада 2009


Ігумен Лонгин (Чернуха)
24 листопада виповнилося 280 років від дня народження О. В. Суворова. Пропонуємо до вашої уваги уривок бесіди архієпископа Сан-Франциського Іоанна (Шаховського) про великого полководця, в якій він торкнувся питання про витоки й образ істинного подвигу.

Слово «релігія» означає зв'язок. Релігія - зв'язок з вищим життям, з Богом. Хто прагне своє життя удосконалювати, покращувати, пов'язує його з тим, що краще від нього, сильніше за нього. А краще ніж людське життя - Божественне життя. І з цим Божественним життям людина пов'язує себе різними шляхами: і розумом - роздумами, і серцем - любов'ю, і волею - творенням добра. Це і є релігія.

Чим вище релігія, тим досконаліший сенс життя і глибше його пізнання. Вірити у хибні та злі ідеї - все одно що вклонятися ідолам, звірам, камінню - вони не звеличують, а принижують людський дух.

Найбільший пророк антихристиянства нашої епохи, німецький філософ Фрідріх Ніцше втрачає розум і стає психічнохворим. Його вірні й фанатичні послідовники: Гітлер, Альфред Розенберг, Людендорф та інші, які вважали себе титанами, надлюдьми й замислювали стерти ім'я Христове в усьому світі, - стають психічнохворими маніяками і гублять не лише самих себе, але ще й ведуть до погибелі і свій народ. «Ти переміг мене, Галілеянине», - звертаючись душею до Христа, вигукнув найзапекліший ворог християнства Імператор Юліан, тяжко поранений під час битви з персами.

Усе зло світу - від матеріалізму й егоїзму, де б не виявлялася ця духовна смерть. Непохитні, справжні цінності творилися лише силою Божою через людей. І кращі представники людської історії це знали і в це вірили. Візьмемо яскравий приклад такого славетного героя руської та європейської історії, - Олександра Васильовича Суворова...

Суворов мав глибоку віру в Бога, любив Сина Божого Іісуса Христа, був вірним сином Руської Православної Церкви.

Ось, наприклад, як згадує про свої зустрічі із Суворовим шведський генерал Густав Армфельдт (1757-1814): «Суворов запросив мене обідати о 8-й годині ранку. Я прийшов і застав його за богослужінням. Він читав велику книгу, кидався на землю (тобто робив земні поклони), а потім пішов, узяв музичні ноти, по яких він довго наспівував упівголоса, розглядаючи, перш ніж віддати їх хлопчикам, які були у полках півчими, і півчим хору. Церква була цілковито облаштована; мене запевнили, що там усього вистачало і що все перевозилося на шести конях. Це - єдина особиста хура князя-генералісимуса. Потім ми спускалися сходами через двір і ввійшли до невеличкої хатинки, де була нестерпна спека. Зовсім маленька кімната з ліжком, столом і чотирма стільцями була спальним і робочим кабінетом Суворова. Інша, теж зовсім маленька, була його їдальнею і залою. Ми сіли за стіл - я поруч з ним, і трапеза складалася із найнесмачнішої руської пісної їжі...».

Все тут було характерним для Суворова, який любив Церкву... Цікавий ще й такий момент зі спогадів Армфельдта:

«Позавчора ми обідали у старого (тобто Суворова)... З-поміж багатьох дивних речей, які він говорив, було, проте, і багато дивовижних слів і висловів... Коли ми встали з-за столу, він сказав: „Панове, не англійські гроші, не руські багнети, не австрійська кавалерія і тактика, не Суворов установлять порядок і отримають перемогу з бажаними наслідками, а справедливість, безкорисливість, яку внесуть у політику, прямота, шляхетність і порядність, які привертають серця, - ось чим можна досягти всього..."».

Хіба не можна ці слова Суворова повторити в наші дні? Віра в Бога не тільки не розслаблювала Суворова, вона й надавала йому сили бути безстрашною і морально стійкою людиною, воїном-християнином - Суворовим.

Прокидався Суворов за 2 години до світанку, «пив чай, обливався водою й удосвіта йшов до церкви, де відстоював утреню й обідню, до того ж читав і співав. Обід подавався о 7-й годині. Після обіду Суворов спав, потім обмивався; у свій час йшов до вечірні, після того обмивався знову й лягав спати... Турбота про чистоту фізичну у Суворова поєднувалася з постійною турботою про чистоту душевну... Він оберігав свою совість і мир серця серед усіх військових знегод, труднощів цивільних і придворних».

Є подвиги, що народжуються з глибини людяності, зі світлої віри людини, і є подвиги випадкові. Деякі сміливці можуть виявити вражаючий героїзм, але потім, відразу, стають людьми, позбавленими будь-якої моральної стійкості, стають звірами у людській подобі. Перевершуючи людську міру герої бували і можуть бути морально слабкими людьми.

Подвиг, який залежить від випадку, молодецтва, честолюбства чи збудження вином, не є справжнім подвигом. Істинний подвиг виходить з глибокого змісту людського духу і проходить через усе життя людини.

Пугачов і Степан Разін були беззаперечними сміливцями, але хоробрість Суворова, Сусаніна, Олександра Невського, Димитрія Донського - іншого роду, іншого духу й розуму... «Не в силі Бог, а у правді», - сказав Олександр Невський, який теж, як і Давид, прикликав Бога собі на допомогу. Подвиги Суворова пройняті таким самим всежиттєвим служінням Богу й народу. Незадовго до своєї смерті Суворов так сказав про себе художнику, якого прислав курфюрст Саксонський для написання портрета: «Ваш пензель зобразить риси обличчя мого: вони видимі, але внутрішня людина в мені прихована. Я повинен сказати вам, що я проливав кров струмками. Потерпаю, але люблю мого ближнього, за життя мого нікого не зробив нещасним, не підписав жодного смертного вироку, не роздавив моєю рукою жодної комахи, бував безславний, бував славний».

А в листі до підполковника Фабриціана, який хотів описати його життя, Суворов пише: «Матеріали, що стосуються історії військової діяльності, так тісно пов'язані з історією мого життя взагалі, що оригінальна людина й оригінальний воїн не можуть бути відділені один від одного, якщо образ того й іншого має зберегти свій дійсний відбиток. Шануючи й люблячи Бога щиро й нелицемірно, і в Ньому моїх братів, людей, не піддаючись ніколи спокусливому співу сирен непомірності та бездіяльного життя, я завжди був бережливий і працелюбний з найдорогоціннішим на землі скарбом - з часом...».

Ми знаємо, що, крім воїнських чеснот, Суворов вимагає від воїнів і моральних, духовних, релігійних чеснот: «Воїну личить бути справедливим, благочестивим»; «молися Богу, від Нього перемога». І постійно повторює: «Гріх - даремно вбивати, п­омилуй Боже, ми - руські». В листі до свого племінника він докладніше вказує на основи того внутрішнього героїзму, без якого не може бути справжнього воїна.

Воїн, за Суворовим, повинен бути «відважним без запальності... підлеглим без приниження, начальником без зайвої на себе надії, переможцем без марнославства... Благородним без гордості, у всьому гнучким без лукавства, твердим без упертості, скромним без удаваності, завжди однаковим, на все здатним без хитрощів... послужливим без будь-якої для себе користі; рішучим, уникаючи слави... ворогом заздрощів, ненависті та помсти; супротивників своїх підкорює він своєю поблажливістю і володарює друзями в непохитній вірності. Він виснажує тіло своє, щоб більше його зміцнити; сором'язливість і цнота в ньому панують. Християнський закон слугує йому за моральний взірець. Сповнений щиросердя, уникає брехні, зневажає будь-яке лукавство... Честь і чесність - його особливі якості...». Така суворовська формула героїзму, визначення подвигу душі.

Подвиг потрібен не тільки у воєнний час. Можливо, ще більше він потрібен у мирний час. Мирний час є також часом боротьби. Якщо ми живемо в мирі, ми живемо тільки завдяки багатьом подвигам людей, що оточують нас. Скільки непомітного, тихого, але справжнього героїзму у світі, самопожертви і безкорисливості.

Як оцінити подвиг наших матерів, їхні довгі безсонні ночі та страждання материнства? Як зважити самовіддану і сповнену терпіння працю наших батьків? Людство спасається подвигом батьків своїх, вихователів, педагогів, безкорисливих лікарів, жертовних учених і особливо добрих пастирів Христової Церкви, які допомагають духовному спасінню людей від зла і гріха... У світі постійно точиться духовна війна, йде вона і в наші дні, розділяючи навпіл кожне людське серце; війна зла - проти добра, і добра - проти зла; йде похід брехні проти істини й виблискує меч істини проти брехні; йде війна злоби проти любові. І проводить велику свою боротьбу любов: не проти когось, а лише за свою сутність -  Любов...

Подвиг є і в битві,

Подвиг є і в борні;

Найвищий подвиг в терпінні,

Любові й мольбі...

Людство розділене. Але як би не іменувало воно свої різноманітні розділення і негаразди, головне розділення людства відбувається... у глибині сердець людських. Світ поділяється на гасителів правди Божої і - світильників цієї правди.

«Церковна православна газета», №22 (248), листопад 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.

   
Копія портрета Суворова, виконана гравером І. Робінзоном з малюнка Т. Г. Шевченка, 1845 р.

Копія портрета Суворова, виконана гравером І. Робінзоном з малюнка Т. Г. Шевченка, 1845 р.
Диарама, музей Суворова в Измаиле

Диарама, музей Суворова в Измаиле