УКР РУС  


 Головна > Публікації > Інтерв'ю  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 69 відвідувачів

Теги
церква і суспільство монастирі та храми України Священний Синод УПЦ конфлікти Католицька Церква розкол в Україні Мазепа постать у Церкві Вселенський Патріархат комуністи та Церква вибори Ющенко іконопис секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну забобони 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ шляхи єднання церква та політика Церква і медицина Києво-Печерська Лавра Доброчинність Археологія та реставрація молодь українська християнська культура Патріарх Алексій II діаспора Президент Віктор Ющенко Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) Предстоятелі Помісних Церков УПЦ КП церковна журналістика милосердя педагогіка автокефалія Церква і політика Голодомор краєзнавство






Рейтинг@Mail.ru






Леонід Черновецький: «Прошу Бога, щоб мене ніколи не полишало відчуття чужої біди»



Ще задовго до цьогорічних березневих виборів деякі опоненти Леоніда Черновецького дорікали йому за прихильність до релігійного сектантства. Приводом до цього слугувало те, що Леонід Михайлович підтримує добрі стосунки з релігійною організацією «Посольство Боже» та її пастором Сандеєм Аделаджею. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю, яке дає повніше уявлення про духовний бік життя Київського мера.

- Леоніде Михайловичу, як ви прийшли до Бога? Кажуть, Святе Хрещення ви прийняли у православному храмі. Коли і де це було?

- Кожен приходить до Бога своїм шляхом. Мій був доволі довгим, але таким, яким, очевидно, його хотів бачити Господь. Я робив у житті багато помилок, тому що надто покладався на самого себе: такий, знаєте, здібний, «увесь із себе». Сьогодні, у свої п'ятдесят п'ять років, уже вдев'яте перечитуючи Біблію, прослухавши багато проповідей, з повною відповідальністю - як людина незомбована й православна - я твердо можу сказати: кожен із нас є часточкою Бога, і не зрозумівши, які можливості Він у тебе заклав, не досягнеш у житті нічого. То окрема тема, тема філософії моїх вчинків і життєвих принципів, але про це іншим разом.

Так, мене хрестили п'ятдесят чотири роки тому в православному храмі, який розташований у районі вулиці Лермонтовської в Харкові, де я народився. На жаль, не знаю того місця точно, як і тієї комунальної квартири, куди мене привезли з пологового будинку. Не вдається навіть знайти могили свого батька, котрий похований у Сибіру, а з'явився на світ в Україні і має тут дуже глибокі корені. Так складалися долі багатьох у  тодішні  тоталітарні часи. Немає в живих й мого рідного брата, старшого за мене років на двадцять. Є ще надія на одну людину, котра може розповісти, де ті квартира і храм.

- А мама?

- Вона живе мареннями з минулого: вже десять років паралізована й не сприймає дійсність адекватно. Я їй кажу, коли в неї настають хвилини щонайменшого прояснення: «Мамо, я мер Києва, «за» проголосували майже півмільйона киян, ти можеш пишатися мною», - та вона цього не розуміє. Я тільки прошу Бога, щоб такий стан не був для неї надто важким. 

- В Інтернеті опубліковано чимало повідомлень, буцімто ви відвідуєте Свято-Троїцький Іонинський монастир і водночас є пастором «Посольства Божого». Як ви це прокоментуєте?

- Я не є пастором  Церкви - ні православної, ні протестантської, ні католицької. Це надто велика честь для мене. Я парафіянин Іонинського  монастиря. Буваю там щонеділі,  як би не почувався. Так, я прийняв Святе Хрещення в православному храмі, але потім більш як на сорок років відійшов від Бога, оскільки мої посади і філософія комунізму, м'яко кажучи, не передбачали віру. Повернувся років десять тому до неї в євангелістській церкві «Слово віри» (нині «Посольство Боже». - Авт.), котра теж має свою історію. Мені лягали на душу проповіді, які читав пастор цієї церкви, хороший хлопець, хоча в нього й інший колір шкіри - Сандей Аделаджа.

Сьогодні я розумію, що є традиції українського народу, і моя позиція обов'язково повинна відповідати  настрою суспільства. Не можу кидати йому виклик. Я сумую за нашими зібраннями, за проповідями, але щасливий з того, що і в православних храмах вони почали звучати. Мені дуже подобається намісник Іонинського монастиря. Молода, але дуже чиста людина. Прихильно ставлюся також до Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, відчуваю: він дуже близький до Бога, в нього чисті помисли й трепетне серце.

- Відомо, що ви брали участь в організації Міжнародного фестивалю православного кіно та літератури «Покров». 

- Фестиваль «Покров» - добре починання, адже кіно й література на духовні теми також наближають до Бога, а в нас ці сфери культури майже не розвиваються, тому й підтримую акцію. Долучився до неї разом з депутатом Верховної Ради України Андрієм Деркачем, який ближче познайомив мене з Блаженнішим Митрополитом Володимиром.

Хоча, ви знаєте, пригадую, років десять тому я був у нього на прийомі з представниками фракції, до якої потрапив як новообраний депутат українського парламенту. Але після цього зустрічей з ним у мене не було і я перестав про це думати. Тепер я знаю, що Блаженніший Владика добре сприймає мене, а я ціную його палке серце, глибоку віру та колосальний життєвий досвід.

- Що вас привело в Свято-Троїцький Іонинський монастир і як познайомилися з отцем Іоною?

- Я прийшов в Іонинський монастир випадково. Серед тих православних храмів, в яких я бував, Іонинський монастир - особливий. Він світлий. Я не чекаю там зустрічі з керівництвом обителі, світського спілкування, а просто ставлю свічки, як це робили мої предки, й молюся за свою родину, про успіх у моїй правозахисницькій й політичній діяльності, аби вона була на благо народу.

А знайомство з отцем Іоною було незвичайним. На фестивалі «Покров» я раптом відчув, що  поряд стоїть людина, яка до мене добре ставиться. Він тоді мені допоміг просто якимось жестом, і це мене вразило. У тому, що Іонинський монастир є найкращим для мене, велика заслуга самого намісника. А взагалі, знайти Бога можна у будь-якій церкві, треба лише дослухатися голосу власної душі й шукати те місце, де їй затишно.

- А яке місце у вашому серці займає Києво-Печерська Лавра?

- Сприймаю її як історико-архітектурний ансамбль і частину України, як символ відродження слов'янських народів та християнської віри. На жаль, я не відвідував храмів цієї стародавньої святої обителі. Мабуть, зроблю це. Мені подобається ваша порада.

- Як на новообраного мера на вас покладено величезну відповідальність. Певно, бувають труднощі й проблеми? В чому знаходите заспокоєння?

- Заспокоююся тим, що кожен день перед сном читаю Біблію. А вранці, перш ніж вийти з дому, хоча б три хвилини відводжу на молитву, ту, що промовив Ісус Христос у Новому Завіті: «Отче наш...»

- І чого просите у Всевишнього?

- Щоб мій день минув успішно, аби я не кричав на людей. Каюся  в тому, що іноді буваю різким. Молюся про своїх дітей, онуків, про киян. І дуже важливо, я обов'язково прошу в Господа, щоб мене ніколи не полишало відчуття чужої біди, аби відгукувався на неї якомога частіше. Це настає з віком, але є дуже важливим для політика.

- Відомо, що ваш робочий кабінет освятив Блаженніший Митрополит Володимир. На початку зустрічі ви сказали Предстоятелю Української Православної Церкви: «До Вас у цьому кабінеті нікого з духовних лідерів не було». І в той же час у багатьох ЗМІ повідомлялося, що приміщення столичної мерії освятив патріарх Філарет. Виникає питання, чому він не освятив і ваш кабінет?

- Ніхто, окрім Блаженнішого Митрополита Володимира мій кабінет освячувати не буде. У всякому разі, без його згоди, тому що я людина принципу. Він це зробив і я маю честь пишатися цим, тому що Митрополит - велика людина і дуже духовна. Я вважаю, що обряд, який він звершив у моєму робочому кабінеті, буде мати в моєму житті великі добрі наслідки. Моє серце відкрите для Блаженнішого Митрополита Володимира. Що стосується патріарха Філарета, то він освятив лише основну частину мерії.

- Наостанок, щоб ви хотіли сказати читачам нашого сайту?

- Я дуже вдячний за запитання, які ви поставили переді мною. Деякі з них вже мають для мене вирішальне значення. Наприклад, збираюся відшукати місце, де я народився і церкву, в якій прийняв Святе Хрещення. Навіть, записав це в свою робочу програму.

Крім того, вважаю, що пояснив усі свої вчинки: я не зрадник. Я віруюча людина, але світська, і це обов'язково люди повинні розуміти. Політик обов'язково повинен бути світською людиною і не повинен дев'яносто дев'ять відсотків свого часу знаходитися в духовному світі. На землі сьогодні відбувається багато такого, що мені не подобається, я маю спуститися і вирішити ці питання. Моє місце серед людей, і не має значення, вірять вони в ті самі ідеали, що і я, чи ні.

Крім того, моя психіка побудована таким чином, що впливати на мене неможливо, і мої думки про Бога під час трихвилинної молитви для мене дуже важливі. Наступного разу я вам її прочитаю. Вона зміцнює мене і дає стовідсоткову впевненість у тому, що все, що відбувається в моєму житті - від Бога; що я зможу стати слугою киян. У тексті інтерв'ю підкресліть це, будь ласка!

Дякую! З цим словом я приймаю будь-які несправедливі, на мій погляд, на мене наступи. Я навчився бути вдячним Богові за все і знаю, що випробовування покликані зміцнити мене як політика. Вважаю, що я на вірному шляху, і підтримка народу для мене є головною.

Бесіду вів Олександр Андрущенко