УКР РУС  


 Головна > Публікації > Інтерв'ю  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 84 відвідувачів

Теги
педагогіка Церква і влада краєзнавство діаспора Церква і політика забобони комуністи та Церква українська християнська культура церква та політика секти Священний Синод УПЦ Католицька Церква Церква і медицина УГКЦ милосердя постать у Церкві конфлікти Патріарх Алексій II автокефалія Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство Доброчинність церковна журналістика Голодомор молодь розкол в Україні шляхи єднання Києво-Печерська Лавра Ющенко монастирі та храми України УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація вибори






Рейтинг@Mail.ru






ІНТЕРВ'Ю: Голова Богословської комісії УПЦ єпископ Антоній розповідає про майбутні зміни та доповнення до «Статуту про управління УПЦ»

  30 листопада 2007



Ваше Преосвященство! Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 жовтня поточного року Вам доручено очолити комісію по внесенню змін та поправок в «Статут про управління Української Православної Церкви». В зв'язку з чим виникла така необхідність?

Справа в тому, що нині діючий Статут про управління Української Православної Церкви був прийнятий ще в 1990 році. З того часу змінилося дуже багато. Зникла з географічної карти держава, яка називалась Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ми вже 16 років живемо в незалежній Україні, яка в 1991 році прийняла свій закон про свободу совісті. З переміною зовнішніх умов з'явилось багато нових можливостей для діяльності Православної Церкви в українському суспільстві, яке вже не сповідує атеїстичної ідеології. До речі, Руська Православна Церква за цей період також затвердила новий Статут в 2000 році.

Крім того, початок 90-х років як для нашої держави, так і для Церкви був дуже бурхливим. Діючий Статут писався нашвидкуруч, а відтак до його тексту вкралось багато неточностей, стилістичних і навіть граматичних помилок.

Всі ці особливості та зміни повинні бути відображені в головному канонічному документі, яким регулюється внутрішнє та зовнішнє життя Української Православної Церкви.

Владика, які основні завдання були поставлені Священним Синодом перед комісією по реформі Статуту? В  яких напрямках ведеться робота?

Перш за все, хочу підкреслити, що ми не реформуємо, а вносимо поправки до діючого Статуту.  Головним завданням є приведення Статуту про управління Української Православної Церкви у відповідність до статусу самокерованої Церкви з широкою автономією у внутрішньому управлінні, якою є Українська Православна Церква у складі Руської Православної Церкви. При цьому враховується специфіка українського законодавства. Наприклад, в Росії Православна Церква має статус юридичної особи, в Україні, на превеликий жаль, поки-що ні.

Другим завданням при роботі над корекцією Статуту є приведення його тексту у відповідність до нині діючих юридичних норм, які регулюють діяльність релігійних організацій. Також ми працюємо над вилученням тих норм, які вже втратили свою актуальність. Наприклад, в діючому Статуті говориться, що настоятель «може на прохання окремих осіб» видавати свідоцтва про хрещення та одруження. Слова «на прохання окремих осіб» були вилучені, а слово «може» було замінене на «повинен», так як попередня норма - це пережиток радянських часів, коли часто хрестились і вінчались таємно, а про видачу свідоцтв мало хто й думав. В 1990 році ситуація вже була іншою, але ця норма не була вилучена.

І на кінець, третє завдання полягає в філологічній «чистці» тексту Статуту, де, як я вже сказав, багато стилістичних неточностей та помилок.

Владика, чи будуть внесені до Статуту «стратегічні» зміни? Серед православних віруючих розповсюджуються чутки, що до Статуту будуть внесені зміни, які дозволять змінити статус Української Церкви на автокефальну? Одні говорять, що буде введена посада Місцеблюстителя, який буде керувати Церквою при живому Предстоятелі, інші кажуть, що це антиканонічно, оскільки посада Місцеблюстителя характерна лише для Патріарших кафедр?

«Стратегічних» змін не буде. Такі зміни можуть бути внесені лише в тому випадку, якщо зміниться статус Української Православної Церкви. Оскільки таких змін з 1990 року не було, вони й не можуть бути відображені в Статуті. Ціль нових змін та доповнень - відобразити теперішній стан Української Православної Церкви.

Що стосується Місцеблюстителя, то це також - міф, невідомо ким і для чого видуманий. У всякому разі очевидно, що ті, хто розповсюджує такі чутки, зовсім не знайомі з канонічним правом Православної Церкви та, як мінімум, не потрудились ознайомитись з нині діючим Статутом про управління нашої Церкви.

Перш за все, в канонічному праві немає такої норми, щоб при живому Предстоятелі Церквою керував Місцеблюститель. Раз в канонічному праві цього немає, то і в нас не буде. Згідно з священними канонами, Місцеблюститель обирається тільки у випадку смерті Предстоятеля, або його виходу на спокій і виконує свої обов'язки до виборів нового Предстоятеля Церкви.

По-друге, посада Місцеблюстителя не нова для Української Православної Церкви, так як вона існує в нині діючому Статуті ще з 1990 року, і до цих пір ні в кого не викликала заперечень. В розділі V, пункті 12 нині діючого Статуту говориться: «У разі смерті Митрополита Київського і всієї України, його виходу на спокій, перебування під церковним судом або з іншої причини, яка робить неможливим виконання ним обов'язків Предстоятеля Української Православної Церкви, Священний Синод під головуванням його старішого за хіротонією члена негайно обирає Місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, який приймає тимчасове керування Київською єпархією». Повторюю, це нині діюча норма, і змінювати її немає підстав!

По-третє, посада Місцеблюстителя існує не лише в Церквах, які очолюються Предстоятелем в сані Патріарха, але й в тих Церквах, які очолюються Предстоятелем в сані Митрополита чи Архієпископа. Наприклад, в нині діючому Статуті Елладської Православної Церкви від 1977 року, в главі 6 «Про обрання Архієпископа Афінського і всієї Еллади» в статті 12, пункт 1 сказано: «У випадку вдовства престолу Архієпископа Афінського обов'язки Місцеблюстителя приймає той, хто має старшинство архієрейської хіротонії з числа діючих митрополитів». Слід зазначити, що Елладська Православна Церква при цьому є «нерозривно з'єднаною догматично з Великою Константинопольською Церквою». Це означає, що вона має специфічну або, якщо можна так висловитись, «неповну» автокефалію, яка передбачає особливу єдність цієї Церкви з Матір'ю-Церквою - Константинопольським Патріархатом.

І накінець, посада місцеблюстителя передбачена навіть для єпархії. У випадку смерті місцевого архієрея єпархія оголошується вдовствуючою.  До виборів чи призначення нового єпархіального архієрея Предстоятель Церкви призначає тимчасово керуючого цією єпархією архієрея, який по-суті і є місцеблюстителем кафедри.

Владика, деякі віруючі нашої Церкви також схвильовані тим, що ніби то до Статуту заплановано внесення пункту про те, що обрання Київського Митрополита не буде більше затверджуватись Московським Патріархом? Це правда?

Такі твердження не мають під собою абсолютно ніяких підстав. В нині діючому Статуті в главі V - «Предстоятель Української Православної Церкви», пункті 13 говориться: «Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля - Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти». Це положення нині діючого Статуту змінюватись не буде!

Створюється враження, що дехто спеціально нагнітає атмосферу та свідомо політизує чисто богословські і канонічні положення Православної Церкви. На жаль, останнім часом в житті Української Православної Церкви такі тенденції дуже посилились. Такій політизації в Церкві не місце.

А що стосується всіх цих чуток, то я рекомендував би частіше читати Новий Заповіт та прислухатись до поради святого апостола Павла: «Негодных же и бабьих басен отвращайся» (1 Тим. 4. 7).

З якими найбільшими труднощами стикається Комісія під час роботи над Статутом? Що потребує особливої уваги?

Основна проблема - це недосконалість та юридичні колізії українського релігійного законодавства. Головним чином, це відсутність статусу юридичної особи нашої Церкви. Може здатись дивним, але в державному правовому полі не існує релігійної організації під назвою «Українська Православна Церква», натомість є «Київська Митрополія Української Православної Церкви», яка має статус юридичної особи та де-факто є «другим лицем» нашої Церкви, під яким її розглядають державні чиновники. Але юридичне поняття «Київська Митрополія Української Православної Церкви» означає лише кабінет Блаженнішого Митрополита Володимира, тобто керівний орган, а не всю Українську Православну Церкву. І це при тому, що згідно з юридичними нормами, неюридична особа не може засновувати іншу юридичну особу. Відповідно, як може «Київська Митрополія  УПЦ», яка є складовою частиною Української Православної Церкви бути юридичною особою, а «Українська Православна Церква», яка в ідеалі мала би бути засновником «Київської Митрополії УПЦ» як свого структурного підрозділу, статусу юридичної особи не має? Це юридичний нонсенс, але, на жаль - це реалії нашого життя.

Статут про управління Української Православної Церкви - це внутрішній канонічний документ, а не юридичний. Але цей документ буде зареєстрований в Міністерстві Юстиції України.

І останнє запитання. Прийняття нового Статуту буде основним пунктом порядку денного майбутнього Собору Української Православної Церкви, який призначений на 22 грудня?

Прийняття нового Статуту - це одна із основних причин зібрання Собору Української Православної Церкви, оскільки згідно з діючим Статутом, зміни до нього можуть бути затверджені тільки іншим Собором Української Православної Церкви.

Але це не єдина причина. Закінчується 2007 рік, який підводить підсумки 15-річного існування нашої Церкви після Харківського собору 1992 року.

Собор є проявом повноти Української Православної Церкви, оскільки в його роботі прийматимуть участь не лише єпископат, але й представники духовенства, чернецтва та мирян. Собор оцінить діяльність нашої Церкви за минулий період та визначить основні напрямки та пріоритети діяльності Церкви на майбутнє.

Сайт Київської духовної академії