УКР РУС  


 Головна > Публікації > Інтерв'ю  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 65 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква Католицька Церква постать у Церкві церква та політика Ющенко Голодомор Вселенський Патріархат УПЦ КП церковна журналістика українська християнська культура Доброчинність Археологія та реставрація секти Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України розкол в Україні Києво-Печерська Лавра забобони молодь Церква і політика Президент Віктор Ющенко УГКЦ Церква і влада шляхи єднання Патріарх Алексій II педагогіка діаспора вибори іконопис конфлікти Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква і суспільство краєзнавство автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ Мазепа милосердя






Рейтинг@Mail.ru






Розмова з дружиною святого

  25 січня 2008


Диякон Віктор Мартиненко

На Волині в селі Копачівка у простій сільській хаті живе жінка. Це - Алевтина Захарчук. Вже багато років вона незмінно ходить до місцевої церкви. Охайна, добра, щира, шляхетна жінка. Скільки пам'ятають її люди, а їй 88 років, вона живе сама. Проте, усе життя, односельчани величають її «матушкою».

«Молюся до свого чоловіка, аби він молив Господа за мене і за всіх нас»

Тільки 5 років судилося їй прожити у шлюбі і ось, уже більше півстоліття вона вдова. Її чоловік, священик Сергій Захарчук, разом з багатьма іншими, прийняв мученицьку смерть за Христа і віру Православну на Холмщині у 1943 році. Саме ця земля у ХХ столітті зазнала жорстокого випробовування, перетворившись на Голгофу Святого Православ'я. Нині він канонізований Православною церквою у сонмі святих мучеників Холмських і Підляських.

Минулого літа ковчег з мощами святих мучеників перебував на нашій землі. І матушка Алевтина у Рожищах прийшла вклонитися цій святині.

«Моя єдина надія на Бога і милість Його»

...У хаті охайно, затишно і чисто. Над ліжком пані Алевтини висять ікони і фотографії.

«Ось, маю фото свого Сергія, ще молодого. Вона висить у мене все життя над ліжком. А це ікона. Мені її колись о. Сергій подарував. Бачите... Корабель розбитий і великий хрест серед моря. Дівчина ще тут є. Вона спасається на той хрест. Я все життя бережу її. Вона, - як прообраз мого життя. Корабель розбитий - це моя доля, а хрест, яким спасається дівчина, - це моя єдина надія на Бога і милість Його.

- Матінко, Ви пам'ятаєте день мучеництва отця Сергія? Як це було? Поділіться з нами своїми спогадами.

- Вони прийшли вночі і закатували його. В селі Наброжі. Це було в 1943 році... А 6 травня, на Георгія Побідоносця, ми хоронили його на кладовищі в селі Шиховичи. Там служив наш свекор. Це було українське село. Там вчилися ми колись, там і жили Сергієві батьки.

Мій чоловік змалку мав поклик до християнства, до молитви. Він уже в 12 років заходив у кімнату з молитвою. А голос який мав, ні в якого оперного співака не чула я такого.

- Ви з одного села з отцем Сергієм були? Розкажіть, будь ласка, як познайомилися? З чого зав'язалася ваша дружба?

- Так, ми жили в одному селі, точніше, наше поселення кілометрів за 3 в стороні було. Товаришували ми з самого дитинства. Та й пізніше Сергій приїжджав на канікули і завжди приходив до нас. Вчився він у семінарії в Кремінці, а потім ще закінчував пастирські курси в Яблучні. Ми зустрічалися, може, і з протекції людської, бо родина наша була на той час видною та шанованою.

Тривожний тоді був час, небезпечний

- Розкажіть, як ви побралися? Скільки років прожили разом?

П'ять щасливих літ ми прожили у парі. Відразу після одруження поїхали у Прибалтику. Там, у Вільнюсі, відбувалася дияконська, а потім і священицька хіротонія мого чоловіка. Там він служив. Добре нам було - от там би нам і остатися... Але ми все прагнули вернутися на Україну.

- Це був час гонінь, як ви переживали всі ці випробовування?

Так. Тривожний тоді був час, небезпечний. Вже повертаючись на Україну, ми потрапили в табір. Дванадцять тисяч полонених там було. Тоді нам пощастило, нас випустили. А вже в Наброжі в страсі жили. У 1942 нас пограбували. Місцеві націоналісти, а ще й католики, зневажали нас, постійно переслідували, залякували. Хотіли лише зла. Нам не потрібно було там бути. Та і батюшці спочатку пропонували служити в Грубешові, другим священиком. Та, мабуть, на все була воля Божа. Бо, бачте, саме там ми пережили всі випробовування долі.

- Вас якраз не було в ніч розправи над отцем Сергієм?

- Так, і на це, мабуть, також була воля Господня. Саме тоді я поїхала до мами. Нове плаття мала в майстрині забрати. Ми з отцем Сергієм, на Георгія Побідоносця, в сусіднє село були запрошені на престольний празник. А вийшло так, що того дня ми хоронили мого чоловіка... Страшна телеграма, про смерть о. Сергія, застала мене вдома.

«...він у мене найкращий. Іншого такого я б ніколи не знайшла»

О, тяжко про це згадувати. Все було, як у тумані. Сама похоронна процесія, здавалося не мала краю. А назустріч їй ішов хресний хід від церкви, де служив отець Лев Коробчук. Крім нього, було ще 5 священиків. Час був тривожним, то, може, більше і боялося прийти.

Та о. Лев не злякався. Пізніше і його закатували. Мати його, бідолашна, все плакала, все говорила моїй свекрусі: «Ви хоч схоронили свого сина по-християнськи, а я лише по черевиках свого впізнала». От не знаю, чи живі його дітки тепер? Як склалася їх подальша доля? Донедавна вони в Луцьку жили. Та вже тоді їм було 63 роки, а може, й більше.

- Ви разом прожили 5 років, поділіться будь ласка своїми спогадами про той час.

- Важке було наше життя, бо час тоді був непевний. Та жили ми дружно. Сергій був дуже добрим та уважним до мене. Він був високодуховним, авторитетним батюшкою, тому його і стратили. Я і тоді, і все життя знала, що він у мене найкращий. Іншого такого я б ніколи не знайшла. Отож, заміж я і не виходила більше, хоча сватів засилали до мене не раз. Сваталися до мене і священики. Але я боялася гріха, боялася спокуси. Я ж знала, що ніхто Сергія мого не замінить. Так і прожила життя одинока. Та слава Богу Милосердному, маю хату, і племінниця зі своїми дітками мене глядить. 88 років скоро виповниться мені, за все дякувати Богу.

«Бачте, стратили його бандити, вбили, закатували батюшку»

- Розкажіть нам про вашу родину. Які спогади сповнюють вашу душу?

Родина в нас обох була хороша. Мати о. Сергія мене дуже любила, ми жили з нею душа в душу. Важка в неї була доля. Вона похоронила двох синів. Спочатку мого батюшку, а потім і другого сина. Він теж закінчив семінарію, але працював директором школи в Кракові.

А коли вже й чоловік помер, то вона пішла в монастир. Марія в миру, прийняла чернецтво з ім'ям Іоанни. В Корецькому монастирі пройшло все її подальше життя. 26 років провела в обителі. Завжди говорила: «То я жила для тіла, а тепер живу для душі».

Я на рік по три рази до неї їздила: на Різдво, Великдень та Успіня Пресвятої Богородиці, та й в усі великі свята ми разом молилися. Відійшла вона до Бога у 1975 році. Заповіла, щоб схоронили її на монашеському кладовищі.

Мої батьки теж були набожними. Мама сильно любила чоловіка мого покійного. Він добрий такий був, щирий, шанував її. Ми окремо жили, але в гості, одне до одного, часто ходили. То мама моя міцно тужила за ним. Завжди, бувало, казала, якби мені його хоч на тому світі зустріти. А вже коли померла, то приснилася мені так, ніби з сусідкою сидять удвоє, а я й питаю; «Мамо, то ти бачила Сергія»? Мама відповіла, що бачила.

- А який був ваш батюшка? У житті, в побуті. Він був сумним чи веселим, поблажливим чи суворим, відкритим чи неговірким?

- Ні, суворим він ніколи не був. Веселий, завжди простий у спілкуванні. Привітним він був чоловіком, відкритим і щирим. Він і до українців, і для поляків однаково гарно ставився. Але, бачте, стратили його бандити, вбили, закатували батюшку.

«Матінко, Ваш чоловік - святий»

- Матінко, Ваш чоловік - святий. Тож і на поминальницю ви панахиду за нього вже не несете.

- Так, колись я все молилася за свого батюшку. А вже тепер я в нього помочі прошу, молюся до свого чоловіка, аби він Бога молив за мене і за всіх нас.

- А відчуваєте ви його заступництво?

- Так. В усьому я відчуваю духовну силу. Милість Божа у кожній миті мого життя. Після смерті я все плакала і дуже сумувала за ним. Та от приснився мені якось мій о. Сергій. Служба ніби в церкві правилася. А він у такому великому сяйві виходить із возгласом: «Благословенно царство» і благословляє народ.

- Як ви дізналися про канонізацію свого чоловіка?

- Дали мені знати з Польщі, тут, в селі, багато холмщаків є. Одна вчителька дружить зі мною, тож вона і розповіла мені про все.

- А ви самі не їздили туди?

- Ні, не їздила, бо документів не маю, аби по них до Польщі поїхати. І здоров'я вже не те. Є в мене книжечка, де все описується про канонізацію та й іконку маю. Молюся до неї тепер, завжди молюся.

- Тепер ви маєте свого заступника на небі перед Престолом Божим. Так, все життя ваше - страждання. Але дивним промислом Бог залишив вас, щоб ви нам сьогодні передали свою оповідь.

- Тож так. За кілька місяців по смерті чоловіка я народила дитинку. Хоч і жила вже на Волині, але й тут час лихий був, розбій кругом, скрута велика. Якраз епідемія на діток була, і моє немовля захворіло. Ліків ніде не було, не знайшли ми їх і в Грубешові. А поки до Любліна поїхали, то Сергійко маленький помер. Хто знає, може, його до себе тато забрав.

«А ось ці друзі наші тепер також прославлені в сонмі святих»

Матінка Алевтина показує фотографії батюшки, вінчальні, а також єпископа, який висвячував отця Сергія.

«Побралися ми в 1938 році, мені було 18 років, а йому 23. У Вільнюс поїхали в 1939 році. Там мій Сергій служив дияконом у жіночому монастирі, а священиком був о. Лев Савчук. Ми дружили сім'ями і разом тоді жили.

23 роки мені було, як закатували мого чоловіка. Після смерті його я повернулася до мами, на Волинь. Тай так прожила все своє життя з батьками та сестрою своєю. Дружно ми всі жили», - розповідає жінка.

Знову переглядаємо фотографії... На знімках о. Сергій завжди усміхнений.

«Оце він поруч зі своїми багатьма друзями: семінаристами, священиками, лікарями, професорами. З усіма в нього була спільна мова і він з ними дружив. Багатьох з них повбивали бандити. А, ось ці друзі наші, тепер також прославлені в сонмі святих».

Із світлин привітно дивляться молоді вродливі люди. Друзі сім'ї Захарчуків. Тут і Лев Коробчук і Микола Гольц. Багато фотографій з Туркович, інших церков. Жінка роздивляється, милується ними.

«Люблю я Зимно, від нас то 18 кілометрів. Бувало ми хресним ходом туди ходили.

Мій тато також в церкві регентував, дуже гарно співав. Я походжу з побожної сім'ї. За життя своє два рази в Почаївську Лавру пішки ходила. Молода ще була, здорова. А жила скромно, як то вдова.

 На все Божа воля

- Одного разу мені батько порадив попросити допомоги. Я до Луцька в єпархію поїхала, написала заяву і призначили мені 150 карбованців. А коли давали ці гроші, то так глянули на мене, усміхнулися і сказали: «Така молода..» Боляче мені стало, так в душі защеміло. Я подумала тоді собі: ситий голодного не знає. І слово дала: більше ніколи не просити. Та знаєте, я священників не осуджую ніколи. Вони носять в собі образ Христа. Людям простим не можна ніколи і ні в чому засуджувати їх, тому що кожен з них сам відповідатиме за своє життя

Так і життя прожила. Мені 52 роки було, як я хату почала строїти. Не люблю я комусь нав'язуватися, заважати. Самостійною завжди була. І от, слава Богу, побудувала хату та й живу. Але тепер треба приклонитися до когось, бо вже до кінця все іде.

Маю дві курки, маю пенсію. А скільки мені треба. Мішечок картоплі на рік та й хватить. Топлю брикетом, от тільки попіл виносити мені важко. Все маю тепер, окрім здоров'я.

- Дай Боже вам ще до 100 років дожити, а там вже вас нехай о. Сергій зустріне.

- Ні, не бажайте мені такого довгого віку. Важко мені вже. Та на все Божа воля. Що пережила я, то пережила. Ніхто хрещений хай такого не дочекає і не повторить наших страждань.
   
Матінка Алевтина Захарчук

Матінка Алевтина Захарчук
Отець Сергій

Отець Сергій
На порозі нового, подружнього життя

На порозі нового, подружнього життя
Прикладаючись до ковчега з мощами мучеників Холмських і Підляських

Прикладаючись до ковчега з мощами мучеників Холмських і Підляських
Святі лики угодників Божих

Святі лики угодників Божих