УКР РУС  


 Головна > Публікації > Інтерв'ю  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
Президент Віктор Ющенко постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія українська християнська культура комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков милосердя Вселенський Патріархат педагогіка Священний Синод УПЦ церковна журналістика конфлікти Археологія та реставрація церква та політика розкол в Україні УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі молодь УГКЦ Доброчинність секти шляхи єднання Голодомор монастирі та храми України церква і суспільство Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) забобони діаспора Церква і політика Католицька Церква вибори Ющенко Мазепа Церква і влада Патріарх Алексій II іконопис






Рейтинг@Mail.ru






Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій: «Найвище щастя — бути з Богом»

  02 жовтня 2008


Вікторія Сидорова

 

Цей рік - надзвичайно щедрий на приємні події в житті керуючого Чернігівською єпархією УПЦ. Нещодавно єпископ Амвросій відсвяткував 10-річчя єпископської хіротонії, 35 років служіння в сані священика та 65-річчя з Дня народження. З цієї нагоди в обласному академічному музично-драматичному театрі пройшов урочистий концерт. А незадовго до урочистостей депутати міської ради одноголосно проголосували за те, щоб присвоїти Його Преосвященству звання Почесного громадянина Чернігова.

Ще одна важлива новина. «З нагоди святкування 1020-ї річниці Хрещення Русі та на увагу до Ваших трудів на древній Чернігівській кафедрі вважаю можливим удостоїти Ваше Преосвященство високого церковного сану АРХІЄПИСКОПА», - йдеться в указі Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира від 24 вересня 2008 року. Згідно з цим указом єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій удостоєний сану архієпископа.

Нещодавно владика зустрівся з представниками чернігівських ЗМІ та відповів на їх запитання. Зокрема, він розповів про те, чи не шкодує про обраний колись шлях...

«Свята мають надихати людину на добро»

- Владико, ювілейні дати у Вашому житті збіглися зі святкуванням Дня міста, у якому Ви взяли участь, і днем пам'яті святителя Феодосія. Що було найбільш хвилюючим?

- У ці дні дійсно відбувається багато подій, адже цього року наша Церква святкує 1020-річчя Хрещення Русі, наше місто відзначає 1100 років з часу першої літописної згадки, 65 років з дня визволення Чернігова від фашистів. Я був присутній на урочистому концерті з цієї нагоди. Вважаю, що подібні заходи мають бути такими, щоб надихали людину на працю, на подвиг заради добра, милосердя, любові. На жаль, у наш час усім не вистачає милосердя один до одного, терплячості. Тому мені б хотілося, щоб святкуючи День міста чи інше свято, ми вчилися терпінню, любові один до одного, правдивого та чесного ставлення.

22 вересня ми вшановуємо святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського. Це справді великий святитель. Коли відбувалося його прославлення, на торжества приїздив цар Микола ІІ. На той час Чернігівську кафедру очолював архієпископ Василій Богоявленський. За часів війни мощі святителя знаходилися в Ленінграді, у Казанському храмі, який радянська влада перетворила на музей атеїзму. Коли під час блокади в місті відбувалася нарада, всі раптом почули голос: зверніться до святителя Феодосія! Але ніхто не знав, хто це такий, тож запитали митрополита Алексія Симанського - майбутнього Патріарха Алексія І. Той сказав, що це чернігівський святитель. Тоді біля його мощей відслужили молебень, і святитель показав шлях, який пізніше почали називати «дорогою життя» або «дорогою святителя Феодосія». На свято до Чернігова приїздять дуже багато людей, гостей із-за кордону. Цього року в Свято-Троїцькому храмі служили архієреї з Української, Руської та Білоруської Церков - усього 11 єпископів. Це було справжнє духовне торжество.

- А в яких випадках допомагає наш святитель?

- Дуже часто ми чекаємо від святого допомоги, як від екстрасенса. У Бога так не буває. Ми просимо лише молитовного заступництва святителя, адже спасає і допомагає Господь, ми промовляємо: «Моли Бога за нас». Коли людина просить із вірою, то вона обов'язково отримує те, що просить. Якщо в нас немає віри, то ми неспроможні відкрити своє серце й одержати ту допомогу, яку Господь надає. Особисто я також відчув заступництво святителя. Колись був молодий, допомагаючи батькам, хвацько закинув мішок на плечі, хребці й змістилися. Років п'ятнадцять мучився. Якось під час акафісту попросив допомоги у святителя, і так сталося, що наступного дня мені вправили хребці. Сприймаю це як чудо.

«Працювати та молитися - ось і весь секрет»

- Напевно, багатьох людей цікавить, як потрібно жити, як правильно поводитися, аби називатися християнином.

- Зараз, на жаль, ми більше уваги приділяємо тілу, однак не можна забувати, що людина має не лише тіло, а й душу. Душа - це розум людини, її серце й воля. Якщо вони в розладі, то нічого доброго чекати не варто. Ми часто мріємо у юності: коли вивчуся, почну працювати й заробляти, от тоді заживу. Коли ж працюємо, то мріємо про те, щоб зробити кар'єру, отримати якісь винагороди, блага. А коли людина старіє, то вона живе споминами. На мою думку, треба жити сьогоднішнім моментом. Часто буває, що наш розум спрямований на щось неварте - на багатство, на задоволення пристрастей тощо, але все це тимчасове. Треба розум направляти на вічне, на цінності, які не минають. Необхідно, щоб серце й наша воля були направлені не на земне, а до неба, до Бога.

Мені подобається така думка: якщо ти не можеш бути з Богом, то будь хоча б сам із собою. У день святкування 1020-річчя Хрещення Русі мені довелося літати на повітряній кулі, щоб окропити наше місто святою водою з висоти пташиного польоту. Там, високо в небі, я відчув таку тишу, такий спокій! І тоді мені здалося: ось що людям необхідне - бути самому із собою. І тоді я зрозумів, чому наш земляк преподобний Антоній вирив печеру за містом і жив там, залишаючись наодинці із собою і з Богом. Він пізнав цю насолоду - бути з Богом. А нам бракує часу навіть очі підняти вгору і сказати: «Господи, помилуй мене!». Вважаю, що для людини найбільше щастя - можливість спілкуватися з Богом, очищаючи своє серце й наближаючись до Нього.

- Однак сучасна людина не може дозволити собі таку розкіш - перебувати лише із самим собою!

- Ніхто нікого не примушує залишити світ і закритися в печері. Це просто один із прикладів. Але ми можемо виконувати ту чи іншу роботу й бути з Богом, відчувати Його присутність. А взагалі святі отці залишили нам такий рецепт: працювати і молитися, молитися і працювати. Це і є правильний спосіб життя в миру.

«Суспільство побачило, що ми не замикаємося на собі»

- Чи прижилися Ви в Чернігові, адже Вам довелося переїхати до нас із Харкова?

- Чернігів - непросте місто, і люди в ньому непрості, хоча й добрі. Це святе місто. Чернігівська земля дала світу багатьох подвижників віри й благочестя. У нас збереглися старовинні храми. Коли я служу в стінах Спасо-Преображенського або Свято-Троїцького соборів, то відчуваю особливу благодать цих місць, подих старовини. Мені дуже б хотілося, аби владні структури в місті та області нарешті порозумілися, щоб спільно працювали на благо Чернігова, регіону, щоб люди жили більш моральним життям, були б краще матеріально забезпечені.

- Владико, чи задоволені Ви тим, як склалося Ваше життя?

- Я не шкодую про те, що колись обрав цей шлях, хоча коли в 1967 році вступав до семінарії, то був час розквіту атеїзму. Микита Хрущов обіцяв показати по телебаченню останнього попа. Від такого рішення мене відмовляли навіть знайомі священики, говорили, що в мене не буде перспектив. Втім, я й не прагнув перспектив, не шукав посад, не добивався почестей, у всьому покладався на волю Божу. Якщо ж оцінювати життя будь-якої людини, треба пам'ятати, що ми бачимо лише зовнішню сторону життя. Господь судитиме нас за такими головними критеріями: як ця людина ставилася до Бога та як вона ставилася до людей. Адже основними заповідями для кожної віруючої людини є: полюби Бога всім серцем, всім розумом і всіма силами твоєї душі, а також - полюби ближнього, як самого себе.

- Якщо підбивати підсумки єпархіального життя нинішнього року, то які події Ви б назвали найбільш значущими?

- Вважаю, що цього року нам вдалися три акції: святкування 1020-річчя Хрещення Русі, хресний хід і Літургія біля Святого озера, а також ювілейний концерт в обласному театрі. Мені неодноразово доводилося чути, що в Чернігівській єпархії урочистості з нагоди 1020-річчя відбулися на високому рівні. До речі, вони досі тривають у районних центрах області. Під час служби біля Святого озера, де відбулося хрещення жителів Чернігова, усі відчували особливу благодать і духовне піднесення. А концертну програму відвідали священнослужителі, віряни, представники влади. Усі ці заходи показали громадськості, що наша Церква живе, діє, що ми не замикаємося на собі.