УКР РУС  


 Головна > Публікації > Інтерв'ю  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 55 відвідувачів

Теги
краєзнавство діаспора забобони Церква і влада Києво-Печерська Лавра Католицька Церква церковна журналістика конфлікти УГКЦ секти монастирі та храми України милосердя Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко іконопис постать у Церкві комуністи та Церква вибори Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання Мазепа Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ Ющенко УПЦ КП Церква і політика молодь Церква і медицина Патріарх Алексій II українська християнська культура Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Голодомор автокефалія церква та політика розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






Якби молодість знала

  19 квітня 2009



Синодальний відділ Української Православної Церкви у справах молоді був створений за благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, рішенням Священного Синоду УПЦ від 23 квітня 2002 року.

Основні завдання відділу - розробка і здійснення програм церковної роботи з молоддю, координація роботи з морально-духовного виховання підростаючого покоління, місіонерське та соціальне служіння молоді.

Голова відділу архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій розповідає, чому в процесі соціального служіння православна молодь отримує більше, ніж віддає.

- Як народилася ідея створити Синодальний відділ у справах молоді?

- До створення нашого відділу молодіжне служіння координувала Спілка православної молоді України імені преподобного Нестора Літописця. Мене обрали духівником цього братства, і з часом я побачив, що функції, які воно виконує, настільки широкі, що на його базі може бути створений синодальний відділ. Я написав рапорт на ім'я Блаженнішого Митрополита Володимира, і він благословив починання. Синод довірив мені очолити цей відділ, а архімандрит Гавриїл (Кризина) - голова братства - став моїм заступником.

- З чого починалася робота Вашого відділу? Чим займаєтеся зараз?

- Зараз відділи у справах молоді є практично в кожній єпархії, функція нашого відділу - координація молодіжного руху й робота з молоддю на місцях. Можу навести лише декілька прикладів. Свою роботу молодіжний відділ розпочинав з організації все­українських православних молодіжних таборів. У них брали участь представники майже всіх регіонів України. Вони спостерігали, чим ці табори живуть, і за рік-другий аналогічні табори починали з'являтися в єпархіях. Спочатку їх було небагато, всього п'ять-шість, а зараз ми навіть не відстежуємо, скільки в Україні таборів, так їх багато. Ми ж періодично організовуємо всеукраїнські табори. Місіонерське і соціальне служіння включено в роботу таборів.

Інший приклад: ми започаткували всеукраїнський конкурс дитячого малюнка і флористики. Ідея прижилася,  у Сімферопольській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій єпархіях проводяться аналогічні конкурси. Так само, як і пісенні конкурси, і скаутський рух... У цьому, власне, і полягає координаційна функція Синодального відділу у справах молоді.

У нас уже склалися певні традиції. Наприклад, під патронатом Блаженнішого Митрополита Володимира щороку проводимо Різдвяну ялинку для сиріт і дітей з малозабезпечених сімей. Хочу подякувати нашим помічникам - опікунській раді, до складу якої входить фундація "Наше майбутнє" під керівництвом народного депутата А. Л. Деркача. Вони фінансово допомагають втілювати наші проекти в життя.

- Чим може бути цікавий православний табір молодій людині?

- Насамперед, спілкуванням з однодумцями. До речі, з часом ми зрозуміли, що дуже добре, коли до табору потрапляють люди позацерковні, зацікавлені, у процесі спілкування вони проходять катихізацію. Воцерковлені молоді люди обмінюються досвідом церковного й духовного життя, а це - збагачення. Це ж чудово, якщо людина не замикається у своєму релігійному житті, а спілкується, ділиться. Пам'ятаю, перші табори, які ми організовували, були нетривалими - 7-10 днів. Молодь жила у спартанських умовах, у наметах, пішки ходили святими місцями, від одного монастиря до іншого. Ви б бачили, якими одухотвореними від'їжджали молоді люди, їм було так радісно разом, вони обмінювалися адресами, починали листуватися. Це ж дуже добре!

- Як Ви ставитеся до спілкування через Інтернет, чи не вихолощує воно живе спілкування?

- Інтернет - це палка на два кінці. З одного боку, зі стрімким плином часу і подій без Інтернету важко обійтися. З іншого - абсолютно втрачається така форма спілкування, як листування, ми не залишаємо епістолярної спадщини, зникає інтерес до книги... Це очевидні мінуси. Через Інтернет можна розширити коло свого спілкування, можна знайти друзів. Але й у цьому разі на Інтернеті не варто зациклюватися, він повинен слугувати першою сходинкою у спілкуванні. Я не розумію людей, які говорять, що "товаришують" по Інтернету. Хіба так можна?! Адже так людину не пізнаєш, душу її не відчуєш. Людям необхідне безпосереднє спілкування один з одним, а не через монітори.

- Спілкування у православних таборах - це добре. А що порадите молодим людям, які відчувають себе ізгоями серед однолітків, у більшості з яких абсолютно інші цінності?

- Я б не вживав щодо православної молоді слова "ізгої". Ізгоєм віруюча молода людина могла відчувати себе років двадцять тому. За радянських часів на православного, дійсно, дивилися, як на архаїчну, темну, залякану істоту. Зараз, наскільки я знаю, багатьох молодих людей викладачі навіть на служби відпускають на свята, а одноліткам зазвичай байдуже, вони нормально ставляться до віруючих. Однак дефіцит спілкування - це проблема. У цьому й полягає одне з наших завдань - створити умови, щоб молодь могла передавати своїм одноліткам те духовне, прекрасне, що черпає у храмі. Особисто мені здається, що православний повинен відчувати себе не ізгоєм, а лідером!

- Розкажіть докладніше про соціальне служіння православної молоді.

- Одразу скажу, що соціальне служіння багато в чому залежить від матеріальної бази. Але навіть там, де її немає, братства беруть шефство над дитячими будинками, будинками престарілих, над лікарнями і допомагають у міру можливостей. Якщо кошти є - робимо подарунки, якщо немає - виступаємо з концертами. Загалом, допомагаємо, як можемо, - матеріально і морально.

- Чи правда, що люди, які займаються соціальним служінням, отримують більше, ніж віддають?

- Так, у духовному сенсі. Адже розділена радість і розділене благо - це примножене благо, а розділене горе і нещастя - це зменшене горе. Це закони духовного життя, не мною вони написані. Є фізичні закони, і є духовні. Нормальна людина не стрибне з другого чи третього поверху, знаючи, що можна розбитися, що діє закон тяжіння. Так само і в духовному житті. Якщо людина духовно здорова, то вона росте, а якщо навпаки - духовно розбивається. Є закон - краще давати, ніж отримувати. Є іще один - ділитися потрібно так, щоб ліва рука не знала, що робить права. І коли людина віддає, вона насправді відчуває мир, духовну радість. Не кажучи вже про те, що часто трапляється, коли матеріально ділишся, отримуєш від Господа сторицею. Хоча не це головне.

- За радянських часів традиції духовно-морального виховання були практично втрачені. Наскільки важко їх відновлювати?

- До відомих подій 1917 року не йшлося про якесь окреме молодіжне служіння або виховання. Чому? Тому що діти з пелюшок отримували традиційне православне виховання, яке потім продовжувалося у школі, де викладали Закон Божий. Після 1990 року, коли Церква отримала можливість пов­ною мірою виконувати свою місію, довелося все розпочинати спочатку, шукати нові шляхи. Адже раніше недільних шкіл не було, а люди з дитинства знали "Отче наш", "Символ віри", знали, як молитися. Сьогодні ж дітей водять до недільних шкіл... Я декілька років був керівником такої школи при Даниловому монастирі в Москві. Батьки приводили до мене навіть не дітей, а підлітків чотирнадцяти-п'ятнадцяти років і просили навчити їх Закону Божому. Самі ж батьки нічого не знали, не вміли... Але одна справа - навчати дітей з пелюшок, інша - з п'яти-шести років, і третя - з дванадцяти-тринадцяти.

- Як Ви ставитеся до ідеї ввести релігієзнавство у загальноосвітню програму?

- Складне запитання. В ідеалі потрібно було б ввести в освітню програму Закон Божий. Але в Україні це навряд чи можливо. Потрібно дивитися на речі реально. Міністерство освіти цього не допустить. А на уроках релігієзнавства дітям можуть таке розповісти, що вони Христа від Крішни не відрізнять. Ви поставили вкрай складне запитання, панацеї у мене немає. Добре, що молодь шукає, а ось те, що вона знаходить, багато в чому залежить і від неї, і від нас.

Бесіду вів В'ячеслав Дарпінянц

"Церковна православна газета", №7-8 (233-234), квітень 2009 року.
П
ідписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.