УКР РУС  


 Головна > Публікації >   
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 63 відвідувачів

Теги
українська християнська культура Голодомор Церква і політика Президент Віктор Ющенко постать у Церкві УПЦ КП Церква і медицина Ющенко молодь 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація забобони автокефалія Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство церква та політика Церква і влада церква і суспільство шляхи єднання Католицька Церква УГКЦ іконопис Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Києво-Печерська Лавра вибори секти комуністи та Церква діаспора Доброчинність монастирі та храми України церковна журналістика Патріарх Алексій II педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа милосердя розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






Історія українського православ’я в діаспорі (частина перша)

  09 вересня 2008


Іван Верстюк

Історія Української Православної Церкви - тема для дослідження дуже складна. Складна вона в першу чергу тим, що містить велику кількість таких явищ, коректно проінтерпретувати які часто видається вельми проблематично. І хай буде дослідник найкращим у світі знавцем богослів'я та церковного права, все одно він зіткнеться з такими труднощами, подолати які не матиме достатньо сил. Тому я одразу хочу попросити читачів не бути надто прискіпливими до моїх скромних спроб. Єдине завдання, яке я перед собою ставлю - це об'єктивне висвітлення історичного розвитку українського Православ'я в діаспорі. А те, яка думка сформується в читачів стосовно цих фактів - то вже їхня особиста справа, втручатись в яку я не маю наміру.

           

Чим було українське Православ'я на початку ХХ століття? Митрополит Антоній (Храповицький)

Історія українського Православ'я в діаспорі більш широко розгортається у ХХ столітті. І хоча ХІХ століття, протягом якого фактично й почалась еміграція українців за кордон, насамперед у північну Америку, вже доносить до нас деякі факти стосовно організації церковного життя в українській діаспорі, ці факти є малозначущими і ніякої загальної картини нам не дають. Чим було українське Православ'я на початку ХХ століття? В цей час воно було складовою частиною Російської Православної Церкви, котра переживала останні роки синодального устрою. Вже відчутна була ідея повернення до життя патріархального церковного устрою, насамперед за це виступав владика Антоній (Храповицький) - постать дуже значна в історії Російської Церкви. Він протягом тривалого часу був єпископом Житомирським та Волинським, потім - архиєпископом та митрополитом Харківським, а згодом - митрополитом Київським і Галицьким. Цей титул - митрополита Київського і Галицького - Антоній (Храповицький) носив до кінця свого життя, вже й після своєї еміграції до Сербії, де знайшло притулок російське духовенство з Росії після революції 1917 р. та встановлення там атеїстичного більшовицького режиму. Митрополит Антоній (Храповицький) відійшов у вічність як першоєрарх Російської Зарубіжної Православної Церкви, котра довгий час перебувала в канонічній ізоляції. Та повернімось до України. Отож, активні виступи та проповіді владики Антонія (Храповицького), який мав непересічний дар переконувати оточуючих у своїй правоті, невідворотно наближали момент відновлення патріархального устрою РПЦ. Що це несло для українського Православ'я? В першу чергу - оскільки поставлення всеросійського Патріарха вимагало зібрання загального церковного собору, то цей собор мусив би розглянути й питання про статус Православ'я в Україні. Врешті, так і сталося - новообраний Патріарх Тихон (Беллавін), приймаючи участь в роботі Всеросійського церковного собору 1917 - 1918 років вже в якості Предстоятеля РПЦ, змушений був реагувати на події церковного життя в Україні.

 

 

Причини еміграції українців до північної Америки

Вже з початку ХХ століття українці починають масово виїжджати в еміграцію, в основному - в північну Америку. Їхали переважно ті українці, що жили під владою Австро-Угорської імперії, менше їхали українці з-під влади імперії Російської. Що були за причини, котрі змушували їх їхати в США та Канаду в пошуках кращої долі? Це в першу чергу причини економічні - бажання заробити побільше грошей, щоб допомогти своїй сім'ї, близьким, родичам. Як правило, їхали з думкою заробити й повернутись додому, але дуже часто ставалося так, що виїхавши цілими сім'ями та влаштувавшись на роботу, українці залишалися жити на новому континенті. У 1880 - 1914 роках тільки в США виїхали приблизно 150 тис. українців (до речі, якщо звернутись до архівних матеріалів й передивитися еміграційні листки, що їх заповнювали українці при перетині американського кордону на о. Елліс, то можна побачити в графі національність дивне слово «ruthen»

 («русин») - саме так ідентифікували себе українці в цю історичну епоху). Цілком логічно, що на новому місці вони намагалися оселитися неподалік один від одного, таким чином утворюючи цілі українські поселення. А оскільки переважно всі вони були віруючими людьми, постала проблема організації церковного життя. Потрібно сказати, що серед українських емігрантів існував конфесійний поділ - серед них були православні, віряни Російської Православної Церкви, і серед них були греко-католики, віряни Української Греко-Католицької Церкви, котру в цей час очолював видатний єрарх Митрополит Львівський і Галицький Андрій Шептицький (1865 - 1944). Православні українці задля задоволення своїх церковних потреб зверталися до російського православного духовенства - РПЦ вже протягом тривалого часу мала в Північній Америці власну місію; а деякі зверталися до греко-католицького духовенства, яке з 1907 р. мало в США свого єпископа - Сотера Ортинського (1866 - 1916), який, щоправда, потерпав від бажання присутніх в США католицьких єпископів латинського обряду підпорядкувати собі українські греко-католицькі парафії, що виявлялося в першу чергу в бажанні поставити настоятелями целібатних священників. Не секрет, що римо-католицькі єпископи в той час дуже скептично ставилися до східного католицького обряду, котрий плекала УГКЦ - в першу чергу через те, що він мав у собі інститут одруженого священства, в той час як Римо-Католицька Церква й досі ревно стоїть за винятковість інституту целібатного священства.

 

 

«Через відсутність на політичній мапі світу держави під назвою «Україна» українцям тих часів було досить важко свідчити про свою національну ідентичність...»

З 1910-х років шляхи українського Православ'я в північній Америці починають розходитись - окремо складається життя православних українців у США та в Канаді. В 1915 р. українські православні парафії в США звернулись до присутнього в цій країні антіохійського православного єпископа Германоса з проханням прийняти їх у свою юрисдикцію, на що він відповів згодою. Варто зазначити, що через відсутність на політичній мапі світу держави під назвою «Україна» українцям тих часів було досить важко свідчити про свою національну ідентичність, адже їх постійно плутали з росіянами. І тому слід підкреслити особливу далекоглядність єпископа Германоса, котрий зміг зрозуміти окремішність українців та їхню потребу мати власну церковну організацію.

У Канаді події розгортались наступним чином. В липні 1918 р. відбулась конференція православних українців регіонів Манітоби, Саскачевану й Альберти (більшість з них до цього часу змушені були відвідувати греко-католицькі парафії), на якій було утворене Українське православне братство з метою організації Української Православної Церкви в Канаді. В цей час українцям стало значно легше захищати свої церковні права, адже політичні події в Україні після революції в Петрограді в 1917 р. розвертались так, що була утворена самостійна Українська Народна Республіка і, не зважаючи на проблеми з її дипломатичним визнанням, українці все ж отримали можливість говорити про те, що мають власну державу.

Українське православне братство Канади, розуміючи, що Церква не може існувати без єпископа, звернулось до архиєпископа-українця Олександра з російської православної місії в північній Америці з проханням стати на чолі Української Греко-Православної Церкви Канади (саме так було вирішено назвати українську православну юрисдикцію в Канаді). Владика Олександр спочатку погодився допомогти з організацією церковного життя православних українців й головувати на запланованому соборі, але згодом відмовився - певно, від тиском священноначалія Російської Православної Церкви. Проте, собор таки відбувся - це сталося 28 грудня 1918 р. На ньому не був присутній жоден архиєрей, тому жодні рішення, що б стосувалися канонічної організації церковного життя православних українців, на ньому не приймалися. Натомість було прийняте рішення про організацію духовної семінарії в м. Саскатун. Невдовзі відбувся другий собор - 27 листопада 1919 р., і на ньому вже головував той самий антіохійський владика Германос, але тепер вже в сані митрополита, котрій взяв під свою опіку українські православні парафії в США.

Автор: Іван Верстюк
   
Митрополит Антоній (Храповицький)

Митрополит Антоній (Храповицький)
Єпископ Сотер Ортинський

Єпископ Сотер Ортинський