УКР РУС  


 Головна > Публікації >   
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 271 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні УПЦ КП краєзнавство конфлікти церква і суспільство Доброчинність Києво-Печерська Лавра Церква і політика церковна журналістика шляхи єднання милосердя Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат Ющенко іконопис 1020-річчя Хрещення Русі діаспора постать у Церкві Голодомор Церква і медицина молодь педагогіка Президент Віктор Ющенко вибори українська християнська культура Предстоятелі Помісних Церков церква та політика Священний Синод УПЦ забобони монастирі та храми України Католицька Церква автокефалія УГКЦ комуністи та Церква секти Мазепа Церква і влада Археологія та реставрація Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






До 350-річчя з дня народження митрополита Рязанського і Муромського Стефана Яворського

  04 December 2008


Степан Бецко, м. Львів

Життя  нашого земляка - видатного богослова, церковного діяча та письменника -Стефана Яворського припало на той період історії, коли Україна, зруйнована десятиліттями війн і чвар, виявилася розколотою на Західну, що залишилася під владою католицької Польщі, та Східну, що зберігала автономію під протекторатом Росії.

Симеон Яворський народився у 1658 р. в містечку Яворові (тепер Львівська обл.). Батьки його належали до православної західно-української шляхти. Разом із іншими своїми земляками, які терпіли утиски за вірність Православ'ю, вони переселяються на Чернігівщину.

Освіту юнак здобував у Києво-Могилянській колегії, навчальних закладах Львова, Любліна, Познані та Вільна. У 1689 р. він повертається до Києва із званням «учителя словесних наук і філософа і повного богослова». У Києво-Могилянській колегії Яворський викладав риторику, поетику, філософію, а потім і богослов'я. Згодом він став ректором цього авторитетного навчального закладу.

З благословення архімандрита Києво-Печерської Лаври Варлаама Ясинського Симеон у 1689 р. приймає чернечий постриг з ім'ям Стефан. Свій послух він ніс у Лаврі: «В церкви пояше на клиросе и читаше, в келии же писаше и сочиняше повеленная от начальников, наипаче же прилежаше чтению книг душеполезных».

Протягом шести років Стефан Яворський викладав різні науки у Київській колегії, а у 1679 р. був призначений ігуменом Свято-Миколаївського Пустинного монастиря.

У січні 1700 р. київський митрополит Варлаам скеровує ігумена Стефана у церковних справах до Москви. Разом із супутниками Стефана Яворського тепло приймає Патріарх Адріан. Стефану було запропоновано скласти надгробне слово померлому фельдмаршалу Олексію Шеіну. Проповідь вченого київського ігумена припала до душі Петрові І, який був присутній на похованні. Цар, очевидно, чув про київського талановитого ченця і ця несподівана нагода дозволила йому самому переконатися в ораторській вправності ігумена Стефана. Відомо, що Петро І цінував вчених та талановитих людей, які могли б прислужитися у справі розбудови міцної Російської держави, відтак побажав бачити Яворського архієреєм. І вже у квітні 1700 р. Стефана Яворського було висвячено на митрополита Рязанського і Муромського. Звістка про нове призначення засмутила Стефана. Йому було важко залишати рідний край, його лякала висота і відповідальність нового служіння.

Незабаром помирає Патріарх Адріан. Петро І  не бажав обирати нового Патріарха і призначає митрополита Рязанського Стефана» «Екзархом Святішого Патріаршого престолу, блюстителем і адміністратором».

Діяльність місцеблюстителя була спрямована на подолання хитання у вірі простого народу, спричиненого діяльністю розкольницьких і протестантських проповідників. Проповіді митрополита відрізнялися змістовною глибиною, справляючи сильне враження на сучасників. Для захисту Православ'я від впливу протестантства митрополит Стефан написав свій відомий твір «Камінь віри», у якому аргументовано розкриває помилки протестантів як догматичного, так і обрядового характеру та, спираючись на Святе Письмо, висвітлює істини  Православ'я.

Ставши проректором московської Слов'яно-греко-латинської академії, митрополит Стефан скористався можливістю реорганізувати навчальний процес у ній на зразок київської системи релігійної філософсько-літературної освіти, пов'язаної зі знанням давніх і нових мов. В академії викладають вчителі, викликані Яворським із Києва. Сам митрополит неодноразово клопотався перед царем про потреби академії.

Стараннями митрополита Стефана у Рязанській єпархії було засновано багато храмів та монастирів, реставрувались та відновлювались давні святині.

У своїй церковній та просвітницькій діяльності Рязанський святитель отримував підтримку від свого давнього приятеля святителя Димитрія, митрополита Ростовського (1752 р.) про що свідчать їх постійні особисті контакти та узгодженість дій.

Перші дванадцять років свого керування Руською Церквою митрополит Стефан користувався прихильністю Петра І. Митрополит усіляко підтримував і благословляв політику Петра у справі поширення європейської освіченості.

Але з 1712 р. митрополит розійшовся з царем у поглядах на методи, якими той намагався реорганізувати життя у державі. Поступово митрополит почав засуджувати окремі розпорядження Петра І, в яких вбачав загрозу Церкві. Він не приховував своєї переконаності в потребі обрання Патріарха Московського і всієї Русі. Можливо, митрополит Стефан бачив себе майбутнім Патріархом.

Яворський орієнтувався на ідеал Церкви як самостійного у внутрішніх організаційних і духовних питаннях утворення з власними, незалежними від держави коштами. Він не приховував свого негативного ставлення до царських розпоряджень, що грубо зневажали православну традицію. Петрові однак ближчою була система відносин держави і Церкви, що склалася у протестантських державах Європи, коли церковні інститути перебувають під повним державним контролем, зберігаючи свободу лише в богословських питаннях.

Цар залишився незадоволений книгою митрополита Стефана «Камінь віри». Цю працю він вважав образливою для протестантів, на яких спирався у своїх реформах, і не дозволив її видрукувати.

Місцеблюститель публічно у своїх проповідях критикував деякі вчинки царя. Зокрема, скасування днів постувань для військових та примусовий постриг у черниці першої дружини Петра цариці Євдокії Лопухіної.

Митрополит Стефан остаточно втратив прихильність царя, коли намагався захистити від батьківського гніву царевича Олексія. Цар був настільки обурений цим заступництвом, що заборонив митрополиту, першій на той час особі в Руській Православній Церкві, проголошувати проповіді, остерігаючись публічного осуду свого вчинку - страти сина.

Проте, незважаючи на вороже ставлення монарха та поступову втрату впливу на церковні справи, у 1721 році митрополита Стефана було призначено головою Священного Синоду, цілком підпорядкованого царському уряду.

Історик Соловйов писав: «Незважаючи на сутички з блюстителем патріаршого престолу, незважаючи на те, що останній проголосив його (царя - Авт.) гідним відлучення від Церкви, Петро не усував Стефана, за яким, в його очах, були чесноти та заслуги».

Життя митрополита Стефана почало переповнюватися скорботами та неприємностями. Його міцне від природи здоров'я похитнулося. В одному із листів владика писав: «Силу, здравие, бодрость, а близко того и житие погубих; чувства вся, а наипаче зрение потемнело, нозе зело ослабеша ...».

27 листопада 1722 р. Місцеблюститель Патріаршого престолу, митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський помер у Москві і був з честю похований в Успенському храмі м. Переяслава-Рязанського.