УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 61 відвідувачів

Теги
церква та політика церква і суспільство краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія педагогіка Вселенський Патріархат розкол в Україні Церква і влада іконопис Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко забобони діаспора Доброчинність милосердя Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура секти УГКЦ шляхи єднання вибори Ющенко Голодомор УПЦ КП Києво-Печерська Лавра Церква і політика комуністи та Церква Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі церковна журналістика молодь конфлікти Католицька Церква Церква і медицина Археологія та реставрація постать у Церкві






Рейтинг@Mail.ru






Скельний монастир

В ущелині поміж двома гірськими грядами через передмістя Бахчисарая, Салачик, вздовж струмка тягнеться дорога в Успенський скит. У вивітрених від часу заглибленнях стрімкої скелі влаштовані житла, що нагадують гнізда стрижів і ластівок. Праворуч, високо, твердиня з хрестом нагорі; на напівгорі - зелені дерева; унизу - широкі ворота - вхід в Успенський скит. Над воротами перед образами тепліє лампадка. Воротар у чернечому одязі шанобливо зустрічає прочан...

Монастир знаходиться за 2 км від Бахчисарая в ущелині Мар'ям-Дере, на дні якої збереглися залишки середньовічного поселення Салачик і татарські будівлі XVI століття: мавзолей Хаджі-Гірея і будинок медресе.

Питання про час виникнення печерного храму Успіння Пресвятої Богородиці й самого монастиря залишається відкритим. Існують дві версії заснування монастиря. Згідно з першою, монастир утворили грецькі монахи, які у VIII-IX століттях разом з тисячами християн - прихильників іконовшанування - втекли з Візантії, щоб вільно сповідувати християнську віру. Перші ченці, які тут оселилися, видовбали в стіні храм і печери-келії. Саме цим періодом (VIII-IX ст.) датується виникнення перших яскравих оповідей про з'яву чудотворної ікони Божої Матері на Успенській скелі. Одне з відомих сказань, записане ще в XVI-XVII ст., оповідає про таємничу істоту, подібну зовні до велетенської змії, яка їла людей та худобу. Місцеві мешканці були налякані потворою і молилися щодня Божій Матері, щоб звільнила їх від страхіття. Одного разу вони помітили, що на скелі горить вогонь. Коли селяни піднялися на нинішню монастирську скелю, то знайшли образ Божої Матері з палаючою свічкою перед ним та мертве тіло хижака. Інша легенда свідчить, що ікону віднайшов на скелі пастух на ймення Михайло місцевого мангупського князя, який двічі переносив святиню у свій дім, але образ дивовижним чином повертався на скелю. Зрозумівши, що Матір Божа хоче лишити Свою ікону на скелі, люди звели для образу печерний храм, названий Успенським.

Дослідники XIX століття зазначали, що Бахчисарайський Успенський монастир постійно духовно спілкувався зі скитом у Сумелі на горі Мела (Чорна) біля Трапезунда. Окрім того, вони вказували на той факт, що внутрішня організація Бахчисарайської твердині була створена за його взірцем. Древній Сумельський монастир в Анатолії (територія нинішньої Туреччини) заснували 386 року після Різдва Христового афіняни Варнава і Софроній. Переказ свідчить, що ікона Богородиці, створена апостолом Лукою, вказувала їм шлях від Афін до майбутнього чернецького поселення. Старий грецький священик з Трапезунда, який 1850 року був у Бахчисараї, говорить, що саме в Сумельському монастирі знаходилася чудотворна ікона Богоматері, найдавніша ікона, що датується апостольськими часами і є однією з 72 ікон Богоматері, які приписують євангелістові Луці. Відомий вітчизняний історик і археолог М.Репніков теж вказував на стародавність ікони Бахчисарайської Божої Матері.

Була й інша версія, прихильники якої вважали, що монастир у XІ-XІV ст. знаходився у печерах біля південних воріт фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале). Але після захоплення фортеці турками 1475 року був перенесений на нове місце. Цю версію підтримував дослідник Криму О.Бертьє-Делагард, посилаючись на рукописи, що не збереглися до наших днів. Татари шанували чудодійний образ, монастир вони назвали Майрім-Анай (матінка Марія), а всю ущелину, де знаходиться обитель, - Мар'ям-Дере (ущелина Марії)...

Наприкінці XV ст. після захоплення турками Криму монастир став резиденцією митрополита і центром Православ'я на півострові. Благодатна сила монастиря була настільки великою, що навіть мусульмани (у тому числі хани) приходили вклонитися Пречистій Богородиці.

Минали століття, і монастир «старів». З листа князя Прозоровского до П.Румянцев-Задунайського від 31 травня 1777 року ми довідуємося, що «церква занепала» й архієрей має намір будувати нову. Проте на той час плани не змогли втілити в життя. Успенському монастиреві довелось відіграти головну роль у переселенні християнського люду Криму на територію Росії. Саме в Успенській церкві митрополит Ігнатій у Великдень, 23 квітня 1778 року, закликав християн залишити Кримське ханство, аби уникнути фізичного винищення... Під звуки духовних піснеспівів через гори і рівнини потягнулися підводи, якими тисячі християн виїздили з півострова. Грецьке село Маріамполь, що знаходилося поруч з монастирем, спорожніло; його жителі осіли на березі Азовського моря й назвали своє нове поселення Маріуполем...

У 1778-1779 рр. після виселення християн з Криму Свято-Успенський монастир залишався єдиним оплотом і світочем Православ'я в Криму. Хоч після переселення християн із Криму в Успенській церкві не лишилося жодного священика, вона не зазначала повного запустіння. У червні 1781 року на південний берег Криму, у Кучук-Ламбат, прибув на кораблі з Анатолії грецький священик Спіранді. За волею Шагін-Гірея, якого християни просили про священика, священик Спіранді переїхав у Бахчисарай і служив в Успенській церкві протягом 60 років.

Поступово монастирська церква перетворилася на парафіяльну. На місце чудотворної ікони Богоматері Одигітрії, вивезеної греками, помістили ікону Успіння Божої Матері, подаровану Бахчисарайським комендантом полковником Тотовичем (існує й інша версія: ікону подарувала Києво-Печерська Лавра на знак благословення). Він також передав храмові іконостас. На кошти військового губернатора Каховського були виготовлені царські ворота, а сімферопольський купець Єстафій Савопулос облаштував біля церкви фонтан. Усе більше людей приходило до святого місця за допомогою. Прочан було так багато, що вони вже не могли вміститися в печерному храмі, тому церковний староста Стефан Каліга подбав про його розширення, побудував сходи і балкони.

Щоб відвідати печерний храм, православним доводилося долати довгий шлях. Тому в Бахчисараї вирішили побудувати ще одну церкву. 1800 року закінчилося будівництво собору святого Миколая, і Успенський монастир спорожнів. Лише раз на рік, 15 серпня, у день храмового свята Успіння Богоматері стародавній монастир наповнювали прочани.

Не обійшли його своєю увагою і члени імператорської родини: з 1817 року по 1838 рік тут побували російські царі Олександр I, Микола I зі спадкоємцем, майбутнім імператором Олександром II, імператриця Олександра Федорівна, великі князі та княгині.

1849 року у Святійший Синод надійшло клопотання від жителів про поновлення Успенського скиту, а вже 4 травня 1850 року Святійший Синод прийняв рішення про відродження скиту. Братія нового Успенського скиту складалася тоді з 7 чоловік. Настоятелем став архімандрит Полікарп, який до цього 20 років ніс послух у духовних училищах та 7 років при місії в Афінах.

На початку XX ст. монастир перетворився на справжній квітучий град Божий. На його території було 5 церков: древній печерний храм на честь Успіння Богоматері, невеликий печерний храм в ім'я святого євангеліста Марка, висічений у скелі нижче Успенської церкви у 1859 р. Вище храму в скельному приміщенні знаходилися ризниця і бібліотека монастиря, під навісом скелі - храм в ім'я святих рівноапостольних царів Костянтина та Єлени (1857 р.).  Завдяки енергії братії та допомозі вірян, скит побудував п'ятикупольний храм в ім'я святителя Інокентія Іркутського (ще не причисленого тоді до лику святих), будинок настоятеля, багато келій у скелі, готель та трапезну. Через декілька років (1875 р.) на протилежному боці ущелини був зведений храм в ім'я святого великомученика Георгія Переможця, а при храмі було два цвинтарі: братії та військовий.

Усі монастирські будівлі розташовувалися в 3 яруси. На нижньому (підході) знаходилися ворота, готель, трапезна та два фонтани; на середньому (початок сходів до печерної церкви) - будинок настоятеля з фонтаном, Інокентівська церква та 3 печерні келії; на верхньому - 3 церкви, 13 печерних келій і дзвіниця. Верхній ярус увінчували настінні розписи високо на скелі, на плато якої вели 83 сходинки.

У долині поміж скель знаходився великий фруктовий сад, поблизу якого в 1867 році було зведено Гетсиманську капличку.

Після революції монастир проіснував ще декілька років. Але священики не прийняли радянську владу. 1921 року, незабаром після закінчення в Криму громадянської війни, скит як «гніздо контрреволюційного підпілля» влада закрила, а значну частину церковного майна знищила. На території обителі було створено трудову колонію імені Артема.

Однак, незважаючи на активний опір місцевої влади, прочани з усього Криму щорічно приходили на службу до святої скелі у свято Успіння Богоматері. У серпні 1928 року вшанувати Богородицю до скиту приїхали понад півтори тисяч прочан, але двері всіх храмів уже зачинили.

Через неосвічене й байдужне ставлення до історичних, особливо церковних, святинь у перші роки нової влади загинули чудові пам'ятники: церкви святих Костянтина й Олени, євангеліста Марка, Інокентія Іркутського і Георгія Переможця. До 1929 року п'ять храмів і каплиць обителі були розібрані, а внутрішнє оздоблення печерного храму Успіння Богоматері спаплюжене й розграбоване.

Трагічною була й доля чудотворної Бахчисарайської ікони Божої Матері. Вивезена в 1778 році греками з монастиря під час їхньої масової міграції з Криму, вона знаходилася до 1918 року «поблизу Маріуполя Катеринославської губернії, в Успенському храмі», а далі її сліди зникають у вогні братовбивчої громадянської війни.

У роки Великої Вітчизняної війни закинутий монастир знову дав притулок пораненим у боях воїнам, як і під час оборони Севастополя (1855-1856 рр.). І знову, як і сто років тому, боролися лікарі за життя людей, тільки не було поруч ченців зі спасенною молитвою. На військовому цвинтарі поруч з могилами російських воїнів, які захищали Севастополь, з'явилися нові, з червоними зірками, - воїнів, які звільняли Крим від фашистських загарбників...

Нове відродження Свято-Успенського монастиря почалося в 1993 році. На той час монастиреві передали будинок настоятеля і печерний храм Успіння Богородиці. В економічно складні для країни часи кілька ченців на чолі з настоятелем отцем Силуаном збирали кошти на відродження древньої святині. Нині вже відреставровано печерну Успенську церкву і сходи, що ведуть на верхній ярус монастиря та в келії, відновлено наскельний іконопис над балконом Успенської церкви, побудовано дзвіницю, золотом сяє її купол. Нині у монастирі знаходиться список чудотворної афонської ікони XVII ст. Ватопедської обителі - образ Божої Матері, іменований «Пантанасса» («Всецариця»), що приводить до покаяння чарівників, чаклунів, екстрасенсів, а також зцілює важкі хвороби, у тому числі рак...

«Володарко світу, Яка обрала Собі цю святу гору, поглянь на нашу обитель. Дивись, як збагатилась вона й розкинулася, поглянь на ці святі храми, в яких постійно славиться ім'я Твоє й улюбленого Сина Твого, Господа нашого. Подивися на духовні подвиги братії, відгороди її всемогутньою Твоєю силою й зміцни перебування її віднині й навіки...», - з такими словами вдячної молитви звертаються до Божої Матері щоденно протягом сотень років ченці Свято-Успенського монастиря.

Підготувала Надія Замоцна