УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
педагогіка забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор Києво-Печерська Лавра українська християнська культура вибори Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко постать у Церкві Католицька Церква УГКЦ милосердя Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) церква та політика секти Церква і медицина розкол в Україні Мазепа Патріарх Алексій II конфлікти Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство молодь церковна журналістика Ющенко УПЦ КП краєзнавство автокефалія монастирі та храми України Священний Синод УПЦ діаспора комуністи та Церква іконопис Археологія та реставрація Церква і влада шляхи єднання Вселенський Патріархат






Рейтинг@Mail.ru






Молодий монастир на Свитязі

Віктор Мартиненко, Володимир-Волинський

У тихій задумі високого синього неба, на березі наймальовничішого з озер України, купається в промінні сонця величний Петропавлівський храм. Здалека здається, що це ніби корабель з білосніжними вітрилами на мить пристав до берега і ось-ось вирушить у плавання чистим плесом Свитязя.

Озеро Свитязь - найглибше в Україні. Вода в ньому в двадцять разів чистіша, ніж в московскому водогоні. У сонячну погоду дно видно на декілька метрів. Окрім нього тут є ще двадцять озер. І найкрасивіше і велике серед них - Свитязь - таке собі волинське море довжиною 9,3 і ширину 4,8 кілометри. Площа його - 2750 гектарів. Найбільша глибина - 58,4 метри, а середня - 6,9 метри. У вітряну погоду хвилі тут сягають півтора метрів у висоту.

На березі озера розташоване однойменне село. Перша писемна згадка про нього належить до 1444 року.

Існуючий нині Петропавлівський храм побудовано на східному березі мальовничого озера в 1846 році місцевим поміщиком графом Браницьким. Церква однокупольна, центральна частина зведена у вигляді кола. З півдня і півночі від центральної частини - чотирьохколонні тосканські портики з двосхилим дахом. Розвинутий монументальний купол церкви підкоряє собі всі частини споруди, створюючи характерний для Волині силует.

Двері цього храму ніколи не зачинялися, ніколи не припинялася в ньому служба Божа. Багато поколінь волинян молилося в цій церкві, серед них і відомий святий Православної Церкви - священномученик Фадей (Успенський), який відвідав парафію в 1910 році.

Протягом 1918-1943 років настоятелем у Свитязі був о. Анастасій Абрамович -високоерудований священик, громадський діяч і добрий пастир. В історію української педагогіки протоієрей Анастасій увійшов як автор унікального посібника для вчителів і священиків, викладачів Закону Божого у державних і церковнопарафіяльних школах. Праця стала підсумком багатолітньої душпастирської діяльності і носила назву «Методика Закону Божого». У 1938 році книга була надрукована в м. Крем'янці. Але несприятливі обставини, а саме - війна і прихід радянської влади, зробили книгу малопоширеною, а пізніше й майже повністю забутою в науковій літературі.

Лихо спіткало й саму родину священика. Наприкінці 1943 року він разом із рідними прийняв мученицьку смерть від рук убивць. Партизани, невідомо, чи польські, чи радянські, по-звірячому розправились з пастирем - священика з дружиною і сина-студента вбили і вкинули в криницю. Поховано мученика за вівтарем церкви.

У часи атеїстичних радянських лихоліть храм на честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла у с. Свитязі продовжував функціонувати. 1999 року при ньому було організовано перший в Україні православний табір для дітей-сиріт.

27 вересня 2001 року у Свитязькому храмі сталося диво - замироточила Почаївська ікона Божої Матері, яка відтоді є головною святинею Петропавлівської обителі.

2002 року при храмі засновано чоловічий монастир. Наступного ж року розпочалося будівництво братського корпусу з домовим храмом на честь ікони Божої Матері  «Спорителька хлібів».

Розповідають, що коли копали рови під фундамент братського корпусу, до настоятеля підійшов житель с. Омеляне і сказав, що йому ще 20 років тому наснився сон, ніби на тюльпановому полі копають рови. Він запитав тодішнього батюшку: «Що тут буде?» - «Монастир», - відповів той. (Саме тут один селянин довго вирощував тюльпани на продаж, вони й тепер часто викидають свої зелені листочки із землі).

Нині монастир живе своїм життям. Кожного дня звершуються уставні богослужіння, підноситься чернеча молитва. Функціонує Петропавлівський храм, на стадії будівництва перебуває братський корпус та церква в ім'я ікони Божої Матері «Спорителька хлібів».