УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 59 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України вибори Церква і політика УПЦ КП постать у Церкві комуністи та Церква церковна журналістика Голодомор забобони конфлікти українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація Мазепа автокефалія Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада секти діаспора педагогіка краєзнавство розкол в Україні Доброчинність молодь шляхи єднання церква та політика Священний Синод УПЦ Католицька Церква Церква і медицина Патріарх Алексій II УГКЦ Ющенко іконопис церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат






Рейтинг@Mail.ru






Паломники

  19 січня 2007



Вікторія Сидорова

Від Чернігова до Почаєва, виявляється, - не так вже і далеко. Якщо виїхати автобусом чи автомобілем пізно ввечері, то можна встигнути на ранішню службу, помолитися за рідних, прикластися до чудотворної ікони Божої Матері Почаївської, до мощей першого ігумена обителі Преподобного Іова, оглянути Лавру під час екскурсії, купити сувеніри, відвідати цілющі джерела й купальні. Якщо не залишатися ночувати, то вже вранці наступного дня можна повернутися додому. Тож такі поїздки набувають все більшої популярності у віруючих людей. Їх організовують як окремі особи, паломницькі відділи, так і туристичні фірми.

Нещодавно в Почаївській Лаврі побувала група чернігівців, які їздили в Карпати на зимові свята. Серед них були переважно підприємці, представники банківської сфери, службовці. Для багатьох цей візит до Лаври став першим. Декотрі мали лише приблизне уявлення про життя ченців, устав монастирського життя. Ми не були особливо готові до служби, але практично всі прагнули побувати на Літургії у старовинному храмі, побачити славнозвісну ікону Божої Матері, купити щось на згадку. Організатори поїздки - співробітники фірми «Каміно» запевняли, що це особливе місце у православному світі.

Наша група приїхала рано-вранці, коли ще було темно, але в Лаврі вже вирувало життя, ходили люди, лунав спів. Біля брами чергували охоронці (здається, міліціонери, а не ченці). Жінок у брюках на вході одразу зупинили - на територію монастиря не можна в такому вигляді. Беремо під заставу довгі чорні юбки, вдягаємося. Так само видають і хустки. Здається, тут звикли до того, що «цікавих» у Лаврі не менше, ніж вірних. По доріжці піднімаємося до Свято-Успенського собору й намагаємося розгледіти споруди навкруги. Впадає в око ажурна альтанка, підсвічена ліхтарями. Подвір'я огороджене, виглядаємо - високо! Все невелике містечко ніби на долоні.

Заходимо до храму, роздивляємося. Вражає велич головного собору Лаври, краса розписів та ікон. Людей на службі багато, але всюди пройти можна досить вільно, без штовханини. Звертаємо увагу, що де-не-де по кутках і біля стін лежать якість ковдри, кожухи. Схоже, дехто тут ночує. Є люди добре вдягнені - у хутрових шубах, дублянках, а є схожі на бомжів. Однак перед Богом всі однакові. Купуємо свічки, пишемо записочки. Намагаємося згадати всіх рідних і близьких. Коли подаємо записочки суворому на вигляд немолодому ченцю, нас чекає несподіванка - він влаштовує кожному невеличкий екзамен. Запитує кожного, хто звідки приїхав, а далі просить одного прочитати «Отче наш», а в другого питає, коли востаннє причащався. Від хвилювання люди, бувало, плутали слова молитви, не могли згадати час причастя й отримували добрячого прочухана. Коли записку подала немолода жіночка з нафарбованими нігтями, чернець пожурив її за те, що спотворює образ Христа. Одна киянка відповіла, що буває у Володимирському соборі столиці та в Печерській Лаврі, то батюшка наказав їй бути стійкішою у вірі.

Мені, здається, випав найлегший іспит. На запитання про ім'я правлячого архієрея я без зупинки проказала: «Владика Амвросій, єпископ Чернігівський і Ніжинський!».

Декотрі з нашої групи нарікали, що, мовляв, цей екзамен зайвий, що такого у міських храмах не буває. Але він здається дивним лише на перший погляд. По-справжньому віруючій людині на подібні запитання досить легко відповісти. А потім, в чужий монастир зі своїм уставом, як відомо, не ходять... Тут такі правила.

Зате після служби нам пощастило прикластися до Почаївської ікони Божої Матері (яку спускають перед царськими вратами), до зображення сліду Богородиці, яке залишилося на камені після того, як Вона явилася ченцям, побувати в підземному храмі. Свої просфори - а вони тут особливо гарні, з «викарбуваними» зображеннями святителя Миколая й Цариці Небесної та в декілька разів більші порівняно із звичайними в Чернігові - ми повезли рідним. Просфори, до речі, дуже смачні. Купили також ікони та пляшечки зі святою водою з того самого джерела, яке забило в камені зі стопою. Коли вийшли на двір - вже був день. На сходах стояло чимало ченців і черниць з ящичками, які збирали гроші на будівництво чи ремонт храмів. Зустріли навіть земляка з нашої області.

Здалося, що подвір'я Лаври не таке вже й велике. Роздивилися дзвіницю, ще декілька храмів. На сходинках біля одного з них - здається, Троїцького, вмостилася зграйка голубів. Пофотографувалися, вийшли гарні знімки. А чули ж, що в цій обителі всього 16 храмів, діє семінарія, друкарня, майстерні, є готель для паломників. Напевно, туди пускають далеко не кожного. Не встигли також відвідати джерела й купальні. А взагалі треба приїхати до Свято-Успенської Почаївської Лаври ще не один раз, аби роздивитися всю її красу й знову відчути особливу благодать цього святого місця. Це добре, що Тернопільщина від Чернігова не дуже далеко.