УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 128 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти церковна журналістика Мазепа автокефалія іконопис монастирі та храми України Голодомор УГКЦ Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ УПЦ КП діаспора Церква і політика Києво-Печерська Лавра церква і суспільство секти Археологія та реставрація молодь Вселенський Патріархат педагогіка шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко Церква і медицина українська християнська культура церква та політика Доброчинність забобони краєзнавство постать у Церкві Церква і влада Президент Віктор Ющенко вибори милосердя розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква Католицька Церква






Рейтинг@Mail.ru






Колекціонер шедеврів

  23 травня 2007


Сергій Дзюба

120 ікон XVII-XVIII століть зберігає у власній оселі ветеран Великої Вітчизняної війни Валентин Шур. Також у нього - 70 кіотів із дивовижним різьбленням по дереву, вкритих сусальним золотом. 87 ікон - у бісерних окладах. На думку науковців, така унікальна колекція могла б стати окрасою будь-якого музею світу. А ще Валентин Вікторович тривалий час збирав раритетні книги, старожитності, давні монети і навіть церковні дзвони.

Це талант від Бога

«Кожен із нас у душі колекціонер. Проте лише одиниці здатні підпорядкувати все своє життя такій пристрасті, яку за силою можна порівняти з шаленим коханням», - так сказав філософ. І додав: «Справжній колекціонер - це митець, який має талант від Бога!» Для 80-річного чернігівця Валентина Шура колекціонування - сенс життя. А почалося все з випадку, який трапився з ним у дитинстві.

«Ми жили на Валу, - розповідає він. - Гралися з хлопцями в піжмурки. І я одного разу заліз у дощатий сарай. Дивлюсь, а там - книги стародавні: від самого порогу і аж до верху! Почав їх гортати і мені сподобалася гравюра. Я хотів вирвати цю сторінку, але чомусь ніяк не виходило. Тоді я вперся ногами і таки відірвав листок. Приніс додому. «Газета рветься, а це - ні, такий дивний папір!» - кажу татові. А він поглянув: «Це пергамент...» А за тиждень всі ці книги повантажили на вози, вивезли і знищили...

«Там згоріли тисячі ікон»

17-річним юнаком Валентин Шур пішов на війну. Визволяв від фашистів Україну, Польщу, Чехословаччину... Отримав тяжке поранення і контузію. Його нагородили орденами Слави та Вітчизняної війни. Потім працював помічником чернігівського прокурора, юрисконсультом. Якось вантажник приніс йому ікону Феодосія Чернігівського, яку... зняв із дерева - вона була прибита цвяхом. Ця ікона і стала початком майбутньої колекції. 

«Тоді був період переслідування релігії, - пригадує Валентин Вікторович. - На Чернігівщині закрили близько 240 церков. Всі ікони звезли до гаражів Чернігівського виконкому. Гаражі були вщент заповнені. А потім ці ікони вивезли на Бобровицю і там спалили. Люди граблями витягували ікони з вогню, але їх переслідували, відбирали ікони і знову кидали у полум'я. Там згоріли тисячі образів!»

Валентин Шур шкодує, що пізно дізнався про такий вандалізм і не зміг врятувати бодай частину знищеного. Проте його колекція швидко поповнювалася: войовничі атеїсти викидали ікони, часто люди з навколишніх сіл віддавали їх за безцінь. Траплялося, що міські діти взагалі використовували давні ікони замість санчат - спускалися на них із гірки.

«Був такий випадок, - розповідає він, - коли мій син прийшов до однієї бабусі та запитав: "Може, у вас є ікони?" А вона у відповідь: "Ой, синочку, тебе сам Бог до мене прислав, лізь на горище, забирай усе, бо зять сказав, що попалить, якщо я їх не спекаюсь! І двадцять сім ікон віддала безкоштовно!»

Дружина і діти стали його помічниками

Валентин Вікторович їздив за іконами та церковними дзвонами навіть до Росії - у Володимирську та Пермську області і на Урал.

«Ікони взагалі збирала вся моя сім'я, - говорить він. - Дружину та дітей я заразив цією хворобою. Траплялося, що по дві доби сиділи мої діти в багнюці, бо машина застряла, і не могли доїхати. Взагалі, наприклад, старообрядці, коли  віддають ікони, кажуть: "На вулицю не виходьте, щоб люди не бачили. Ідіть городами!" У них таке правило! Отож, незважаючи на дощ, моя дружина з мішком, наповненим іконами, пленталася городами, виходила на трасу до авто і добиралася додому».

Спочатку радянська влада на таке хобі Валентина Шура не звертала уваги. Як-не-як - інвалід Великої Вітчизняної війни. Проте все кардинально змінилося 1979 року, коли Валентин Вікторович дізнався, що його сина Віктора забирають служити до Афганістану. Схвильований, разом із Віктором, він прийшов у штаб армії і відстояв таки свою дитину. Сина в Афганістан не взяли. Але несподівано на Валентина Шура завели три кримінальні справи. Валентин Вікторович вважає такий «збіг» не випадковим...

Ікони конфісковували, грабували, але вони поверталися до власника

Як же у нього боліло серце, коли протягом дня в оселі тривав обшук! Він же з кожної ікони буквально пилинки здував, а тут по-варварському перевернули у господі всі речі. Не витримав, замахнувся на одного слідчого шкатулкою. І хоч не влучив, все-таки його засудили на півтора року - за опір під час арешту... Дві інші кримінальні справи - за начебто купівлю краденого та спекуляцію іконами - незабаром закрили. А через вісім місяців Валентин Шур був уже на волі. І домігся, щоб йому повернули всю колекцію!

Але він уже вважався неблагонадійним і постійно відчував на собі пильне око КДБ. Проте не зміг залишити улюблену справу. Тож знову опинився за ґратами. Цього разу нібито за «валютну операцію». Каже, що це була звичайнісінька провокація, тому, посидівши півроку у слідчому ізоляторі, вийшов на волю. А ось колекцію конфіскували. Половину речей він зміг повернути лише через чотири з половиною роки! Проте багато ікон потрапило до музеїв. А деякі його церковні дзвони і зараз знаходяться на дзвіниці Спасо-Преображенського собору.

Ще один жахливий випадок Валентин Шур пережив за роки незалежної України. 1998 року до нього в хату увірвалися чотири грабіжники. Забрали 48 ікон, монети золоті, жіночі прикраси. Їх спіймали, а викрадені ікони знайшли на дачі в одного злочинця. Повернули власнику. Тепер оселю охороняє не лише надійний паркан, а й грізна вівчарка Альфа.

Приватний музей? Чом би й ні?!

Втім, ставлення до колекціонера кардинально змінилося. В гостях у нього побувало чимало відомих політиків, науковців та діячів культури. Валентин Шур і нині постійно поповнює свою колекцію. Каже, що просто не може сидіти склавши руки. Правда, часи тепер зовсім інші. І в селі за одну ікону, що збереглася доволі добре, хочуть отримати не менш ніж 300 доларів. Тому Валентин Вікторович нерідко за символічну ціну купує якусь унікальну річ у дуже занедбаному стані, а потім сам займається чеканкою та реставруванням. А ще він прагне відкрити приватний музей.

«У цивілізованих державах цим нікого не здивуєш», - каже Валентин Шур. Він тому переконаний, що його мрія неодмінно здійсниться!