УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 49 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра Ющенко Церква і медицина милосердя краєзнавство Мазепа Священний Синод УПЦ Вселенський Патріархат конфлікти іконопис педагогіка Доброчинність молодь шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України церква та політика українська християнська культура вибори Церква і влада постать у Церкві УПЦ КП УГКЦ церковна журналістика забобони Католицька Церква секти Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика Голодомор Патріарх Алексій II розкол в Україні автокефалія комуністи та Церква церква і суспільство Президент Віктор Ющенко діаспора






Рейтинг@Mail.ru






Краса православ’я в образі святому: акценти виставки іконопису Росії, України, Білорусі

  01 серпня 2008


Іван Верстюк

Виставка «Православна ікона Росії, України, Білорусі», що триває цими днями в Музеї народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі, захоплює прекрасними образами, які з такою любов'ю витворив художній геній східних слов'ян. Благодатні зображення сюжетів священної історії людського спасіння, святих Божих слуг - преподобних, святителів, праведників, а також самого Господа Ісуса Христа та Його Преблагої Матері - занурюють людину в містичний світ Божої Премудрості, в якому вона очищається, перенароджується, стає більш витонченою, чутливою, богобоязною.

Огляд експонатів, представлених увазі відвідувачів, дає відчуття справжнього внутрішнього очищення, після якого зникають турботи земного існування і душу охоплює гармонія духовної рівноваги. Навіть якщо людина не вірить у Бога, то після ознайомлення з виставкою неодмінно повірить у Нього настільки сильно, що, напевно, винайде новий логічний доказ Його існування. Православна ікона - це чудо, здатне вселити віру в Бога в душі тих, хто не пізнав його донині. Неймовірно прекрасною є глибина, яку відкривають духовному погляду ікони...

Поділена на три тематичні секції - українську, російську та білоруську - виставка є умовною подорожжю східними землями європейського континенту. Історична доля цього краю ніколи не була безхмарною. Князі, герцоги, царі, бояри, імператори, королі, шляхтичі - багато хто хотів привласнити ці території, а тому з шаленою завзятістю змагався на полі бою за право володіти цими благословенними землями. Якщо уважно вдивитися в ікони різних історичних періодів, то можна побачити в них духовні рефлексії щодо постійної, триваючої віками боротьби.

Георгій Побідоносець - символ перемоги

Перед нами - ікона XVIII ст. святого мученика Георгія Побідоносця з центральної України. Сама постать цього угодника Божого є символом війни, боротьби, перемоги. Ікона нетипова - на ній святий Георгій зображений не верхи на коні зі списом у руці, спрямованим на змія, як у класичних композиціях, а стоячи на землі з довгим списом в одній руці та гілочкою очеретини - в іншій. Ця гілочка є знаком невинного мучеництва. Її часто зображують також на іконах великомучениці Варвари. Християнин з великою любов'ю ставиться до природи, адже вона є живою іконою Бога. Тому він цінує кожне деревце, кожну квіточку, кожну гілочку. З великим благоговінням бере її до рук, щоб відчути красу Божого творіння. І навіть у своїй мученицькій смерті ці найкращі почуття не зникають з душі правдивого християнина. Часто саме таким невинним мучеництвом була доля східнослов'янських земель, насамперед України та Білорусі. Сусідні країни - Польща, Литва, Туреччина - далеко не завжди з повагою ставилися до культурно-етнічної специфіки українців і білорусів, намагаючись їх денаціоналізувати.

Від містики до глибинного змісту: композиція «Пелікан»

Іконою, що репрезентує глибинні рушійні сили української духовності, можна назвати містико-символічну композицію «Пелікан». Їх на виставці дві - з Київщини та Сумщини, обидві датуються XIX ст. Центром витвору є птах-пелікан, який годує своїх пташенят. На тлі птаха - дерев'яний хрест, на якому був розіп'ятий Христос, і дві стріли з металевими наконечниками; на одній із стріл шматок якоїсь здобичі. Над пеліканом зображено чашу Господньої Крові. На одній з ікон біля чаші - Серце Ісусове, що мов сонце освітлює навколишню темряву. На іншій - сам Христос, з-під ребра якого в чашу тече Животворяща Кров. На першому зображенні під пеліканом намальовано змія з диявольською подобою, що підступно овиває своїм тілом пташине гніздо. Стріли й хрест на цій іконі перехрещені, а на другій вони лежать паралельно.

Зробимо спробу прочитати це зображення. Хрест і стріли можуть означати антиномію життя та смерті. Але це не просто життя і не просто смерть. Хрест Господа - це життя, віддане за людей; так само відданим за людей життям вважається смерть вояка в бою за свою Батьківщину. Крім того, автор сюжету, можливо, хотів зазначити, що як не без волі Бога-Отця помер на хресті Ісус Христос, так само не без Його ж волі помирає кожна людина, навіть якщо її вразила стріла розбійника. Символічна пара «Хрест - стріли» говорить про те, якою святою справою є гідно віддане за інших життя і яким страшенним гріхом є втрата життя через власні другорядні й беззмістовні принципи.

У нижній частині ікони художник написав слова (у перекладі сучасною українською мовою): «Тілесними очима дивись на цього дивного птаха, а душевними споглядай Спасителя нашого. Роздумуй при цьому, що як цей птах годує своїх пташенят, щоб вони жили, так і Спаситель наш Господь Ісус Христос Своїм Тілом і Кров'ю годує віруючих у Нього, щоб вони мали життя вічне». Ці слова пояснюють значення зображених на іконі чаші та годування пташенят. До того ж, на київській іконі «Пелікан» навколо чаші є напис золотими

літерами «Це чаша Нового Заповіту». Він надає композиції певного євхаристійного змісту.

«Зішестя Святого Духа»: віра й надія

У тяжкі століття бездержавного існування Церква була головною опорою та надією українців і білорусів. Зберігаючи в собі основи народної духовності і самобутності, Церква зуміла відстояти не лише власну ідентичність, а й загальнонаціональну. Варто поглянути на білоруську ікону «Зішестя Святого Духа» XVIII ст. На цій іконі П'ятидесятниці на обличчі кожного з апостолів можна прочитати виразно зображену надію. Їхні очі звернуті до неба в молитовному благанні до Бога, до Святого Духа про милість та спасіння. Це молитовне благання стосується не тільки і не стільки апостолів, скільки білоруських християн, що в тяжкий період покладали своє головне сподівання на Господа та на Церкву. Як відомо, П'ятидесятниця - це день народження Церкви. Тому, якщо дозволити собі символічне прочитання даного сюжету, можна зробити висновок, що іконописець в образі молитви за начало Церкви Божої у світі передає молитву за начало національної свободи та державної незалежності.

«Спас нерукотворний»: велич і всемогутність Творця світу

Російська художня культура закономірно зверталася в своїх духовно-естетичних пошуках до проблем онтологічних. Перед нами «Спас нерукотворний» (1447 р., м. Великий Устюг, нині - Вологодська область Російської Федерації). Саме в цей час зароджується і набуває поширення російська традиція спасових ікон із зображенням обличчя Христа. Такі ікони часто були не лише частиною храмового інтер'єру, а й бойовими знаменами, і хоругвами для хресних ходів. Цей тип ікон несе в собі символіку клятви. Іконописець, який малює Спаса, ніби звертає увагу людей на Бога, закликаючи в Ньому шукати пояснення всім життєвим явищам і подіям історичного буття народу. І в цьому звертанні до Христа він ніби примушує кожного, хто має достатньо рішучості беззастережно прийняти цей образ у свою душу, свідчити, що тільки на цій священній основі - на заповідях Господа Ісуса Христа - він будуватиме своє життя. Цікаво, що Христові з цієї ікони неможливо поглянути у вічі. Його очі зображені таким чином, що вони завжди дивитимуться повз глядача, немов вдивляючись у майбутнє чи, навпаки, в минуле. Це результат характерного для російського богослов'я цієї і подальших епох апофатизму, тобто віри в неможливість для земної людини пізнати Бога. Пізніше розвинеться ціле богослов'я людської гріховності як неможливості пізнати Бога та відповідна аскетична традиція, що знайде свій розквіт у творах святителя Тихона Задонського (1724-1783), святителя Ігнатія Брянчанінова (1807-1867), святителя Феофана Затворника (1815-1894). Перед іконою «Спас нерукотворний» хочеться безслівно впасти на коліна в безмежному здивуванні перед величчю та всемогутністю Творця світу.

Ікона святого князя Володимира: смиренний виконавець Божої волі

Знаковою в контексті святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі є ікона святого рівноапостольного князя Володимира XV ст. з російського міста Новгорода. Саме ця ікона разом з іконами Спасителя та Діви Марії з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври була представлена організаторами на плакатах виставки як її емблема. Це ікона з деісусового ряду, тому князь Володимир звернений до центральної фігури Христа, благоговійно показуючи на Нього обома руками. Сама фігура досить недвозначно нагадує старозавітного єврейського царя Давида, і це невипадково. Як і Давид, князь Володимир був ревним служителем Божих велінь.

На рівноапостольному князі - яскраво-червоне дорогоцінне вбрання із шитими золотом прикрасами. Червоний колір передає радість, яку постійно мав у своїй душі з моменту охрещення святий князь Володимир. При виборі державної віри князь Володимир насамперед шукав ту релігію, яка принесла б народу радість, захоплення, щастя. Тому він обрав християнство, де радість є основною характеристикою духовного життя. Можна помітити, що обличчя святого князя Володимира дуже смиренне. Видатний державний діяч прагнув залишитися в пам'яті нащадків не як автор і реалізатор грандіозного проекту навернення Київської Русі до візантійської віри, а насамперед як смиренний виконавець Божої волі. Він волів, щоб за благодатний дар Хрещення дякували не йому, а Богові.

Святитель Димитрій Ростовський: радість і спасіння мешканців землі ростовської

Порівняння іконописних традицій східних слов'ян дає цікаві висновки, наприклад, при зіставленні двох зображень святителя Димитрія Ростовського - відомого церковного діяча, богослова та духовного письменника. Обидва зображення датуються XVIII століттям, але одне з них виконане українським майстром, а друге - російським. Українська ікона святителя більш містична - вона має темну палітру кольорів, угодник Божий тримає руку на книзі як символі містичних знань, а під зображенням написаний цілий вірш про ростовського святителя його ж авторства. Відомо, що святий Димитрій відзначався добрим почуттям гумору й самоіронії, а тому писав про самого себе в третій особі. Вірш починається словами (у перекладі сучасною українською мовою): «Якщо хочеш архієрея цього розум знати, то мусиш творіння його читати...». Російська ікона святителя Димитрія зовсім інакша. Вона виконана в мажорних тонах із домінуванням червоного кольору, який у церковній православній традиції пов'язаний із Воскресінням Христа. Обличчя святителя повністю звернене до глядача, опромінене напівпосмішкою, у руках тримає книгу. Автора дванадцяти томів «Житій святих» і багатьох інших творів неможливо зображувати з чимось іншим. Святитель Димитрій має на собі масивну архієрейську панагію типового українського стилю - він був великим патріотом своєї Батьківщини і завжди підкреслював своє українство символікою свого вбрання та начинням храмів Ростовської єпархії. Українські архієреї часто носили заміть панагій хрести, хоча за традицією нагрудні хрести повинні носити священики, а єпископи носять панагії. Димитрій Ростовський хоч і має на собі панагію, але вона дуже нестандартна - замість зображення Богородиці або Ісуса Христа на ній викарбуваний хрест.

При порівнянні двох зображень можна зробити висновок, наскільки вони різні. На українській іконі святитель Димитрій знаходиться у своїй келії, самотньо читаючи книгу, при цьому тримає в руці розп'яття. У правому горішньому куті - особистий геральдичний символ святителя. Подібні герби мали всі церковні та громадські діячі, які отримували богословську освіту в Києво-Могилянській академії, і тому можна говорити про те, що така геральдична традиція є специфікою київських богословів. Акцент ікони зроблено на богословській частині життя святителя, яка проходила в самотності келійної роботи над читанням, перекладом і написанням книг. Російська ікона, у свою чергу, звеличує архіпастирську діяльність Димитрія Ростовського, зображаючи біля нього не стіл із богословськими книгами, а кафедральний храм міста Ростова й ангелів, які тримають ікону. Це має означати, що святитель Димитрій був великим молільником і любив служити Божественні літургії як у своєму кафедральному місті, так і в провінційних храмах очолюваної ним єпархії. Його молитва до Пресвятої Богородиці несла благодать, радість і спасіння мешканцям землі ростовської.

Замість висновків

Виставка східнослов'янського іконопису актуалізує перед глядачами історію трьох народів - російського, українського та білоруського. Маючи духовну спільність у вірі, у приналежності до східної християнської Церкви, кожен з цих народів по-різному рефлексував над власною історичною долею. Багатостраждальна й постійно пригноблювана Україна породила той особливий тип духовності, в якому людський світогляд змушений поєднувати вічні правди Євангелія з тяжкими обставинами життя. Про це свідчать і українські ікони різних епох. Захована на перетині західних і східних європейських культурних течій Білорусь створила духовність, свідому своєї глибокої етнічної автентичності, звернену до людини з її особливим психологічним портретом і конкретними життєвими проблемами. Тому такими підкреслено людиноцентричними є білоруські ікони. Російський іконопис завжди стурбований найбільш загальними проблемами буття, фундаментальними істинами християнства, а тому він не дуже деталізований, але водночас сентиментальний і піднесений.

Культурне розмаїття східних слов'ян простежується на різних етапах історії, у кожному з віків це розмаїття свідчить про багатство, повноцінність і величезну духовну значущість трьох традицій. Тому спільна ікона української, російської та білоруської духовності є феноменом високого естетичного пориву та масштабного есхатологічного напруження.

 

   
Великомученик Георгій Побідоносець (Україна)

Великомученик Георгій Побідоносець (Україна)
Пелікан (Київщина)

Пелікан (Київщина)
Спас нерукотворний (Росія)

Спас нерукотворний (Росія)
Рівноапостольний князь Володимир (Росія)

Рівноапостольний князь Володимир (Росія)
Димитрій Ростовський (Росія)

Димитрій Ростовський (Росія)