УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 102 відвідувачів

Теги
конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність педагогіка Католицька Церква постать у Церкві Голодомор краєзнавство УПЦ КП Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра Церква і влада милосердя церква і суспільство українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ Археологія та реставрація Церква і медицина автокефалія Предстоятелі Помісних Церков діаспора Церква і політика Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква молодь Ющенко Вселенський Патріархат монастирі та храми України вибори забобони Священний Синод УПЦ секти церква та політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис шляхи єднання розкол в Україні Мазепа церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«Білі плями» в історії життя преподобного Олексія Карпаторуського, сповідника

  12 березня 2009


Юрій Данилець, кандидат історичних наук

До 10-річчя обрітення мощей святого.

В історії Православної Церкви на Закарпатті ХХ ст. світлою ниткою проходить ім'я архімандрита Олексія (Кабалюка). За благословенні труди, спрямовані на відродження та утвердження православ'я у краї в 2001 році його було причислено до лику місцешанованих святих.

В українській та зарубіжній історіографії постать архімандрита Олексія завжди викликала жвавий інтерес

На теперішній час нам є доступними десятки публікацій, присвячених окремим аспектам діяльності закарпатського подвижника. На жаль, ще не має узагальнюючої праці про життя архімандрита Олексія. У зв'язку з цим, ми спробуємо заповнити деякі „білі плями" в його біографії. Стосовно історіографії проблеми, то найбільш цінні публікації про життя та діяльність архімандрита Олексія (Кабалюка) з'явилися у першій половині ХХ ст. Серед них слід відзначити книгу афонського ченця Денасія Пантелеймонівського, яка була видана в 1913 р. у типографії Казанської Амбросіївської жіночої пустині Калузької губернії. У книзі описано важливі події в життя о.Олексія - прийняття православ'я на Афоні, контакти з афонськими ченцями-русинами, паломницькі мандрівки християнськими святинями [1]. Федір Аристов у праці „Карпато-русскіе писатели" також високо оцінює його діяльність на користь православ'я [2]. Однак Ф. Аристов навів ряд помилкових фактів (напр. про вступ до уніатського монастиря в „Кишъ-Баранья"), які були сприйняті окремими дослідниками (К.Фролов) за реальність.

Значне місце в дослідженні біографії о.Олексія (Кабалюка) займають публікації інока Олексія (Дехтерьова). У 1928 р. він під псевдонімом „Свидетель издалека" розмістив на шпальтах „Православного Русского календаря" біографічний нарис про архімандрита Олексія (Кабалюка) [3]. Особливу увагу автор звертав на місіонерську діяльність архімандрита, справедливо відводячи йому провідну роль у поширенні православного руху серед русинів.

У радянський час писали про архімандрита Олексія більше в негативному ракурсі, як вимагала атеїстична система. Однак, зустрічаємо цілком об'єктивні оцінки у працях церковних авторів. У 1948 р. на шпальтах „Журналу Московской Патриархии" прот. Георгій Станканицець опублікував некролог архімандрита Олексія [4]. Чимало місця відводить йому у своїй курсовій роботі ієромонах Сергій (Цьока) [5].

У наш час про архімандрита Олексія писали архімандрит Гавриїл (Кризина) [6], історик Петро Халус [7], Валерій Разгулов та вище згадуваний Кирило Фролов [8], автор цих рядків [9]. До канонізації сповідника у 2001 р. Було видане коротке „Житіє" [10].

У родині Кабалюків було дев'ятеро дітей...

Олександр Іванович Кабалюк народився 1 вересня 1877 р. в с. Ясіня (нині смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області) в родині Івана Кабалюка та Ганни Кульчицької. Усього в сім'ї було дев'ять дітей: Дмитро, Ганна, Олександр, Федір, Юрій, Марія, Олена, Параскева, Василина. Після закінчення школи у рідному селі працював у домашньому господарстві. У 1897-1901 рр. проходив військову службу в м.Кошиці (Словаччина). Після смерті батька Олександр успадкував значну частку господарства, але його душа тяготила до молитви. У 1903 р. відвідав монастирі в Біксаді, Сучаві та Марія-Повчі. Значний вплив на молоду людину справило знайомство з ігуменом Аркадієм у Біксадському монастирі.

У 1905 р. Олександр Кабалюк познайомився з Олексієм Геровським, за спогадами Геровського, він організував поїздку Кабалюка до Києва. Як пише ієромонах Сергій (Цьока), „первое посещение Православной России произвело на него величайшее впечатление, т.к. здесь в Киеве - матери русских городов, он воочию убедился в том, что слышал от других и о чем сам читал в духовной литературе" [11]. В Києві він отримав у дар багато духовних книг, й після повернення в рідне село облаштував у себе невеличку каплицю, де молився по-православному. Слово Боже Олександр Кабалюк поширював серед своїх земляків, часто використовуючи при цьому монастирські відпусти в уніатських монастирях у Марія-Повчі, Бороняві, Імстичеві, Мукачеві.

Навернення до православ'я

Наступного року Олександр Кабалюк зустрівся з митрополитом Київським Флавіаном (Городецьким) та єпископом Житомирським Антонієм (Храповицьким), яким розповів про православний рух на його батьківщині [12].

Про паломницьку подорож Олександра (Кабалюка) у 1908 р. до святинь Палестини та Афону довідуємося із його спогадів, що були записані у 1945 р. „В Иерусалиме приключился к паломникам на Пасху, в начале Великого поста. Исповедовался, причащался. Во всей Палестине был, на Гробе Господнем, в Назарете, у Галилейского моря, Тивериаде, на Йордане, в Иерихоне, на Сороковой горе, где Господь постился 40 дней, около Мертвого моря, в монастыре св. Саввы, в Вифлееме, около Маврийского дуба. Начальником Русской Миссии был архимандрит Леонид. Я ему говорил за Австро-Венгрию; за Карпатскую Русь ничего не знал. Советовал поехать на Афон; чтобы стать православным надо писать в Синод. На святую Афонскую гору ехали многие: из Смирны, через Салоники на Афон. Сразу пошли в Пантелеимоновский монастырь. Там розыскал своего земляка Вячеслава, в великой схиме монах Варух (Василий Текза) из Быстрого; его посчитали православным. Он на Афон поехал раньше на десять лет. Он попал на Афон так, что пошел на Иоанна Сочавского на отпуст в Буковину и с ними (т.е. поломниками) поехал на Афон" [13].

У Пантелеймонівському руському монастирі 8 липня 1908 р. відбулося приєднання Олександра до Православної Церкви. У 1909 р. у м. Хуст в будинку Михайла Палканинця відбулися збори, на яких були присутні представники від православних громад з Ільниці, Осою, Білок, Великих Лучок. Учасники зібрання прийшли до одностайного рішення про необхідність висвячення православного священика. Після слухання доповіді братів Геровських на місіонерському з'їзді в Києві 1908 р. вищими духовними органами було прийнято рішення дозволити православним з Угорської Русі здобувати богословську освіту в Свято-Онуфріївському монастирі на Холмщині. Саме сюди за сприяння архієпископа Холмського Євлогія (Георгієвський) приїхав Олександр Кабалюк. Після закінчення монастирських богословських курсів 15 серпня 1910 р. Олександра Кабалюка висвятили в ієромонахи з іменем Олексій.

Важливі спогади самого митрополита Євлогія про Олексія (Кабалюка): „Карпато-русский крестьянин Алексей Кабалюк - один из тех, которые всей душою стремились к возвращению в лоно Православной Церкви. Он побывал на Афоне, там принял православие, пришел оттуда ко мне в Холм, и я направил его в Яблочинский монастырь, где его постригли в монашество и где я рукоположил его в священный сан. Снабдив о.Алексея богослужебными книгами и церковной утварью, мы послали его на родину (в Угорскую Русь) в качестве миссионера православия; на его призыв стали откликаться его земляки; некоторых из них он присылал в Яблочинский монастырь, где они и приуготовлялись, по его примеру, к деятельности пионеров православия в Карпатской Руси... Прибыла к нам, с тою же миссионерской целью, и сестра о.Кабалюка. Мы ее отправили к матери Екатерине в Леснинский монастырь, где она приняла постриг и вернулась к себе на родину, намереваясь основать там женский монастырь. Карпатская Русь была плодоносной почвой для миссионерской работы, но работать было нелегко" [14].

Місіонерський шлях

Прийнявши російське підданство й отримавши відповідні документи, Олексій (Кабалюк) відправився знову на гору Афон, щоб обміняти свої російські чернечі папери на афонські, що давало б змогу без перепон повернутися на батьківщину з грецькими місіонерськими документами. Після оформлення документів, які свідчили, що він є співбратом Свято-Пантелеймонівського монастиря, Олексій (Кабалюк) звернувся до Константинопольського патріарха Іоакима з проханням про призначення його православним священиком. Патріарх порадив йому звернутися до Карловацького патріарха, у віданні якого знаходилися православні громади Австро-Угорщини [15].

Маючи „похідну церкву", Олексій (Кабалюк) провів перші богослужіння в будинку Івана Хоми в Мукачеві, де охрестив 60 дітей з Великих Лучок. Жителі цього села намагалися законним шляхом домогтися призначення Олексія (Кабалюк) своїм священиком. Для цього вони переписали на нього будинок та на сільських зборах прийняли до сільської громади. Але сільський нотар, не підтримав рішення громади. Він звинуватив Кабалюка в агітації проти греко-католицької церкви, заарештував і відправив до мукачівської в'язниці.

У 1911 р. Олексій (Кабалюк) зустрівся з сербським патріархом Лукіаном (Богдановичем), котрий призначив його помічником до православного священика в Мішкольці грека Гавриїла (Аурела) Мотина для православних сіл Великі Лучки та Іза [1]. За повідомленням газети „Ma'ramarosi Fu"ggetlen Ujsa'g" 10 лютого 1912 р., Олексій (Кабалюк), маючи супровідний лист з Мішкольца, приїхав до Ізи, де наступного дня проводив богослужіння. Угорські жандарми взяли його під арешт і тримали доти, поки окружний суддя не дозволив Олексію (Кабалюк) релігійну діяльність на три дні [2]. За цей час він освятив молитовний будинок, охрестив близько 200 дітей, повінчав 19 подружніх пар і причастив у загальній сповіді 1300 вірників [3]. 17 червня 1912 р. співробітники поліції та прикордонної служби провели обшук в будинку Олексія (Кабалюка) у с. Ясіня. Вони вилучили з домової церкви чашу, священицький одяг, книги та опечатали двері [4].

Насильство та переслідування за православну віру

Насильство та переслідування жандармів примусило о. Олексія у 1912 р. виїхати до Росії, а потім до Північної Америки. У США він отримав приход серед своїх земляків. Збереглася унікальна фотографія 1912 р., де о. Олексій зображений разом з секретарями товариства Взаємодопомоги у м.Вілкес Барре (Пенсільванія). Наприкінці 1913 р. довідавшись про суд в Мараморош-Сиготі над православними вірниками, він повернувся додому і добровільно з'явився на суд.

Про безпідставність звинувачення та жорстоке поводження з в'язнями у Мараморош-Сиготі багато писала львівська москвофільська газета „Русское Слово": „Мадяри не мають ніякого милосердя і страшно переслідують ті слов'янські народи, котрі жиють в Угорщині. Незадовго відбудеться суд в угорському місті Дебречин (початково суд планувалося провести у м.Дебрецин -автор). За що властиво будуть судити русских людей, никто не знає. Певно за те, що вони не відреклися від своєї народності, віри і церкви і були руськими патріотами. Жертви того мадярського суда будуть новою окрасою геройського подвигу руського народа" [5].

29 грудня 1913 р. розпочався суд в Мараморош-Сиготі. На лаві підсудних опинилося 94 особи, серед яких чоловіки і жінки віком від 17 до 64 років. За мірою „скоєних злочинів" суд на чолі з Аврелієм Товтом та королівським прокурором Андором Ілляшем (Андрій Ілляшевич, син греко-католицького священика з с. Липча) розділив ув'язнених на 15 груп. Селянам висунули звинувачення в тому, що вони шляхом поширення православ'я хотіли відірвати частину угорської держави і приєднати її до Росії; що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства, церкви, угорського народу і законів [6]. Згідно угорських закону 1868 р. громадяни держави могли вільно переходити з одного віросповідання в інше, дотримуючись визначених формальностей. Таким чином, переслідування за зміну релігії не могло бути злочином.

Прокурор намагався переконати суд, що підсудні встановили зв'язки з графом Володимиром Бобринським в Петербурзі і братами Геровськими в Чернівцях з політичною метою. За словами Андора Іллеша, головні звинувачені: ієромонах Олексій (Кабалюк), Юрій Воробчук, Михайло Палканинець, Іван Бабинець, Яків Борканюк та інші, проводили політичну агітацію на ярмарках і відпустах в Маріяповчі, Біксаді, Хусті, Бороняві, та при матеріальній допомозі „Галицько-Руського общества" поширювали в комітатах Мараморош, Берег, Угоча відозви, газети, листи, які викликали ненависть до угорської держави і греко-католицького духовенства [7]. Серед речових доказів, за допомогою яких прокурор намагався довести антидержавну діяльність підсудних, були картини, на яких зображувалися афонські та київські монастирі, ікони, богослужебні книги, видані в Києві, Одесі, Москві, періодичні видання „Русская Правда", „Вђра и Церковь" (Чернівці), „Русское Слово" (Львів) [8].

Акт звинувачення склав 52 сторінки...

У акті звинувачення, що мав обсяг 52 сторінки, прокурор Андор Іллеш торкнувся історії православного руху в Східній Угорщині. Він стверджував, що перші спалахи руху були помічені у с. Великі Лучки біля Мукачева та у с. Іза біля Хуста. Православна агітація поширилися з включенням до неї Олексія (Кабалюка), який за допомогою Олексія Геровського у 1905 р. виїхав на Афон, звідки вернувся православним монахом [9]. Безглуздість звинувачення показують явні прорахунки прокурора, зокрема, він вказував, що православні вірники хотіли перейти під владу „київського патріарха", якого, як відомо не існувало.

Після завершення виступу прокурора суд перейшов до допиту обвинувачених. Судове слухання проводилися на угорській мові, якою володіло лише декілька затриманих. Адвокати постійно звертали увагу на те, що перекладачі неправильно тлумачать висловлювання підсудних та свідків. Більшість ув'язнених відкидали протидержавну агітацію, вони твердили про її суто релігійний характер [10]. Під час суду на боці православних виступали 19 адвокатів, більшість з яких було безкоштовно призначено угорською владою [11].

Значну увагу преси привернуло слухання на суді „головного звинувачуваного" - ієромонаха Олексія (Кабалюка)

16 січня 1914 р. прокурор представив речовими доказами його вини - листи, книги, церковний одяг, предмети церковного вжитку. В одному із требників рукою Олексія (Кабалюка) вписано ім'я царського спадкоємця. У листі до архієпископа Євлогія Олексій (Кабалюк) скаржився на Геровських, бо ті поширювали в Угорщині антидержавні друковані видання і тим самим налаштували адміністрацію проти угроросів. У листі на ім'я графа Володимира Бобринського Олексій (Кабалюк) просив останнього з'явитися на судовий процес.

Спочатку Олексій (Кабалюк) відмовився від адвоката і захищав себе сам, добре володіючи угорською мовою, потім цю місію перебрав на себе адвокат Артур Клейн з Мараморош-Сигота. Послугами цього адвоката користувалися православні ізяни під час „першого Мараморош-Сиготського процесу".

Між звинуваченими на суді був і молодший брат Олексія (Кабалюка) - Юрій Кабалюк, якого голова суду Аврелій Товт хотів використати як свідка.

На суді Олексій (Кабалюк) детально розповів свою біографію, наголосивши, що проводив серед населення лише місійну роботу і не переслідував політичної мети. Щоб підтвердити священицький сан, Кабалюк пред'явив посвідчення, підписане архієпископом Холмським Євлогієм [12].

Неоднозначну оцінку громадськості викликали допити свідків, яких, за повідомленням львівської газети „Діло", було до 300 чол. [13]. Головною фігурою звинувачення був Арнольд Дулішкович. На суді виявилося, що він займався політичним шпіонажем та релігійною пропагандою. За допомогою обманів йому вдалося отримати рекомендаційний лист до Олексія Геровського, який допоміг Арнольду Дулішковичу виїхати до Росії. В Петербурзі він зустрівся з Володимиром Бобринським, якому представився православним агітатором. Перебуваючи серед провідних російських діячів, Арнольд Дулішкович зібрав інформацію про зв'язки угорських православних з православними центрами в Росії. Подібне завдання виконував й Андрій Манайло, який поселився в с. Липча біля Хуста. Він ходив поміж селянами, виступав проти мадяризації та греко-католицького духовенства. Своїми розмовами Андрій Манайло провокував селян на необережні висловлювання, які акуратно записував.

Ганебний вирок

Справжній провал звинувачення показало слухання свідків: уніатських священиків, сільських корчмарів та чиновників. Греко-католицький священик з Ясіня Олександр Ронай спирався у свідченнях лише на чутки, особисто нічого не бачив. Між адвокатом Йозефом Редеєм та священиком Андрієм Азарієм з Ізи виникла полеміка стосовно трираменного хреста. Адвокат, посилаючись на рішення Конгрегації Поширення Віри від 19 квітня 1887 р., стверджував, що така форма хреста дозволена церквою, крім того такий хрест був і на вежі в Ізі. В свою чергу Андрій Азарій заперечував слова адвоката, наголошуючи, що такий хрест - це прояв панславізму [14]. Подібне твердження висував і священик Олександр Кимак з Тереблі. Коли адвокат Йозеф Редей показав йому молитовник з трираменним хрестом, виданий ужгородським видавництвом „Уніо", він відповів, що це робиться для того, що книги краще розходилися в народі. Олександр Кимак визнавав, що коли його вірники не хотіли вступати до „Католицького З'єднання", то він декого бив. Священик з Арданова Сабов повідомив, що після того як селянин Іван Реті відмовився вступати до „Католицького З'єднання", він заявив на нього світській владі [15]. Свідчення священика з Липчі показали, що чимало духівників боролися з православ'ям через особисту користь. Священик повідомив, що з його села надійшло 168 заяв про перехід, внаслідок чого він втратив триста мір кукурудзи щорічно та плату за треби [16].

Не маючи достатньої кількості доказів, прокурор 5 лютого 1914 р. звільнив з-під варти більшість заарештованих, знявши з них усі звинувачення [17].

Незважаючи на всі зусилля захисту й протести світової громадськості, угорська влада 3 березня 1914 р. винесла ганебний вирок - 32 чоловік було засуджено до різних строків ув'язнення і сплати великого грошового штрафу [18]. Ієромонах Олексій (Кабалюк) був засуджений до 4 років і 6 місяців в'язниці і 100 крон штрафу [19].

Угорська громадськість в оцінці Мараморош-Сиготського процесу поділилася на два табори: ліберально-протестанська орієнтація засуджувала процес, католицько-консервативна його підтримувала. Угорська опозиційна газета "Будапешт" з приводу Мараморош-Сиготського процесу писала: "Цей процес є безсмисловий і несправедливий, кривавий наклеп" [20]. Російська газета „Голос Москвы" 21 січня 1914 р. подала інтерв'ю колишнього угорського міністра юстиції Г. Полоні, котрий негативно оцінював судовий процес. „Докази звинувачення в основному відсутні, підсудні безправні і нещасні люди, доведені до жебрацтва. Справа йде не про політичну агітацію, а про релігійну пропаганду" [21]. Покарання ієромонах Олексій відбував у Дебрецені та Мараморош-Сиготі.

У травні 1919 р. ієромонах Олексій повернувся на Закарпаття...

Наступного року було відкрито у м. Хуст молитовний дім. Згодом при ньому було започатковано інтернат для православних учнів гімназії та громадянської школи. У 1920 р. о. Олексій разом з о. Амфілохієм та о. Матфеєм заснували чоловічий монастир в селі Іза, де у 1921 р. о. Олексія обрали настоятелем. 18 серпня 1921 р. він освятив збудовану для чернецтва церкву Святого Миколая. Під час Літургії того ж дня висвятив ієромонаха Олексія (Кабалюк) в сан ігумена новоствореного Свято-Миколаївського монастиря [22]. У 1923 р. підвищений до сану архімандрита. У 1924 р. брав активну участь у будівництві жіночого монастиря в с. Липча.

Не забував о.Олексій й про рідне село. 24 травня 1923 р. греко-католицький священик Олександр Ронайт з Ясіня повідомляв єпископа про те, що 29 травня 1923 р. православний ієромонах Олексій (Кабалюк) має намір приїхати в село з метою заснування православної громади. Священик просив єпископа звернутися до відповідних органів і заборонити православним вчинити заплановані дії [23]. У листах до окружного начальника у Рахові та жупана у Великому Севлюші уніатський єпископ Антоній (Папп) просив захисту греко-католицької церкви і вимагав заборонити діяльність Олексія (Кабалюк) у с. Ясеня [24]. Незважаючи на протести греко-католицького єпископа, 29 травня 1923 р. Олексій (Кабалюк) у супроводі 3 монахів таки відвідав Ясіня. Він відправив службу на могилі матері та відвідав збори в будинку Юрія Кабалюка, де було засновано православну громаду [25].

У 1923 р. архімандрит Саватій (Врабец), голова чеської православної громади в Празі, започаткував гострий конфлікт між Константинопольською та Сербською православними церквами, який увійшов в історію під назвою "Савватіївський розкол". На Закарпатті утворилися дві групи православних, одна з яких одна визнавала юрисдикцію Сербської церкви (40 священиків), яких очолював о.Олексій (Кабалюк), а інша Константинопольську церкву (25 священиків) очолювана Червінкою, а потім архімандритом Боголіпом.

У 1925 р. архімандрита Олексія було призначено головою Духовної Консисторії - органу духовного управління і суду при єпархіальному архієреї. Він добровільно відмовився від посади настоятеля монастиря і переселився в м. Хуст, де утворилася велика православна громада. 7 квітня 1927 р. він освятив закладку першого каменю у фундамент майбутнього церкви, будівництво якої закінчилося вже через рік.

15 жовтня 1930 р. православна делегація на чолі з о. Олексієм, у складі о.Дмитра Белякова та В.Гайдова взяла участь роботі Собору Сербської православної церкви в Сремських Карловцях. У 1932 р. керуючий православною єпархією Йосиф (Цвієвич) для організації монастирського життя в с. Домбоки направив туди о. Олексія. Він разом з о.Іваном Карбованцем відкрив тут жіночий монастир. Архімандрит Олексій організував пожертвування в багатих парафіях, віддав багато власних коштів для будівництва монастиря. На його прохання протоієрей Всеволод Коломацький виготовив документацію для перебудови монастиря і сам очолив реставрацію.

Під час угорської окупації краю нова влада з підозрою ставилася до архімандрита Олексія (Кабалюка)

Зокрема, у 1939 р. з Хуста за підписом Євгена Якуба був надісланий лист-звернення до декана Мігаля Дорослаї в Сиготі, а за його посередництвом до Міністерства внутрішніх справ, віровизнань та освіти в Будапешті, щоб вони „поробили потрібні кроки для того, щоб нас звільнити від сербських бандитів..." Маючи на увазі в першу чергу єпископа Володимира. „Сербська юрисдикція потрібна тільки Гомічкову, Кабалюкові, монахам Матвієві та Амфілохієві" [26]. Але в документах угорських урядовців 1939 р. Кабалюк згадувався як людина, яка могла б допомогти переконати священиків Сербської юрисдикції стати на шлях автокефалізації православної церкви в Угорщині.

На нашу думку, діяльність архімандрита Олексія (Кабалюк) в угорський період можна розділити на два етапи. Перший етап слід відносити до усунення єпископа Володимира (Раїч), коли Православна Церква втратила законного архієрея. Другий етап починається з призначенням адміністратором Михайла Попова, коли архімандрит Олексій (Кабалюк) брав участь у роботі виправдальних комісій.

26-27 листопада 1944 р. архімандрит Олексій (Кабалюк) брав участь у роботі Першого з'їзду Народних Комітетів, що проходив у Мукачеві, його було обрано делегатом від м. Хуст. 7 грудня 1944 р. побував у складі православної делегації в Москві з проханням про перехід Мукачівсько-Пряшівської єпархії під юрисдикцію Московського патріархату.

Попри всі пережиті великі страждання й переслідування архімандрит Алексій дожив до сімдесятирічного віку та 2 грудня 1947 р помер у Домбокському монастирі. Звідти його тіло було перевезено до Ізького монастиря, де поховано на братському кладовищі.

13 березня 1999 р. відбулося віднайдення мощей о. Олексія.

21 жовтня 2001 р. його було канонізовано як святого Української Православної Церкви під іменем преподобного Алексія Карпатського (Карпаторуського) сповідника. Мощі сповідника перебувають у Свято-Миколаївському монастирі в с.Іза-Карпутлаш Хустського району. При монастирі будується храм в ім'я преподобного Олексія, в Ужгороді на стіні кафедрального собору в ім'я св. Кирила та Мефодія встановлено меморіальну дошку. Нещодавно автор цих рядків підняв питання про збір експонатів для меморіального музею преп. Олексія Карпаторуського сповідника у с.Іза-Карпутлаш.

 

Джерело:
http://www.h.ua/story/125170/
http://www.h.ua/story/125592/   

 

Використана література:
1. Денасий Пантелеимоновскій, святогорец-инок. Повесть об обращеніи и присоединеніи на Афоні Угрорусса уніата в Православіе и о русских, о православіи и об уніи в При-карпатской подъяремной Руси прежде и теперь. - Шамордино: Типография Казанской Амвросиевской женской пустыни, 1913. - С. 9.
2. Аристов Ф. Карпато-русскіе писатели. Том первый. - Москва, 1916. - С. 135-136.
3. Свидетель издалека. Изский Архимандрит о. Алексий (биографический очерк) // Православный Русский календар на 1929 г. - Владимирово, 1928. - С. 17-20.
4. Станканинец Г., прот. Схиархимандрит Алексий (Кабалюк) // ЖМП. - 1948. - №2. - С. 69-70.
5. Сергий (Цьока), иеромонах. Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине ХХ столетия. - Загорск: Троице-Сергиева Лавра, 1960.
6. Гавриил (Кризина), игумен. Православная церковь на Закарпатье (век XX). - К., 1999.
7. Халус П. Алексій Кабалюк - непохитний захисник закарпатського православ'я // Християнська Родина. - 1996. - 19 грудня. - С. 5; Той же. До 120-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті о.Олексія Кабалюка та вшанування жертв Мараморош-Сигетського анти православного процесу 1914 р. // Християнська Родина. - 1996. - 19 грудня. - С. 4-5.
8. Разгулов В., Фролов К. Апостол Карпатской Руси. - Береговская районная типография, 2001.
9. Данилець Ю. Православні монастирі Хустського району (ХХ століття): Видання друге, змінене, доповнене /Передмова проф. Д. Данилюка. - Ужгород: Ґражда, 2005; Той же. Архімандрит Олексій (Кабалюк) - перша особа в православному чернецтві на Закарпатті на початку ХХ ст. // Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції „Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006". (22-31 травня 2006 р.). - Т. 3. - Історія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 7-9; Той же. Православний монастир Успіння Божої Матері в селі Домбоки. - Ужгород: Ґражда, 2006; Той же. Олександр Іванович Кабалюк. 130-річчя від дня народження діяча православного руху на Закарпатті (1877-1947) // Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2007 рік: Рек. бібліогр. посіб./Уклад.: Т.І. Васильєва; Наук.ред. В.І. Падяк; Відп. За вип. Л.З. Григаш; Вип. ред. Л.О. Ільченко. - Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2006. - С. 335-337.
10. Житіє преподобного Алексія Карпаторуського, сповідника. - Хуст, 2001. - 32 с.
11. Алексий (Дехтерев),инок. Мемуары Архим. Алексия // Православный Карпаторусский Вестник. - 1937. - № 8. - С. 11.
12. Показанія о. Алексія (Кабалюка) на суде угроруссов // Почаевский Листок. - 1914. - 15 января. - С. 7.
13. Рассказ архимандрита Алексия от 28 ноября 1945 г. // Василий (Пронин), архимандрит. История православной церкви на Закарпатье. - К.: Филокалия, 2005. - С. 467.
14. Евлогий (Георгиевский), митрополит. Путь моей жизни // http://www.krotov.info/acts /20/ 1910_16/ eulo_ 15.html
15. Свидетель издалека. Изский Архимандрит о. Алексий (биографический очерк) // Православный Русский календар на 1929 г. - Владимирово, 1928. - С. 19.
16. Як побідила унія на угорской Руси? // Віра і Церков. (Чернівці). - 1913. - № 5. - С. 4.
17. Ma'ramarosi Fu"ggetlen Ujsa'g. - 1912. - 18.02. - Х. 5.
18. Православіе в Угорской Руси // Русская Правда. - 1912. - 1 марта. - С. 3.
19. Гонения на православну віру в Угорщині // Русская Правда. - 1912. - 28 июня. - С. 3.
20. Под мадярским ярмом // Русское Слово. - Львов. - 1913. - 3 октября. - С. 2.
21. Право- і царославіє // Праця. ( Львів). - 1914. - 15 квітня. - С. 2.
22. Жертви русофільської пропаганди перед судом // Діло і Нове Слово. - Львів. - 1913. - 29 грудня. - С. 1.
23. Издевательство надъ русскими въ Австріи // Почаевскій Листокъ. - 1914. - 15 января. - С. 5.
24. Процесс против 94 угроруссов // Русское Слово. - 1914. - 1 января. - С. 2.
25. До мармарошського процесу // Нива. - Львів. - 1914. - 15 марця. - С. 159.
26. Beskid K. Monstrosni process v Marmarosske Sihoti. - Hust, 1926. - S.20.
27. Показанія о. Алексія (Кабалюка) на суде угроруссов // Почаевский Листок. - 1914. - 15 января. - С. 7-8.
28. Русофільський рух в східній Угорщині // Діло. - Львів. - 1913. - 10 грудня. - С. 3.
29. Beskid K. Monstrosni process v Marmarosske Sihoti. - Hust, 1926. - S. 27.
30. Там само. - S. 29-31.
31. Грабец М. К истории Марморошского процесса. - Ужгород, 1934. - С. 20.
32. Процесс угроруссовъ // Голос Москвы. - 1914. - 6 февраля. - С. 4.
33. Ілько В. Закарпатське село на початку ХХ ст. (1900-1919 рр.). - Львів: В-во Львів. Ун-ту, 1973. - С. 151.
34. Вирок в Мараморошській розправі // Діло. - 1914. - 3 березня. - С. 6.
35. Халус П. До 120-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті о.Олексія Кабалюка та вшанування жертв Мараморош-Сигетського анти православного процесу 1914 р. // Християнська Родина. - 1996. - 19 грудня. - С. 5.
36. Процесс угроруссовъ // Голос Москвы. - 1914. - 21 января. - С. 4.
37. Пашкович С. Подкарпатська Русь // Русский голос. - Львів. - 1925. - 25 марта. - С. 3.
38. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 7. - Спр. 1042. - Арк. 47.
39. Там само. - Арк. 48.
40. Там само. - Арк. 51.
41. Данко О. Угорська політика відносно православної церкви в 1939-1944 рр. // Культура Українських Карпат: традиції і сучасність. Матеріали міжн. наук. конф. - Ужгород: Ґражда, 1994. - С. 358.

   
Обрітення мощей святого

Обрітення мощей святого
Блаженніший Митрополит Володимир проголошує проповідь у день канонізації преподобного Алексія Карпаторуського

Блаженніший Митрополит Володимир проголошує проповідь у день канонізації преподобного Алексія Карпаторуського