УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 170 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ УПЦ КП діаспора Голодомор Патріарх Алексій II конфлікти вибори УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика церква і суспільство розкол в Україні Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Католицька Церква церква та політика Церква і медицина автокефалія Президент Віктор Ющенко Церква і політика постать у Церкві милосердя молодь Церква і влада секти краєзнавство іконопис Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа забобони українська християнська культура Вселенський Патріархат комуністи та Церква шляхи єднання Археологія та реставрація монастирі та храми України педагогіка






Рейтинг@Mail.ru






Паломництво до Едеси, на батьківщину ікони «Спас Нерукотворенний»

  30 березня 2009


Ніна Пархоменко

Чудотворний образ

На Міжнародному фестивалі православного кіно «Покров», який відбувався у Києві в жовтні 2008 р., демонструвався фільм грузинського режисера Заза Нанобошвілі «Історія Анчисхатського образу».

Йдеться в ньому про «Спас Нерукотворенний» - ікону, виникнення якої було пов'язано з містом Едеса (сучасне м. Урфа, Туреччина).

Нерукотворенний образ Христа Спасителя був відображений для царя Едеси Авгаря, який мав важку, невиліковну хворобу - проказу. Коли посланий від Авгаря художник Ананія прийшов у Єрусалим до Господа, Христос попросив принести води, потім умив обличчя, утер його убрусом (платом, полотном), на якому відобразився Його Божественний Лик, і вручив той плат посланцю царя.

Із благоговінням прийняв святиню Авгар і отримав від неї зцілення. Невдовзі після цього дива ікону (полотно, що було наклеєне на дошку) помістили над міськими воротами. Згодом, у період численних воєн, ворожих нападів на місто, щоб зберегти святиню від наруги, образ замурували у стіну. Знайдено його було у 544 р. У 944 р. візантійський імператор Костянтин Багрянородний викупив ікону і поставив у Фароській церкві Константинополя. Святкування іконі встановлено в Едесі у VIII ст. (тоді ж була складено і службу). У 1204 р., після розгрому Константинополя хрестоносцями, образ зник і дотепер місцезнаходження його невідоме.

Чи не є Анчисхатський образ зниклим чудотворним убрусом?

Звернімося до історичних документів. У грузинських хроніках ХI ст. («Життя царів» Леонтія Мровелі) поява нерукотворенного образа в Грузії пов'язується з ім'ям апостола Андрія, який, за переказом, приніс його у Кларджеті (південна Грузія). У літописах розповідається про численні чудеса, творені від ікони, яку спочатку було поміщено в Ацкурському храмі Божої Матері. За часів царювання святої Тамари ікону «Нерукотворенний Спас» було перенесено до Анчийського монастиря (с. Анчи, південна Грузія). Архієпископ Іоанн Анчелі, який опікувався монастирем, склав на честь ікони піснеспіви і службу, прикрасив її, за наказом цариці Тамари, чеканною оправою. Вона була виготовлена «рукою Бека» - видатного золотоковача ХІІ ст. Бека Опізарі (із с. Опіза). На окладі зроблено напис - свідоцтво митрополита Іоанна Анчелі про автентичність ікони. Потім, після вторгнення до Грузії мусульман, у ХІІ ст. католикос-патріарх Доментій наказав перенести ікону в Тбілісі, до патріаршого собору Пресвятої Богородиці. Відтоді собор почали називати Анчисхатським. Зараз ця ікона зберігається в Державному музеї образотворчого мистецтва м. Тбілісі. Фахівці-мистецтвознавці Р.Чубінашвілі та О.Успенський датують ікону (за аналізом шару барв - це енкаустика, живопис розплавленими восковими фарбами) VII століттям.

Отже, зрозуміло, Анчисхатська ікона не може бути тим стародавнім едеським образом, але може бути списком, його копією, причому найдавнішою з тих, що збереглися.

Більш ранньої ікони Спаса Нерукотворенного досі не знайдено. Відомий іще один образ XII ст., який знаходиться в соборі м. Лана у Франції.

Найдавніша згадка про Нерукотворенний Спас з Едеси належить церковному письменнику VI ст. Евагрію, який бачив образ в Едесі та поклонявся йому.

На Русі образ «Спас Нерукотворенний» з'явився у XII ст. Одне з перших зображень - на фресці Новгородського собору. В Україні з XVII ст. було прийнято поміщати цю ікону в іконостасі над Царськими вратами.

«Місто пророків»

У зв'язку з розповіддю про чудотворний образ, хотілося б нагадати про роль і значення Едеси в історії стародавнього християнства. У IV ст. місто було столицею області Осроєни в Межиріччі і за своїм значенням змагалося з такими багатими містами, як Антіохія та Олександрія. Едеса, яка знаходилася на перетині торгових шляхів із Сирії (Месопотамія): на південь - до Єгипту, на схід - до Палестини, на північ - до Вірменії і Грузії, - була одним із центрів християнства, важливим торговим містом із процвітаючою економікою і високим рівнем культури.

В Едесі в IV ст. діяла знаменита Богословська академія, в якій з 363 по 373 р. викладав Єфрем Сирін. При академії існувала рукописна школа, яка займалася перекладами коментарів до Біблії з сирійської мови грецькою. Переписувалися твори Феодора Мопсуєстського, пов'язаного з Антіохійською школою, в якій навчалися Іоанн Златоуст і Василій Великий. Ректором рукописної школи деякий час був знаменитий несторіанський екзегет Нарсай, що навернув у християнство багато персів, побудував декілька бібліотек, скрипторій (майстерню переписувачів рукописів), лікарню. Він помер в Едесі у віці 93-х років.

Єпископом Едеси в 412-435 рр. був знаменитий учений, професор Едеської християнської академії Раввула. Син язичницького жерця і християнки, він прийняв хрещення у зрілому віці в Палестині і став ченцем. Був учасником Вселенського Собору в Ефесі, займався перекладом богословських праць із грецької на сирійську. Раввула склав дуже цінне ілюстроване Євангеліє - так званий Кодекс Раввули, який донині є головним науковим джерелом для вивчення іконографії Христа, Богородиці, різних церковних свят (оригінал зберігається у Флоренції, у Лаврентіївській бібліотеці).

До VI ст. академія налічувала 800 слухачів і, незважаючи на персидське панування (13 років правління шахиншаха Хосрова), домоглася незалежності християнської Церкви від влади.

В академії якийсь час викладав священнослужитель з Єгипту мар-Євген («мар» із арабської - владика) († 363 р.), який після повернення до Єгипту разом із преподобним Пахомієм створив першу общину християн-самітників. Його друг Яків Нісібійський, учасник Нікейського собору 325 р., вчитель Єфрема Сиріна, був главою вищої сирійської школи - Нісібійської академії (місто поряд із Едесою) і допомагав Едеській академії. Він, бажаючи знайти ковчег праведного Ноя, з Едеси вирушив на північ, до далекої Вірменії. Яків був одним із перших проповідників християнства у Вірменії. Пергаментний рукопис XII ст. «Житіє Якова Нісібійського» (вірменський переклад із сірійської) знаходиться у книжному сховищі Матенадаран у Вірменії.

Місто Едеса (Урфа) продовжує існувати і зараз на віддаленому південному сході Туреччини, на межі з Сирією. Воно набуло епітету «шанли», що означає «славне» (звідси українське «шана»), ще воно називається «містом пророків».

Тут тісно переплелися давнина та сучасність...

В Едесі збереглися старовинні споруди, древні міські стіни, мавзолеї, церкви. Місто вражає своєю багатолюдністю - велика кількість приїжджих із різних провінцій Туреччини приходять на поклоніння до печери праотця Авраама (де він жив якийсь час). У ній моляться, в основному, мусульмани. Поряд священний ставок, який, за переказами, утворився на місці, де було багаття, на якому язичники хотіли спалити Авраама за проповідь проти ідолопоклонства.

Мусульмани шанують і м. Харран, де мешкав Авраам, де помер і був похований його батько і де знаходиться печера спочилого тут святого Іова. Над печерою Іова був побудований мавзолей, турецькою - «тюрбо». Якийсь час тут мешкав і пророк Ілія, на честь якого також був зведений мавзолей.

На околиці Едеси знаходиться великий діючий монастир сиро-яковітів (Деірульзафар), який належить Сирійській Орієнтальній Церкві, яка існує з 495 р. У цьому місті поховано 52 сирійських патріархи. Служба в монастирі ведеться давньоарамейською мовою. Яковітською Сирійська Церква називається за іменем засновника монастиря єпископа-монофізита Якова Барадея.

Едеса і нині є великим культурним центром. Тут знаходиться Теологічний університет, виходять періодичні видання, збірки духовної поезії. У місті діє історичний музей, де зібрані предмети археологічних розкопок Харрана, наприклад, колони XVIII ст. до н. е., часів Авраама, трон царя Німруда (проти релігійних утисків якого виступав Авраам). Обов'язково вам покажуть тут копії ікони «Нерукотворенний Спас», фотокопії історичних написів старосирійською мовою, листів царя Авгаря (перекладені арабською, турецькою, сирійською мовами).

Збереглися і древні міські стіни й ворота, де раніше знаходилася чудотворна ікона «Нерукотворенний Спас».

Про автора:
Пархоменко Ніна Володимирівна, кандидат мистецтвознавства, провідний науковий співробітник  Національно-художнього музею України

"Церковная православная газета", №4 (230), март 2009 года.
Подписной индекс на русском языке - 96137, на украинском - 96145. 

   
Священний ставок Авраама

Священний ставок Авраама
Монастир Деірульзафар, м. Урфа, Туреччина

Монастир Деірульзафар, м. Урфа, Туреччина
Вигляд помешкань у м. Харран, що збереглися від часів Авраама

Вигляд помешкань у м. Харран, що збереглися від часів Авраама
Анчисхатський образ «Спас Нерукотворенний»

Анчисхатський образ «Спас Нерукотворенний»