УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 48 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква автокефалія Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство розкол в Україні Ющенко церковна журналістика секти діаспора Церква і політика Священний Синод УПЦ Доброчинність церква і суспільство конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі Церква і медицина церква та політика українська християнська культура УПЦ КП Католицька Церква УГКЦ Голодомор постать у Церкві вибори іконопис Вселенський Патріархат Мазепа Президент Віктор Ющенко милосердя Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра шляхи єднання монастирі та храми України педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація забобони Церква і влада молодь






Рейтинг@Mail.ru






Cестринство «Відрада й Утішання»

  24 квітня 2009


Сергій Герук
Шістнадцятий рік у Київській психоневрологічній лікарні №1 здійснює опіку сестринство на честь афонскої ікони Божої Матері "Відрада й Утішання" Кирилівської парафії Української Православної Церкви. Щороку воно надає духовну і матеріальну допомогу пацієнтам 28 відділень, серед яких два дитячих, а також відділення для людей, які порушили закон і зараз проходять судово-психіатричну експертизу. Щороку сестринство опікується понад 11 тисячами хворих.

Кирилівська парафія була створена в 1993 році і стала першим "лікарняним" храмом у Києві. Священним Синодом Української Православної Церкви він неодноразово визнавався найкращим в Україні.

Починання настоятеля

Настоятель парафії - протоієрей Феодор Шеремета - раніше служив у Покровському монастирі. Восени 1993 р. батюшка на прохання духовних чад відвідав Павлівську лікарню, як називають психоневрологічну клініку № 1 кияни. Лікарня розташована поруч із стародавньою Кирилівською церквою (XII ст.), що багато років діяла як музей (храм був закритий у 1926 р.).

І ось уперше за 67 років у цьому куточку Києва зазвучали слова водосвятного молебню. До отця Феодора почали підходити пацієнти лікарні, яким було дозволено вільно виходити з відділень. Вони торкалися його ряси й запитували: "А це справжній батюшка?". Після молебню отець Феодор благословляв усіх хрестиками й іконочками. Хворі з радістю приймали святині, хрестилися, хто як умів, вигукуючи: "Ось і до нас Бог прийшов!.. Цього батюшку Христос послав!.. І Мати Божа...".

Таким чином того осіннього дня Кирилівська парафія і розпочала свою спасенну діяльність. Головлікар лікарні Віталій Лісовенко відгукнувся на ініціативу православних. У будівлі старого клубу, де колись розташовувалася трапезна Кирилівського монастиря, було виділено приміщення для звершення богослужінь. Згодом Церкві передали для користування весь одноповерховий корпус, який на той час перебував у аварійному стані. Кілька парафіянок з благословення настоятеля влаштувалися працювати санітарками до лікарняних відділень клініки, вони, а за ними й інші сестри і браття почали приводити групи хворих на богослужіння.

Згодом на території лікарні було збудовано благодійну їдальню. Під Києвом, у с. Тарасівка Баришівського району, було створено парафіяльний скит із храмом в ім'я мученика Олександра Римського. Там же парафія орендувала 60 гектарів орної землі для сільськогосподарських робіт. Вирощеними овочами, а також медом з пасіки, м'ясом, молочними продуктами й забезпечується благодійна їдальня, де щодня харчується понад 100 чоловік. Річ у тім, що на великій території лікарні "мешкає" безліч безпритульних: виписаних пацієнтів лікарні, яким нікуди повернутися, хронічних хворих і просто бродяг, які дізналися, що "біля тієї церкви харчі дають та одяг і можуть обігріти". Деякі з них починають вступати до трудової православної громади. На самій території лікарні є так звана "пустинька", теж із садом, городом, овочевими сховищами та пасікою. Тут і працюють "заблукані вівці".

Усі ці починання, у тому числі переобладнання старого корпусу трапезної на новий храм в ім'я Василія Великого, облаштуваня бібліотеки, місцевого радіомовлення, видавнича діяльність, - ініціативи невтомного отця Феодора Шеремети, досвідченого духівника і пастиря, випускника Санкт-Петербурзької академії, кандидата богословських наук. За ці 16 років отець Феодор виховав цілу плеяду пастирів, багато з них сьогодні - досвідчені протоієреї, настоятелі храмів, у тому числі й лікарняних.

Зцілення у храмі

Медперсонал лікарні невдовзі почав помічати поліпшення стану пацієнтів, які відвідують храм, беруть участь у Таїнствах Сповіді та Причастя. Так, одна з пацієнток лікарні, Тамара К., яка безрезультатно лікувалася протягом декількох років, була виписана після значного покращання здоров'я, а нині вона - одна із сестер милосердя і до лікарів з приводу свого здоров'я вже не звертається. Ще приклад. Хлопець і дівчина, в минулому пацієнти лікарні, почали відвідувати храм, співати на криласі, потім повінчалися у Кирилівській церкві. Зараз вони приводять своїх діток до Причастя, допомагають отцю Феодору в його багатогранній діяльності. І таких прикладів багато: певний відсоток парафіян - колишні пацієнти лікарні (у цьому феномен Кирилівської общини). Однак ні настоятель, ні сестри милосердя, як правило, не говорять про зцілення: віруючі знають, що у Бога все можливо, а невіруючі пояснять факт одужання в Церкві "сприятливим впливом мелодійного співу, благоліпністю храму, психологічним впливом священиків" чи "помилкою у діагнозі".

Тривожна статистика

Як уже зазначалося, Кирилівська парафія перша в Києві відновила благодійну діяльність з догляду за хворими. По суті, було закладено основу для взаємодії Церкви і державних медичних установ.

Сувора статистика ВООЗ наводить невтішні цифри й прогнози щодо зростання кількості психічних захворювань у світі. Один із жахливих наслідків іноді невиявлених душевних розладів сучасного людства - самогубство. Недаремно найбільше випадків суїциду (понад 25 випадків на 100 тисяч населення) - у країнах з досить високим рівнем життя, як-то Австрія, Скандинавські країни, Швейцарія, Німеччина, Японія. До цього сумного списку потрапила й Україна. Найбільша кількість самогубств була зафіксована у промислових містах і районах, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, - у середньому 35 випадків на 100 тисяч населення. Проте соціологи вважають, що реальна цифра у два-чотири рази вища, ніж за офіційною статистикою.

Кількість тих, хто страждає на психічні розлади, збільшилася за останні 30 років утричі, зростатиме вона й далі. За прогнозами ВООЗ, до 2020 року психічні розлади ввійдуть до першої п'ятірки хвороб, що посідають перші місця за кількістю втрачених робочих місць. Експерти ВООЗ вважають, що в розвинених країнах світу психіатричної допомоги потребує 5-10% населення. До 2020 року депресивні захворювання випередять сучасного світового "лідера" - хвороби серцево-судинної системи.

Особливу тривогу викликає зростання кількості психічних захворювань у дітей. В Україні воно набуло майже катастрофічних розмірів. За статистикою, захворювання нервової системи за період з 1992 по 2000 рік зросли на 40%, а з 2000 по 2005 роки - майже на 30%, і ця цифра надалі зростає. За роки навчання у школі кількість нервово-психічних порушень у дітей збільшується в півтора раза, частка хворих дітей з такими порушеннями, за даними деяких дослідників, з 1 до 8 класу зростає від 15 до 40%. При цьому 68% дітей шкільного віку палять, понад 6% вживають наркотики.

Тому в договорі, укладеному між Українською Православною Церквою і МОЗ України є пункт, що стосується, зокрема, і психічних захворювань у країні, адже відомий благотворний вплив Церкви при лікуванні таких хвороб. Директор Донецької обласної психоневрологічної лікарні доктор медичних наук професор Михайло Беро впевнений, що православна психотерапія, яка ґрунтується на святоотцівському досвіді, "вводить у царину справжньої терапії душі, витоки якої походять від Самого Христа і Його святих учнів. Вона є морально-релігійним напрямом психотерапії і ґрунтується на одвічних християнських цінностях, що багато століть утримують саму основу держави з її самобутньою культурою, науками, ремеслами, визначаючи також і суспільне життя загалом". Лікар вважає, що відродження православної психотерапії за участю Церкви та застосування її в роботі з хворими з розладами психіки та нервовими захворюваннями є нагальною потребою нашого трагічного часу перемін, який вносить хаос і розбрат у людські уми.

Сестри милосердя

Три роки тому старша сестра сестринства Любов Андріївна Шинкаренко почала виконувати обов'язки своєї попередниці - Катерини Андріївни Борткової, яка несла послух старшої сестри протягом п'яти років. Нині Катерина Андріївна - монахиня Предислава, насельниця Флорівського монастиря.

- Я була людиною світською і далекою від Церкви, але вже тоді прислухалася до заклику Господа бути православною християнкою і служити Йому справами милосердя, - розповідає Любов Андріївна Шинкаренко. - Переїхавши до Києва з чоловіком, офіцером у відставці, я почала відвідувати Києво-Печерську Лавру і там почула про Кирилівську парафію, яка опікується психічно хворими людьми. Мені захотілося чимось допомогти цим знедоленим. Я прийшла до Кирилівської церкви і звернулася до отця Феодора з проханням дати мені якийсь послух. Він поглянув на мій елегантний вигляд (а я тоді намагалася виглядати ефектно), похитав головою і сказав: "Навіть не знаю, який вам дати послух. Немає у нас для вас послуху...". Я дуже засмутилася, зайшла до храму і почала зі сльозами молитися. Потім знову повернулася до отця Феодора з тим самим питанням, і він знову мені відмовив. Гадаю, мудрий духівник випробовував моє терпіння. Я вдома теж почала молитися до Божої Матері, міркуючи: ну, якщо втретє батюшка відмовить, отже, немає на те волі Божої. Отож прийшла й кажу: "Отче, я все можу робити, підлогу мити, одежу прати". А він так здивовано: "Підлогу мити?" - і звернувся до сестер храму: "Дайте їй відро і ганчірку, нехай миє". І пішов. Я була, як то кажуть, на сьомому небі. Шкребла підлогу дуже старанно, а отець Феодор проходить повз мене, дивиться, посміхається і нічого не каже. Загалом, відбула я послух прибиральниці на відмінно, отож невдовзі батюшка благословив мене бути сестрою милосердя. Так Господь привів мене до цієї богоугодної справи. Але одного бажання допомагати ближнім замало, потрібно ще набратися терпіння, просити в Господа допомоги і сил, перетерпіти різні спокуси. Бо ворог роду людського не терпить таких справ і починає чинити різні каверзи. Тільки сповідь і відверті бесіди з духівником допомагають долати труднощі. Адже ми маємо справу з людьми, у яких хвора душа. І працюючи з такими страждальцями, слід, насамперед, бути дуже уважною до самої себе.

У сестринстві 18 сестер милосердя. Це жінки різного віку і різних професій. Багато хто має вищу освіту: юристи, педагоги, економісти. Більшість з них суміщає трудову діяльність з послухом у сестринстві. Зазвичай, у неділю та святкові дні вони збираються всі, а в будні приходять по черзі. Проте вони б ніколи не впоралися з таким обсягом робіт, якби не помічники з числа парафіян. Наприклад, раз на місяць приїздить група літніх жінок, які зі своєї пенсії виділяють кошти на закупівлю продуктів. Звичайно, привозять машиною хліб, сало і готують паштети з часником і петрушкою, а потім роблять бутерброди, які розносять по відділеннях. Любов Андріївна веде невеличку статистику, і виявилося, що в місяць готують і розносять хворим близько 80 тисяч бутербродів. Знайшлися добродійники і серед представників бізнесу, які регулярно надсилають продукти.

Споглядаючи працю цих смиренних жінок у білому одязі з вишитими червоними хрестами, мимоволі згадуєш слова з Нагірної проповіді Спасителя: "Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть " (Мф. 5: 7).

Різдво і Пасха

З різдвяною зіркою, іконами і співом колядок ідуть учні недільної школи на чолі з духовенством і сестрами милосердя у відділення лікарні. Парафіяльний мікроавтобус, завантажений пакунками з різдвяними подарунками, іконами, святою водою і свічками, їде за ними. У дитячі відділення везуть ще іграшки, настільні ігри, альбоми для малювання, фломастери й олівці, дитячі Біблії. Мені доводилося брати участь у цих святкових волонтерських ходах і бачити, з якою радістю зустрічали парафіян хворі, які майже завжди перебувають за зачиненими дверима відділень лікарні. Як оживали їхні обличчя, і блищали очі, згаслі від хвороб і медикаментів, як вони радісно хрестилися і дружно відповідали на різдвяне вітання: "Христос народжується!" - "Славімо Його!". А на Пасху в лікарняних палатах та їдальнях знову залунають благовісні слова: "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!".

"Церковна православна газета", №7-8 (233-234), квітень 2009 року.
П
ідписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.