УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 44 відвідувачів

Теги
Церква і медицина Вселенський Патріархат Католицька Церква розкол в Україні УГКЦ церковна журналістика Мазепа шляхи єднання вибори комуністи та Церква Патріарх Алексій II Церква і політика милосердя Доброчинність автокефалія секти Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти Ющенко діаспора Києво-Печерська Лавра педагогіка молодь Голодомор монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі УПЦ КП краєзнавство постать у Церкві Археологія та реставрація церква і суспільство церква та політика іконопис Священний Синод УПЦ забобони українська християнська культура Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






Ігуменя Амвросія: чернече життя – це особливе покликання

Вікторія Сидорова, Чернігів

Свято-Успенський Єлецький жіночий монастир знаходиться в історичному центрі Чернігова - неподалік славнозвісного Валу, навпроти легендарного кургану Чорна Могила. Там, за високим білим парканом протікає життя, мету і сутність якого важко осягнути мирським розумінням. Це життя наповнене багаточасовими богослужіннями, тяжкою фізичною працею, справами милосердя, а головне - повним забуттям свого "я", самопожертвою заради Бога і людей...

"Про те, що я стану черницею, батюшка Лаврентій сказав мені ще в 1942 році, коли я 15-річною дівчиною прийшла до нього вперше", - розповідає ігуменя обителі матінка Амвросія. "Розумниця, що прийшла. Поживеш - і наша будеш", - сказав преподобний майбутній ігумені. Коли в лютому матінку вітали з 80-річчям, вона сказала, що ніколи не шкодувала про те, що Господь призначив для неї саме цей шлях. А в квітні матінка відзначала ще одну подію - виповнилося 10 років, як вона стала ігуменею.

"В дитинстві я була бешкетницею"

Матінка народилася в с. Дроздівка Куликівського району. "Ми жили бідно, - розповідає вона про своє дитинство. - Мама виховувала четверо дітей сама, тому що батька заарештували в 1937 році. Мама змалку привчила нас до роботи, бо інакше ми б не вижили. Коли мої брати не хотіли щось робити, мама наказувала мені з ними поговорити - і вони виконували".

Ігуменя пригадує також, що була звичайною дівчинкою, часто билася з хлопцями, тому що завжди заступалася, коли вони ображали дівчаток. У повоєнні роки, одразу після закінчення восьмирічки, матінка переїхала до Чернігова, де влаштувалася на будівництво залізничного вокзалу, що зводили військовополонені, брала участь у відбудові Південно-Західної залізниці. Деякий час працювала на лісоповалі в с.Жидиничі, де велася заготівля лісу для будівництва, згодом перейшла працювати до так званої "школи ФЗО", де здобували робітничі спеціальності. Одразу по переїзді дівчина навідалася в Троїцький монастир, де саме в цей час подвизався батюшка Лаврентій. "Поставте їй тут ліжко, і нехай живе", - наказав батюшка сестрам. "І так я залишилася тут жити, і до цього часу черниця", - говорить ігуменя.

Пригадуючи воєнні і повоєнні роки, матінка розповідає, як сестер, бувало, піднімали серед ночі, щоб вони допомогли вивантажити поранених з поїзда, як вони піклувалися про них у госпіталі, прали їхні речі, збирали продукти. Було дуже важко, голодно, адже городяни отримували всього по 400 грамів хліба на добу. Батюшка говорив сестрам: "Пийте водички побільше, щоб кишечки не позлипалися, а буде хліб - будемо їсти хліб". Дивно, але в ті роки люди жили більш радісно, з піднесеним настроєм, відчуваючи душевне тепло, у сподіваннях на краще...

Духовне чадо преподобного Лаврентія

Матінку ігуменю з повним правом можна назвати духовним чадом преподобного. Щодо кожного більш-менш важливого рішення в своєму житті вона просила в нього благословення. Розповідає, як колись їй запропонували перейти до "школи ФЗО", то прийшла до батюшки за порадою. Він сказав рішуче: "Валяй у ФЗО!" Через два тижні після того, як матінка перейшла на нове місце, робітникам дільниці прийшов наказ переїхати на Урал, тож усі подруги матінки мусили їхати, а вона залишилася.

Згодом працьовиту дівчину тогочасний владика хотів влаштувати до себе на кухню, запропонував залишити роботу. Матінка знову звернулася до батюшки за порадою. Отець Лаврентій сказав, що залишати роботу зарано, треба почекати. Під час наступної зустрічі владика запитав у матінки, чи вона вже звільнилася, і сказав, що сам поїде домовлятися, щоб з нею розрахувалися. Матінка записала йому адресу на папірці, а сама знову побігла до батюшки. Він її заспокоїв, порадив, щоб не хвилювалася і не поспішала. Через деякий час владика ще раз попросив адресу, оскільки той клаптик паперу десь загубився. "Ця ситуація повторювалася тричі, - говорить ігуменя. - А тоді прийшов наказ з Патріархії про перевід владики до Саратова, куди він, звісно, забрав і своїх помічниць".

Запам'ятався ігумені ще такий випадок: тодішня настоятелька наказала їй залишити монастир, тому що дівчина без благословення поїхала додому. "Я до батюшки, кажу, благословіть піти з монастиря, тому що матінка виганяє. "Як це з монастиря? З монастиря не можна! А що трапилося?", - розпитав батюшка, а потім наказав піти просити вибачення. "Я вже п'ять разів була в ігумені, просила пробачення, тож більше не піду", - відповіла дівчина. Тоді прозорливий батюшка розповів їй таке: "Буває, лежить на дорозі палка - вся в сучках, кривувата і нікому не потрібна, а коли тесля її обтеше, всі на палицю починають спиратися, всім вона стає необхідною..." І відправив дівчину до ігумені, котра, по молитвах батюшки, змінила гнів на милість. Так матінку Амвросію "обтесували".

«Монастирські університети»

Своїми руками матінка вміє робити практично все. "По молитвах старця я почала розумітися в будь-якій будівельній справі", - говорить ігуменя. Жінці довелося фарбувати куполи, штукатурити стіни дзвіниці й храму, робити фундамент і класти цеглу, проводити електропроводку, вставляти замки, стеклити вікна. Матінка з легкістю користується рубанком, кельмою. Колись сама збудувала собі хатину. Всі навички стали в пригоді, коли треба було відбудовувати Свято-Успенську обитель. Пробувала матінка і рукоділлям займатися - в'язати та вишивати, але їй більше до душі робота, яку традиційно жіночою не вважають - рубати дрова, майструвати, будувати. А згодом у неї ще відкрився хист митця, хоча ніде спеціально цього не навчалася. Одна з перших ікон преподобного Лаврентія - справа її рук. Ікони та картини матінки Амвросії є в Росії, Білорусі, Польщі. Вона розписувала храм в Ульянівці, написала частину образів для іконостаса Свято-Троїцького кафедрального собору. Так що інститут матінка Амвросія закінчила особливий - монастирський. За словами ігумені, святий старець і сьогодні не залишає сестер без допомоги.

Нічим іншім, як тільки заступництвом преподобного перед Господом і Царицею Небесною, не можна пояснити, як вдалося створити красу, яку бачимо нині в стінах монастиря. Навіть колишні власники цих будівель - працівники реставраційних майстерень - дивуються. Адже коли матінка Амвросія 1992 року прийшла в обитель, все було занедбане й напівзруйноване. "Монастир ми прийняли удвох із матінкою Анімаїсою, - розповідає ігуменя. - Запросили співати сестер, які жили в місті. Спочатку нам виділили лише одну кімнатку - ми її побілили, і почали служити. Водночас облаштовували Свято-Петропавлівський храм і наступне Різдво святкували вже в церкві. Зробили іконостас, підлогу. Сестер більшало, тож просили ще кімнату - так поступово "витіснили" чоловіків".

"Це не база відпочинку, трудитися треба всім"

"Тепер мені вже можна йти на спокій", - каже матінка, адже життя в обителі налагоджене якнайкраще. Щоб дати всьому раду, матінка зазвичай прокидається о четвертій-пів на п'яту ранку, а сестри - о п'ятій-пів на шосту. О шостій в обителі правиться полуночниця, сестри читають акафісти - Божій Матері, Святителю, Преподобному, а потім починається служба. О десятій - сніданок, о третій - обід. Після сніданку сестри несуть послух: трудяться на кухні, у просфорні, доглядають худобу (в господарстві зараз п'ять корів і телятко), курей, працюють на огороді. Вирощують практично все: картоплю, моркву, огірки й помідори, навіть пшеницю для худоби.

Сестри самі виробляють свічки, працюють у швейній, вишивальній майстернях, де створюють речі дивовижної краси. О п'ятій в обителі вечірнє богослужіння. Хто звільнився - йде до церкви, а дехто продовжує трудитися. Молоді матінка наказує вчитися співати. "Щоправда, - нарікає вона, - сестри часто хворіють - здоров'я слабке в усіх". Після десятої сестри можуть відпочивати, однак вночі декотрі встають на молитву - це не обов'язкове правило - кому як по силах.

- Матінко, що молодих жінок, дівчат приводить у монастир? - запитую про те, що цікавить багатьох, переважно далеких від церковного життя людей.

- У монастир, щоб ви знали, ніяка біда не загонить, адже минає час і біда минає. Проте є покликання - це коли людину Господь обирає і веде по визначеному шляху. І коли така людина приходить у монастир, вона буде терпляче переносити будь-які незручності та негаразди.

Напевне, саме таке покликання відчувала дівчина, котра прийшла в обитель щойно отримавши атестат про середню освіту. Батьки зрозуміли і підтримали свою дитину, благословили на цей шлях. Щоправда, бувають і такі, хто не витримує, скаржиться. Комусь не подобається, що треба працювати замість того, щоб молитися. "Молитися, звісно, необхідно, - вважає ігуменя, - але ж треба і обслуговувати себе, адже це не будинок відпочинку".

Осередок просвітництва та доброчинності

Сьогодні в Єлецькому монастирі ведуть також просвітницьку роботу. Зокрема нещодавно за сприяння матінки ігумені було видано книгу про преподобного Лаврентія, збирається інформація про чернігівського владику Пахомія. Матеріали про преподобного матінка Амвросія почала записувати ще за радянських часів, коли про нього боялися навіть говорити. Занотовувала спочатку свої власні спогади, потім почали допомагати ті, хто особисто знав батюшку.

"Я жила зі старенькими черницями, котрі багато знали і про Пахомія, і про Лаврентія. Одна з мирянок - духовне чадо владики Пахомія - розповідала, як вона прагнула прийняти постриг, але владика не благословив. "Можна врятуватися і в білій кофтинці", - сказав він. Є ще такі праведники, заради яких Господь нас милує," - говорить ігуменя Амвросія.

Можна багато написати також про соціальне служіння, яке здійснюють сестри: годують бідних, дають прихисток паломникам, піклуються про хворих.

"До нас вишикується черга, - розповідає матінка. - Бідних годуємо вранці та в обід - щодня до нас приходять близько десяти-двадцяти людей, а паломників буває до 100-200 чоловіків і жінок. Допомагаємо психіатричній лікарні - тривалий час возили туди продукти: хліб, картоплю, моркву, буряки, консервацію. А потім нам сказали, що грошей на продукти їм додали, тож нині возимо тапки, білизну, халати, сорочки, сукні. Збирали старий одяг, забезпечили всіх пацієнтів костюмами, пальто". Коли звертаються нужденні, допомагають грошима, матеріалами, дають робітників. А ще ж і самі постійно будуються. Матінка хотіла б звести хоч невеличкий готель, однак не може домогтися відповідних дозволів. Паломники ночують у храмі та в кількох келіях. А гостей буває дуже багато - особливо на великі свята. Приїздять до монастиря росіяни, греки, чехи, поляки, німці. Бувають серед них і політики, і підприємці, і письменники. Коли до Чернігова приїздить Блаженніший, то обов'язково провідує матінку, вклоняється чудотворному образу Єлецької ікони Божої Матері - головній святині обителі.

- Матінко, а чи не доводилося вам все ж таки почуватися самотньою? - запитую наостанок у ігумені.

- Тривалий час я жила з братом та його сім'єю, на моїх очах підростали їхні діти. Дуже поважаю і люблю свого брата і його дружину, що вони терпіли мене 23 роки. За цей час ми жодного разу не посварилися... Однак я розумію, ви хочете спитати про те, чи я не шкодую, що не вийшла заміж. Я ніколи про це не шкодувала. Мені завжди життя в монастирі було в радість, я співала на кліросі, виконувала різні послухи. А життя зараз страшне, сім'ї нещасливі, неблагополучні, так що немає, за чим шкодувати...

Фото Віктора Кошмала