УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 57 відвідувачів

Теги
Церква і медицина церква і суспільство Патріарх Алексій II педагогіка вибори Предстоятелі Помісних Церков Католицька Церква Священний Синод УПЦ Ющенко Доброчинність Президент Віктор Ющенко церковна журналістика українська християнська культура розкол в Україні Голодомор діаспора іконопис 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква автокефалія молодь шляхи єднання УГКЦ Мазепа постать у Церкві Церква і влада краєзнавство Вселенський Патріархат монастирі та храми України Церква і політика Археологія та реставрація секти Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти Приїзд Патріарха Кирила в Україну УПЦ КП милосердя забобони






Рейтинг@Mail.ru






Архімандрит Іона (Пирогов): «Моя мрія збулася»

Вікторія Сидорова

Фото автора

Отець Іона (Пирогов) понад 15 років служить настоятелем Спасо-Преображенського храму в Чернігові - одного з найдавніших в Україні та й в усьому православному світі. Цього року у жовтні йому виповнилося 65, а наступного року клірики собору, родина і духовні діти вітатимуть батюшку ще з однією важливою подією - 40-річчям висвячення в ієрейський сан. На своєму життєвому шляху одному з найшанованіших священиків нашої єпархії довелося пережити і несправедливе ставлення шкільних викладачів через відданість Церкві, і нерозуміння близьких, і брехливі наклепи недоброзичливців. Але весь цей час він залишався вірним євангельському заповіту: «Насамперед шукати Царства Божого і правди Його».

З нагоди ювілею Предстоятель УПЦ Блаженнійший Митрополит Володимир нагородив архімандрита Іону орденом Різдва Христового ІІ ступеня. Урочисто вручив йому нагороду і привітав зі святом єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій.

«Краще бути чесним колгоспником, аніж ченцем»

Майбутній настоятель народився в с. Стрільники Бахмацького району на Чернігівщині. В його родині не було священиків, однак мама, її сестри і брат співали в церковному хорі (у родині було 10 дітей). За словами отця Іони, саме мама прищепила йому любов до церковного богослужіння. Батюшка згадує, як одного разу вони з сусідськими дівчатками самостійно прийшли до храму, вистояли службу і так, напевно, завзято і натхненно молилися, що на малих звернув увагу місцевий священик, котрий підійшов і запитав: «А чиї ви, дітки?»

Коли Іван пішов до школи, то церкву не полишав, а з сьомого класу з благословення тодішнього владики почав навіть служити в ній псаломщиком. Спочатку вчителі у школі мовчки сприймали «захоплення» свого учня, але в старших класах почали його «виховувати»: викликали до директора, в сільраду і навіть у райвиконком, аби він перестав ходити до храму. Врешті-решт, пригрозили, що хлопець отримає такі оцінки, з якими його не візьмуть до жодного навчального закладу. І погрозу виконали - Іван отримав атестат з усіма трійками, хоча навчався старанно, а в поведінці був зразком для інших хлопчиків.

Коли Спасо-Преображенський храм у Стрільниках закрили, Іван продовжував служити уставником у сусідньому селі Курінь і думав про те, щоб прийняти чернецтво. Але тодішній владика Ігнатій не благословив. Тоді юнак написав листа до Оптиної пустині, щоб його прийняла тамтешня братія, проте отримав у відповідь: «Краще бути чесним колгоспником, аніж ченцем». Тоді це дуже засмутило молодого чоловіка, й лише багато років потому він зрозумів, що листа за підписом архімандрита Андроніка йому підготували не в пустині, а деінде, аби тільки йому перешкодити. Тоді юнак зібрався до Києва, де жила його тітка, щоб попроситися до Печерської Лаври, проте незабаром Лавру закрили, а ченців виселили. Так що з чернецтвом на той час у Івана не склалося. Майбутній настоятель одружився, у нього народилися двоє дітей. Забігаючи наперед, скажу, що сьогодні син отця Іони та зять - священики. У нього підростають четверо онуків.

Молодим священикам варто вивчати іноземні мови

Однак Господь вів Івана призначеним для нього шляхом. 1967 року він отримав листа від свого духівника отця Захарія Чайковського, котрий був уже за штатом і жив у Красноярську Іркутської єпархії. Батюшка написав приблизно таке: «Іване, я підшукав тобі гарне місце. Приїзди, Бог благословить, і я благословляю». І вони з дружиною поїхали до далекого північного краю, хоча рідні молодят таке рішення не схвалювали. Там 26-річного Івана було висвячено на священика, він почав служити, проте суворий клімат північного краю позначився на здоров'ї батюшки - довелося повернутися на батьківщину.

Молодий священик відчував, що має продовжувати навчання, і вступив до Московської духовної семінарії. Коли ректор дивився його шкільний атестат, то здивувався, що оцінки погані. «Інших мені поставити не могли», - пояснив абітурієнт. Слід зазначити, що семінарію отець Іоанн закінчив добре. Йому запропонували навчатися в академії, однак батюшка вирішив, що його родина та діти потребують уваги й турботи, та й здоров'я він мав слабке, а навчання вимагало багато сил і часу.

Вимоги до студентів, за його словами, у московських духовних школах були дуже серйозними. «Це був центр духовного життя країни, - згадує отець Іона. - Я любив відвідувати полунощниці в монастирі, які починалися о п'ятій ранку. Після молитви біля образів і мощів святих отців йдеш на заняття чи на екзамен - і вчитися легше, і все складаєш чудово». Тоді в семінарії студенти вивчали чотири іноземні мови, однак за поважних причин від цього можна було відмовитися. Батюшка відмовився, бо вважав, що десь у селі йому не доведеться спілкуватися з гостями з-за кордону. З часом він пошкодував і про те, що не продовжив навчання в академії, і про те, що не вивчав мови. Настоятелю такого величного собору та ще й в обласному центрі це не завадило б, тому всім молодим священикам отець Іона радить старанно вчитися.

У парафії годі сидіти без діла

Про свою першу парафію на Чернігівщині отець Іона згадує не без душевного трепету. Це був храм в Атюші Коропського району. Напевно, на той час то була єдина численна й міцна православна громада в області. Жителі Атюші любили акафісти й молебні. Коли батюшка служив акафіст, то 5-6 підсвічників у храмі були заставлені свічками. «Боже Святий, я не достойний служити в такому храмі й вести паству», - думав тоді молодий настоятель. Служити там і справді було складно, тому що громада поділилася на групи: одна підтримувала того священика, котрий служив тут раніше, інша - нового батюшку. До єпархіального управління почали надходити анонімки, наклепи на отця Іоанна. «Тоді все це боляче сприймалося, - говорить отець Іона. - Бувало, що ми з матінкою через це одне до одного навіть не озивалися». Молодий священик звернувся до правлячого архієрея з проханням перевести його до іншого храму. Згодом його прохання задовольнили, і отець Іона багато років служив водночас у Курені й Батурині.

Воскресенський храм у Батурині унікальний - це усипальня роду Розумовських, але на той час цей храм по-народному називали сараєм або кузнею. Він був занедбаний і захаращений. Батюшка зробив ремонт, розпис, полагодив панікадила, замовив гарний різьблений іконостас. Нині цей храм знову реставрується. То були дуже складні для віруючих часи. Приміром, коли отець Іоанн йшов на службу, то забирав з собою сина і доньку, а під храмом вже «чергував» міліціонер. «Куди ведеш дітей? Нехай поки побудуть у садочку», - говорив священику. «Це мої діти! Куди йду сам, туди і їх веду, - відповідав отець Іоанн. - Поки їм немає 18-ти, маю на це право, а потім вони самі вирішуватимуть».

Пізніше отця Іоанна перевели служити до Седнева, призначили благочинним церков Чернігівського району. У Седневі він теж не сидів без діла - взявся за ремонт храму. Потім ще трохи послужив у кафедральному храмі й 1991 року був призначений настоятелем Спасо-Преображенського собору.

«Собор залишати не можна!»

Перші роки настоятельства в соборі були складними. Оскільки храм був у власності історико-архітектурного заповідника, без дозволу адміністрації тут не можна було навіть цвяха забити. А треба ж було реставрувати іконостас, вішати нові люстри, ремонтувати пам'ятку. Всі починання настоятеля наштовхувалися на суворі заборони. Якось він настільки пав духом, що ввечері написав прохання до владики, аби перевели його в інше місце. Гадав, що на ранок піде до єпархії, понесе прохання, і нехай у соборі хазяйнує хтось енергійніший, вправніший. Але коли отець Іоанн приліг відпочити, то побачив видіння, в якому владика Веніамін (Новицький), котрий колись висвятив його на священика, тричі наказав: «З собору йти не можна! У жодному разі не залишай собор! Всього буде достатньо, але залишати собор не можна!» Прокинувшись, настоятель порвав листа й залишився на своєму місці. Згодом все справді владналося.

Нині Спасо-Преображенський собор - центр духовного життя Чернігова. Тут багато постійних парафіян, серед яких учителі, лікарі, підприємці, є судді, правоохоронці, представники творчих професій. Дехто з жителів міста приходить до храму просто послухати чудовий хор і проповіді настоятеля. Тут діє козацька громада, яка слідкує за порядком під час служб та хресних ходів.

Отець Іона щосуботи приймає своїх духовних дітей, щонеділі веде бесіди у форматі «запитання - відповідь». Така місіонерська робота, а також увага й любов, з якою настоятель приймає кожну людину, дає рясні плоди. На зустрічі з ним приходять навіть сектанти. Останнім часом тут декілька разів служили чин приєднання до православ'я. На думку настоятеля, у наш час триває таємна війна. Якщо раніше православні зазнавали утисків від представників влади, то з настанням релігійної свободи на нас ополчилися представники інших конфесій. Сектанти захоплюють людей на кожному кроці: на вулицях, у навчальних закладах та з екранів телебачення. В цей час місіонерському служінню священиків і мирян треба приділяти першочергову увагу...

 

П'ять років тому збулася заповітна мрія о. Іоанна - він прийняв чернечий постриг з ім'ям Іони. Поштовхом до цього стала хвороба (в о. Іоанна цукровий діабет, і, можливо, через це в нього почали синіти пальці на ногах) і ще одне видіння. Він знову бачив владику Веніаміна, котрий сказав: «Ти ж обіцяв стати ченцем, то чому не поспішаєш? Не відтягуй - воно тебе зцілить і духовно, і тілесно». Тоді отець Іоанн зі сльозами на очах звернувся до митрополита Антонія. Владика благословив зі словами: «Напевно, вже дозрів». Постриг звершив єпископ Амвросій у Єлецькому монастирі. І справді, настоятель отримав деяке полегшення. З прийняттям ангельського чину в житті отця Іони мало що змінилося - він давно звик жити аскетично, дбаючи більше про духовне, ніж про матеріальне. «Треба насамперед шукати Царства Божого і правди Його, а все інше додасться», - переконаний архімандрит.