УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 95 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис Церква і політика УПЦ КП забобони церква і суспільство комуністи та Церква педагогіка Голодомор монастирі та храми України Священний Синод УПЦ конфлікти Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі Церква і медицина діаспора шляхи єднання Доброчинність Президент Віктор Ющенко краєзнавство Археологія та реставрація церква та політика секти Церква і влада Києво-Печерська Лавра Католицька Церква українська християнська культура постать у Церкві Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні молодь милосердя Ющенко Патріарх Алексій II вибори церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«Такого батюшки у нас ще не було»

Саме так кажуть люди про отця Романа Кицуна.

Ольга Романова

Рік тому до старовинного Свято-Троїцького храму у Новому Білоусі, що  в Чернігівському районі, прийшов молодий священик - Отець Роман. За короткий час батюшка здобув повагу і любов людей. Насамперед - справами, які встиг зробити для церкви і прихожан. Надзвичайно приємно, коли до журналіста звертаються люди, котрі хочуть подякувати своєму священику. Тож вирушила до Нового Білоуса.

Батюшка трудиться, не жаліючи рук

...Саме правилася вечірня. Урочиста атмосфера служби налаштовувала на особливий, піднесений лад. У храмі - запах чистоти і свіжості. Холодне осіннє повітря, вливаючись у прочинені двері, змішується з теплим духом старого дерева. Сяють фарбовані золотаво-жовтим вигадливі візерунки іконостаса, відбивають вечірнє світло ікони. Храм розташований так, що призахідне сонце вихоплює з сутінків окремі фігури на іконах, вирізняє їх, дає можливість роздивитися деталі. Рушники над ликами святих вражають тонким плетивом, вишивкою по мережаному полотну. Видно, що люди справді люблять і бережуть свою церкву. Бережуть пам'ять предків, не одне покоління яких хрещено, повінчано й відспівано у цих стінах.

"Научи мя, Господи, оправданиям твоим"... Музика імен, що їх промовляв сильний молодий голос, відлунювала від чистих дерев'яних стін і згасала у високому куполі церкви. За спиною отця Романа стоять жінки. Похилені голови, сльози на очах. Імена ці - рідні, кожна подумки промовляє їх, і спливають у пам'яті найдорожчі обличчя. Стіл для пожертвувань повен хліба, печива, цукерок. Кожна несла на молитву щось смачне.

Ось викладає принесене старенька бабуся. Ціпок залишений біля дверей храму. З молитвою запалює свічку, хреститься. Називається: "Анна". "Галина" - представляється інша. Тут, у церкві, вони представляються так, як давно охрестили їх у цьому ж таки храмі - лише на ймення. Після вечірні, з омитою молитвою душею, віруючі полишають храм.

На моє прохання охоче розповідають про настоятеля.

- Такого батюшки у нас іще не було, - каже одна.

Інша вторить:

- Храм пофарбовано зовні і зсередини, прибрано у дворі, поставлено огорожу.

- Новий колодязь викопали, - згадує добрі справи казначей Марія. - Кілька днів працював кран - наш собор без нього не пофарбуєш. Якийсь мужчина приходив, рубав дрова. Хто чим може, допомагає, а батюшка майже все, що жертвують люди, віддає на потреби церкви. І сам трудиться, рук не жаліє.

„Був у сектантів, зрозумів - не моє"

Отець Роман має сім'ю. Матінка Анна, яка була регентом місцевого хору, півроку тому народила сина. Назвали Кирилом. Майже рік молода сім'я священика жила в селі, та з народженням дитини перебралися до міста, до батьків Анни.

- Дружина виросла в сім'ї священика, - розповідає отець Роман. - На відміну від мене, їй було кому підказати правильний шлях у житті. Мої батьки - люди невіруючі - не могли дати пораду, коли відчув, що мій шлях пов'язаний з Господом.

Про поклик, що пролунав у душі шістнадцятирічного хлопця, священик говорить, не приховуючи довгих пошуків себе.

- Був я у сектантів. Зрозумів - не моє. Зовні наче все добре, а душа мовчить. Звернувся до іншої церкви: молитва, відчуваю, десь блукає в темряві, не ясніє. І тільки коли потрапив до православного храму Різдва Богородиці в Старій Синяві на Хмельниччині, звідки я родом, зрозумів, що тут і залишусь.

- А як вирішили стати священиком?

- Я нічого наче й не вирішував. Господь так вів. Ще коли я допомагав отцю Іоанну, моєму першому духовному наставнику, зрозумів, що служіння  - мій шлях. І нині роблю, як наказував отець Іоанн. Він трудився у своїй церкві, то й я так чиню. Нині завершую духовну освіту. Вдячний владиці Амвросію, своєму тестю отцю Олексію, ректору Чернігівського духовного училища отцю Олександру за науку. Вони напучують і підтримують мене.

Спала ніч, коли ми попрощалися. Настоятель залишився в церкві. Він частенько лишається тут, коли є невідкладні справи. Завтра - Літургія, треба підготуватися, налаштуватися душею, бо до храму знову прийдуть люди. З вірою в душі, надією на Божу поміч і на пораду молодого священика. Його молитву вони сприймають серцем, бо бачать добрі справи рук і щирість віри.