УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Доброчинність Патріарх Алексій II діаспора Президент Віктор Ющенко молодь монастирі та храми України УГКЦ вибори Католицька Церква розкол в Україні Священний Синод УПЦ конфлікти Предстоятелі Помісних Церков Церква і медицина постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Церква і політика іконопис Мазепа шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі забобони церква та політика Голодомор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП церква і суспільство Вселенський Патріархат милосердя Церква і влада краєзнавство Археологія та реставрація секти комуністи та Церква педагогіка українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






Гедеон, з ласки Божої, єпископ Львівський

  14 лютого 2007



Степан Бецко

 

У лютому виповнюється 400 років з дня смерті одного з найвидатніших ієрархів Української Православної Церкви XVI століття єпископа Львівського і Кам'янець-Подільського Гедеона Балабана.

Владика Гедеон (в миру - Балабан Григорій Маркович), народився в 1530 р. Балабани - стародавній шляхетський рід на Волині і в Галичині, відомий з XV століття, а в XVI і XVII століттях прославився тим, що захищав Православ'я від унії. Таким борцем був батько Григорія єпископ Арсеній (в миру - Марко) Балабан, який близько 20 років керував Львівською єпархією і виклопотав у польського короля привілей на заміщення його кафедри сином Григорієм. Родичі владики Гедеона - Адам і Олександр Балабани - були благодійниками Свято-Михайлівського Угорницького монастиря, а його племінник Федір Балабан керував заснованою дядьком друкарнею та випускав у світ богослужбові книги, які виправляв сам владика.

Життя і діяльність владики Гедеона можна розділити на два періоди: до Брестського собору 1596 р. і після нього.

Перший період проходив головним чином в боротьбі, розпочатій ще його батьком, за свої майнові та ієрархічні права проти Львівського Успенського братства за володіння Уневським і Онуфріївським монастирями.

З 1566 р., ще будучи світською людиною, Григорій допомагав своєму батькові, єпископу Арсенію, в управлінні Галицько-Львівською єпархією. У 1569 р. (за іншими даними в 1570 р.), після смерті батька, він був висвячений на єпископа Львівського і Кам'янець-Подільського. На Варшавському сеймі 1585р. галицька шляхта на чолі з владикою Гедеоном, при дієвій підтримці відомого захисника Православ'я князя Костянтина Острозького, зуміла домогтися підтвердження своїх релігійно-церковних прав.

У другий період єпископ Гедеон стає ревним і самовідданим оборонцем Православ'я в Південно-Західній Русі.

Київський митрополит Михайло Рогоза, таємний прихильник унії з Римом, а потім собор 1590 р. в Бресті та Константинопольський патріарх вирішили суперечку між єпископом і братством на користь братства і визнали, що воно повинне бути вільним від влади Львівського єпископа і підкорятися тільки митрополиту. Владика Гедеон звернувся до короля з проханням призначити комісію для перегляду цієї справи, після чого митрополит з відома патріарха позбавив його сану і кафедри за те, що не підкоряється ні митрополиту, ні собору, ні патріарху і що подав суто церковну справу на суд світської влади.

Історики пояснюють завзятість владики Гедеона тим, що він прагнув дати відсіч католицизму, створити у Львові міцну єпископську владу, посилити авторитет єпископа. Хоча заходи, якими він добивався своєї цілі не можна виправдати ані з християнської, ані з загальнолюдської точок зору, дослідники вважають, що їх можна пояснити і дещо виправдати духом часу та суспільно-політичними обставинами у тодішній польській державі.

Аналізуючи діяльність єпископа Гедеона протягом кількох наступних років, історики дотримуються двох протилежних думок. Перша заснована на офіційних документах, друга - на офіційному свідоцтві самого єпископа.

У 1591-1594 рр. король і папа отримали декілька грамот з проханням ввести унію в підлеглих Польщі землях з руським населенням. На цих грамотах разом з іншими підписами був підпис і печатка єпископа Гедеона Балабана.

В січні 1595 р. він зібрав духовенство своєї єпархії на з'їзд, який оголосив, що за прикладом вищих ієрархів визнає владу папи. Таким чином, владика Гедеон знову завоював довіру прихильника унії митрополита Михайла. Митрополит відновив його в єпископських правах і навіть скасував своє попереднє рішення на користь Львівського братства.

У цьому випадку сучасники єпископа Гедеона та дехто з істориків дивилися на нього, як на ієрарха, доведеного до відчаю боротьбою з братством, який здійснив свій помилковий крок вимушено, щоб вийти з важкого становища.

З іншого боку, сам владика Гедеон 1 липня 1595 р. у присутності князя Костянтина Острозького подав скаргу до сейму на дії висланих до Рима єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького. Він заявив, що ще під час собору 1590 р. Кирило зумів одержати в свої руки чисті бланки з підписами і печатками єпископів, які збиралися використати для того, щоб клопотати перед королем про відновлення стародавніх привілеїв Православної Церкви. Саме на цих бланках відступники Потій і Терлецький написали тепер королю і папі пропозицію введення унії, причому прийняли у всьому римську віру, залишивши (тільки для годиться!) грецькі обряди. Владика Гедеон заявляв, що відступники безсовісною фальсифікацією ганьблять ім'я його і єпископа Перемишльського Михайла Копистенського і що вони, без відома пастви, підкорили її волі папи.

Ця версія, яку повністю приймають деякі історики, здається ближчою до істини. Насправді, було б дуже великим і абсолютно безглуздим лукавством одночасно підписувати послання папі й вести переговори з князем Острозьким. Все ж владику Гедеона можна швидше звинувачувати у зайвій різкості та запальності, що переходила у пряму непокору вищій духовній владі, ніж у лицемірстві.

Звичайно, якісь поступки він зробив, інакше у Михайла Рогози не було б ніяких причин змінити своє ставлення до нього. Коли ж Потій і Терлецький прийняли від римського сповідання багато такого, чого не думали приймати навіть їх спільники, владика Гедеон зрозумів, що напіврішень бути не може і привселюдно оголосив себе противником унії.

До того ж просто неймовірно, щоб він, щойно покрививши совістю заради матеріальних вигод, зразу ж відкинув всяку обережність і повстав проти унії тоді, коли це загрожувало йому набагато серйознішими ускладненнями, ніж раніше. Отже, якщо владика Гедеон і вчинив ту чи іншу помилку, що пов'язала його ім'я з початком унії, то, проаналізувавши стан речей, він затвердився як відкритий і твердий захисник Православ'я.

На Брестському соборі 1596 р. він виголосив палку промову, в якій заявив, що він і його прихильники хочуть стояти і померти за православну віру, а митрополит та інші єпископи вчинили незаконно.

Уніати оголосили єпископів Гедеона та Михайла позбавленими сану і піддали їх анафемі, а польський король наказав вірним не визнавати їх духовної влади. Проте Константинопольський патріарх Мелетій радив обрати новим митрополитом саме владику Гедеона, замість відпалого від Православ'я Михайла Рогози. Тепер Львівський єпископ охороняв від унії не лише свою єпархію, але на прохання православних ставив священиків і освячував церкви в єпархіях, що прийняли унію.

Це був страшний час для православних Речі Посполитої. Вони терпіли від католиків усілякі утиски, що іноді штовхали їх до повстання, а після введення унії почалися справжні гоніння. Ось що писала в 1599 р. литовська конфедерація: «Наші церкви, монастирі, собори переважно вже захоплені, розорені й спустошені, притому з грабунком і мучительством, з вбивствами і кровопролиттям, нечуваною наругою над живими і мертвими. Духовні особи наші за їх твердість в сповіданні терплять різні переслідування: на них нападають у власних будинках, їх грабують, ганьблять, засилають, позбавляють власності. Священики наші не можуть хрестити немовлят і сповідати вмираючих, відспівувати мертвих; тіла православних християн вивозять, як падло, в поля... закон на нас не поширюється».

У таких умовах єпископ Гедеон енергійно боровся проти унії. В 1602 р. він заради користі Церкви примирився з Львівським Успенським братством, поступившись йому набагато більше, ніж поступалося братство, і об'єднав таким чином проти унії всі сили місцевого Православ'я. Заснував він й інші братства, безпосередньо підлеглі єпископу.

Для успішної боротьби за Православ'я владика Гедеон організував греко-слов'янські училища в своєму маєтку Стрятині (недалеко від м. Рогатин) і у Львові, де, окрім слов'янської мови, викладався грецьку, разом з риторикою та діалектикою.

При кожному училищі владика Гедеон заснував друкарні, де друкувалися богослужбові та вчительські книги. За порадою патріарха Мелетія владика збирав тексти церковного ужитку і виправляв їх за грецькими зразками, особисто здійснюючи переклад з грецької мови.

Стрятинську друкарню згодом продали Києво-Печерському архімандриту Єлисею Плетенецькому, і вона стала початковим запасом слов'янських шрифтів і пристроїв для тиснення при створенні лаврської друкарні.

Владика Гедеон відкривав нові монастирі та піклувався про упорядкування чернечого життя. Віддаючи перевагу чернечому спільножительству, він поважав і пустельницьке життя і взагалі підтримував у своїй єпархії усі види чернечого подвигу, яке під його заступництвом стало особливо поширеним. Владика Гедеон звертався до засновника Великого Манявського скиту преподобного Іова Княгиницького (+1621 р.) з проханням провести реформу в Уневському монастирі та інших галицьких обителях і запровадити там порядки, що існували на Афоні.

У 1580 р. владика Гедеон освятив новозведений Корецький Воскресенський монастир і постриг у черниці з іменем Серафима княжну Софію Ярмолинську, яка стала першою ігуменею цієї славнозвісної обителі.

Владика Гедеон був ревним прихильником давніх благочестивих народних звичаїв. Коли східні патріархи (Константинопольський та Антіохійський) з різкою критикою висловлювались проти звичаю освячувати на Великдень їжу (сир, яйця, м'ясо), а Львівське братство взагалі вирішило відмовитись від цієї традиції, владика Гедеон виступив проти такого перегину і лише застеріг щоб не «волхвували і чарів не плодили цим».

Що ж до приватного життя владики, то навіть його ворог, Львівське братство, не могло знайти в його поведінці ніяких темних сторін, тоді як не раз скаржилося східним патріархам на етичні недоліки митрополита та інших архієреїв. На думку істориків, єпископ Гедеон Балабан у релігійно-етичному та інтелектуальному відношенні підносився над іншими сучасними йому західно-руськими архієреями. Своєю діяльністю владика Гедеон підтримував духовну пильність і релігійне піднесення в народі, який ще довго після нього не піддавався зваблюванням уніатів.

Помер владика Гедеон 10 лютого 1607 р. в селі Уневі на Львівщині.