УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 106 відвідувачів

Теги
Католицька Церква комуністи та Церква Патріарх Алексій II милосердя постать у Церкві Президент Віктор Ющенко Церква і політика Археологія та реставрація Церква і медицина забобони Священний Синод УПЦ українська християнська культура автокефалія Мазепа Предстоятелі Помісних Церков Ющенко Доброчинність Голодомор шляхи єднання УГКЦ Києво-Печерська Лавра церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і влада Вселенський Патріархат розкол в Україні краєзнавство УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі молодь церква і суспільство монастирі та храми України педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис секти конфлікти діаспора церква та політика вибори






Рейтинг@Mail.ru






Сини Волині. Священномученик Арсеній Мацієвич

  15 березня 2007


Віктор Мартиненко

Митрополит Ростовський залишив про себе глибоку пам'ять як благочестивий і суворий, але разом з тим і поблажливий святитель.

Святитель Арсеній, в миру - Олександр Іванович Мацієвич - народився в 1697 році у Володимирі-Волинському в родині православного священика. Він одержав гарну освіту: вчився в місцевій духовній школі, у Львівській та Київській академіях.

1716 року майбутнього митрополита направили у Чернігівську єпархію в Новгород-Сіверський Спаський монастир проповідником. Тут він був пострижений у чернецтво з ім'ям Арсеній.

Ієромонах Арсеній багато трудився як місіонер у Сибіру. Ревнивий борець з розколом, він був флотським священиком у Камчатській експедиції. Згодом працював викладачем та екзаменатором кандидатів у священство у Петербурзі. У березні 1741 року отця Арсенія висвятили у єпископи і призначили митрополитом Тобольським і всього Сибіру. Проте слабке здоров'я (цинга, якою захворів у північних морях) не дозволили йому довго перебувати на цій кафедрі. У лютому 1742 року святитель Арсеній за указом імператриці Єлизавети Петрівни був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом двадцяти років.

З великою ревністю, піклуючись, щоб церква була вихователькою народу, він ніс свій митрополичий послух. Він залишив про себе в Ростові глибоку пам'ять як святитель благочестивий, суворий, але разом з тим і поблажливий.

Владика Арсеній любив проповідувати Слово Боже пастві. За свідченням «Літописця про Ростовських архієреїв», «проповідь його, зігріта теплотою віри, привертала велику кількість слухачів, глибоке мовчання яких переривалося хіба одними побожними зітханнями». Дванадцять величезних томів, написаних густим шрифтом, містять його чисельні проповіді й замітки, які є красномовним свідченням його праць на цьому поприщі.

Владика «був до всіх милостивий, часто служив у соборній та в інших церквах, жебраків грошима наділяв у всі недільні й святкові дні». Після двадцятилітнього керування найбагатшою єпархією, у нього не виявилося ні розкішного одягу, ні гарного посуду, ні грошей, ні багатих запасів - тільки десять пудів цукру, що йому подарували купці, і він не встиг роздати.

Починаючи з другої половини XVIII століття було видано ряд указів, що обмежували права Православної Церкви. Митрополит Ростовський Арсеній гаряче виступав на захист Церкви. Він відкрито виразив протест проти  нововведень, що зашкодять Церкві, (зокрема, проти вилучення церковних земель). Імператриця Катерина II, яка мала особисту неприязнь до митрополита Арсенія, ознайомившись з його посланнями, розцінила їх як втручання у політику й образу Імператорської Величності. Святитель був арештований і привезений у Москву, а 1 квітня 1763 - став перед судом Синоду.

Суддями були молоді єпископи, більшість з яких вчив сам владика Арсеній. Суд ухвалив: «...позбавити архієрейства и клобука й послати у віддалений монастир...». Церемонія зняття сану проходила в Московському кремлі в церкві Трьох Святителів, поруч із Хрестовою палатою, у якій відбувся несправедливий суд над митрополитом Арсенієм.

Віддаючи архієрейський одяг і знаки сану, святитель Арсеній кожному архієрею говорив про те, в яких обставинах той чи інший його кривдник помре. Усі ці пророцтва згодом збулися, а церква Трьох Святителів через два місяці після несправедливого суду завалилася без видимих на те причин. Усе це зміцнило в народі думку про митрополита Арсенія як про мученика.

Багато страждань перетерпів святитель Арсеній. Мстива цариця Катерина II вирішила заховати в'язня так, щоб народ забув про нього. Святителя позбавили чернечого чину і в мужичій одежі з образливим іменем «Андрей Враль» перевезли у Ревель (нинішній Таллінн). З 1771 року він був фактично заживо похований - його розмістили в казематі фортеці  - камері розміром 2 на 3 метри, двері якої були замуровані.

Передбачаючи швидку кончину, митрополит Арсеній просив надіслати священика зі Святими Дарами. Коли ж замуровані двері вибили і впустили священика в камеру, він вибіг звідти: перед ним був не колодник, а архієрей в облаченні. Коли офіцер знову увів священика в каземат, то побачив митрополита Арсенія вже простим арештантом.

В страшних муках від голоду і холоду, святитель Арсеній преставився до Господа 28 лютого 1772 року й у той же вечір був похоронений біля північної стіни дерев'яної церкви святого Миколая. Після смерті владики на стіні темниці знайшли напис, надряпаний, очевидно, цвяхом: «Благо мне, яко смирилъ мя еси».

При будівництві в 1821 році кам'яного храму на честь святителя Миколая могила митрополита виявилася усередині церкви.

Народ за всіх часів зберігав пам'ять про митрополита-мученика Арсенія. Всупереч заборонам влади православні шанували святого. Помісний Собор Руської Православної Церкви 1917-1918 років виніс Визначення, що скасувало рішення синодського суду про позбавлення митрополита Арсенія єпископського сану, а Ювілейний Архієрейський Собор 2000 року причислив владику до лику святих як «ревного святителя Церкви, що прийняв мученицьку смерть за Христа і Його Церкву».

Святитель Арсеній поповнив сонм святих землі Волинської, пам'ять його звершується 13 березня.