УКР РУС  


 Головна > Публікації > Люди Божі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 84 відвідувачів

Теги
церква і суспільство 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві конфлікти Церква і влада Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори Голодомор комуністи та Церква Церква і політика Доброчинність краєзнавство Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Вселенський Патріархат автокефалія Патріарх Алексій II забобони шляхи єднання Президент Віктор Ющенко Ющенко іконопис УГКЦ церковна журналістика Києво-Печерська Лавра розкол в Україні монастирі та храми України милосердя секти Католицька Церква Священний Синод УПЦ українська християнська культура діаспора УПЦ КП педагогіка молодь Предстоятелі Помісних Церков церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






Земний уклін владиці Симеону

  02 серпня 2007


Протоієрей Володимир Ровінський, Володимир-Волинський
Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський Симеон нині звершує архіпастирське служіння на Вінницькій кафедрі. Та віруючі Володимир-Волинського й досі вважають владику своїм...

Спочатку все було так, як і планувалося...

10 червня висвячений напередодні в сан єпископа владика Никодим очолив у Володимирському Свято-Успенському соборі Божественну літургію. Колишній секретар єпархіального управління прощався з громадою, готуючись відбути на новоутворену Шепетівську кафедру. Присутні раділи й плакали водночас - владика Никодим за одинадцять років свого церковного послуху у Володимирі-Волинському, став, за словами апостола, «всім для всіх».

Під вечір того ж дня єпископ Никодим запланував урочистий прийом у Тронній залі єпископського замку для представників влади, духовенства та мирян. Однак в обідню пору телефоном з Києва надійшла несподівана новина - Священний Синод Української Православної Церкви на позачерговому засіданні призначив архієпископа Симеона на місце спочилого митрополита Вінницького Макарія. Єпископу Никодиму призначено бути правлячим архієреєм Володимир-Волинської єпархії...

На 18-ту годину запрошені на прийом з нагоди проводів єпископа Никодима з'їжджалися до єпархіального управління. Від Польської Православної Церкви делегацію очолив єпископ Георгій, намісник Яблочинського монастиря. Ігуменя Стефана (Бандура) представляла сестер Зимненської обителі. Були священики - друзі владики Никодима з Рівненщини. Зібралися благочинні й представники духовенства з усієї Володимир-Волинської єпархії. Невдовзі до гурту долучився губернатор Волині Володимир Бондар у супроводі голів місцевих адміністрацій та православних підприємців. Усі були з букетами квітів і подарунками владиці Никодиму... на згадку.

На вулиці біля входу в Тронну залу гостей зустрічали зодягнуті в білі підрясники архієпископ Симеон та єпископ Никодим. Як і завжди, добродушно-гостина посмішка владики Симеона цього разу була розчинена ледь помітним сумом, а погляд владики Никодима, завжди щирий і відкритий, свідчив про напругу і втому останніх днів. Звістка про зміну обставин блискавкою прокотилася поміж запрошеними.

Вітали обох архієреїв...

Настрій під час урочистих проводів єпископа Никодима перетворився на болюче усвідомлення необхідності розлуки з владикою Симеоном. Щирі слова-побажання на адресу обох архіпастирів переривалися численними «многоліттями» та українськими піснями, котрі, як і завжди, розпочинав владика Симеон. Всі дружньо підхоплювали спів, але... вперше за одинадцять років голос у більшості тремтів, а на очах бриніли сльози...

Зустріч-прощання завершилася тим, що кожен із присутніх отримав благословення обох владик - Симеона та Никодима. Віруючі ще довго стояли на східцях біля входу в єпархіальне управління, намагаючись нарешті усвідомити, що цього вечора перегорнуто нову сторінку історії Володимир-Волинської кафедри.

Вінницьке Поділля знайшло собі чудового архіпастиря

Саме тут, на відродженій древній Володимирській кафедрі, архієпископ Симеон прославився як обдарований православний ієрарх. Це завдяки його діяльності Володимимир-Волинський знову визнали як давнє й славетне місто нашої держави. І це усвідомлення прийшло до всіх - від простих володимирців до президентів України.

Це завдяки його горінню в десятках відроджених і новозбудованих храмах Волині загорілися напрестольні лампади; завдяки його апостольській непосидючості щороку майже в усіх парафіях єпархії звершувалися богослужіння архієрейським чином; лунала проста й мудра святительська проповідь. Це його турботами про майбутнє Волині були організовані на кожній парафії недільні школи для дітей, за його сприяння волинська влада прийняла рішення про викладання християнської етики як шкільного предмету.

Сам скуштувавши рано сирітського хліба, владика Симеон ніколи не відмовляв у допомозі дітям-сиротам. І був не тільки частим гостем у будинках-інтернатах, але й завжди, за власний кошт, влаштовував літні табори для обділених батьківською турботою дітей. Регентське училище, молодіжні братства, видавнича і місіонерська робота - ніщо не проходило повз увагу і безпосередню участь владики.

Любов архіпастиря до української пісні розгорілася яскравим феєрверком щорічних фестивалів духовної та патріотичної пісні

Протягом одинадцяти років архіпастирського служіння владики Симеона одинадцять пісенних фестивалів відбулися в усіх куточках єпархії. Ці заходи не тільки сприяли зростанню майстерності церковних хорів, але й допомогли багатьом обдарованим молодим людям пізнати красу церковного співу, а церковним колективам - взяти участь у відродженні патріотичної пісні.

У владики не було другорядних церковних справ, котрі би його не стосувалися, він усе тримав під власним контролем. Коли мова йшла про підготовку до свята чи урочистого богослужіння, то все - від складання букетів квіток у соборі та кухонних приготувань до зустрічі архієреїв - було в полі його особливої уваги.

Окремо потрібно сказати про богослужіння владики

Йому непритаманний артистизм. Однак, духовно зрісши у кращих богослужбових традиціях Києво-Печерської і Троїце-Сергієвої Лавр, Данилового монастиря, архієпископ Симеон і в кафедральному соборі, і в парафіях своєї єпархії піклувався про красу та велич богослужіння.

Яким би втомленим чи заклопотаним не був владика - перед престолом він преображався. Це бачили ті, хто йому співслужив у вівтарі, це відчували ті, хто молилися у храмі.

Мабуть, жоден важливий світський захід обласного чи районного рівня не обходився без активної участі архієпископа Симеона. Але не тільки у важливих заходах проявив себе владика Симеон.

Його неповторна особистість віддзеркалилася у сотнях і тисячах сердець людей, котрі мали радість з ним спілкуватися. Коли часом світські можновладці під час знайомства з владикою прагнули зарозуміло показати висоту свого стану - архієпископ лагідно, але однозначно давав зрозуміти, що він - архієрей Божий, його влада не від людей, а від Христа. І... ставалося диво - за мить до того гоноровий чиновник смиренно складав навхрест спітнілі долоні під благословення архіпастиря.

Високий ієрархічний ступінь ніколи не був перепоною для владики у спілкуванні з простими людьми. Він допомагав, утішав, повертав спокій, дарував мир і радість. Двері його кабінету, якщо й зачинялися, то тільки з однієї причини - владика на парафії.

Відродження єпархії припало на період досить складних міжконфесійних стосунків

Як недивно, але тоді, не по роках, а по благодаті Божій, мудрий архіпастир не поспішив слати у відповідь прокльони своїм опонентам. Він із жалем говорив, що вони й так обділили себе самообманом і церковним розколом. Як справжній лікар, за будь-якої нагоди владика прагнув полегшити біль від глибокої рани-розколу на тілі Матері Церкви.

Політичні пристрасті й передвиборчі баталії не могли оминути стороною енергійного і дієвого архієпископа, діяльність котрого виходила далеко за рамки внутрішньо єпархіальних проблем. Але й тут владика проявляв себе як справжній архіпастир - інтереси Церкви та пастви для нього завжди були на першому місці. Мабуть, саме тому вчорашні критики згодом ставали його друзями.

Хоч, врешті-решт, і прихильники, і опоненти не могли не визнати за владикою Симеоном його невдавану щиру любов до України та жертовну відданість своєму народу.

За одинадцять років святительського служіння на Волині архієпископ підготував і висвятив у священний сан ціле покоління молодих енергійних священиків на чолі з нинішнім єпископом Никодимом. Очевидно, що саме ці ставленики владики Симеона визначатимуть майбутнє Володимир-Волинської єпархії.

Особливо близькі, теплі й дружні стосунки підтримував архієпископ Симеон зі своїми «однокашниками» по навчанню у духовних школах Троїце-Сергієвої Лаври. Чимало священиків-«сергіанців» (як з любов'ю називав він учнів преподобного Сергія Радонезького) зібрав під своїм архіпастирським омофором владика на Володимирській кафедрі. Саме ці священики стали активним кістяком духовенства єпархії, допомагаючи архіпастирю втілювати численні задуми й плани щодо облаштування єпархіального життя.

Одинадцять років свого молодого життя й активного архіпастирського служіння жертовно присвятив архієпископ Симеон Волинському краю. В усьому на відродженій Володимир-Волинській кафедрі позначився вплив його незвичайної особистості - від бруківки на єпархіальному подвір'ї до духовного влаштування пастирів і пасомих.

Низько вклоняємося Вам, владико Симеоне!

Дякуємо за все - і за службу, і за дружбу, за щоденну турботу про кожного з нас і всіх разом узятих. Особливо дякуємо, що по-батьківськи турбуючись про своє перше дітище - нашу єпархію, зростили собі гідного наступника, а нам архієрея - владику Никодима. Господь покликав Вас на більш відповідальне служіння не раніше, ніж Ви з рук у руки передали нас своєму учневі і сподвижнику.

Віримо й молимося, щоб Господь не тільки укріпив на апостольському служінні владику Никодима, але й допоміг йому зростити і примножити все посіяне Вашими архіпастирськими руками.