Григорій Хижняк: майстер спорту міжнародного класу з баскетболу (центровий). Триразовий чемпіон України, володар Кубку України, чемпіон Литви, кращий гравець матчу «зірок» Литви, перший легіонер Литви. Учасник Чемпіонату Європи у складі Національної збірної 1997-2003 років.
- Григорію, серед ваших титулів чинне місце посідає Литва. Чому саме? Хтось є там з рідні?
- Ні, свого часу я грав у Литві, як, до речі, і в інших країнах - в Греції, Росії, Іспанії. Коли мені було 26 років, в Литві запропонували громадянство, але я залишився дома, адже моя Батьківщина - Україна. Не зважаючи на всі негаразди, мені тут подобається.
- Звідки Ви родом?
- Народився в Миколаєві, але вже років 15 мешкаю в Києві. Вірніше, тут живе моя сім'я, я ж кочую, мов циган, з одного місця в інше.
- В дерев'яний храм на честь Усіх святих, що на місці будівництва кафедрального собору, ходите часто? І чому саме сюди?
- Дуже він мені сподобався, в ньому затишно і спокійно. Живу неподалік Києво-Печерської Лаври, і, якщо є можливість, намагаюсь не пропускати богослужінь у Трапезному храмі. У дерев'яний храм на честь Усіх святих вперше прийшов, коли до нього привезли чудотворну Почаївську ікону Божої Матері.
- Де вперше почули про будівництво кафедрального собору?
- У Лаврі, від сестри, яка там працює. Одного разу треба було їй допомогти дещо. Там я побачив скриньку для пожертвувань на будівництво кафедрального собору. А потім і самому схотілося побачити це місце. Був вільний день, от і поїхав.
Згодом випала нагода прикластися до Почаївської ікони в дерев'яному храмі. Там же дізнався, що поряд з цією церквою зводиться Кафедральний собор на честь Воскресіння Христового. Знаючи це, намагаюсь внести свої посильні пожертвування на його будівництво від тих щедрот, які Господь часом подає мені і моїй родині. Таким чином хочу бодай частково повернути те, що маю.
Вважаю, що Бог дає людині не тільки кошти, але й вибір, як саме їх витратити, на які потреби - тільки матеріальні, чи також і духовні? Мені особисто небагато треба, на життя вистачає, тому своїм обов'язком вважаю допомагати Церкві.
- Яке Ваше ставлення до будівництва кафедрального собору?
- Він обов'язково має бути! Київ - велике місто, є Києво-Печерська Лавра, в якій багато святинь, але кафедральний собор треба будувати обов'язково! Вважаю, раз є благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, то головний собор Церкви неодмінно постане! Дай Бог, щоб до цієї благої справи долучилися всі православні, і щоб це сталося якомога швидше!
- Ви бачили проект собору?
- Мені отець Віктор Іващук, священик храму на честь Усіх святих, відповідальний за будівництво собору, подарував календар із зображенням майбутньої святині, - дуже красивий.
- Комплекс будівництва кафедрального собору передбачає діяльність Духовно-просвітницького центру, в якому працюватимуть спортивні зали для дітей і дорослих. Уже сьогодні деякі «зірки» спорту України, як, наприклад, Лілія Підкопаєва, погодились на благодійних засадах вести спортивні секції для дітей. Якби Вам запропонували, чи погодилися б?
- Звичайно. Якщо матиму таку можливість, то чому б і ні?
- Ви про тренерську роботу ще не думали?
- Поки що - ні, Бог дає ще трохи побігати. Мені вже 35, тренувати можу, якщо просять, допомагаю молодим, але серйозно цим ще не переймаюся.
«Молитва додає сил і надії»
- Григорію, яке місце в Вашій сім'ї посідає віра?
- Моя родина - це дружина Ольга і син Платон. Називали хлопця за святцями, є такий естонський священномученик. Малого хрестили в Лаврі. Коли був маленький, водили його до церкви, часто причащали. Починав він ходити у Любимівці Вишгородського району, де найстаріший храм - Хрестовоздвиженський. Там живе мама дружини. Платон і зараз часто ходить з мамою Олею до церкви.
На вихідні намагаємось обов'язково піти на богослужіння разом - або до Хрестовоздвиженського храму в Лаврі, або до Печер. Моя дружина першою прийшла до віри, в неї «коріння» в родині - із Західної України, дуже сильне духовно. Тому навіть у роки атеїзму їй батьки все пояснювали. Я ж був до цього байдужий: Миколаїв - південне місто, про це якось не думалось.
А сьогодні й моя кузена прийшла до віри в Бога, нині працює в Лаврі, неподалік Дальніх печер. Потихеньку всією родиною стаємо на шлях істини, як-то кажуть.
- Платон пішов батьківськими стопами?
- Коли жили в Греції та Литві - намагався долучитися до мого фаху. Проте зараз змінює свої інтереси. Платону - 9 років, в нього ще вітер в голові, йому цікаві то футбол, то баскетбол. Хай сам вирішує, ким бути, свою волю йому нав'язувати не буду.
- Дружина - теж спортсменка?
- Ні, що ви! Вважаю, в сім'ї досить одного спортсмена!
- Їсти ж комусь готувати треба?..
- Не тільки (Григорій посміхається). До речі, коли є час, сам люблю поратися на кухні. Коли буваю десь за кордоном, доводиться і цим займатися.
- Скажіть, а друзі, колеги Ваші, як ставляться до віри і Церкви?
- Один товариш із Дніпропетровська вважає це справою серйозною, вінчався в церкві, але загалом це - дуже особиста справа, про яку з іншими не дуже поговориш.
- А Вам особисто в спорті віра допомагає?
- Знаєте, спорт - цікава річ, тут начебто покладаєшся тільки на себе, а вже потім розумієш, що й до чого. Починаєш молитися, що додає і сил, і впевненості, надії на допомогу Божу. Навіть коли програєш, не впадаєш у відчай, бо розумієш, що не все тільки від тебе залежить.
У Литві, наприклад, ми з дружиною часто в храм ходили, хоча тоді я ще був не дуже уцерковлений. Звичайно, не відразу все відбувалося, до віри приходив поступово, крок за кроком. Коли грав у Греції, то Бог так управив, що я побував на Святому Афоні - в Пантелеймоновому монастирі. А ще раніше, коли був у вірі слабий, потрапили до Єрусалиму, але тоді, на жаль, я блукав Святим Містом, як турист. Хоча у Храмі Гробу Господнього пережив якесь незвичайне сильне відчуття.
«А ти все ростеш?»
- Григорію, як Ви ставитесь до своєї слави?
- По-філософськи. Раніше, коли був молодий, приємно було, а зараз, завдяки Церкві, вже розумієш, наскільки все це оманливе, тимчасове й незначуще.
- Але на Вас, мабуть, і без слави люди оглядаються. Вибачте за недоречне питання: який у Вас зріст?
- 2 метри 16 сантиметрів. Владика Павел, коли підходжу до нього за благословенням, часто посміхається і питає: «А ти все ростеш?» Колись я вперше прийшов до храму Преподобних Печерських - там читається Акафіст біля ікони Божої Матері «Всецариця». Підходжу до священика за благословенням, а він каже: «Дивлюсь на вас і думаю: чи на лавці хлопець стоїть?..»
- Син теж статурою вдався в тата?
- Так, зараз вже носить взуття 39 розміру.
- Ви часто їздите на змагання в інші міста, країни, буваєте в православних храмах?
- Чесно скажу, вільного часу немає, бо загалом ігри відбуваються в суботу або неділю. Хоча, коли був у Греції, ходив на богослужіння. В Афінах відвідував храм на честь Пресвятої Трійці. У Дніпропетровську кілька разів заходив у Свято-Троїцький кафедральний собор.
- Що б Ви побажали відвідувачам сайту sobor.in.ua та парафіянам храму на честь Усіх святих?
- Всім, хто причетний до будівництва Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового, бажаю допомоги Божої і Покрова Пресвятої Богородиці, адже без цього ніяка добра справа не зрушить з місця. Блаженнішому Митрополиту Володимиру, владиці Олександру - єпископу Переяслав-Хмельницькому, настоятелю храму на честь Усіх святих, і всьому духовенству - Многая і благая літа!
Знаю, що наш Архіпастир - свята людина, яка дуже багато робить для Української Православної Церкви. А ще бажаю терпіння, підтримки вірних Церкви і меценатів, щоб красень-собор якнайшвидше постав у Києві.
Парафіянам бажаю здоров'я, Божого натхнення і допомоги, Янгола-охоронця у всіх справах.
- Дякую за цікаву розмову! І Вам, Григорію, успіхів у спорті та в родинному житті! Здоров'я Вам! Одужуйте якнайшвидше.
print version