УКР РУС  


 Головна > Українські новини > > По регіонах > Європа  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 147 відвідувачів

Теги
Церква і політика конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора церква та політика милосердя комуністи та Церква Ющенко церковна журналістика Патріарх Алексій II вибори монастирі та храми України УПЦ КП Священний Синод УПЦ шляхи єднання українська християнська культура іконопис Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада педагогіка Католицька Церква Президент Віктор Ющенко УГКЦ секти церква і суспільство Археологія та реставрація автокефалія краєзнавство постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Вселенський Патріархат Голодомор Мазепа молодь розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі забобони Доброчинність Церква і медицина






Рейтинг@Mail.ru






ШВЕЙЦАРІЯ. Професор Фрибурзького університету Барбара Халленслебен прокоментувала протест, заявлений єпископом Іларіоном (Алфеєвим) кардиналу Касперу

Учасники IX сесії Змішаної православно-католицької комісії з богословського діалогу, що відбулася в Белграді 18-24 вересня, заявили про атмосферу конструктивного співробітництва під час засідань. У цій ситуації «офіційний протест» глави делегації Московського Патріархату єпископа Віденського й Австрійського Іларіона (Алфеєва), представника Руської Православної Церкви при європейських міжнародних організаціях, кардиналові Касперу, співпрезиденту Змішаної комісії з католицької сторони, на перший погляд може видатися дивним. Католицькі інформаційні агентства відразу заговорили про «здивування», деяке «непорозуміння», або ж навіть поспішили проголосити «новий занепад» у взаєминах між Москвою та Ватиканом.

Барбара Халленслебен, професор догматичного й екуменічного богослов'я теологічного факультету Фрибурзького університету, яка була членом Змішаної богословської комісії з католицької сторони, оцінює ситуацію інакше. «Своїм протестом представник Московського Патріархату допомагає католикам розібратися в перешкодах до спільного розуміння примата», - пояснює богослов швейцарському агентству KIPA-APIC. Як вважає Барбара Халленслебен, католицькі члени Змішаної богословської комісії, на жаль, не зрозуміли досить швидко всю глибину піднятої проблеми. Проявляючи самокритику, вона говорить про «корисне здивування», яке може нас привести до поглибленого міркування про шляхи до повної церковної єдності.

У чому ж власне справа? Приводом для диспуту, який розгорнувся на засіданні Змішаної комісії, став параграф з підсумкового документу, що стосується авторитету Вселенських Соборів. Як сказано в тексті, протягом другого тисячоріччя Схід і Захід продовжували скликати Собори, «що поєднували єпископів Помісних Церков, які перебувають у спілкуванні з Римським престолом або Константинополем». Єпископ Іларіон правильно зазначає, що після VII Всесвітнього Собору (Нікейського 787 року) жодні загальноправославні Собори не скликалися. Відповідно до православної традиції, «спілкування з Константинопольським Престолом» для східних Церков ніколи не було такою ж необхідною умовою соборності, як спілкування з Римським престолом для Церков Заходу. У списку патріархатів (taxis)  Константинополь споконвічно посідав друге місце, однак після розриву спілкування з Римом Константинопольський Патріархат у загальноправославному диптиху займав «першість честі». Але як з історичної, так і з екклезіологічної точок зору це зовсім не означає «примата», рівного приматові Римського єпископа, нехай і здійснюваного в іншій формі.

«Нота щодо висловлювання "Церкви-сестри"», підготовлена Конгрегацією з питань віровчення в 2000 році, наполегливо рекомендувала уникати вживання формулювань типу «дві наші Церкви», тому що вони служать джерелом непорозуміння й богословської плутанини. Подібні формулювання «застосовувані до Католицької Церкви та повноти Православних Церков, припускають множинність не тільки на рівні помісних Церков, але й на рівні Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви, що сповідується у Символі віри, реальне існування якої в цьому випадку розмивається». Протест Московського Патріархату має подібний заклик: Церкви-сестри, Православна й Католицька, на Сході й Заході, не є дві Церкви з двома різними приматами, але є Церкви-сестри, які спільно шукають узгоджене вираження їхньої єдності в єдиному Тілі Христовому.

Відносини з Константинопольським Патріархатом, таким чином, є «внутрішньоправославною справою», яка не стосується католиків. Адже й Помісні Католицькі Церкви прагнуть до повного спілкування з усіма християнськими Церквами-сестрами. У зв'язку з цим процедура, вибрана під час зустрічі в Белграді, коли представники Православних Церков мусили голосувати щодо ролі Константинопольського Патріархату, була обрана неправильно. Сумно, що делегація Руської Православної Церкви, яка представляє 70% усіх православних на Землі, мала лише два голоси з 30-ти й виявилася в такому випадку в меншості. У процесі дискусії єпископ Іларіон справедливо наполягав на тому, що питання екклезіологічного саморозуміння не можуть вирішуватися простим голосуванням.

На щастя, остаточних рішень на цьому етапі діалогу прийнято не було, й робота над документом продовжиться на наступній сесії засідань у жовтні 2007 року. Барбара Халленслебен вбачає у цьому шанс поглибити саморозуміння католиків у діалозі з Православними Церквами-сестрами. «Екуменічний діалог, - сказала богослов агентству KIPA-APIC, - це завжди "діалог спілкування". До нинішнього моменту ми лише констатували наші розходження, але ми поки що жодного разу критично не запитали самих себе - чи мають ці розходження залишатися, чи такими вже вони є непереборними, що їхня наявність заважає повному спілкуванню? Будемо сподіватися, що робота Змішаної комісії приведе до конкретних пропозицій щодо змін у житті наших Церков». Кардинал Вальтер Каспер пообіцяв взяти до уваги зауваження делегації Руської Православної Церкви.

Від себе особисто Барбара Халленслебен висловила щиру повагу позиції єпископа Іларіона: «На зустрічі в Белграді він нам допоміг краще зрозуміти реальну ситуацію справжнього діалогу. Навіть якщо необхідно в стислий термін подолати існуючу напругу, все-таки нехай здійсняться слова Євангелія: "Істина зробить вас вільними"». Професор богословського факультету надає великого значення тому, щоб повнота Православних Церков сприймалася як справжня Христова Церква, так само як і Помісні Католицькі Церкви. «Це не перешкода, а навпаки - основа для відновлення нашого спілкування, - підкреслює Барбара Халленслебен. - Роз'єднання, що відбулося в Західній Церкві в XVI столітті й породило протестантські Церкви, та сумний розрив між Сходом і Заходом у 1054 році мають різне коріння, адже витоки Православної Церкви є не розкол, а справжня церковна традиція, що виросла на спільному фундаменті апостольської спадщини».

Швейцарське католицьке агентство інформації KIPA-APIC

Переклад з французької Дмитра Агєєва