УКР РУС  


 Головна > Публікації > Місіонерське служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 60 відвідувачів

Теги
Доброчинність молодь Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор іконопис Вселенський Патріархат Ющенко забобони вибори педагогіка шляхи єднання Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина секти українська християнська культура монастирі та храми України автокефалія Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні Церква і влада постать у Церкві краєзнавство УПЦ КП Археологія та реставрація конфлікти Патріарх Алексій II милосердя Священний Синод УПЦ церква та політика УГКЦ комуністи та Церква діаспора Церква і політика церковна журналістика Президент Віктор Ющенко церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






Днесь vs. сьогодні. Становлення української богословської термінології



Олександра Шандра

«В головному - єдність, у спірному - свобода, у всьому ж - любов». Ці безсмертні слова блаженного Августина ідеально описують світоглядну позицію для вирішення проблемних питань у мирі та злагоді. Керівними ж ці слова мають бути при вирішенні різноголось у церковному житті.

Цей погляд як ніколи доречний, коли розглядається така багатостраждальна проблема, як мовне питання у богослужінні. Саме з ним розбирався семінар «Становлення української богословської термінології», що відбувся 17 грудня у рамках циклу «Українська християнська культура», започаткованого секретарем Всеукраїнського православного педагогічного товариства протоієреєм Богданом Огульчанським. Семінари відбуваються принаймні раз на місяць у Центрі богословських студій при парафії святої великомучениці Катерини.

Статус цього заходу міжконфесійний та міжнародний. Окрім отця Богдана доповідали Наталія Туряєва, професор Інституту української мови (Київ) та о. Петро (Ґаладза), професор літургійних наук Інституту східно-християнських наук імені митрополита Андрія Шептицького у Оттаві (Канада), греко-католики за віросповіданням.

Тому, хто вважає мовне питання у богослужінні Православної Церкви неактуальним, раджу з'їздити на вихідні до села на власний вибір. Б'юсь об заклад, що ви зустрінете оригінальні інтерпретації перлин візантійської поезії.

Ще митрополит Мелетій Смотрицький, відомий полеміст проти унії XVII ст. (який, однак, згодом сам став уніатом), закликав до повторення подвигу Кирила і Мефодія - здійснення перекладу Святого Письма та богослужбових текстів на зрозумілу для населення мову. Солунські брати Кирило та Мефодій у ІХ ст. в умовах домінування грецької мови та латини у богослужінні винайшли письмову абетку для проповіді Євангелія слов'янським народам, які не мали власної писемності. На фонетичну основу глаголиці, розробленою Кирилом, лягла елінізованого вигляду кирилиця учнів Мефодія, яку використовують донині слов'янські народи - і до речі, не тільки слов'янські. Ця подія була знаковою - до того вважалося, що сакральними мовами є давньоєврейська, грецька та латина, якими був зроблений напис на табличці, прибитій до хреста Спасителя. До речі, у Католицькій Церкві вживання місцевих мов під час богослужіння було дозволене лише на Другому Ватиканському соборі у 1962 році, до того застосовувалась лише латина. Але з часом церковнослов'янська мова архаїзувалась і перестала бути повністю зрозумілою для слов'ян.

Пересопницьке Євангеліє, надруковане у XVI ст., стало одним із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Богослужбовий же текст не перекладався. Особливо цікавим є те, що в ті часи, як і зараз, існували дві основні тенденції у відношенні до мовного питання:

1. Фундаменталістська. Церковнослов'янську мову потрібно зберегти якнайбільш неушкодженою; якщо кортить дізнатись, що все-таки стоїть за сакральними словесними формулами, можна скористатись підручниками, довідниками і т.д. Прихильники цієї течії вказують на мелодійність звичної для слуху мови, усталені мелодійні обороти у богослужінні, на відсутність семантично тотожних слів у сучасній мові, у сакральності мови, яка була буцімто витворена спеціально для молитви.

2. Реформаторська. Богослужбова мова має не відставати від органічного розвитку розмовної мови, навіть якщо прийдеться втратити частину смислу. Основний аргумент прихильників цієї течії зазначений апостолом Павлом. «Бо коли я молюся незнайомою мовою, то хоч дух мій молиться, але мій розум залишається без плоду» (2 Кор 14:14). Окрім того, таким чином можна колосально збагатити звичайну розмовну мову.

Цікаво відмітити, що вимова церковнослов'янських текстів на території Росії у XVI столітті була українською. Ця особливість збережена і донині в російській церковнослов'янській вимові - м'яке гортанне "г", протяжне "о" (Господь, а не Ґасподь). Одночасно із заборонами на українську мову в Російській імперії поширюється русифікація і церковнослов'янської вимови. Проте старообрядці законсервували українську вимову і використовують її і понині.

Після 1918 року постало питання про впровадження української мови у богослужіння, і з цих років починається робота по здійсненню перекладів Євангелія та богослужбових текстів на сучасну українську мову. На розгляд читача представляємо молитву Господню з трьох найпоширеніших перекладів:

Івана Хоменка (видавництва Василіан):

Отче наш, що єси на небі!
Нехай святиться Твоє ім'я.
Хай прийде Твоє царство,
нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш щоденний дай нам нині.
Прости нам довги наші,
як і ми прощаємо довжникам нашим.
Не введи нас у спокусу,
але визволь від злого.

Митрополита Івана Огієнка, найпоширеніший нині переклад:

Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім'я Твоє;
нехай прийде Царство Твоє;
нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі;
хліб наш насущний дай нам на цей день;
і прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим;
і не введи нас у спокусу,
але визволи від лукавого.
Бо Твоє є Царство і сила, і слава повік. Амінь.

Пилипа Морачевського, здійснений у ХІХ столітті і широковживаний у діаспорі сьогодні:

Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім'я Твоє.
Нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи від лукавого,
бо Твоє є Царство і сила, і слава навіки. Амінь.

Нерідко від противників здійснення будь-якого перекладу на українську мову можна почути звинувачення в її семантичній бідності. У цьому питанні потрібно розуміти, звідки беруться витоки сучасної української літературної мови. Її основоположник І.Котляревський відобразив лише один із розмовних діалектів - полтавський. Органічний розвиток української мови був перерваний заборонами на її використання, і вона мало увібрала в себе церковнослов'янізмів. Зараз ми жаліємось на те, що неможливо українською мовою виразити філософські терміни, як-то «сутність»... Але ж наше богослов'я напряму залежить від слів, які ми маємо для того, щоб виразити божественні речі! Сьогодні є шанс заповнити пробіл, утворений штучним відривом нашої мови від її церковнослов'янського коріння. Думаю, це і буде потрібним фундаментом для гідного розвитку нашої незалежної країни. Адже спочатку все-ж-таки було слово...

 

Докладніше про цикл семінарів «Українська християнська культура» можна дізнатись за адресою: http://ukr-cult-seminar.narod.ru/.
   


   Оцінка публікації:
Виставіть свою оцінку:
1 2 3 4 5
повторне голосування неможливе !!!
Результати оцінювання публікації:

Кількість оцінок
15
Середня оцінка
6.8