УКР РУС  


 Головна > Публікації > Місіонерське служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 104 відвідувачів

Теги
церковна журналістика церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков молодь Голодомор Мазепа забобони милосердя Католицька Церква діаспора Патріарх Алексій II краєзнавство Священний Синод УПЦ Вселенський Патріархат педагогіка українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ вибори Церква і політика церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра секти конфлікти розкол в Україні Доброчинність шляхи єднання Церква і влада монастирі та храми України комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко Церква і медицина Археологія та реставрація постать у Церкві автокефалія УПЦ КП Ющенко іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






Священик Максимус Регіс Урбанович: «Українцям не потрібно дивитися за кордон, щоб побачити там християн. Це вже є тут, на їхній Батьківщині»

  17 December 2008



Перебуваючи в Києві, відомий американський православний проповідник розмірковує про покликання місіонера, протестантську емоційність та свою місію в Україні.

 
- Отче, коли Ви востаннє були в Україні, 2006 року, наш портал записав з Вами бесіду «В гостях у редакції». Тоді географія Ваших місіонерських поїздок налічувала 39 країн. За два роки це число змінилося?

- Нині їх уже понад 40. Нещодавно я повернувся з Алтаю, де впродовж 10 днів проповідував Благу Звістку в школах, інтернатах, військових частинах, університетах. Також на часі поїздка до Киргизстану.

- Для православ'я така активна проповідницька діяльність є досить незвичною. В Україні місіонерів, які ось так подорожують і проводять бесіди, майже немає...

- Я б сказав, що така діяльність не є типовою для сучасного православ'я. Але в давнину саме так і було. У певному сенсі ми відкриваємо наші місіонерські корені заново. Чимало православних святих подорожували, освоюючи нові території, та проповідували - на Алясці, в Сибіру. Саме завдяки їм тамтешні мешканці й приходили до віри. Я завжди повторюю: «Як люди повірять у Христа, коли вони нічого про Нього не чули?!» Серце християнства - це Блага Звістка, а звістка, новина, є звісткою, коли її передають, проповідують.

Мій дар - проповідування, я намагаюся ним служити Богові. Це моє покликання. До того ж, найпершим місіонером і взірцем для мене є Сам Господь, адже Він зійшов для проповіді на землю й так само заповідав Своїм учням: «Ідіть навчіть всі народи». Такий заклик Господа звучить наприкінці всіх Євангелій. Тож я лише прямую Богом вказаним шляхом.

- Православ'я в Україні зараз розділене, для віруючих це рана. З чим Ви можете звернутися до них, яким словом?

- Це ненормально, коли православні люди розділяються. Та я хочу сфокусувати увагу віруючих на реальному ворогові Церкви, який прагне зруйнувати її - дияволові. Церква весь час перебуває в духовній боротьбі, битві не на життя, а на смерть. А в брані беруть участь недосконалі люди, які в більшості своїй не є досконалими. Звісно, ми працюємо над собою, та все одно, трапляються серед нас розділення та негаразди. Ми маємо молитися про нашу єдність, тому що Господь Ісус Христос в Євангелії від Іоанна просив Отця: «Господи, нехай усі будуть єдині!» Чому? Щоби світ повірив.

Коли ми розділюємося, то завдаємо болю лише один одному. Та любов може здолати будь що. Маємо молитися один про одного, про нашу Церкву. Коли ми поважатимемо одне одного, Бог може дарувати нам єдність.

Упродовж тривалих років в Америці паралельно існувало дві Православні Церкви - РПЦ та РПЦЗ. Я знаю сім'ї, в яких були священики, що належали до різних гілок Православної Церкви, і через це родина переживала безліч скорбот. Вони думали, що ніколи не побачать об'єднання. Але... воно сталося цього року. Це милість Божа. Розділення Православних Церков на юрисдикції існує і в Америці, та я бачу, що з кожним роком ми стаємо ближче один до одного.

- Сучасні люди часто не бажають нічого слухати про Бога, відмовляючись: «Коли захочу почути, прийду до Церкви». Як Ви долаєте цей спротив?

- Люди не бажають чути, тому що не розуміють, що насправді є в Церкві. Вони думають, що це просто якась певна релігія, і навіть гадки не мають, що в православ'ї зосереджене справжнє життя, любов та світло, яке може допомогти їм. Я знаю, що Господь любить людей, саме тому, я йду, щоб спрямувати їхнє розуміння віри та Церкви в правильне русло, пояснюю їм.

Хотів би наголосити, що таке мислення характерне переважно для мешканців традиційно християнських країн. Коли я проповідую в там, де домінують інші релігії - мусульманство, наприклад, люди з радістю сприймають проповідь.

- Які питання ставлять люди під час ваших зустрічей, що турбує їх?

- Питань безліч. Про політику, алкоголь, аборти. Та більше запитують про мою родину, чому я став священиком, чому вони повинні бути православними, яка різниця між православ'ям та іншими релігіями, чи всі релігії ведуть до Бога... Та я з'ясував, що глибинні потреби в кожного скрізь однакові - пошук сенсу свого буття, миру в душі, щастя. Такі ж питання люди ставили Христу під час Його земного життя.  

- Ваша риторика дуже нагадує протестантські проповіді: емоції, активні рухи, запал та фрази «Бог любить вас». Це досить незвично. Як Ви вважаєте, чи готові українці сприймати православного проповідника, який спілкується як протестант, та ще й англомовний?

- Об'їхавши 40 країн, я помітив, що мої бесіди викликають майже однаковий ефект. Коли люди чують про Христа, що Він їх любить, заради них зійшов на землю, помер і воскрес, то життя їх змінюється. Це зовсім не залежить від того, які слова я застосовую. Мій дар - не переконати людей, ув'язавши віру в логічний набір ланцюжків, а возвістити їм Благу Звістку. Все інше, вважаю, дія Духа Святого - сприйме людина цю звістку чи ні. Я лише доставляю «месседж».

Взагалі я не хотів би порівнювати свої виступи з проповідями протестантських пасторів. Мені більше імпонує порівняння з нашими, православними святими. Я прагну проповідувати як святий Іоанн Кронштадтський, преподобний Серафим Саровський, святитель Макарій. Вони проповідували, молилися, виганяли демонів і їхні дії призводили до одного - спільної Чаші, Причастя.

Можливо, зовні в моїх проповідях щось і виглядатиме, як у протестантів, та послання, яке я прагну донести, напрямок, яким я веду людей - це те, що живе й пламеніє в моєму серці - це православ'я, це моє життя.

- Яке завдання Ви ставите перед собою, організовуючи місіонерський тур Україною?

- Насамперед, я молюся, щоб Господь якомога більше людей привів до покаяння. Покаяння - це коли люди повернуться від темряви до світла, відійдуть від Сатани та прийдуть до Бога, перейдуть від хвороби до одужання, поєднаються з Христом. Інша моя мета - щоб люди хрестилися та стали членами Тіла Христового - Його Церкви. Мета не в тому, щоб вони просто послухали проповідь, а щоб вона змінила їхнє життя, щоб вони прийшли до Церкви та пережили духовне переродження.

Я бачу, що в Україні зараз з'явилося багато церков з Америки, Африки, ще звідкись. Я сміюся, тому що українцям не потрібно дивитися за кордон, щоб побачити там християн. Це вже є тут, на їхній Батьківщині. Церква існує на ваших теренах уже понад тисячу років, пройшла крізь численні випробування - переслідування, репресії. Для українців це справжній скарб, прихований від людських очей, проте він тут, на цій землі. А коли якась релігійна організацій приходить з-за кордону, то її лідери можуть, не розуміючи вашої культури та традицій, чинити не зовсім коректно.

Моя мета - послужити Українській Православній Церкві в справі її проповіді Слова Божого українському народові. І я прошу всіх вас молитися, щоб цей місіонерський тур відбувся.

Бесіду вели Юлія Комінко та Жанна Шевченко