УКР РУС  


 Головна > Публікації > Місіонерське служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
Католицька Церква Археологія та реставрація забобони монастирі та храми України милосердя Ющенко педагогіка іконопис вибори Президент Віктор Ющенко Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков діаспора автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада комуністи та Церква Священний Синод УПЦ церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика секти конфлікти Доброчинність церква та політика Голодомор Патріарх Алексій II Мазепа шляхи єднання краєзнавство Києво-Печерська Лавра УПЦ КП українська християнська культура Церква і медицина УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь церква і суспільство постать у Церкві розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






Фестивальний «Покров». Волинські спогади

  25 жовтня 2009


Протоієрей Валентин Марчук

Покров

Вперше я взяв участь у фестивалі «Покров» у 2005 році. Перші фільми православного кіно мене, як священика, мало чим вразили. Але було відчутним те, що в скорому часі ми побачимо прекрасні кінофільми про реальне православне життя. І ось чудовий фільм «Острів». Скільки радості і відгуків.

В цьому році знову на фестивалі. Тільки уже участь беремо не тільки у «Покрові», але і в першому фестивалі ЗМІ православних. На відміну від 2005 року, коли на «Покров» привезли один кінофільм та одну телепередачу, тепер ми з кінофільмом та з уже з багатьма медіапроектами єпархії. Все-таки ростемо. Рейтинг голосування також показав, що всі проекти досить відомі на Волині і не тільки... Географія тих, хто відвідує наші інтернет-ресурси досить велика...

Довго вагався, чи варто на фестиваль «Покров» висилати єпархіальний фільм «Батюшка» про життя та діяльність митрополита Ніфонта. Фільм, як це часто буває в нас, готувався в екстреному варіанті, своїми силами, до дня 60-річчя правлячого архієрея.

Автор фільму ігумен Аліпій (Сапіга) та особисто я - проти участі фільму на фестивалі.
Аргумент - фільм ще треба допрацювати, робився він ночами і в швидкому темпі. Режисер фільму Микола Шабала - за. Аргумент - у режисурі фільму є те, що пересічному глядачу відразу не можна помітити.  Прислухалися до думки професіонала та вислали фільм на фестиваль. І ось здивування: лист з оргкомітету про зачислення стрічки в основний конкурс фестивалю. Це притому, що журі для участі у фестивалі із 130 робіт відібрало 40 кращих  із 6 країн. Приємно вражені.

І коли під час показу фільму на фестивалі зал тричі аплодував, стало зрозуміло, що реально оцінити фільм ми не змогли по одній простій причині - це наш витвір. Себе людина ніколи не може повністю оцінити. Тому і потрібні в житті справжні друзі. Приємно було чути і слова подяки за чудову стрічку. В ці моменти я думав: добре, що все-таки ми послухались людину, котра і вдень, і вночі монтує наші єпархіальні теле- та радіо проекти. А Микола Олександрович на фестивалі після показу фільму, як завжди це робить під час спірних моментів наших творчих дискусій, підійшов та смиренно промовив: «Батюшка, треба завжди прислуховуватися до думки не тільки правлячого архієрея, але і до думок та підказок пересічних християн». Ви знаєте, він знову виявився правий.

Початок фестивалю.

Слово Предстоятеля. І знову прем'єра фільму. «Піп». Думаю, навряд чи сьогодні після «Острова» мене щось вразить. І вразило... Яка режисура, яка робота героїв фільму(особливо головного героя Сергія Маковецького, котрий був присутній на показі стрічки), яка сюжетна лінія...

Я ніколи не міг уявити, що дивитись православне кіно прийде стільки людей. Зал був переповнений. А сльози на очах багатьох, особливо священиків, вказували на те, що сюжетна ліня фільму проста і чудова. Режисерам вдалося показати реальне (не надумане чи перебільшене, як це часто буває) життя сім'ї священика. Причому не зовнішнє, а внутрішнє нелегке, тернисте, те, котре заховане від очей парафіян, життя справжнього пастиря. Справді ми стаємо свідками народження чудових фільмів про справжнє Православ'я.

Фестиваль ЗМІ православних

Але основна ціль нашого приїзду - фестиваль ЗМІ православних. Забіжу наперед -фестиваль вдався. І не тільки вдався, але і показав скільки сьогодні православних людей, котрі не для галочки чи відповіді перед правлячим архієреєм,  а часто безкорисливо творять справжні православні медіа шедеври. Головне - фестиваль дав можливість усім познайомитись, поспілкуватись та розповісти про себе і свої повсякденні труднощі.

День презентації.

Важко презентувати проекти, коли їх багато. Надто важко, якщо для презентації надано декілька хвилин. Звісно легше представляти один єпархіальний витвір. Але вдалося. Підтвердження - аплодисменти та реакція залу.

Приємні слова було чути після презентації одного з представників оргкомітету Юлії Комінко : «Ви по голосуванню напевно будете лауреатами у багатьох номінаціях». Приємно чути, тому що це слова людини, котра справжній професіонал своєї справи. Зустріч. Я щасливий, що на фестивалі ближче познайомився і поспілкувався з такими людьми як протоієрей Георгій Коваленко, протоієрей Олександр Авдюгін, диякон Сергій Баршай, Юлія Комінко та з багатьма іншими чудовим та прекрасними людьми. Хотілося відмітити, як завжди, прекрасну працю представників Донецької та Дніпропетровської єпархій. Я побачив багато того, до чого нам варто прагнути. Приємно було спілкуватися і ділитися думками та планами з близьким другом та діяльною людиною в нас на Волині (тільки Володимир-Волинської єпархії) протоієреєм Володимиром Ровінським.

І ось мить оголошення результатів.

«Найкращий ведучий» - лауреат Волинська єпархія. Слухаю слова отця Георгія Коваленко і розумію, що цим самим оргкомітет визнав усі медіапроекти єпархії. На душі радісно... Розумію, що визнання стосуються не лише автора і ведучого програм, а усього творчого колективу, усіх людей, котрі мають хоч якесь відношення до створення усіх проектів. Розумію і відчуваю, що це в деякій мірі і аванс на дальшу плідну працю не лише для єпархії і рідної Волинської землі, а і для всієї повноти УПЦ та для духовного блага України.

Правлячий архієрей

Під час презентації я звертав увагу на те, що  ніде в регіонах я не побачив такої активної участі у творенні проектів єпископа, як у нас на Волині. Навіть в приватній бесіді владика Олександр (Драбинко) зауважив, що молоді архієреї повинні брати приклад з діяльності Волинського архіпастиря, котрий не зважаючи на свій вік, невтомно трудиться на ниві просвітницької діяльності. Кожного дня під час фестивалю владика дзвонив і цікавився нашими успіхами, і з особливою радістю сприйняв звістку про перемогу єпархії в номінації «Найкращий ведучий».

Буває, що пишемося ми на  наші телепрограми та радіо проекти по 4-5 годин і уже весь колектив і оператор, і режисер, і я втомлені чекаємо на закінчення запису, а владика Ніфонт на піднесеному настрої запитує: «Що вже все?» І я дивуюся, що людина у 60 років з таким ентузіазмом працює на ниві журналістики. Архієрей активно, причому не втручаючись, підтримує  усі інтернет-ресурси єпархії. Більше того газета, хоча і ні чим не відрізняється від інших єпархіальних видань, має великий тираж - 11-12 тисяч. А у липні - тираж сягнув 20-ти тисяч примірників. Я думаю, це також показник діяльності правлячого архієрея.

Прямі ефіри

Мало де сьогодні на Україні священики працюють в прямих ефірах, а в нас не тільки священики, але і архієрей майже кожного тижня в четвер ввечері їде у студію молодіжного радіо і відповідає на дзвінки слухачів у православній радіопередачі. Приємно, коли в єпархії архієрей смиренно і невтомно працює разом з творчим колективом програм. Причому, ще раз зауважу, ніколи не заважаючи і не  втручаючись в діяльність інформаційного відділу єпархії. Але розумна критика з боку єпископа повинна бути завжди. Є вона і у нас.

Телебачення

На телебаченні священикам сьогодні важко працювати. Особливо, коли робота багатогранна. Хто працює перед камерою, той мене розуміє. Як важко ( а ми працюємо без телетексту, без єпархіального фінансування, без службового автомобіля та без відповідних приміщень) в різних умовах та особливо в нашому регіоні працювати. Я часто буваю і ведучим, і автором, і помічником режисера, і помічником оператора, і шофером на своєму старенькому автомобілі. Але, коли у воскресний день в ефір на двох телеканалах (в Луцьку в нас тільки дві телекомпанії) виходять наші православні телепрограми і на місцевому державному радіо одна православна радіопрограма (прямі ефіри на молодіжному радіо по четвергам) на душі стає радісно і спокійно, тому що ми, як апостольські наступники, виконуємо апостольський обов'язок: повчати словом паству свою в усіх виявах життя. А якщо ми приховуватимемо істини Божественного Одкровення від людей, то не виконаємо свого обов'язку, як про це сказав апостол: «Коли я благовіствую, то немає чим мені хвалитися, бо це обов'язок мій, і горе мені, коли не благовіствую!» (1 Кор. 9, 16).

Глас

Вже багато вражень було висловлено про Літургію на Гласі. Справді «культурний шок». Ми мали змогу і помолитися, і побачити чудо-храм, і побувати в кабінетах, в яких трудяться працівники каналу. Просто благодатний, чудовний і сповнений приємних вражень день.

Нагорода

Що стало найбільшою несподіванкою - це орден від Престоятеля УПЦ. Я стояв і чекав відверто як і всі на повчальне слово мудрого Блаженнішого Митрополита Володимира, чекав на його святительське благословення. І ось несподівано... орден... відразу запитання собі: «За що?»... миттєва внутрішня відповідь: «Це нагорода всьому колективу і владиці, і режисерам, і оператору, і редактору програм, і благодійникам, що підтримують нас... всім тим, хто навіть добрим словом підбадьорює, коли опускаються руки».

Я уже не раз думав про те, що ми, священики, повинні старатися кожну хвилину свого життя присвячувати Богу, використовувати всі таланти, котрі дарував нам Бог. Ми повинні працювати постійно і безкорисливо, не чекаючи нагород та похвал. Більше чекаючи критики та нерозуміння.

Пригадую, коли ми розпочинали діяльність у сфері телебачення майже ніхто не вірив, що у нас щось вийде. Коли я розповідав про свої мрії, в кращому варіанті людина просто посміхалася. Сьогодні ми вже працюємо згідно з досить інтенсивним, доволі насиченим і важким, як для священика, графіком, але вже в більшості у всьому налагодженим: день зйомок, монтаж, зйомки храмів, запис дитячої передачі, зйомки двох владик( до речі в нас майже єдина єпархія, де в одній телепередачі з'являються два архієрея з різних єпархій), запис запитань в університеті, треба знайти хвилину, щоб позаносити на ефіри передачі... Я пригадую перші записи 2004 року. Коли вночі просинався і ходив по кімнаті своєї квартири, хвилюючись за зйомки... коли по 3-4 години з дублями писалися лише на одну передачу... коли не встигали створити до ефіру передачу... коли пропадало в домі режисера світло і ми разом молилися, щоб Господь підтримав... коли не міг знайти матеріальної підтримки. Це вже історія.

Багато в чому підтримала моя матушка. Навіть і тепер смиренно мовчить, коли в нас вдома відбуваються зйомки дитячої передачі. Часто повторює : «Твоя діяльність - це наше сімейне життя і, напевно, такий наш життєвий хрест».

Були моменти, коли думав - не витримаю. Витримав.... увесь творчий колектив. В той час була лише одна програма на тиждень, а сьогодні їх чотири, не включаючи постійних прямих ефірів на телебаченні та радіо і показ служб в записі з коментарем.

А скільки безсонних ночей провів за комп'ютером вивчаючи роботу Інтернету , розпочавши з благословення владики роботу редактора сайту єпархії. І радісно, що в минулому і цьому році сайт було відзначено.

P.S.Мій батюшка (протоієрей Валентин Негода), котрий мене хрестив, вінчав, водив навколо престолу під час хіротонії і завжди мене духовно підтримує, постійного мені нагадує: «Ти, насамперед, священик, а потім уже і прес-секретар, і автор, і ведучий, і інше, що пов'язане з твоєю місіонерською діяльністю. В твоїй роботі, головне, не стати артистом, а залишатися добрим пастирем. Важливо, в твоєму житті і покликанні, як в житті кожного священика, вести людей не до себе, а до Христа».

Цими словами я і живу, і творю єпархіальні медіапроекти.

Автор: Протоієрей Валентин Марчук