УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат Археологія та реставрація Церква і медицина українська християнська культура молодь милосердя монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і влада УПЦ КП Мазепа УГКЦ церковна журналістика церква та політика секти розкол в Україні Церква і політика Голодомор Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ шляхи єднання Патріарх Алексій II діаспора іконопис Президент Віктор Ющенко Предстоятелі Помісних Церков конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі педагогіка Доброчинність забобони краєзнавство Києво-Печерська Лавра автокефалія комуністи та Церква Католицька Церква Ющенко церква і суспільство вибори постать у Церкві






Рейтинг@Mail.ru






"Дзеркало тижня": Циганське щастя

 

"Дзеркало тижня", Валерія Савченко, 30 грудня 2006

Як відомо, Новий рік і Різдво - свята сімейні. Але для багатьох вони перетворилися на банальне застілля де-небудь у ресторані. Ми втрачаємо зв'язок із минулим, забуваємо своє коріння, ми роз'єднані й самотні. Художній керівник, режисер циганського театру «Романс» Ігор Крикунов та його дружина Людмила разом уже тридцять три роки. Я попросила поділитися секретами їхнього щасливого сімейного життя і тим, як їм удається в наш час зберігати традиції свого народу, те вічне і справжнє, на чому стоїть світ.

Ігор Крикунов: «Людство врятує тільки любов»

- Ігоре Миколайовичу, хоч як це сумно, але сьогодні інститут сім'ї розпадається. Шлюб знецінився. Молодь запитує себе: навіщо одружуватися? Як ви до цього ставитеся?

- Для нашої нації сім'я не знецінилася. Це єдине справжнє, що в нас залишилося. Якщо ще й родину зруйнувати, людству настане кінець. Той, хто здатен любити, не запитуватиме, навіщо одружуватися. А хто перетворив це на цифри, розрахунки, той і задається такими питаннями.

- Розкажіть про ваших дітей.

- Дочка працює в нас у театрі, син закінчив інститут, факультет економіки і менеджменту.

- Незабаром Новий рік і Різдво. Як ви відзначаєте ці свята, які у вас традиції?

- До цих свят залишилося дитяче ставлення. У нас завжди була ялинка. Я ріс тоді, коли такої кількості іграшок не було. Сім'я в нас була творча, мама плела, вишивала, грала на гітарі, старший брат закінчив художнє суриковське училище, сестра - музично-педагогічний інститут. Ми часто самі робили ялинкові прикраси і подарунки рідним та близьким. Це значно краще за той несмак - китайський ширвжиток, що нині заполонив прилавки.

У новорічну ніч ми зазвичай працюємо, тому що люди хочуть бачити нас у себе на святі. Ми заряджаємо їх своєю енергією, несемо радість. А ось Різдво святкуємо вдома, у родинному колі. У циганів є кілька головних свят - Різдво, Великдень і День святого Петра. Зазвичай ми збираємося в домівці найстаршого члена сім'ї, потім усі переходимо до молодшого і так далі по старшинству. Оскільки ж сім'ї величезні, святкування може тривати місяць.

Звісно, це завжди супроводжується ритуалами, завжди весело. Наприклад, на Різдво готують індика, ставлять у центр столу, печуть великі короваї. Коли гості розходяться, ці страви починають ділити між родичами. Теж дотримуючись ієрархії - старшим дістаються більш ласі кусні. В індика вставляють велику ложку (зрозуміло куди), у неї наливають спиртне. Той, кому підносять, випиває, після чого отримує свій окраєць пирога. За цей окраєць можуть запропонувати викуп. Вважається, що різдвяний індик приносить щастя. Починаються цілі вистави. Все це супроводжується циганськими колядками, дуже азартно, весело, музично.

На Різдво ми запрягаємо коней у кибитки, перевдягаємося в костюми, беремо гармошки, гітари і їздимо колядувати. Це велика радість у селищі для всіх. Малим я жив на багатонаціональній вулиці. На свята кожна сім'я виносила свій стіл, їх зсовували і перетворювали на один величезний, уздовж усієї вулиці. Не було ні бійок, ні дебошів. Усі співали свої пісні: російські, українські, циганські, грецькі, вірменські. Одне слово, об'єднувалися в єдиному емоційному пориві. Тепер же сусід сусіда в обличчя не знає. Люди роз'єднані.

- Куди ж це поділося?

- Усе залежить від ідеології. Від національної культури. Бо якщо ти не бережеш свою культуру, свої традиції, то й чужа тобі байдужа.

- І люди роз'єднані, і сім'ї розпадаються.

- У нас поки що все тримається. Ми з дитинства говоримо дітям - шлюб один і на все життя. Це всотується з молоком матері. Тому й розлучень не буває.

- А як вибирають нареченого, наречену?

- Найчастіше вибирають батьки. Інколи наречений не знає нареченої. І коли батьки домовляться між собою, їх показують одне одному, при цьому вони можуть навіть не поговорити.

- Вам пощастило. Ви самі знайшли свою половинку. Наскільки мені відомо, ви вкрали свою майбутню дружину. Забрали її прямо з Бессарабського ринку, куди вона прийшла по покупки. Це була любов із першого погляду. А якби батьки вибрали вам іншу?

- Саме перед цим батько дуже хотів мене одружити. У нього була ціла пачка фотографій дівчат із різних міст і сімей. Він примушував мене й сестру їздити на оглядини.

- А як же любов?

- Спочатку очима люди зустрічаються, а потім уже серце серцю знак подає. Звичайно, у кожній сім'ї є проблеми. Але до розлучень нечасто доходить. Якщо таке й трапляється, то в нового покоління. Я називаю його втраченим. Воно втрачає своє коріння, нічого хорошого не бере у предків. Перебуває між небом і землею. А в тих сім'ях, де дотримуються своїх традицій і законів, немає розлучень.

- У зв'язку з цим не можу не запитати, як ви виховували свою дочку. Адже вона мала до весілля зберегти свою цноту. А це, як на теперішні часи, теж знецінено.

- За циганськими законами, цнота насамперед. Інакше бути не може. І не дай Боже, щоб на весіллі дізналися, що це не так. Гості з'їжджаються з усіх міст. Весілля починається з того, що виносять честь дівчини - простирадло з доказами. Після цього все починають в'язати червоними стрічками: пляшки, хліб, весільні дерева, всіх присутніх. Весілля одягається в червоний колір. Це дуже гарно.

Крім того, у нас визнається тільки вінчання в церкві. Нам ідуть на поступки і не вимагають документів із загсу. Подружжя може зареєструвати шлюб уже в похилому віці.

- Ви кажете, що цигани дуже релігійні. Але вони ворожать, пророкують долю, а це не богоугодна справа.

- Люди, які цим займаються, півжиття проводять у монастирях, моляться. Дар пророкувати дано нашій нації згори. І це не грішно, грішно робити людям зло, адже вони приходять почути хороше, щоб знайти надію. Це, швидше, психологічна допомога. І за свою роботу циганка бере гроші, найчастіше це символічна плата. Адже робота психолога теж оплачується.

- А чому, на ваш погляд, тепер так багато самотніх жінок і неспроможних чоловіків. Неспроможних не так у матеріальному плані, як у ширшому сенсі.

- Стався зсув акцентів. Візьміть будь-яку процвітаючу людину. Вона не належить собі, їй уже не до моральних і духовних цінностей. І ці закони переносяться на особисте життя. А тут відкупитися не можна. Чоловік може посадити жінку в золоту клітку, купувати їй коштовності й убрання, а щастя немає, немає любові. А жінка без любові - нонсенс. І гроші не врятують. Врятує тільки взаємна любов. А це тепер геть-чисто спустошується. Духовність, культура - нині це порожні слова. Але у природі все взаємозалежне. Якщо одна ланка порушується, рветься весь ланцюг. Ми всі кудись летимо, живемо однією миттю - урвати, не думаючи, а що ж буде далі. Що залишиться дітям, онукам, правнукам. Якими вони будуть?

- А є надія на краще?

- Новий рік - це завжди свято надій. Попри все, я оптиміст. Насправді просто треба жити за людськими законами. Ми потішаємо себе тим, що треба потерпіти - і все буде гаразд. Але скільки ж можна терпіти? Наші діди, прадіди терпіли, пережили революції, війни, голод. А потім, наприкінці шляху, виявляється, що воювали невідомо за що, будували невідомо заради чого. Виявляється, все даремно. Нового не запропонували. Навколо чого об'єднуватися? Тому всі живуть одним днем.

- Ви заговорили про дідів і прадідів. Як у вас ставляться до старих?

- Це святе. Найбільший гріх - позбутися старших. Дім щасливий і повний, коли в ньому є дідусь, бабуся, прабабуся. Інакше будинок вважається сирітським.

- А ваші діти окремо живуть?

- Ні, з нами.

 Людмила Крикунова: «Жіноче щастя - коли живі й здорові діти, онуки, близькі»

- Ви щаслива жінка?

- Днями в мене був день народження. І я запитала себе про це. Я прожила півстоліття і завжди дякую Богові за те, що я дуже щаслива людина. Жіноче щастя - це коли живі й здорові діти, онуки, близькі. У мене чудова мати, прекрасний чоловік і батько наших дітей. Він справжній мужчина. Я не знаю, скільки і що коштує в магазині й на базарі.

- Я завжди думала, що в циганів патріархальні сім'ї - на дружині побут, сімейне вогнище, а чоловік добувач.

- Доки діти росли, дім був на мені. Але в нас ніколи не було чіткого розмежування - це робиш ти, а це я. Ми одружилися і відразу ж поїхали в Москву. Ігор працював у театрі «Ромен». Було непросто. Але ми завжди все робили разом. Звісно ж, суто жіночі справи - миття посуду, прання - були на мені. Але коли я лежала в лікарні, Ігор усе це робив сам. У нас чудові діти. Синові Миколі - 26, дочці Жанні - 19. Мені приємно чути, коли кажуть, що в Міли й Ігоря чудові діти. Вони виховані в циганських традиціях, шанують старших. Син подарував нам онука Ігоря, незабаром чекаємо внучку.

- Ви карали своїх дітей?

- Тільки словом. Якщо ми щось їм забороняли, завжди пояснювали, чому. Дочка вчилася дуже добре, син у школі завжди був лідером.

- Син одружений, а дочка ще незаміжня?

- Так. Усе тому, що чоловіки здрібніли. Жанна освічена, отже, чоловік має бути таким самим, щоб вони розмовляли на рівних.

- Я знаю, що ваш чоловік грав у спектаклі роль Дон Жуана. А як у житті, ви не ревнуєте його?

- Ігор - вродливий чоловік. Я дуже ревнувала. Але завжди знала, що він мене любить і я йому потрібна. Звичайно, не все в житті було гладенько й добре. Але все треба пережити, перетерпіти. Жінка завжди повинна залишатися жінкою. Буває так, що дружина дізналася про зраду чоловіка і хоче помститися йому тим самим. Це жахлива помилка. Якщо вона любить, має подумати, переосмислити й вибачити.

- Якщо щось не ладиться в сім'ї або ж чоловік не відповідає взаємністю, йдуть до циганок із проханням поворожити чи приворожити.

- Так, до нас звертаються чимало людей - і відомих, і невідомих. Інколи вони самі винні у своїх проблемах, а буває, що оточення заважає. Багато зла, заздрості, пристрітів.

- Що таке пристріт? Тепер так багато незатребуваних жінок і самотніх чоловіків. Складається враження, буцімто кожного другого або зурочили, або наслали порчу. У це треба вірити?

- Так, звісно. Це дуже серйозно. Наприклад, люди живуть чудово - і враз чоловіка або дружину ніби підмінили. Додому не хочеться, починаються скандали. У боротьбі за щастя жінки часто грішать тим, що приходять і просять: зробіть що-небудь, щоб чужий чоловік пішов із сім'ї. Це великий гріх. На цьому щастя не побудуєш. Усе повернеться. А те, що багато дівчат не можуть вийти заміж, - то проблема в тому, що чоловіки вироджуються. А жінки стали доступними. Їх перестали завойовувати. Це вже проблема моралі.

Наприклад, побутує думка: перш ніж вийти заміж, треба пожити з людиною, притертися. Ось вона поживе з одним, потім із другим, із третім, і ніхто не підходить. У того характер кепський, другий - жадібний, у третього - ще щось. Так само й чоловіки перебувають у вічному пошуку. Я вважаю, що не слід експериментувати, треба одружуватися.

- Ви думаєте, це вирішення проблеми?

- Так. Бо в шлюбі люди інакше ставляться одне до одного, вони терпиміші, більше вибачають. Спрацьовує інша установка: ця людина дана мені на все життя. І мені треба пристосуватися до її характеру. Спільне життя - це завжди велика обопільна праця. Треба любити одне одного, інакше нічого не вийде.

- Якщо не секрет, що чоловік подарував вам на ювілей?

- П'ятдесят одну троянду і дуже гарну каблучку з діамантом.

- Що можна подивитися в театрі? Можливо, якісь новорічні прем'єри?

- 14 і 21 січня пройде святкова концертна програма театру «Романс». У залі консерваторії. Приходьте, буде цікаво. А в новому році хочу всім побажати здоров'я, терпіння, доброти, любові й надії. Адже без цього неможливо жити.

УВАГА! Редакція "Православ'я в Україні" залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, які оприлюднюються у розділі "Моніторинг ЗМІ". Статті публікуються в редакції першоджерела.