УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 94 відвідувачів

Теги
іконопис Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква секти Мазепа забобони Патріарх Алексій II постать у Церкві Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра розкол в Україні Церква і медицина церква і суспільство монастирі та храми України Ющенко молодь діаспора конфлікти церква та політика Церква і політика Вселенський Патріархат автокефалія краєзнавство УПЦ КП УГКЦ Доброчинність милосердя педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор Католицька Церква вибори церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну українська християнська культура Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






"Україна Молода": Був у барона Городок...

 

"Україна Молода", Богдан Дем'янчук, 10 січня 207

У роду обрусілих німецьких баронів фон Штейнгель були полководці та декабристи, командори Камчатки й підприємці-мільйонери, білогвардійці й агенти ГПУ. Федора Штейнгеля вважали масоном, поважали як мецената й називали українським патріотом.

Дім, який побудував Рудольф

      Село Городок розкинулося на берегах річки Усті, порослих очеретом та осокою. В одному місці річка примхливо роздвоїлася, двома рукавами охопила клаптик землі, створила острів і понесла свої води далі. Саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая, а в'їзд на острів був через вузенький дерев'яний місток, перекинутий через річку. Зовсім поряд, за селом, височить дивної краси Вишнева гора. Місцевість густо поросла карликовою степовою вишнею, що й дала назву горі. Весною, в період цвітіння вона перетворювалася в біло-рожеву хмаринку, що на якусь хвильку спустилася на землю. Ось такий надзвичайно красивий, мальовничий куточок Волині неподалік від Рівного придбав у 1878 році в нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, німець за походженням барон Рудольф фон Штейнгель.

      Він надбав мільйонні статки на будівництві Владикавказької залізниці, але вкладав зароблений концесією капітал не лише у транспортну галузь. Ще однією його мрією була організація зразкових сільських господарств, тож на Кубані він заснував маєток Хуторок, а на Волині став власником Городка. Династію підприємців Штейнгелів і нині вважають людьми, що заклали підвалини економіки Кубані, і сьогодні ТзОВ «Хуторок» навіть виготовляє фірмове бренді «Барон Штейнгель». Коли про баронів згадують у Городку, то передусім - про молодого Федора Штейнгеля, який провів у батьковому маєтку своє дитинство та юність, а загалом із невеликими перервами прожив у селі понад 60 років. У Городку юний Федір спочатку бував лише в літній період, взимку ж сімейство перебиралося до Києва, де Рудольф разом із братом Максимом мали кілька екзотичних будинків, які й досі дивують киян своєї архітектурою. У селі й донинi ходять легенди про заможність Штейнгелів і про те, що після смерті батька у 1892 році Федір, який отримав Городок у повноправне володіння, мав намір роздати всю землю, що становила понад 700 десятин, селянам. Та його переконали, що вони не зуміють нею правильно розпорядитися. Життя у провінції ніяк не впливало на його бурхливу діяльність, тож недаремно нині центральну вулицю Городка названо на честь барона Штейнгеля.

Перший сільський музей

      Навчався Федір спочатку в Київському університеті, а згодом у Варшавському університеті на природничому відділенні фізико-математичного факультету. Й донині в навчальному закладі зберігаються його студентські роботи. У Варшаві молодий барон зібрав чимало букіністичної літератури про Волинь, а також познайомився з відомим у майбутньому науковцем Миколою Біляшівським, діяльним однодумцем. І поки інші троє братів-спадкоємців батькових мільйонів продовжували розбудовувати зразкові господарства, цукрові заводи та нафтопромисли, власник Городка задумав відкрити в селі справжній музей.

      110 років тому - в листопаді 1896-го - його мрія врешті здійснилася. Відкриття сільського музею на той час було подією неординарною, адже на час його заснування на волинських землях існувало лише два заклади, в яких зберігалися матеріали краєзнавчого характеру - Волинське єпархіальне давньосховище при церковно-археологічному товаристві в Луцьку та Острозьке давньосховище, де зберігалися речі суто релігійного характеру.

      Структурний план музею склав Микола Біляшівський, який кожного року влітку приїздив у Городок, де займався збиральницькою та науковою роботою. Обидва чудові організатори, Штейнгель та Біляшівський проводили археологічні розкопки, збирали старовинні рукописи, стародруки, портрети історичних діячів, предмети побуту, записували народні пісні, казки, балади, перекази, проводили описи мінералів, досліджували тваринний та рослинний світ Волині. Експозиція музею налічувала тисячі експонатів, що розподілялися на відділи природи, геології, археології, антропології, етнографії. Барон Федір Штейнгель не лише фінансував діяльність закладу, а й сам брав активну участь у наукових експедиціях, які називав екскурсіями.

      У фондах Рівненського музею зберігається лист барона Штейнгеля до Миколи Біляшівського: «Мені прикро, що ти не зібрався в Городок... то я сам повинен взятися за справу. Прошу допомогти: порадь та купи кілька загальних праць по археології і музейній справі. Окрім того, пришли все, що в тебе є по музеї нашому на руках. Я тепер сиджу в музеї, приводжу все в порядок». «Звіти Городоцького музею» розсилалися в університети Одеси, Києва, Москви, Харкова, Петербурга, а Федір Штейнгель, як керівник музею, виступав із доповідями і рефератами на різноманітних конференціях та з'їздах. З часом музейні експедиції проводилися рідше, але експозицію поповнювали приватнi дарунки.

      Городоцький музей проіснував до 1914 року. На початку І Світової війни, відчуваючи, що йому загрожує небезпека, барон вирішив вивезти експонати в безпечне місце. Частина його колекцій була частково евакуйована до Києва, інша - в маєток брата на Кавказ, де їхні сліди й загубилися. Зникла й бібліотека. У 1920 році на засіданні Тимчасового комітету Всенародної бібліотеки України академік Агатангел Кримський доповідав, що бібліотека Штейнгеля зберігається в готелі «Паласт». Куди вона поділася звідти, ніхто не знає й досі. Нині на стіні будинку в Городку, де був музей, є лише табличка, що засвідчує його минуле існування.

Із Городка - у Державну думу, спонсорувати Петлюру

      Перед Великоднем 1906 року Україна переживала політичні пристрасті, близькі до нинішніх. Незадовго до свят у царській Росії проходили вибори в I Державну думу. В Києві праві, проурядові угруповання проштовхували в Думу свого кандидата, але, за підсумками виборів, київські виборці віддали перевагу ліберальній партії конституційних демократів (кадетів), від якої по Києву пройшов барон Федір Штейнгель. Природно, це сприйняли як провал «партій влади». 36-річний Федір Штейнгель у Держдумі долучився до української фракції і на одному з пленарних засідань виступив з ідеєю національно-територіальної автономії України.

      На початку 1908 року він став членом Товариства українських поступовців, до якого примикали Грушевський, Винниченко, Єфремов, Дорошенко, Петлюра, і входив до його ради. На той час Федір Штейнгель очолював київське Товариство взаємного кредиту, річний обіг капіталів якого становив майже півмільярда рублів, тож по допомогу до такого потужного мецената зверталося чимало українських політиків та літераторів.

Венерабль київської масонської ложі

      На початку ХХ століття прізвища українців Симона Петлюри, Михайла Грушевського, Павла Скоропадського разом із бароном Штейнгелем пов'язували з розвитком масонського руху в Україні. «Політичним» масонство в Україні стало принаймні кількома роками раніше, ніж у Росії, тому невипадково ініціатором створення загальноросійської надпартійної політичної організації - Великого Сходу народів Росії - стали саме київські ложі. Одну з нововідкритих лож назвали «Київською зорею». Її майстром-намісником став багатий і впливовий у промислових колах Російської імперії барон Федір Штейнгель, якому в житті лише масонства й бракувало. Від «Київської зорі» вже наприкінці 1909 року відпаростилася нова ложа - «Правда», яка почала виконувати функцію Малої ради - керівного центру київських лож. Вважають, що в роки І Світової війни це була друга після петербурзької місцева рада в Російській імперії, що засвідчувало високий авторитет київської масонської організації. Венераблем цієї ложі був, за свідченням сучасників, саме Федір Штейнгель.

Як посол у Німеччині Штейнгель намагався втримати Крим для України

      З початком війни Штейнгель увійшов до Комiтету Пiвденно-Захiдного фронту Всеросiйського союзу мiст. Комiтет цей був позаурядовою органiзацiєю, завданням якої була допомога армiї, передусiм медична. Початково Комiтетом, дiючим на територiї України, керував князь Урусов. Але восени 1915 року його очолив барон Федiр Штейнгель, який запросив до складу багатьох українських дiячiв, так що згодом комiтет перетворився в суто українську органiзацiю, яка почала проводити активну працю з населенням окупованих тоді російською армією територій Галичини та Буковини - окрім допомоги пораненим, військовополоненим та біженцям, організовував українські школи, відкривав притулки для сиріт, видавав літературу українською мовою.

      У буремний 1917 рік Федір Штейнгель із головою поринув у політику - його було обрано головою виконавчого комітету Київської міської думи, який фактично був найвищим органом влади у місті, брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, входив до складу президії, став членом Української партії соціалістів-федералістів.

      Німецьке коріння, мабуть, сприяло тому, що у період Гетьманату барон представляв інтереси України в Німеччині. Болгарському дипломатові та історику Івану Шишманову довелося з ним зустрічатися: «Навідався барон Штейнгель - його щойно призначили українським послом в Берліні. Красень, високий, років 40-42. Бліде обличчя, довгаста борода, як у патріарха. Tres correcte. Його батько - остзеєць, але сам барон німецьку знає погано, французьку також, хоча у дитинстві мав гувернантку-француженку. Розповідав про Крим, що його треба втримати - він потрібен Україні».

      А от український політичний та громадський діяч, історик Дмитро Дорошенко у своїх споминах так відгукувався про Штейнгеля: «Як людина - це був джентльмен у кращому й ідеальному розумінні цього слова. Мати з ним справу було для кожного найбільшою приємністю, настільки це була мила та симпатична людина. В українських колах він користувався високою повагою й авторитетом».

Політика закінчилась - залишилась благодійність

      Після громадянської війни барону Штейнгелю довелося залишити зайнятий більшовиками Київ та повернутися у Городок, який опинився на території Польщі.

      Розчарований політикою барон, який - попри буремні роки - все ж зберіг частину своїх статків, вирішив за краще продовжити займатися благодійністю. Зокрема у Городку він збудував цегляну лікарню, де безплатно лікувалися всі хворі; двоповерховий водяний млин (у плачевному стані зберігся й донині); чайну, де подорожні могли випити безплатно чаю; зробив дорогу до села. Й нині збереглися спогади про те, як барон постійно допомагав селянам лісом, худобою, хлібом, грошима. На конференції під час святкування 125-річчя з дня народження барона у 1995 році Домна Гначучина, якій було вже 90 і яка свого часу працювала на кухні в маєтку, згадувала: коли в неї пропала корова - годувальниця сім'ї, барон дозволив їй вибрати з власного корівника будь-яку скотину.

      Кореспондент «УМ» зустрівся з Іриною Лукашевич, яка малим дівчам зустрічалася з Федором Штейнгелем і зберігає найтепліші спомини про цю людину. Багато чого про барона пані Ірина почула від діда Івана Куліша, а ще вона є хранителькою фотоархіву родини Штейнгелів, який охоплює період з 1902 до 1920 років.

      - У 1897 році барон на власні кошти збудував у селі двоповерхову школу з надбудовою - обсерваторією, - розповідає Ірина Лукашевич. - Але барон хотів навчити селян не тільки грамоті, а й основам агрономічної науки, вплинути на їхній культурний розвиток. Отож потрібен був досвід організації цієї діяльності, і Штейнгель звернувся по допомогу із кадрами до князя Неплюєва, який у Чернігівській губернії відкрив агрономічні школи ще у 80-х роках XIX століття.

      Один з вихованців агрономічної школи Неплюєва, мій дід Іван Куліш виявив бажання працювати в Городоцькій школі, був її директором й трудився поруч із бароном 20 років. У навчальному закладі зібрався колектив однодумців. При підборі вчителів Штейнгель оцінював не лише фахові здібності кандидатів - для нього було головне, щоб викладачі сповідували його педагогічні ідеї, не просто відбували години, а були зацікавлені у розвитку дитини, цікавилися її навчанням. А тому укладалися певні двосторонні угоди, в яких і зазначалися обов'язки педагогів й роботодавця. Усі вчителі брали участь у наукових екскурсіях. До археологічних долучалися лише чоловіки, до етнографічних - і жінки. Дідусь завжди згадував про ці походи із захопленням. У двокласній школі навчалися діти різного віку, часто майже дорослі юнаки й дівчата. Окрім занять, вечорами тут проводилися повчальні бесіди, вивчали нотну грамоту, створили хор. Селяни просто приходили порадитися з освіченими людьми. Сам барон Штейнгель безпосередньо брав участь в житті колективу школи, в шкільних екскурсіях «на природу», слухав шкільні концерти.

      Незважаючи на своє багатство, родина Штейнгелів жила дуже скромно, їхній побут був надзвичайно простим. Дід розповідав, що кожної неділі, після богослужіння, барон запрошував до себе всіх викладачів, медиків, священика, управляючого маєтком на обід, на якому подавали борщ, гречану кашу, холодне молоко і ніколи - алкогольні напої. Після обіду збиралися в парку, за столом, біля самовару, обговорювали плани на майбутнє, радилися, обмінювалися інформацією.

Німецький слід барона Штейнгеля

      Доля була не надто прихильною до барона Штейнгеля. Перша його дружина померла при пологах, не довго прожив він і з другою, яка померла в Парижі, але була похована в Києві на Аскольдовій могилі в сімейному склепі. У 1936 році склеп підірвали, і цю звістку барон теж дуже важко переживав. Було у нього троє синів - Борис, Володимир і Федір. Їх доля також не дуже жалувала.

      У 1939 році Совєти, які загарбали Західну Україну, відібрали у барона Штейнгеля землі та майно, його сім'я була змушена жити в домі своєї колишньої кухарки. Згодом надійшла звістка, що сім'я барона в списках на вивезення. Йшов 1940 рік.

      - На той час мені було вже сім років, - розповіла Ірина Лукашевич. - Якось пізно ввечері до будинку діда під'їхала фура, запряжена кіньми. На ній сиділи сам барон Федір Штейнгель, баронеса та їхній син. Усі були одягнуті в селянський одяг. Мені цей маскарад був дуже дивним, адже я неодноразово приїздила з дідом на гостину в садибу барона, бачила як вони одягаються. Але запитувати не можна було. Уже пізніше дід розповідав, що домовився з провідником, який і перевів барона з сімейством через кордон з Польщею. Через кілька днів прийшло повідомлення, що вони благополучно покинули країну. А буквально через два дні в Городок за Штейнгелями приїхали відповідні служби. Перевернули всеньке село, але нікого не знайшли. Так доля (а ще - вірні селяни) врятувала барона від погибелі. Про це ніхто нікому раніше не розповідав. Хоча дід інколи мені говорив: «Іро, я вірю, настане той час, коли ти зможеш повідати правду про порятунок барона Штейнгеля».

      Уже пізніше з Німеччини прийшли звістки, що сім'я Штейнгелів оселилася під Дрезденом. Там 11 лютого 1946 року барон і помер, там він і похований. Є відомості, що під Берліном живе внучка барона - пані Олександра. «Мені б дуже хотілося зв'язатися з нею, вже й лист написала, але поки що немає відповіді, - каже Ірина Лукашевич. - Думаю, їй було б цікаво побачити фотографії, які збереглися з раннього періоду родини та більше дізнатися про свого діда-мецената».

УВАГА! Редакція "Православ'я в Україні" залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, які оприлюднюються у розділі "Моніторинг ЗМІ". Статті публікуються в редакції першоджерела.