УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 132 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра Доброчинність церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) церква та політика УГКЦ Мазепа шляхи єднання автокефалія УПЦ КП Президент Віктор Ющенко Вселенський Патріархат українська християнська культура педагогіка краєзнавство молодь діаспора Церква і політика милосердя секти Католицька Церква конфлікти церква і суспільство розкол в Україні комуністи та Церква вибори Церква і влада монастирі та храми України Ющенко Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина постать у Церкві забобони Предстоятелі Помісних Церков іконопис






Рейтинг@Mail.ru






«Високий замок» (Львів): Як гуцули оспівували місто Лева у колядках

 

«Високий замок» (Львів), Ольга Данчевська, 04 січня 2007

У гуцульських народних колядках часто згадують Львів. Зазвичай, коли йдеться про героя колядки, славного легіня, який настільки гарний, сильний, вправний, що навіть дивує Княже Місто.
 “Львів для гуцулів був величним і недосяжним, майже як новий Єрусалим, – говорить дослідник, “львівський гуцул” Іван Гречко. – Вони знали, що таке місто є, але воно було для них примарним, як тепер би сказали, – віртуальним, бо рідко хто був у ньому насправді”.

У ті часи, коли створювалися колядки, колії ще не було. Щоб заїхати до Львова конем чи фірою, треба було вибиратися в дорогу на тиждень. Навіть коли в горах з’явилася залізниця, подорожувати нею було дорого. Тому й залишався Львів у свідомості чи навіть підсвідомості гуцулів надзвичайним і недосяжним містом. А в колядках співали:

Ой, годі, пишний, гречний, паничу,

Бай, Василечку,

Гей, що ти собі та й починаєш,

Що попід Львовом коником іграєш.

Конем поверне – все сі Львів здригне.

Аж си паркани порозсипали,

Як всі жиди си позачудували.

Стали жидове раду радити,

Чим би молодцє перепросити.

Далі в коляді йдеться про те, що парубкові виносили гроші, інші коштовності, аби його задобрити. А він не знімав “шипочку”, не вклонився. Аж вивели йому файну дівку - тоді втихомирився. Гуцули у своїх колядах згадують Галич і Київ, хоча рідше, ніж Львів. Як-от у колядці, яка також присвячена парубкам, де головний герой живе у Львові, а їде сватати панну з Києва. “Гуцули хотіли мати зв’язок зі святими українськими містами – Галичем, Львовом, Києвом, - розповідає Іван Гречко. - Ці міста згадували в коломийках, віншуваннях і колядах. Найбільшим містом, у якому бували гуцули, була Коломия. Їм було того доста. Розповідають, як гуцули поїхали до Парижа. Водять їх, показують, хвалять, а потім питають: “Як вам, сподобалося?”. Гуцули відповідають: “Файне місто, але Коломия краща”.

Як пише дослідник Дмитро Пожоджук, етикет на Гуцульщині вимагав від колядників вітати насамперед ґазду, відтак - ґаздиню, а вже потім всіх їхніх дітей. Навіть колядки тут називалися «Коляда ґазді», «Коляда ґаздині», «Коляда леґіневі», «Коляда дівці», «Коляда дитині - тій, що в колисці». Колядники не оминали жодного члена сім’ї. Але гуцульська ввічливість зобов’язувала їх колядувати ще й колядку столові, адже саме за столом сидять на Гуцульщині колядники-ґазди і колядують під супровід скрипки. “Українці на Святий вечір чи Різдво обов’язково бажали міцного здоров’я, многих літ, багатства, - каже Дмитро Пожоджук. - Позаяк Україна була споконвіків землею хліборобства, то неодмінно і колядники, і віншувальники бажали господарям гарного врожаю та всіляких гараздів. Цим вони виявляли прихильне ставлення до господарів, доброзичливість, висловлювали почуття радості, задоволення з приводу Різдвяних свят. Коли засівальники заходили до оселі молодого подружжя, де не було дітей або тільки одна дитина, то засівали господарям так: “Сію, сію, посіваю з Новим роком вас вітаю! З Новим роком, з новов днинов - з новов доньков Василинов!”.

За словами Івана Гречка, гуцульські коляди співають тільки гуцулам. Коли в хаті гостює приїжджий чоловік, то йому співають звичайну традиційну коляду, наприклад, “Бог предвічний”. Мелодії при цьому не дуже дотримувалися, часом коляда більше нагадувала коломийку. А гуцулам-автохтонам спочатку грають під хатою на трембітах, щоб він чув, що до нього йдуть колядники. Потім колядують усім, хто є в хаті, сідають, п’ють горілку, гостяться, танцюють коломийки і йдуть далі. Одна така вистава тривала 2-3 години.

Коляда тривала два тижні. Хто втомлювався у тих “походах” (хати в горах далеко одна від одної), міг зупинитися в котрогось ґазди поспати, а тим часом його підміняв господар, який вже далі йшов з тою ватагою від хати до хати. Коли після Йордану закінчувалася коляда, то проводили “розколяду”. Заколядовані гроші віддавали на церкву, тільки невелику частину залишали собі. От і витрачали ті гроші власне на “розколяду”, на яку вже можна було брати жінок. На тій гостині співали, танцювали, бувало, билися бартками.
 

УВАГА! Редакція "Православ'я в Україні" залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, які оприлюднюються у розділі "Моніторинг ЗМІ". Статті публікуються в редакції першоджерела.