УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат Церква і політика церква та політика УГКЦ монастирі та храми України милосердя краєзнавство комуністи та Церква Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко педагогіка Предстоятелі Помісних Церков вибори Католицька Церква забобони Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі секти Мазепа діаспора шляхи єднання УПЦ КП іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія Церква і влада Патріарх Алексій II церковна журналістика Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві конфлікти Києво-Печерська Лавра українська християнська культура Доброчинність молодь Церква і медицина розкол в Україні церква і суспільство Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






«Високий замок» (Львів): Як гуцули оспівували місто Лева у колядках

 

«Високий замок» (Львів), Ольга Данчевська, 04 січня 2007

У гуцульських народних колядках часто згадують Львів. Зазвичай, коли йдеться про героя колядки, славного легіня, який настільки гарний, сильний, вправний, що навіть дивує Княже Місто.
 “Львів для гуцулів був величним і недосяжним, майже як новий Єрусалим, – говорить дослідник, “львівський гуцул” Іван Гречко. – Вони знали, що таке місто є, але воно було для них примарним, як тепер би сказали, – віртуальним, бо рідко хто був у ньому насправді”.

У ті часи, коли створювалися колядки, колії ще не було. Щоб заїхати до Львова конем чи фірою, треба було вибиратися в дорогу на тиждень. Навіть коли в горах з’явилася залізниця, подорожувати нею було дорого. Тому й залишався Львів у свідомості чи навіть підсвідомості гуцулів надзвичайним і недосяжним містом. А в колядках співали:

Ой, годі, пишний, гречний, паничу,

Бай, Василечку,

Гей, що ти собі та й починаєш,

Що попід Львовом коником іграєш.

Конем поверне – все сі Львів здригне.

Аж си паркани порозсипали,

Як всі жиди си позачудували.

Стали жидове раду радити,

Чим би молодцє перепросити.

Далі в коляді йдеться про те, що парубкові виносили гроші, інші коштовності, аби його задобрити. А він не знімав “шипочку”, не вклонився. Аж вивели йому файну дівку - тоді втихомирився. Гуцули у своїх колядах згадують Галич і Київ, хоча рідше, ніж Львів. Як-от у колядці, яка також присвячена парубкам, де головний герой живе у Львові, а їде сватати панну з Києва. “Гуцули хотіли мати зв’язок зі святими українськими містами – Галичем, Львовом, Києвом, - розповідає Іван Гречко. - Ці міста згадували в коломийках, віншуваннях і колядах. Найбільшим містом, у якому бували гуцули, була Коломия. Їм було того доста. Розповідають, як гуцули поїхали до Парижа. Водять їх, показують, хвалять, а потім питають: “Як вам, сподобалося?”. Гуцули відповідають: “Файне місто, але Коломия краща”.

Як пише дослідник Дмитро Пожоджук, етикет на Гуцульщині вимагав від колядників вітати насамперед ґазду, відтак - ґаздиню, а вже потім всіх їхніх дітей. Навіть колядки тут називалися «Коляда ґазді», «Коляда ґаздині», «Коляда леґіневі», «Коляда дівці», «Коляда дитині - тій, що в колисці». Колядники не оминали жодного члена сім’ї. Але гуцульська ввічливість зобов’язувала їх колядувати ще й колядку столові, адже саме за столом сидять на Гуцульщині колядники-ґазди і колядують під супровід скрипки. “Українці на Святий вечір чи Різдво обов’язково бажали міцного здоров’я, многих літ, багатства, - каже Дмитро Пожоджук. - Позаяк Україна була споконвіків землею хліборобства, то неодмінно і колядники, і віншувальники бажали господарям гарного врожаю та всіляких гараздів. Цим вони виявляли прихильне ставлення до господарів, доброзичливість, висловлювали почуття радості, задоволення з приводу Різдвяних свят. Коли засівальники заходили до оселі молодого подружжя, де не було дітей або тільки одна дитина, то засівали господарям так: “Сію, сію, посіваю з Новим роком вас вітаю! З Новим роком, з новов днинов - з новов доньков Василинов!”.

За словами Івана Гречка, гуцульські коляди співають тільки гуцулам. Коли в хаті гостює приїжджий чоловік, то йому співають звичайну традиційну коляду, наприклад, “Бог предвічний”. Мелодії при цьому не дуже дотримувалися, часом коляда більше нагадувала коломийку. А гуцулам-автохтонам спочатку грають під хатою на трембітах, щоб він чув, що до нього йдуть колядники. Потім колядують усім, хто є в хаті, сідають, п’ють горілку, гостяться, танцюють коломийки і йдуть далі. Одна така вистава тривала 2-3 години.

Коляда тривала два тижні. Хто втомлювався у тих “походах” (хати в горах далеко одна від одної), міг зупинитися в котрогось ґазди поспати, а тим часом його підміняв господар, який вже далі йшов з тою ватагою від хати до хати. Коли після Йордану закінчувалася коляда, то проводили “розколяду”. Заколядовані гроші віддавали на церкву, тільки невелику частину залишали собі. От і витрачали ті гроші власне на “розколяду”, на яку вже можна було брати жінок. На тій гостині співали, танцювали, бувало, билися бартками.
 

УВАГА! Редакція "Православ'я в Україні" залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, які оприлюднюються у розділі "Моніторинг ЗМІ". Статті публікуються в редакції першоджерела.