УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 69 відвідувачів

Теги
Ющенко Церква і політика УПЦ КП автокефалія Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат шляхи єднання діаспора Католицька Церква педагогіка іконопис Голодомор вибори Митрополит Володимир (Сабодан) забобони Доброчинність краєзнавство УГКЦ церква і суспільство українська християнська культура комуністи та Церква постать у Церкві конфлікти Патріарх Алексій II секти монастирі та храми України церква та політика милосердя Предстоятелі Помісних Церков молодь Мазепа Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика Церква і медицина розкол в Україні Президент Віктор Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






РІСУ: „У ставленні до "міжцерковних діялогів" в Україні треба мати дві головні риси: почуття гумору й витримку”

 

РІСУ, 23 січня 2007

Веб-конференція РІСУ On-line - у гостях: владика ІГОР (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви.

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх - найсвіжіші угорі


Запитання від редакції РІСУ:

- Ваша оцінка українського релігійного Інтернету. Які недоліки Ви би назвали? Які є недопрацювання? Що би ще хотіли бачити у веб-мережі?

При нагоді, щиро вітаємо з майбутнім днем народженням і бажаємо Божого благословення на Ваш пастирський труд. Просимо не забувати про активну участь у творенні сайту РІСУ.

- І досі шкодять релігійному Інтернетові політизація, надмірне перенесення акцентів у сфери суспільного служіння й адміністративної діяльности, насправді не вельми цікаві для пересічного користувача. Бракує в українському Інтернеті богословських бібліотек, світлин, відео- та аудіо-матеріялів. Але насамперед - свідчень побожного життя, дискусій на теми моралі. Не вистачає програм інтерактивного навчання катехизису, самих підручників. Причина, напевне, загальна: поверхове розуміння ідентичности
Церкви. З іншого боку, Інтернет може вельми прислужитися Церкві, стимулюючи її пошук, формуючи площину конфесійно нейтрального творення сучасної релігійної культури, міцно зіпертої на Євангелії та досвіді Київської Церкви.


Святослав Варення, Центр християнської співпраці:

- Владико Ігор, ви відповіли, що сенсу в нинішньому діалозі УПЦ-УАПЦ годі шукати. А чи не є тут позитивний сенс в наявності самого діалогу між цими Церквами напротивагу стану інформаційній конфронтації? Чи не сприятиме стан діалогу «подоланню комплексів своєї винятковости, вияву таланту любови, прощення й покаяння» - тим передумовам творення єдиної Церкви про які ви нижче згадували?

- Хіба ж я проти? Ви людина молода, у Вас більше життєвого оптимізму, Ви пережили менше розчарувань. Якщо в цьому діялозі є сенс і перспектива, лишається тільки радіти за його учасників. Однак мені досвід попередніх переговорів (зокрема 1996-1997 рр.) майже не лишає місця для оптимістичних припущень, що такий діялог проводиться з якоюсь далекосяжною метою, а не для протиставлення УАПЦ та УПЦ-КП. В усякому разі, мене абсолютно влаштовує позиція стороннього спостерігача.

І чи Вас не насторожило, що в документах, які з'явилися після перших зустрічей, сторона, яка називає себе УАПЦ, вже фактично відмовляється від ідеології свого статуту й Помісних Соборів, визнає канонічним період перебування в Московській Церкві та заявляє, що автокефалію Українській Церкві мають надати разом Константинополь і Москва?

Ціну ж обіцянок припинити дискредитацію УАПЦ ми добре відчули в Харкові на Богоявлення 2007 р.


daniil:

- Владико. Скажіть, будь ласка, чи Блаженнійший митрополит Констянтин, або архиєпископ Всеволод канонічно визнають Вашу єпархію, і чи не власні амбіції не дозволяють Вам іти на зближення з Патріархом Філаретом.

- Ані митрополит Константин, ні архиєпископ Антоній, ні архиєпископ Всеволод до формального прийняття наших громад у євхаристійну єдність зі Вселенським Патріярхатом не можуть давати жодних видимих свідчень визнання церковних структур в Україні - ані нашої, ні якоїсь іншої з українських єпархій.

Церковна дипломатія - сувора, навіть жорстока річ, яка не завжди здається справедливою. Але навіть за таких умов Блаженніший митрополит Константин знайшов можливість очолити Помісний Собор 2000 р. й постійно шукає шляхи до напучення УАПЦ, яка визнала його за духовного провідника. Для нас, нашої єпархії - а в ній усі важливі кроки вирішуються соборно, ніяк не однією особою, - це дуже складне становище. Вірю, що Боже Провидіння проводить нас таким тернистим шляхом зі своєю, незрозумілою для нас метою. Пригадуєте: "Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради" (Мт. 5:11)? На тлі постійних образ, яких нам на Сході завдають прихильники Московського Патріярхату, Ваша теперішня образа зовсім не виглядає такою вже гострою і дотепною.

Що ж до амбіцій... Мої стосунки з Патріярхом Філаретом, здається, тепліші, ніж у декого з єпископів УПЦ-КП. Різниця юрисдикцій не заважає мені зберігати пошану до літнього й досвідченого церковного політика, яким я завжди бачу Патріярха Філарета. На певній канонічній відстані ми зберігаємо добрі людські стосунки. Досвід показує, що від сепаратних перемовин, авантюрних "об'єднань" з матеріяльним або політичним підґрунтям нічого доброго не виходило.

Пригадайте добрий десяток архиєреїв УАПЦ, які побували в УПЦ-КП, подалися до УПЦ-МП, повернулися... І ось їх якраз вели саме непогамовані амбіції. За теперішньої кон'юнктури набагато вигідніше бути в півдержавній УПЦ-КП, ніж в УАПЦ, яка переживає затяжну й ганебну кризу. Вже це не дає мені морального права зрадити людей, які мені повірили півтора десятки років тому.


Андрій:

- Владико Ігоре, якою, на Вашу думку, має бути роль Вселенського Патріарха у справі об'єднання українського православ'я та створення Помісної Церкви в Україні, визнаної іншими Помісними Церквами?

- Визначальною, активною і творчою. Роллю Матері-Церкви, від якої Русь-Україна прийняла хрещення і в лоні якої Київська митрополія діяла до 1685 р. Лише під омофором Константинопольського Патріярха може сформуватися канонічно визнана іншими Церквами наша Помісна Церква.


Тарас:

- Яким є зараз склад УАПЦ в Україні - скільки єпархій, які саме, хто їх очолює?

- На 2000 р. УАПЦ налічувала 11 єпархій:

1. Вінницька єпархія. Правлячий архиєрей - архиєпископ Вінницький і Брацавський Роман Балащук. 18 парафій, 12 священиків.
2. Дніпропетровсько-Запорізька єпархія. Адміністратор - митрофорний протоієрей Микола Марчук. 6 парафій, 4 священики.
3. Івано-Франківська єпархія. Правлячий архиєрей - митрополит Галицький Андрій Абрамчук. 144 парафії, 110 священиків. Духовна школа: Івано-Франківська духовна семінарія.
4. Київська єпархія. Правлячий архиєрей - Патріярх Київський і всієї України Димитрій Ярема. 10 парафій, 10 священиків. Духовна школа - Колегія свт. Петра Могили.
5. Львівська єпархія. Правлячий архиєрей - архиєпископ Львівський Макарій Малетич. 228 парафії, 136 священиків. Духовна школа: Львівська Духовна Семінарія.
6. Рівненсько-Волинська єпархія. Правлячий архиєрей - архиєпископ Львівський Макарій Малетич. 3 парафії, 3 священиків.
7. Таврійська єпархія. Адміністратор - священик Леонід Сливканич. 7 парафій, 7 священиків.
8. Тернопільська єпархія. Правлячий архиєрей - митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій Кудряков, вікарій - архиєпископ Кременецький Іоан Модзалевський. 90 парафій, 75 священиків. Духовна школа: Теребовлянська Духовна Семінарія.
9. Харківсько-Полтавська єпархія. Правлячий архиєрей - архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко. 15 парафій, 13 священиків. Духовна школа: Колеґія Патріярха Мстислава.
10. Хмельницька єпархія. Правлячий архиєрей - митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій Кудряков. 5 парафій, 4 священики.
11. Черкаська єпархія. Правлячий архиєрей - єпископ Черкаський Яків Макарчук. 30 священиків, 35 парафій. Духовна школа: Черкаське єпархіальне училище.

Архиєрейський собор 4 жовтня 1999 р. прийняв рішення стриматися від нових архиєрейських хіротоній, підтверджене Помісним Собором 14-15 вересня 2000 р. Але після 9 квітня 2003 р. ситуація значно змінилася. Сьогодні я маю інформацію лише про Харківсько-Полтавську єпархію.


Петро Дідула, редактор ж-лу «Патріярхат»:

1. В українському православ'ї доволі повільно і для ширшого загалу мало помітно відбуваються певні зміни. Зокрема - це кучкування сил внутрі УПЦ(МП), які виступають радикально проти автокефалії, а з іншого боку поступове визрівання патріотичного крила в тій же Церкві. Назвіть бодай три-чотири найголовніших чинника, які стають причиною цих змін. Чи Ви особисто маєте якісь очікування щодо цих процесів, які відбуваються внутрі УПЦ(МП)?

2. Коли йде мова про об'єднання Церков, мені завжди на думку приходять різні типи священиків та мирян, які характерні для тої чи іншої Церкви. Часом цю різницю важко омовити, але її чітко відчуваю скажімо у Великодню ніч, коли буваю у храмах різних конфесій. На Вашу думку, чи ця різність є перепоною до єдности Київської Церкви, чи навпаки - чимось, що цій єдності сприяє?

3. Є два підходи у відновленні євхаристійної єдности між Греко-Католицькою та Православною Церквами в Україні. Один передбачає передусім виробити дозвіл до участі у спільній євхаристії, а другий вимагає спершу узгодити головні догматичні відмінності. Який із двох шляхів на Вашу думку більше відповідний духу Євангелія?

4. В Україні є чимало монастирів та скитів, місць, куди приходять сотні прочан. Які з них Вам найближчі за духом. Де Ви найбільше любите бувати? Які Ваші критерії в оцінці місць паломництва?

1. Диференціяція вірних всередині УПЦ-МП відбувається не лише за ознакою їхнього ставлення до перспективи унезалежнення від Московського Патріярхату. Можливо, це навіть не найважливіший чинник диференціяції. І треба розуміти, що декларативний патріотизм частини духівництва УПЦ-МП може бути формою політичної мімікрії конформістів, які брак власної суспільної позиції підмінюють виконанням замовлення позацерковних середовищ. Фундаментальною засадою диференціяції є різне розуміння апостольського покликання Церкви, а відтак і її суспільного служіння, стосунків з етнокультурним середовищем, ставлення до світської влади, до традиції. Церква в посткомуністичних країнах поволі звільняється від запаморочливого злету кінця ХХ ст. і вчиться жити в світі, де не вона визначатиме суспільний устрій, законодавство, громадську мораль. Добре це чи погано - інша річ. Але в секуляризованому світі Церква або усвідомить свою ідентичність і діятиме з цією свідомістю, або ж перетвориться на пасивний додаток до економічних кланів і їхніх політичних проєктів. Загрозу цього в Україні добре засвідчили останні вибори. Характерно, що вони стали імпульсом до диференціяції в УПЦ-МП.

2. Місцеві звичаї, культура богослужіння, рівень релігійної свідомості можуть істотно різнити навіть парафії однієї Церкви в одному місті, не говорячи вже про різні села й реґіони. І візантійська, і пособорова католицька традиція залишають широкий простір для таких відмінностей. Однак без осягнення універсальних рис Київської Церкви, її духовності, її обряду творення єдиної Помісної Церкви залишиться будовою вавилонської вежі, яка лише ділить нас, замість того, щоб єднати. Пізнання нашої церковної ідентичности та звільнення від штучних нашарувань, частина з яких привнесена навіть не іноземними впливами, а звичайною забобонністю та психологією сектантства з породженою нею ксенофобією, є неодмінною передумовою реального, надійного зближення поділених частин Київської Церкви.

3. Навряд чи можна протиставити ці два аспекти або визначити їхню черговість. Сопричастя без зняття догматичних суперечностей завжди нестиме на собі знак нещирости. Як же ми молитимемося перед причастям "і цілування не дам тобі, як Юда", а самі підозрюватимемо один одного в єресі? Хотілося б, звичайно, щоб Україна дала взірець порозуміння християнському світові, але більш реальною виглядає перспектива якнайактивнішого входження в діялог між Римом і Константинополем, підтримки цього діялогу, захисту Вселенського Патріярха від консервативної опозиції. Вся Христова Церква нині опинилася перед надзвичайно суворим викликом, а це мусить стимулювати пошук відновлення втраченої єдности.

4. Найближчі мені місця, пов'язані з подвигом прп. Йова Княгиницького: Унівський монастир, Скит Манявський. Має своє майбутнє нещодавно відкритий Угорницький монастир. Велику духовну втіху завжди дає мені перебування в Зарваниці. Здається, не лише я, а й кожен прочанин шукає в місці паломництва дух пустелі, тишу й самоту, які дозволять почути в його серці Божий голос. Дуже важливо, щоб молитовна атмосфера паломницьких центрів гармоніювала з доброзичливою увагою до прочан, пошаною до їхньої людської гідності. Сьогодні ж це передбачає і створення гідних побутових умов для прибульців, і коректні форми залучення їх до життя монашої спільноти.


Ігор Пецюх:

- Христос Рождається! Поясніть, будь ласка, в чиїй юрисдикції знаходиться Львівська Єпархія УАПЦ, а зокрема храм Петра і Павла у Львові?

- Восьмий єпархіяльний собор Львівської єпархії УАПЦ минулої весни приймав такі ухвали:

"2. Святий Собор прийняв рішення про пряме підпорядкування Львівської єпархії Вселенському Патріарху з умовою надання автокефалії або автономії до часу проведення Всеукраїнського Помісного Православного об΄єднавчого Собору з поминанням на Богослужіннях: Всесвятійшого Варфоломея, архиєпископа Константинополя - Нового Риму, Вселенського Патріарха...
3. Посередником для управління і спілкування між Вселенською Патріархією і Львівською єпархією УАПЦ, проголошуємо архиєпископа Скопельського Всеволода (Майданського), куратора об΄єднавчого процесу Православних гілок України з поминанням його на богослужіннях як: високопреосвященнішого Всеволода, архиєпископа Скопельського.
4. За ігнорування Рішень 6-го і 7-го Львівських Єпархіальних Соборів від 10 червня 2003 р. і 20 серпня 2004 року та звернень Єпархіальних Рад від 27 липня 2004 року, 21 грудня 2004 року, 16 лютого 2005 року, рішень деканальних зібрань, та інших звернень, на які не отримали жодної відповіді, порушення канонів Вселенського Православ΄я, Статуту УАПЦ та домовленостей у Вселенській Патріархії, припинити поминання імені Предстоятеля в церквах Львівської єпархії УАПЦ під час богослужінь до часу чергового Помісного Собору".

Наскільки я знаю, нових єпархіяльних соборів відтоді не проводилося. Петропавлівська парафія м. Львова знаходиться в юрисдикції єпархіяльного архиєрея, хоча має з часів Святішого Патріярха Димитрія грамоту про свій особливий статус.


ієромонах Руслан:

- Владико, скажіть будь-ласка, свою точку зору на реальність створення в Україні єдиної, помісної, православної Церкви? Хто, з ким, і на якій основі для цього має об'єднатися? Щиро дякую.

- Я б взагалі уникав цього підступного терміну "об'єднання". Може, доречніше було б говорити про "творення єдиної Помісної Церкви" як повернення до київської традиції, штучно перерваної 1686 р. Єдиний канонічно мотивований шлях до цього має два головні етапи. Перший - повернення в лоно Константинопольської Матері-Церкви, під омофор Вселенського Патріярха, і поєднання під цим омофором з іншими частинами Київської Церкви - як в Україні, так і в розсіянні. Цей процес уже йде. УПЦ в Канаді (1990), УПЦ в США та УАПЦ (1995) ввійшли були під юрисдикцію Вселенського Патріярха. Другий етап - скликання Помісного Собору й одержання томосу про автокефалію.

Але крім цих зовнішніх, організаційно-канонічних вимірів, творення єдиної Церкви вимагає оздоровлення життя кожної з церковних спільнот, подолання комплексів своєї винятковости, вияву таланту любови, прощення й покаяння, здійснення освітніх програм, які б викорінювали примітивне зведення церковної політики до чвар між архиєреями та змагань за особливий статус у державі.


Володимир Гончаров:

1. Чи є перспектива на скликання собору УАПЦ в цьому році? Невже більшість кліриків УАПЦ влаштовує Мефодій Кудряков?

2.В нагорній проповіді Христос приводить зразок молитви (Отче Наш) в противагу багатослівним молитвам. Чи не є довгі молитовні правила православної церкви (рос. і укр.) порушенням цього завіту?

1. Не думаю, що сучасна церковно- й суспільно-політична кон'юнктура дозволяє провести конструктивний і канонічно повноважний Помісний Собор цього року. А втім - наші пропозиції лишаються в силі. Що ж до ставлення до лідера... Частину клиру влаштовує, може, не постать, а безладдя й безконтрольність. Не думаю, що всіх або навіть більшість.

2. Навівши згаданий Вами взірець молитви, Сам Господь не раз звертається до псалмів. Навіть на хресті Він повторює слова псалма 24 - "Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?" (Мт. 27:46). Він бере участь у синагогальній молитві, встановлює не лише таїнство Євхаристії, але й відповідний чин. Тому говорити про настанову ("завіт") на один взірець було б помилкою. Православ'я чуже жорсткій уніфікації. Східний обряд, пропонуючи загальну модель церковного Типікону й приватної молитви, відразу ж пропонує різні способи їхнього застовування. Церква шанує нашу свободу і дає нам перспективу духовного зростання. Причому це в якомусь сенсі зворотня перспектива, що нагадує стиль візантійського іконопису: що вище ми здіймаємося в мистецтві молитви, то ощадливіше стає наше слово.


daniil:

- Владико. Як Ви бачите перспективу об'єднання Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ з іншими православними Церквами, УПЦ-КП, УАПЦ, УПЦ-МП.

- Ця перспектива була викладена в спеціяльному документі "ЕТАПИ ОБ'ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ В ЄДИНУ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ", підготованому 1 лютого 1998 р. й схваленому Архиєрейським собором та Патріяршою Радою УАПЦ. Вона передбачає широкомасштабний міжцерковний діялог, формування культури партнерських взаємин у здійсненні спільних проєктів, наближення спільнот різних юрисдикцій до єдиної моделі Помісної Церкви, закоріненої в київській традиції, зняття канонічних проблем і перешкод до об'єднання, центральну роль Константинопольської Церкви-Матері в цьому процесі. І, безперечно, цей процес має бути захищений від впливів політичної кон'юнктури.


Святослав Варення, Центр християнської співпраці:

- 1. Владико Ігор, у вашій єпархії запроваджено практику щотижневого причастя вірних і відокремлення сповіді від Літургії. Чи йдуть подібні процеси євхаристійного відродження по інших єпархіях УАПЦ?
2. Як ви ставитесь до нинішнього діалогу між УПЦ і УАПЦ?

1. Звичайно, процеси, загалом характерні для літургійної віднови православних Церков на Заході, також виявляються в наших єпархіях у Західній Європі, Австралії, Південній Америці.

2. Як до трагікомічної втечі від відповідальности за зрив обіцяного владі об'єднання з УПЦ-КП. Взагалі, в ставленні до "міжцерковних діялогів" в Україні треба мати дві головні риси: почуття гумору й витримку. Закінчуються вони завжди однаково, зводячись до більш або менш вдалих піар-акцій. Але можуть змусити нервувати, шукати сенсу цих "діялогів". Сенсу ж тут годі шукати.


Ігор Скленар:

- Преосвященний владико Ігоре, скільки випускників цьогоріч мала Колегія ім. Патріарха Мстислава і які можливості самореалізації в Україні мають особи, які отримали диплом? Дякую.

- Боюся помилитися, але здається, що диплом бакалавра отримали четверо. Мені здається, що нині Україна, особливо Східна Україна, дає найкращі можливості для самореалізації священнослужителя та катехита. На жаль, вихідці з Західної України часто не помічають цієї перспективи.


Михайло Шелудько, Одеса:

- Вельмишановний Владико, допоможіть, будь ласка, розібратися в православній еклезіології. Чи правда те, що, згідно зі вченням ПЦ, у разі позбавлення священичого сану, священик (або єпископ) взагалі стає мирянином, втрачаючи відповідні харизми Святого Духа? Якщо так, як тоді розуміти розколи, коли одна церковна єрархія відлучає від Церкви іншу?

- Наскільки я знаю, Церкви грецької традиції не мають сумнівної практики позбавлення сану. Позбавлення сану з'явилося в Московській Церкві. Пригадаймо, що сану позбавляли таких осіб, як священномученик Арсеній Мацієвич. Гадаю, на небезпеку наражається насамперед особа (чи особи), котра зважується практикувати подібні санкції. Що ж до розколів - навряд чи варто говорити про них взагалі. Адже знаємо й ухвали Вселенських Соборів, які анафемували аріян, монофізитів з їхньою ієрархією. Було це розколом чи самозбереженням Церкви? Відповідальність архиєрея, серед іншого, полягає і в необхідності визнання, що певна особа втратила зв'язок з церковною повнотою. Інша річ, наскільки таке судження мотивоване церковними канонами й зіперте на відповідні судові процеси. І зовсім не обов'язково в розколі винні обидві сторони.


Роман, м. Хмельницький:

- Скажіть будь-ласка, як Ви стали ченцем, священиком? Де здобували богословську освіту, прийняли постриг?

- Я вже відповідав сьогодні на це питання. Воно, звичайно, має провокаційний підтекст, але загалом доречне. Покликання мене до монашого служіння, а потім до священства без потрібної богословської підготовки було дуже суворим, якщо не жорстоким випробуванням для мене. Сумна практика подібних постригів і свячень є чи не найважчою спадщиною початку 1990-х рр. у сучасних Церквах України. Хоча - а що було робити, коли священиків гостро бракувало, храми ж відкривалися сотнями? Дякую Богові, що я на час постригу був уже дорослою, сформованою людиною: мав 35 років, захистив дисертацію про Києво-Печерський патерик ще 1987 р., активно займався релігійною самоосвітою з початку студентських років. Я мав перевагу над іншими людьми, поставленими в аналогічне становище: за роки студентства й пошукацтва я навчився вчитися. Однак, уже ставши архиєреєм, я насамперед подбав про відкриття в Харкові богословської школи й сам разом із іншими студентами здобував там формальну богословську освіту з 1993 до 1999 рр. Ходив на лекції, складав іспити й заліки, написав дипломну роботу про Єрусалимський храм. Маю диплом бакалавра богослов'я. Маю публікації з історії української Церкви (книги 1999 та 2003 рр.) та загальної церковної історії (2001). Беру участь у богословських конференціях. Але тільки я сам знаю, скільки зусиль мені коштувало самостійне здобуття духовної освіти. Тому тепер дбаю про те, аби ніхто зі священиків нашої єпархії не ставився в моє колишнє становище.


Oleg:

- Преосвященний Владико, скажіть будь-ласка, що стоїть чи хто на перешкоді об'єднання УАПЦ та УПЦ КП? Які Ваші відносини із архиєпископом Львівським Макарієм?

- Головні перешкоди об'єднання - брак канонічного визнання обох Церков, різні моделі їхньої організації (соборноправна й синодальна), втручання політичної кон'юнктури та чиновників до об'єднавчого процесу, внутрішні проблеми кожної з Церков, відсутність далекосяжної стратегії об'єднання, профанація об'єднання провальними кампаніями.

Відносини з Високопреосвященнішим владикою Макарієм маємо наразі цілком коректні.


Священик Сергій Ткачук, м. Київ:

- Високопреосвященіший Владико Ігоре ! Виявіть ласку відповісти на декілька запитань: 1.У якому храмі відбувався Ваш чернечий пострих і нагадайте у якому році, хто звершував постриг і до якого монастиря Ви призначались? 2. Хто рукопологав Вас у іродияконський сан, архієрей якої конфесії і для якого монатиря чи парафії? 3.Хто висвячував Вас у єпископи і яка подальша доля Ваших святителів? 4.Чи правда, що Ваша Харьківська єпархія УАПЦ не входить юридично до складу УАПЦ в Україні і немає жодного євхаристичного спілкування ні з архієреями в Україні та закордоном. Чи не говорить це про утворення четвертої православної незалежної деномінації в Україні принаймі в межах Вашої дієцезії?

- Очевидно, о. Сергій Ткачук ласкаво пропонує мені познайомити відвідувачів сайту зі своєю біографією. Адже ще 10 років тому він телефонував на телестудію «1+1» під час мого виступу й радісно нагадував, що він пам'ятає той день, 12 березня 1992 р., коли він чергував у Патріярхії УАПЦ, а я в домовій каплиці Свято-Михайлівського монастиря приймав монаший постриг. Дякую, отче!

1. Отже, я був пострижений у монахи таємно в четвер першого тижня Великого посту 1992 р. митрополитом Антонієм (Масендичем), тоді - керуючим справами Патріярхії. Чому таємно? Я не хотів сенсацій, не хотів, аби постриг був сприйнятий як пролог до свячень. Обраний 13 грудня 1991 р. головою Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного, я тоді ж домовився з митрополитом Антонієм, який деякий час фактично очолював Харківсько-Полтавську єпархію, про те, що це служіння сприймаю як церковний послух і визначаю його як волю Божого Провидіння, яке кладе край сумнівам у моєму майбутньому. Я не вважав себе готовим бути священнослужителем, продовжував працювати в Харківському університеті, очолював братство, але намагався жити як монах у світі. Згодом, коли почалася криза в УАПЦ, монаший постриг було відкрито. На моє прохання митрополит Галицький Андрій прийняв мене до клиру Скита Манявського (монастиря, що діяв тоді в Маринополі Галицького району).

2. Ієродияконом, а потім ієромонахом я став за волею Патріярха Мстислава. Коли Святіший перебував у Харкові 19-21 грудня 1992 р., в неділю, 20 грудня, мене було висвячено в ієродиякона. Патріярх почував себе недужим, не служив, але наказав єпископу Харківському і Полтавському УАПЦ Романові (Попенку) здійснити чин хіротонії. Владика Роман ще тоді не вийшов формально з-під юрисдикції Патріярха: виведені поза штат були лише владики Антоній та Володимир. По поверненні до Києва Патріярх видав указ про мою висвяту на ієромонаха, що й було здійснено архиєпископом Львівським Петром 4 січня 1993 р.

3. Згідно з передсмертною волею Патріярха Мстислава та за рішенням Архиєрейського собору та Вищої Церковної Ради УАПЦ моя архиєрейська хіротонія відбулася у Петропавлівському храмі Львова 12 липня 1993 р. Її відправили владики Петро (Петрусь), Михаїл (Дуткевич) і Феоктист (Пересада). Владика Михаїл вже нині є в іншому світі, владика Петро та єпископ Феоктист перебувають поза штатом.

4. Харківсько-Полтавська єпархія від 27 липня 1942 р. перебуває в єдності з УАПЦ, очолюваною тоді архиєпископом (згодом митрополитом) Полікарпом, згодом же - митрополитом (з 1990 р. - Патріярхом) Мстиславом. Патріярх Мстислав нагадав нам про досвід цієї єпархії, щойно він удруге прибув до Харкова 4 травня 1991 р. Вперше Святіший був у Харкові 1942 р. і він же організував приєднання до УАПЦ нашої єпархії, очолюваної тоді хрестителем Святішого митрополитом Феофілом (Булдовським). До жодної іншої УАПЦ наша єпархія не входила і не ввійде. Коли з'ясувалося, що т.зв. «УАПЦ» в Україні відмовилася визнавати канонічну владу Блаженнішого митрополита Константина, ми призупинили стосунки з цією церковною спільнотою, молячись за те, аби вона повернулася до устрою, визначеного Помісним Собором 14-15 вересня 2000 р. Для захисту від спроб рейдерів у рясах захопити парафіяльні храми та консисторію ми зареєстрували 2006 р. свій статут як "оновленої" Харківсько-Полтавської єпархії. Статут вміщено на єпархіяльному сайті: www.uaoc.org.ua Звертаю увагу на преамбулу, яка закінчується словами: "Канонічна форма існування Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ до подо-лання розколу й поєднання української православної спільноти в світі у єдину Помісну Православну Церкву київської традиції визначається актом 27 липня 1942 р. та ухвалами Єпархіяльних Соборів Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ 1992-2003 рр."

Я завжди молюся за своїх святителів - і живих, і спочилих. Дякую Богові за пережитий досвід, який складали і відкриття, і розчарування. Що ж до розколів, які ганьбили УАПЦ наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., то заяву з цього приводу я видав ще 7 липня 2003 р. Нею відкривається моя торішня книжка «Дім Мій - буде домом молитви».


Антон, Львів:

- Високопреосвященніший владико, кілька років тому Вас було "виписано" зі списку архиєреїв УАПЦ на чолі з митр. Мефодієм Кудряковим. Як у Вас після цього складають відносини з архиєреями УАПЦ, зокрема, Андрієм Івано-Франківським, Макарієм Львівським, Романом Вінницьким? Наступне, чи робляться якісь кроки для відновлення єдності в лоні самої УАПЦ?

- Стосунки зі львівським та івано-франківським архиєреями лишаються рівними й коректними, але відчуженими. Заява «Про скликання Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви», яку ми з о. Юрієм Бойком, п. Євгеном Сверстюком і головою Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного Валентиною Чешковою написали два роки тому, залишилася без відповіді. Нагадую текст цієї заяви:

Про скликання Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви Україна сьогодні на порозі великих змін. З огляду на кризу, що настала в житті Української Автокефальної Православної Церкви після обрання предстоятелем митрополита Мефодія (Кудрякова), виявляючись у занедбанні Церквою її апостольської місії, катастрофічній втраті суспільного авторитету й довіри, співслужінні з особами, відлученими від Церкви, позбавленими сану, підданими анафемі, порізненні єпархій і клиру, втяганні Церкви в сумнівні політичні та комерційні проекти, антиконституційній передвиборчій аґітації, а врешті решт обернулася ганебним скандалом із захопленням приміщень Патріярхії кримінальною групою, очоленою митрополитом Мефодієм (Кудряковим), ніби у відповідь на інавґураційну заяву Президента Віктора Ющенка саме під час проголошення програми уряду Юлії Тимошенко 4 лютого 2005 р.

Відгукуючись на численні звернення священнослужителів і мирян Української Автокефальної Православної Церкви щодо скликання Помісного Собору,
Закликаємо

1. Провести протягом лютого - березня 2005 р. єпархіяльні собори для розгляду стану в Церкві.

2. Скликати в травні - червні 2005 р. Помісний Собору Української Автокефальної Православної Церкви для унормування церковного життя в дусі Вселенського Православ'я.

3. Визнавати Блаженнішого митрополита Константина єдиним леґітимним главою Української Автокефальної Православної Церкви як у діаспорі, так і в Україні.

4. Повернутися до заповіданої Патріярхами Мстиславом і Димитрієм програми творення єдиної Помісної Української Православної Церкви та підготувати до Помісного Собору УАПЦ конкретні пропозиції в цьому напрямку.

Визнаємо за необхідне звільнення приміщень Патріярхії й забезпечення для Патріярхії та всеукраїнської православної газети "Наша віра" вільного виконання їх статутових обов'язків з метою оперативної й компетентної підготовки до Помісного Собору.


Іван Марченко, голова Православного Молодіжного Братства Преподобного Миколи Святоші, Князя Луцького (Чудотворця Печерського):

- Христос хрестився! 1. Владико, цікаво знати, а яке представництво очолюваної Вами УАПЦ в Західній Україні, зокрема на славетній Волині?

2. Також до сьогоднішнього дня я не можу зрозуміти Вашого ставлення до УПЦ КП.

3. Які у Вас відносини з владикою Федором (Бубнюком), який віднедавна став правлячим архієреєм в Полтаві (УПЦ КП)? Знаю це дуже освідчена і глибоковіруюча людина!

4. Як оцінюєте нападки різних "православних братств" Росії і України на деякі тези у рішенях синоду УПЦ (щодо автокефалії...)

- 1. Я очолюю не УАПЦ, а одну невеличку східноукраїнську єпархію. І хоча в силу різних обставин до неї приєдналися кілька громад з Центральної та Південної України, мені здається абсолютно нелогічним входження до складу цієї єпархії західноукраїнських громад. Крім усього іншого, це шкодило б збереженню толерантних стосунків зі Львівською та Рівненсько-Волинською єпархіями, керованими Високопреосвященнішим архиєпископом Макарієм.

2. Це, здається, не питання, а думка вголос. Не знаю, чим би я міг тут допомогти. Я ніколи не приховував своїх поглядів на УПЦ-КП. Моя принципова незгода з деякими фундаментальними засадами її доктрини не означає ані ворожости, ні зневаги до вірних УПЦ-КП. Навпаки, я глибоко шаную Патріярха Філарета як церковного політика, маю досить багато добрих знайомих в УПЦ-КП, розумію переваги УПЦ-КП в посткомуністичному світі, де впливовими лишаються моделі тоталітарної цивілізації. Але ідеологія УПЦ-КП мені чужа. Коли прихильники УПЦ-КП починають керуватися гаслом «Хто не з нами, той проти нас», коли виходять із ідеї самодостатности УПЦ-КП, це унеможливлює партнерські стосунки. Але це не означає, що таких стосунків не може бути.

3. Після того, як владика Федір повідомить мені про своє призначення й прибуде з візитом ввічливости до харківської консисторії, як це прийнято в цивілізованому світі, я познайомлюся з ним і буду готовий відповісти на Ваше питання. Поки що я з ним незнайомий. Радий, що, судячи з Ваших слів, полтавським архиєреєм УПЦ-КП стала гідна людина.

4. Мене не дуже цікавлять ані одноманітні публікації «православних братств» УПЦ-МП, ні офіційні рішення синоду. Адже сьогодні ці документи мають радше декоративний характер, а політика Московського Патріярхату робиться зовсім іншими людьми і не обов'язково з церковного середовища. Маю в Бозі надію, що сотні тисяч віруючих УПЦ-МП також не цікавляться цими документами і не приймають їх надто серйозно.

 

УВАГА! Редакція "Православ'я в Україні" залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, які оприлюднюються у розділі "Моніторинг ЗМІ". Статті публікуються в редакції першоджерела. 

 

ВНИМАНИЕ! Редакция "Православия в Украине" оставляет за собой право не соглашаться с содержанием статей, публикуемых в разделе "Мониторинг СМИ". Статьи публикуются в редакции первоисточника.