УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 122 відвідувачів

Теги
забобони шляхи єднання церква та політика краєзнавство Вселенський Патріархат українська християнська культура розкол в Україні іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа УГКЦ молодь Археологія та реставрація Ющенко постать у Церкві комуністи та Церква Церква і медицина Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Доброчинність Церква і влада Церква і політика автокефалія педагогіка Голодомор монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко вибори УПЦ КП церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя конфлікти секти церковна журналістика діаспора Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






«Час-2000» (Чернівці): Іграшки в палаті, де лікують рак



«Час-2000» (Чернівці), Світлана Ісаченко, 1 березня 2007 року

Ми сьогодні з Дмитриком обговорювали його сон, - розповідає лікар Чернівецької обласної дитячої лікарні Галина Манойленко. - Уявіть собі, йому наснилося, що має проблеми з вихованням своєї майбутньої доньки. Каже мені: ви розумієте, сім'я - це так непросто, раптом мені трапиться сварлива жінка, що маю з нею робити? Ці діти ніби поспішають жити. У них грандіозні плани. Вони не за віком розумні і дорослі. Їх все цікавить. А які пишуть вірші, як співають, якими філософськими питаннями переймаються!

У маленьких пацієнтів Галини Іванівни недитяча хвороба - рак. Вони про це, звісно, не знають, старанно лікуються, виконуючи всі настанови і медичні процедури у відділенні кардіо- й онкогематології, де кілька років тому розгорнуто 5 спеціалізованих ліжок для дітей, уражених раком. Те, що волосся випало, їх не лякає - відросте. Діти за ним не плачуть. Вони взагалі рідко плачуть. Їхні палати-блоки - як затишні дитячі кімнати, з іграшками, телевізором, новорічними ялинками. Лікування тривале, доводиться по кілька місяців перебувати на лікарняному ліжку. Тато з мамою, як правило, поруч. У кого є і тато, і мама. Трапляється, на жаль, досить часто, коли батько, дізнавшись діагноз своєї дитини, кидає сім'ю. А буває, мати на заробітках за кордоном - усе тоді на чоловічі руки.

Без батьків обійтися в дитячій онкології неможливо. На них лягає невимовно важкий не лише моральний, але й матеріальний тягар, бо змушені брати на себе чи не половину вартості лікування. Це дуже значні суми - у десятки тисяч гривень. І, як правило, батьки хворої дитини залишаються зі своєю бідою один на один, вирішуючи її хто як може, звертаючись до родичів, знайомих. Ні в області, ні в країні нема благодійницьких фондів, здатних одразу допомогти таким родинам великими грошима. Бюджетних же коштів не вистачає. Жодна державна програма, окрім хіба з цукрового діабету, не виконується на сто відсотків. Онкологія - не виняток, навіть якщо йдеться про дітей. При річній потребі 700 тис. грн. відділення, де лікують онкохворих дітей, отримує лише 250 тис.

На щастя, останніми роками ситуація з фінансуванням принаймні стабілізувалася. Головний лікар Чернівецької обласної дитячої лікарні Роман Андрійчук пам'ятає часи, коли доводилось збирати гроші по церквах, вимолювати у бізнесменів, чекати з останньою надією на "гуманітарку", щоб надати дітям належну допомогу. Тепер лікарня згідно з фінансовою квотою подає річну заявку до Міністерства охорони здоров'я, обраховуючи свої потреби в середньому за 3 останні роки. Однак, як би не рахували, як би не доводили реальну потребу, все одно міністерство закладає 20-відсотковий дефіцит. До того ж поставки медикаментів вкрай нерегулярні. То місяць - нічого, то за тиждень - двічі завозять. А хвороба не чекає. Інколи взагалі надходять препарати, котрих не те що не замовляли, а які взагалі в педіатрії не використовують. Повернути ж їх чи обміняти на потрібні неможливо.

Та й наперед визначити, чого і скільки треба, дуже важко. Оскільки онкологічні захворювання серед дітей зростають і, кажуть, зростатимуть надалі. Не лише на Буковині. Хоча минулий рік дав педіатрам області вибух онкохвороб: 32 дитини були вперше поставлені на облік з діагнозом рак. У 2005-му - вісім. Ще одна загальна проблема - держава більш-менш забезпечує лікувальні заклади препаратами для хіміотерапії. Відновлювальна, або як ще кажуть, супровідна терапія залишається поза її увагою. А без неї дитина, ослаблена основним курсом лікування - "хімією" й опроміненням, може й не вижити. Знову ж все лягає на плечі батьків.

Вони покірливо несуть свій хрест. Можливо, ще й тому, що почасти їхнє почуття провини перед дитиною має об'єктивне підґрунтя. Хоч як сумно і боляче про це говорити, але у лікарню діти часто потрапляють із задавненою хворобою. Лейкоз, приміром, насправді не має чіткої клініки, маскуючись під усілякі захворювання. Його важко розпізнати. Однак доводиться констатувати прикрий факт: у педіатрів загальної практики, особливо в районах, відсутня онконастороженість. Вони "пропускають" хворобу, виставляючи помилковий діагноз.

- Ще одна велика біда - низька соціальна культура населення, - каже завідувач відділенням Михайло Гнатюк. - Дитина занедужала, й батьки біжать з нею до знахарів, ворожок, усіляких розрекламованих нетрадиційників. Третина наших маленьких пацієнтів, маючи рак, спочатку лікувалися у таких, з дозволу сказати, спеціалістів, аж поки онкологічний процес не перейшов в термінальні стадії розвитку. І тих "спеціалістів" не пече сумління, вони не збираються відповідати за свої помилки. Хоча йдеться про життя дитини. Образливо, що ці "лєкарі" не сходять з телеекранів, розповідають про свої диво-здібності зі сторінок усіх газет. А для справжніх фахівців місця там чомусь нема.

Особливо вирізняється в любові до знахарів Сторожинецький район. Нещодавно батьки принесли на руках до Михайла Гнатюка свою трирічну доньку - дівчинка вже сама ходити не могла. Бліда і вкрай виснажена, вона страждала від кров'янистих висипок на тілі і болю в кістках. Мало не півроку її лікували сторожинецькі знахарки незрозуміло від чого. В лікарні дитині поставили діагноз - гостра лейкемія. А на ранніх стадіях хвороба лікується дуже успішно.

Як потім з'ясувалося, ті ж бабки-шептухи, а перегодом ще й якась приватна лікарка в Чернівцях лікували масажами і травами сімнадцятирічного хлопця то від радикуліту, то від болю в хребті, який насправді спричинювала лімфома грудної порожнини. Коли лікарі зробили рентген - жахнулися розмірами злоякісної пухлини. Все, на щастя, обійшлося - Сергій пройшов у відділенні Михайла Гнатюка хіміотерапію, пухлина зникла, що засвідчила комп'ютерна томографія.

Хворих із так званими твердими пухлинами колектив Михайла Григоровича взяв на себе порівняно недавно. Це був змушений крок, ініційований управлінням охорони здоров'я облдержадміністрації. Хоча спочатку планували відкрити кілька дитячих ліжок в Чернівецькому обласному онкодиспансері. Однак там не поспішали запроваджувати сучасні прогресивні методи лікування і якість надання медичної допомоги дітям нікого не влаштовувала. Сьогодні маленькі пацієнти в дорослому спеціалізованому лікувальному закладі отримують за потреби курс опромінення, оскільки лише там є необхідна для цього апаратура, а решту процедур - в обласній дитячій лікарні. Хірургічну допомогу, як і раніше, надають у Києві.

- Ми задоволені роботою відділення Михайла Гнатюка, де працюють висококваліфіковані спеціалісти, - каже головний педіатр області Марія Поліщук. - Там давно і ефективно лікують лейкози. Допомога при інших ракових хворобах також відповідає сучасним стандартам. Протоколи лікування - як в розвинутих європейських країнах. Зауважте, відділення одним із перших в Україні увійшло до корпоративної групи Шелонга при Українській спеціалізованій лікарні Охматдит, а там великі вимоги до лікарів.

Це дає змогу чернівецьким педіатрам комісійно підтверджувати виставлені ними діагнози і проводити у Києві лабораторні дослідження, недоступні на рівні області через брак потрібної апаратури. Відділення має тільки один бінокулярний мікроскоп, який працює на знос. Вкрай потрібні реактиви для визначення коагуляційного гемостазу. Їх нема, а тому біохімічний моніторинг проводиться не в повному обсязі, й лікарям доводиться покладатися при цьому на свою інтуїцію. Відсутність в області апарата для виготовлення тромбоконцентратів не дозволяє проводити на місці протоколи лікування гострих мієлоїдних лейкемій.

Мрія Михайла Гнатюка, яку він усіма силами прагне втілити в життя, - відкрити при відділенні блок інтенсивної терапії для важкохворих дітей з онкогемотологічною патологією, де б їм надавали цілодобове динамічне спостереження. Однак відшукати для цього понад сто тисяч гривень - завдання не з легких. Зараз таких діток, а у них імунний статус нульовий, доводиться переводити в загальну реанімацію, там вони можуть підхопити інфекцію, що смертельно небезпечно.

- Сучасні методи лікування раку настільки ефективні, що при багатьох новоутвореннях виживання стовідсоткове, - каже Михайло Гнатюк. - Якби ми мали сучасне технічне оснащення і достатнє фінансування, результати були б ще кращими. Але попри все боремося за кожну дитину, за кожне дитяче життя.

В колективі Михайла Григоровича є дні невимовного смутку, коли лікарі, медсестри, санітарки не можуть приховати сліз, і є дні великої радості. Як нещодавно, коли всі вітали один одного, дізнавшись чудову новину - їхня колишня пацієнтка вийшла заміж і народила сина...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.