УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 67 відвідувачів

Теги
забобони Доброчинність краєзнавство вибори Мазепа Священний Синод УПЦ УГКЦ Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко автокефалія Церква і політика діаспора Вселенський Патріархат шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко іконопис милосердя педагогіка Предстоятелі Помісних Церков молодь Голодомор постать у Церкві Церква і медицина церква і суспільство конфлікти Патріарх Алексій II секти УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада комуністи та Церква церковна журналістика церква та політика українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Католицька Церква Археологія та реставрація монастирі та храми України розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«Газета по-українськи» (Україна): Цар Олександр І утік з Петербурга до Криму



«Газета по-українськи» (Україна), Станіслав Цалик, 07.03.2007

Після офіційної "смерті" в Таганрозі імператор прожив іще 39 років
 
 

За офіційною версією імператор Олександр І помер у Таганрозі в листопаді 1825-го. Раптова смерть 48-річного чоловіка багатьох здивувала. Кажуть, насправді він утік, бо не хотів царювати.

Олександр I випадково зійшов на трон у 23 роки, після змови проти його батька, самодура Павла І. Путчисти запропонували Олександрові арештувати царя, заточити до Шліссельбурзької фортеці й оголосити божевільним. А Олександр мав стати  регентом - правителем при хворому батькові - й запровадити конституцію.

У ніч із 11-го на 12 березня 1801-го заколотники увірвалися до Михайлівського замку в Петербурзі. Вони вбили Павла І ударом табакерки по голові. Олександр був шокований таким поворотом. Спробував відмовитися від корони. Але змовники пригрозили повбивати всю царську родину.

У вересні 1817-го після сповіді у Києво-Печерській лаврі імператор заявив, що монарх має правити не довічно, а доки має сили й бажання. Своїх дітей Олександр не мав. З імператрицею Єлизаветою відразу після весілля жив окремо. Спадкоємцем був його молодший брат Микола. Під час військових маневрів цар повідомив йому, що невдовзі той сяде на трон.

Олександр реалізував свій намір лише 1825 року - після того, як пробув на престолі чверть століття.

- Навіть солдат, відслуживши 25 років, має право на відставку, - заявив.

Він призначив настоятелем Георгіївського монастиря в Балаклаві вірну людину - митрополита Агатангела. Пожалував йому 5 тис. рублів одноразової допомоги та призначив 2 тис. щорічної платні. За це митрополит мав поїхати до провінції.

1 вересня 1825-го Олександр І вирушив із Петербурга до провінційного містечка Таганрога. Мовляв, хворобливій імператриці Єлизаветі там буде легше перезимувати.

Перед тривалими поїздками цар разом з почтом відвідував Олександро-Невську лавру. А тут поїхав до лаври вночі, сам. Наказав замкнути ворота. Замість напутнього молебню митрополит Серафим відправив панахиду. Так імператор прощався з колишнім життям. Столицю залишав удосвіта. Фурманові наказав зупинитися біля міської брами. Підвівся в колясці, обернувся й перехрестив сонний Петербург.

13 вересня монарх прибув до Таганрога. За десять днів приїхала його дружина. Олександр зізнався, що збирається імітувати власну смерть. Вирішили дочекатися, доки в місцевому лазареті помре чоловік, схожий на Олександра І. А тоді оголосити про його кончину.

20 жовтня самодержець подався до Криму - домовитись про притулок. Численну свиту залишив у Таганрозі. Із собою взяв лише начальника штабу барона Дібича, двох лікарів і денщика Соломку.

27 жовтня імператор в'їхав до Алупки. Там заручився підтримкою генерал-губернатора Михайла Воронцова. Тоді подався до Балаклави. Біля дороги, що вела до Георгіївського монастиря, звелів почтові їхати до Севастополя й там чекати. А сам понад п'ять годин обговорював деталі в святій обителі з митрополитом Агатангелом.

За офіційною версією, під час відвідин монастиря імператор смертельно застудився. Але лікар Тарасов, учасник кримської поїздки, згадував, що Олександр "виглядав абсолютно здоровим, був дуже веселим".

За два тижні у Таганрозі в шпиталі вмер унтер-офіцер 3-ї роти Семенівського полку Струменський. Його вдягли в царський мундир і поклали в позолочену труну. Оголосили, що імператор помер 19 листопада від холери. Почет побачив государя вже в домовині. Люди були вражені зміненим обличчям Олександра І. Тоді князь Петро Волконський, відповідальний за жалобну церемонію, наказав заклепати гріб. А до столиці звітував: "Риси обличчя небіжчика зовсім змінилися... Тому вважаю, що в С.-Петербурзі відкривати труну не варто". У Петербурзі на вимогу матері Олександра I домовину відкрили. Жінка промовила: "Не він", - і знепритомніла.

13 березня 1826-го померлого поховали з почестями в Петропавлівському соборі - усипальниці російських імператорів. Майже через сто років, 1921-го, більшовики у пошуках царських скарбів відкрили саркофаг Олександра І. Він був порожнім.

Імператор сховався в Георгіївському монастирі в Балаклаві. Виїхав сюди 18 листопада, за день до оголошення своєї кончини. Із ченцями не бачився, мешкав осібно.

Згодом вирушив до Києво-Печерської лаври, де розмовляв про віру з преподобним Афанасієм та ієросхимонахом Парфенієм. За їхньою порадою пішов до Почаївської лаври, що на Волині (тепер - Тернопільщина). Там жив приблизно сім років. Звертався до людей - "панночко", "паночку", а до Бога - "Пречистий Боже".

З Волині подався на Урал. 4 вересня 1836-го в містечку Красноуфимськ Пермської губернії заїхав на кузню підкувати коня. Назвався Федором Кузьмичем, вдавав із себе простолюдина. Коваль не повірив і викликав поліцію. Підозрілий вершник на допиті заявив, що паспорта не має, родоводу не пам'ятає, вирішив світ подивитись. 10 вересня справу розглядав суд. Підсудний відмовився назвати справжнє ім'я.

Федора Кузьмича заслали до Сибіру. Жив він у селищі Краснореченського винокурного заводу. 1842 року перебрався до станиці Білоярської. Збудував собі хатинку на околиці. Ходив по селах, навчав дітей історії, географії. Дорослим розповідав про столичне життя, Кутузова й Суворова, взяття Парижа під час війни з Наполеоном. Люди дивувалися: звідки старий усе це знає?

До станиці Білоярської з Петербурга вислали священика Івана Александровського. Він упізнав у старці Олександра І. Після цього Федір Кузьмич утік. Жив по різних селах. Останні шість років мешкав у маленькій келії в садибі купця Семена Хромова, за 4 версти від Томська.

Коли старий умирав, господар садиби впав на коліна й запитав:

- Кажуть, що ти, старче, цар Олександр. Чи правда це?

Федір Кузьмич не заперечив, але попросив поховати себе скромно. У січні 1864-го його поховали на цвинтарі ТомськоБогородицького монастиря.

1873 року цю могилу відвідав великий князь Олексій Олександрович, а 1891-го - майбутній імператор Микола ІІ. 1984-го сибірського старця прославили як місцевого святого. А 2001 року над похованням збудували каплицю.

 
       
   

1777, 12 грудня - Олександр народився в родині спадкоємця російського престолу майбутнього імператора Павла І
1793, 28 вересня - узяв шлюб із баденською принцесою Луїзою, яка в Росії стала Єлизаветою Олексіївною
1801, ніч з 11-го на 12 березня - убили Павла І, на трон зійшов Олександр І
1817 - у Києві висловився за право царя залишити трон
1819 - повідомив брата Миколу, що невдовзі той сяде на трон
1825, 18 листопада - утік до Балаклавського монастиря в Криму
1825, 19 листопада - оголосили про смерть Олександра І в Таганрозі
1827-1836 - Олександр жив у Києво-Печерській та Почаївській лаврі (Тернопільщина)
1836, 4 вересня - арештований в Пермській губернії, засланий до Сибіру
1864, 20 січня - помер неподалік Томська

   
       
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.