УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 35 відвідувачів

Теги
автокефалія конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко УПЦ КП УГКЦ Мазепа секти комуністи та Церква Католицька Церква Патріарх Алексій II краєзнавство монастирі та храми України діаспора Археологія та реставрація забобони вибори Предстоятелі Помісних Церков розкол в Україні шляхи єднання Церква і медицина українська християнська культура церковна журналістика Києво-Печерська Лавра Ющенко Вселенський Патріархат церква і суспільство Голодомор Церква і влада милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис педагогіка Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ молодь постать у Церкві Доброчинність церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Час-2000» (Чернівці): Берегомет-над-Серетом - вотчина Васильків



«Час-2000» (Чернівці), Ігор Чеховський, 29 березня 2007

Звісно, нині мало що вціліло від тієї аристократичної розкоші. Від радянського часу в колишньому палаці Васильків розміщена селищна лікарня, убогий інтер'єр якої навіює хіба що безпросвітну тугу й розпач.

Втім, дещо радує око на обійсті колишнього карпатського дідича. Можливо, завдяки патронату лікарняного закладу вцілів прилеглий до садиби парк із реліктовими породами дерев, найстаріші з яких ще були свідками прогулянок у їхньому затінку вишуканих аристократів і мудрих політиків.

Благодійники місцевої церкви

Пошуки слідів роду Василька приводять до місцевої мурованої православної церкви Архангела Михаїла (УПЦ КП), яка стоїть у центрі селища, при дорозі. За переказами, її фундатором був котрийсь із Васильків.

Трішки вглибині, за церковним подвір'ям, ближче до гір, лежить цвинтар, у центрі якого збереглися обведені металевою огорожею хрести-пам'ятники на похованнях представників роду Васильків.

Найбільший інтерес із погляду історика і краєзнавця становить пам'ятний хрест у крайньому лівому кутку огородженої ділянки. Він тут один із найстаріших. Із протилежних боків на пам'ятнику встановлені чорні мармурові плити з написами румунською та "руською" мовами. Текст "руською" (точніше мішаниною російської і церковно-слов'янської) сповіщає, що: "Здh стоялъ олтарь церкви правосл. отъ Бергомети н. С. созданной Александромъ де Вассилько 1773, перенесенной до Шипота н. С. 1889". Себто: "Тут стояв вівтар церкви православної з Берегомета-над-Серетом, створеної Олександром де Василько 1773 (р.), перенесеної до Шипота-над-Серетом 1889". Отже стара берегометська церква стояла трохи далі від сучасної. Після її перенесення 1889 року до теперішнього Долішного Шепоту у верхів'ї Серету на місці вівтаря за давньою церковною традицією встановили пам'ятний хрест. Це могло бути зроблено того ж таки 1889 року або в найближчі роки.

Поряд із пам'ятним хрестом стоїть кілька надгробних пам'ятників із іменами представників роду благодійників місцевої церкви. Під одним із них упокоївся прах Олександра барона Василька Серетського (1827-1893), який міг доводитися онуком згадуваному в написі на плиті фундаторові церкви. На пам'ятнику вирізано родовий герб: спрямована вгору гостроконечна оперена стріла впирається у розміщений угорі півмісяць, а обабіч неї - шестикутні зірки. Увінчує герб геральдична баронська корона. Герб Васильків схожий до добре відомого в польсько-українській геральдиці герба Сас, із тією відмінністю, що там півмісяць лежить унизу. Строгий пам'ятник із чорного мармуру височіє на могилі, у якій поховані Георгій граф Василько де Серетський (1864-1940) із дружиною графинею Елізою, уродженою Оганович (1874-1943).

На жаль, і самі пам'ятники, й огорожа перебувають у занедбаному вигляді - судячи з усього, на Буковині не зосталося нащадків славного роду Васильків, які би доглядали за могилами предків. Викликає й запитання наявність у межах огородженої ділянки з похованнями роду Васильків ще з кількох надгробків, які з'явилися тут протягом повоєнних десятиліть і судячи з прізвищ, серетським баронам і графам не доводилися родичами... Схоже, нинішнім жителям Берегомета глибоко байдуже до пам'яті про своїх титулованих земляків - благодійників церкви і визначних громадських діячів.

У наглядача лісів Василька гостювали Франко й Кобилянська

У центрі селища архітектурою виділяється будинок, у якому колись жив наглядач лісів Васильків, а за радянського часу квартирувало правління місцевого колгоспу. Свого часу тут зупинялися класики української літератури, які відпочивали у Берегометі: на початку ХХ ст. - Іван Франко, а в 30-х роках - Ольга Кобилянська.

У вересні 1905 р. карпатські дороги привели сюди Івана Франка. В такий спосіб здійснилася його давня мрія побувати на "зеленій Буковині", яка вперше народилася ще 1884 р. Тоді серед львівського студентства виник задум помандрувати влітку в Карпати, й Іван Франко захопився цією ідеєю. Подорож передбачалося завершити 20 серпня у Вижниці, в краю легендарного повстанця Лук'яна Кобилиці. Однак побувати на Буковині Франкові тоді не вдалося.

У Буковинські Карпати Франко потрапив лише у вересні 1905 р. Щоправда, Каменяр мав на меті інший маршрут - Довгополе у верхів'ях Черемошу. Однак, як писав в одному з листів, "замість Довгополя попав до Берегометі".

При першому знайомстві з цим підгірським селищем Франко був дещо розчарований, про що й писав: "Інтересно тут, але все-таки не те, що в горах: купелі нема, ліс далеко, сиджу в хаті...". Тож більшість часу гість наглядача лісів проводив за робочим столом, працюючи над коректурою наукових розвідок, які прихопив із собою.

Багата минувшина Буковинського краю завше вабила Каменяра. Ще на початку 1890-х, розшукуючи старовинні рукописи, Франко отримав одну таку пам'ятку від селянина з Іспаса Гулейчука, з яким познайомився на вічі у Снятині. Про цю знахідку він повідомляв у листі від 1892 р. до Михайла Драгоманова: "Збірник писаний около р. 1730 якимсь Мохначуком. Прислав мені його селянин с. Іспаса коло Вижниці на Буковині Гулейчук, визичивши його у якихось своїх свояків. Говорить, що у них є більше рукописів..."

Закономірно зацікавила письменника і вченого постать Лук'яна Кобилиці, який у часи "Весни народів" підняв гуцулів на боротьбу за свої права. Франко публікував пісні й перекази про гуцульського ватажка, виношував задум написати повість про цю легендарну особистість. А 1902 р. вийшла його ґрунтовна монографія про яскраву сторінку історії українців Карпат: "Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Буковини в першій половині ХІХ в.", яка й сьогодні не втратила своєї наукової цінності.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.