УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 148 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква Церква і медицина секти монастирі та храми України Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) церковна журналістика Церква і влада Католицька Церква шляхи єднання Вселенський Патріархат милосердя церква і суспільство іконопис забобони діаспора Мазепа постать у Церкві Президент Віктор Ющенко Доброчинність Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство Археологія та реставрація педагогіка Священний Синод УПЦ Голодомор УГКЦ 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура розкол в Україні церква та політика автокефалія вибори Патріарх Алексій II УПЦ КП молодь Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






«Час-2000» (Чернівці): Берегомет-над-Серетом - вотчина Васильків



«Час-2000» (Чернівці), Ігор Чеховський, 29 березня 2007

Звісно, нині мало що вціліло від тієї аристократичної розкоші. Від радянського часу в колишньому палаці Васильків розміщена селищна лікарня, убогий інтер'єр якої навіює хіба що безпросвітну тугу й розпач.

Втім, дещо радує око на обійсті колишнього карпатського дідича. Можливо, завдяки патронату лікарняного закладу вцілів прилеглий до садиби парк із реліктовими породами дерев, найстаріші з яких ще були свідками прогулянок у їхньому затінку вишуканих аристократів і мудрих політиків.

Благодійники місцевої церкви

Пошуки слідів роду Василька приводять до місцевої мурованої православної церкви Архангела Михаїла (УПЦ КП), яка стоїть у центрі селища, при дорозі. За переказами, її фундатором був котрийсь із Васильків.

Трішки вглибині, за церковним подвір'ям, ближче до гір, лежить цвинтар, у центрі якого збереглися обведені металевою огорожею хрести-пам'ятники на похованнях представників роду Васильків.

Найбільший інтерес із погляду історика і краєзнавця становить пам'ятний хрест у крайньому лівому кутку огородженої ділянки. Він тут один із найстаріших. Із протилежних боків на пам'ятнику встановлені чорні мармурові плити з написами румунською та "руською" мовами. Текст "руською" (точніше мішаниною російської і церковно-слов'янської) сповіщає, що: "Здh стоялъ олтарь церкви правосл. отъ Бергомети н. С. созданной Александромъ де Вассилько 1773, перенесенной до Шипота н. С. 1889". Себто: "Тут стояв вівтар церкви православної з Берегомета-над-Серетом, створеної Олександром де Василько 1773 (р.), перенесеної до Шипота-над-Серетом 1889". Отже стара берегометська церква стояла трохи далі від сучасної. Після її перенесення 1889 року до теперішнього Долішного Шепоту у верхів'ї Серету на місці вівтаря за давньою церковною традицією встановили пам'ятний хрест. Це могло бути зроблено того ж таки 1889 року або в найближчі роки.

Поряд із пам'ятним хрестом стоїть кілька надгробних пам'ятників із іменами представників роду благодійників місцевої церкви. Під одним із них упокоївся прах Олександра барона Василька Серетського (1827-1893), який міг доводитися онуком згадуваному в написі на плиті фундаторові церкви. На пам'ятнику вирізано родовий герб: спрямована вгору гостроконечна оперена стріла впирається у розміщений угорі півмісяць, а обабіч неї - шестикутні зірки. Увінчує герб геральдична баронська корона. Герб Васильків схожий до добре відомого в польсько-українській геральдиці герба Сас, із тією відмінністю, що там півмісяць лежить унизу. Строгий пам'ятник із чорного мармуру височіє на могилі, у якій поховані Георгій граф Василько де Серетський (1864-1940) із дружиною графинею Елізою, уродженою Оганович (1874-1943).

На жаль, і самі пам'ятники, й огорожа перебувають у занедбаному вигляді - судячи з усього, на Буковині не зосталося нащадків славного роду Васильків, які би доглядали за могилами предків. Викликає й запитання наявність у межах огородженої ділянки з похованнями роду Васильків ще з кількох надгробків, які з'явилися тут протягом повоєнних десятиліть і судячи з прізвищ, серетським баронам і графам не доводилися родичами... Схоже, нинішнім жителям Берегомета глибоко байдуже до пам'яті про своїх титулованих земляків - благодійників церкви і визначних громадських діячів.

У наглядача лісів Василька гостювали Франко й Кобилянська

У центрі селища архітектурою виділяється будинок, у якому колись жив наглядач лісів Васильків, а за радянського часу квартирувало правління місцевого колгоспу. Свого часу тут зупинялися класики української літератури, які відпочивали у Берегометі: на початку ХХ ст. - Іван Франко, а в 30-х роках - Ольга Кобилянська.

У вересні 1905 р. карпатські дороги привели сюди Івана Франка. В такий спосіб здійснилася його давня мрія побувати на "зеленій Буковині", яка вперше народилася ще 1884 р. Тоді серед львівського студентства виник задум помандрувати влітку в Карпати, й Іван Франко захопився цією ідеєю. Подорож передбачалося завершити 20 серпня у Вижниці, в краю легендарного повстанця Лук'яна Кобилиці. Однак побувати на Буковині Франкові тоді не вдалося.

У Буковинські Карпати Франко потрапив лише у вересні 1905 р. Щоправда, Каменяр мав на меті інший маршрут - Довгополе у верхів'ях Черемошу. Однак, як писав в одному з листів, "замість Довгополя попав до Берегометі".

При першому знайомстві з цим підгірським селищем Франко був дещо розчарований, про що й писав: "Інтересно тут, але все-таки не те, що в горах: купелі нема, ліс далеко, сиджу в хаті...". Тож більшість часу гість наглядача лісів проводив за робочим столом, працюючи над коректурою наукових розвідок, які прихопив із собою.

Багата минувшина Буковинського краю завше вабила Каменяра. Ще на початку 1890-х, розшукуючи старовинні рукописи, Франко отримав одну таку пам'ятку від селянина з Іспаса Гулейчука, з яким познайомився на вічі у Снятині. Про цю знахідку він повідомляв у листі від 1892 р. до Михайла Драгоманова: "Збірник писаний около р. 1730 якимсь Мохначуком. Прислав мені його селянин с. Іспаса коло Вижниці на Буковині Гулейчук, визичивши його у якихось своїх свояків. Говорить, що у них є більше рукописів..."

Закономірно зацікавила письменника і вченого постать Лук'яна Кобилиці, який у часи "Весни народів" підняв гуцулів на боротьбу за свої права. Франко публікував пісні й перекази про гуцульського ватажка, виношував задум написати повість про цю легендарну особистість. А 1902 р. вийшла його ґрунтовна монографія про яскраву сторінку історії українців Карпат: "Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Буковини в першій половині ХІХ в.", яка й сьогодні не втратила своєї наукової цінності.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.