УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 94 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква забобони краєзнавство УГКЦ шляхи єднання Мазепа Митрополит Володимир (Сабодан) молодь милосердя Голодомор Патріарх Алексій II Доброчинність вибори Археологія та реставрація церква і суспільство українська християнська культура Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ монастирі та храми України секти Церква і влада автокефалія УПЦ КП Католицька Церква діаспора Вселенський Патріархат Церква і медицина Церква і політика розкол в Україні іконопис Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко конфлікти педагогіка Києво-Печерська Лавра церковна журналістика постать у Церкві церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Батьки та діти. Олександр і Юліян Бачинські



«Львівська газета», Ігор Чорновол, 06 квітня, 2007

Продовжуємо започатковану в номері за 16 лютого цього року розмову про "Едіпів бунт" галицької молоді зламу XIX-XX cт. ст.

Хто свого часу не чув у Львові про Олександра Саса-Бачинського (1844-1933) - крилошанина та генерального вікарія митрополичої капітули, ректора духовної семінарії, церковного письменника й перекладача Біблії. О. Бачинський належав до близького оточення кардинала Сильвестра Сембратовича (див. про нього "Газету" за 13 серпня 2004 р.) і був одним із перших українських католицьких космополітів, або, як їх називали тоді, "ультрамонтанів". На його погляд, українська нація мала існувати як спільнота насамперед конфесійна, греко-католицька. Свої ідеї гурт С. Сембратовича пропагував на шпальтах "Руського Сіону" (заснованого 1877 р.) - першого богословського місячника українською мовою в Галичині, головним редактором якого й був О. Бачинський. Водночас семінаристи знали отця Олександра як суворого педагога, який і на слух не терпів слова "соціалізм".

Можна здогадуватися про обурення церковного достойника, який, прочитавши в "Ділі", що його син є співорганізатором з'їзду Русько-Української радикальної партії, не повірив власним очам. Тож Бачинський-старший зажадав від Бачинського-молодшого залишити семінарію. І додав: якщо той не вийде з РУРП, то вижене його з дому. В той час напруження в домі Бачинських дійшло кульмінаційної точки, батько і син перебували на межі нервового зриву. Але поступово стосунки залагодилися. Ю. Бачинський покинув семінарію й почав студіювати право у Львівському університеті. Закінчивши його, дбав не про роботу за фахом, а про соціалізм. Очевидно, батькові довелося змиритися з політичними вподобаннями сина, бо, крім батька, фінансувати активну діяльність Ю. Бачинського в Українській радикальній партії було нікому.

Юліян народився 28 березня 1870 р. у с. Новосілка (тепер - Бережанського району Тернопільської обл.). Соціалізмом захопився під час навчання в Академічній гімназії, був членом Союзу польської молоді "Зет", 1890 року його обрали до проводу РУРП. Один з головних теоретиків цієї партії, а також заснованої 1899 р. Української соціал-демократичної партії. Провадив богемний, "каварняний", спосіб життя, а особливо полюбляв політичні суперечки. Про останнє, до речі, свідчить такий факт. 1899 р. в часописі "Будучність" він під псевдонімом "Юродивий" опублікував текст "Слово правди о наших партіях"; а невдовзі в цій же газеті та в "Громадському голосі" розкритикував свою ж статтю (анонімно). А взагалі Ю. Бачинський публікував свої тексти в часописах "Народ", "Радикал", "Громадський голос", "Будучність" (преса УРП), "Земля і воля" (УСДП), "Свобода" (США), "Вісник Союзу визволення України", "Наш голос", обіймав посаду головного редактора журналу "Вперед" (1912-1913).

Ю. Бачинський увійшов в історію передовсім як автор книги "Україна irredenta" (1895), в якій  на засадах марксизму обґрунтував неминучість самостійної України. Книга мала резонанс. Як стверджував Степан Баран, Шевченків "Кобзар" і "Україна irredenta" Ю. Бачинського "зробили нас, старших гімназистів і студентів, українськими державниками та соборниками". Саме зусиллями ровесників Ю. Бачинського, яких називали "молодими радикалами", 1895 року черговий з'їзд РУРП санкціонував включення постулату про самостійну Україну в партійну програму. Невдовзі цим шляхом пішли всі інші українські партії Галичини.

1919-го уряд УНР призначив Ю. Бачинського своїм повноважним послом у США. 1921 р. через крах УНР він покинув США і, придбавши будинок у Берліні, оселився там 1923 року. Брав активну участь у діяльності української політичної еміграції, відзначався радянофільськими поглядами. До Львова приїхав лише раз (1931 р.), його звинуватили в радянофільстві (поліція вилучила в нього 21 примірник його ж книги "Большевицька революція і Україна", яку заборонила польська цензура) та засудили до року ув'язнення. 1933 р. видавав у Празі радянофільський часопис "Вільна трибуна", а 1933-го виїхав до СРСР.

Цей його самовбивчий акт (навіть на думку багатьох сучасників) насправді має логічне пояснення. Передовсім потрібно враховувати світоглядні особливості гурту "Союзу польської молоді "Зет", із якого вийшов Ю. Бачинський. Як згадував В. Будзиновський, "наш націоналізм був в якнайліпшій згоді з нашим соціалізмом. На нашу думку, соціалізм у своїх остаточних цілях був націоналізмом, націоналізм був соціалізмом. Чей же націоналізм ішов до удержавлення території нації і адміністрації нацією; соціалізм ішов до удержавлення, інакше до націоналізації всього господарського життя нації. Соціалізм був колективізацією господарки нації, націоналізм колективізацією її адміністрації!" Прихід Гітлера до влади 1933 р. унеможливив подальше перебування Ю. Бачинського в Німеччині, в польську Галичину дорога була закрита, отже, дітися було ніде. До того ж радянофільські погляди Ю. Бачинського не залишилися непоміченими радянськими дипломатами. Прибувши до Харкова разом із донькою Оленою, Ю. Бачинський почав працювати в редакції "Української радянської енциклопедії". Через рік його заарештували і звинуватили в намаганні організувати підпільну мережу ОУН в УРСР. Звинувачення були не такі абсурдні, як у інших випадках, й базувалися на інформації про регулярні контакти Ю. Бачинського з лідером УВО Євгеном Коновальцем та ін. в період, коли УВО стояла на прорадянських позиціях. Особливих прикрощів додавали свідчення десятків заарештованих галичан, а передовсім літератора Антіна Крушельницького, який підтвердив свої свідчення проти Ю. Бачинського під час очної ставки. Та, на відміну від інших, Ю. Бачинський вів себе гідно. Він відкинув усі звинувачення і не визнав себе винним. Це відтермінувало його смерть: 28 галичан, які визнали себе емісарами ОУН, розстріляли в грудні 1934 р.; Ю. Бачинського засудили в день його народження 1935 року разом з А. Крушельницьким до десяти років ув'язнення. Переглянувши 1937-го справу А. Крушельницького, його розстріляли, а Ю. Бачинський помер 6 червня 1940 р. власною смертю. У СРСР його реабілітували 1957 р.

Інтерес до Ю. Бачинського з'явився в розпал дискусій про самостійність в останні два роки існування УРСР. 1991 року "Записки НТШ" опублікували велику розвідку Ярослава Грицака "Молоді радикали" в суспільно-політичному житті Галичини". Завданням її автора було нагадати, особливо комуністичним учасникам дискусії, як уперше сто років тому саме марксисти обґрунтували постулат незалежної України. Водночас стаття Я. Грицака започаткувала цілу низку наступних публікацій про маловідомі події та постаті "довгого" ХIX ст., що мали за наслідок ґрунтовну трансформацію уявлень про його історію.

Поступово інтерес до особи Ю. Бачинського спав, і в той момент естафету перейняла СДПУ(о). 2001 року київське видавництво "Основні цінності" видало монографію Ігоря Бегея "Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник". Книга вийшла як 12-й том серії "Спадщина" (мали на увазі ідеологічну спадщину українського соціал-демократичного руху) з переднім словом Віктора Медведчука. Але оскільки книга з'явилася під знаком неприйнятної для багатьох "фірми", фактично її не зауважили.

1992 р. вуличку Пустельникову Бічну перейменували на вулицю Ю. Бачинського. Присвоєння імені теоретика галицько-української соціал-демократії невеличкій вуличці водночас відображає його дійсний статус у сучасному українському національному пантеоні.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.