УКР РУС  


 Головна > Публікації > Невигадані історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 61 відвідувачів

Теги
Церква і політика шляхи єднання забобони церква і суспільство конфлікти Ющенко педагогіка Церква і влада Голодомор Патріарх Алексій II церковна журналістика УГКЦ Археологія та реставрація діаспора комуністи та Церква Церква і медицина церква та політика УПЦ КП Католицька Церква Мазепа Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко розкол в Україні Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія милосердя Митрополит Володимир (Сабодан) секти Києво-Печерська Лавра краєзнавство молодь Доброчинність іконопис українська християнська культура вибори постать у Церкві монастирі та храми України Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






Дзвонарі

  16 січня 2007



Сергій ДЗЮБА

За свою непросту і дуже  важливу роботу вони взагалі не отримують платні. Пояснюють: той, хто хоча б раз по-справжньому займався цим, приходить знову. Адже це місце притягує душі, наче потужний  магніт. Минають роки, а вони точнісінько так само, як і вперше, поспішають сюди -  за будь-якої, навіть жахливої погоди. Бо саме тут вони забувають про всі свої негаразди.

Зцілення душі й тіла

Отець Іона, настоятель Спасо-Преображенського собору, став дзвонарем у 10 років. Батьки хлопчика, а також всі його родичі -  віруючі. І хоч майбутній священик був ще зовсім дитиною, односельці сприймали його, як досвідченого дзвонаря. Хлопчику це надзвичайно подобалося, щоразу до церкви летів, мов на крилах. Відтоді вже й не уявляв свого життя поза храмом. Постійно бив у дзвони, аж доки став священиком. Хоча й потім не раз дзвонив у Троїцькому соборі, навчав своєму мистецтву молодь. Власне, і зараз дзвонарі грають за його наукою -  і в Троїцькому соборі, і в Спасо-Преображенському. Отець Іона говорить, що коли чує цю дивовижну музику, серце його сповнюється радістю. І про церковні дзвони він може розповідати годинами.

- На дзвіниці Спасо-Преображенського собору 18 дзвонів, -  говорить він. -  Дзвін -  це духовний музичний інструмент. Він прийшов до нас з Італії, з містечка Кампана. Для чого застосовується у православній церкві? Коли збирається громада на службу, то спочатку вдаряють у найбільший дзвін, який називається «благовіст», тобто «блага вість». Після цього буває часто «тридзвін» -   лунає не один, а три дзвони. В суботу увечері і в неділю вранці дзвонять у всі дзвони.

Особливо натхненна і тривала ця музика на церковні свята. Отець Іона переконаний, що дзвони мають цілющу силу: вбивають усі віруси та мікроби навколо. Власне, це підтверджують і дослідження медиків. Тому всім, хто нездужає, гру дзвонів слухати дуже корисно. Недаремно дзвонарів називають Божими музиками та цілителями душ.     

У Спасо-Преображенському соборі дзвони підібрані за нотами. Займалися цим фахівці з Чернігівського музичного училища. Дзвони -  різної ваги. Взагалі, у церквах вони бувають від 70 кілограмів до 2 тонн, хоча трапляються і більші. Звичайно, зараз за дзвонами не треба їхати до Італії. В Україні вистачає майстрів, здатних виконати будь-яке найскладніше замовлення. Дзвонарі у Спасо-Преображенському соборі консерваторій не закінчували.

- Вони грають серцем, -  пояснює отець Іона.

На його думку, професійні музиканти, які звикли робити свою справу лише за гроші, просто не здатні відчути і відтворити таку прекрасну гармонію. Дзвонарі Спаського приходять сюди не для того, щоб отримати якусь винагороду, а виключно за покликом душі. У їх грі немає фальші. Отож отцю Іоні за своїх учнів не соромно. У Спасо-Преображенському соборі п'ятеро дзвонарів. Коли треба бити в усі дзвони, на дзвіниці одночасно грають, як мінімум, четверо музик.

Як «Самсон» Потьомкіна покарав

Анатолій Синиця працює у приватній фірмі, а дзвонарем став 10 років тому. Каже, що для нього це теж дуже важлива робота, хоч і безкоштовна. До того ж, він не тільки грає, а й цікавиться різноманітними історіями про чудодійні властивості церковних дзвонів:

- Існує такий історичний факт, про який розповідають історики та краєзнавці. Свого часу знаменитий вельможа Григорій Потьомкін приїздив до Чернігова і несподівано серйозно занедужав. А тут був дзвін, який висів на дзвіниці біля теперішнього Колегіуму на Валу. Називався цей величезний дзвін Самсон і мав, за численними свідченнями очевидців, неймовірну життєдайну силу. Коли ж захворів Григорій Потьомкін, почали бити у цей дзвін. Так тривало три дні, аж доки князь повністю одужав. Він настільки  повірив у дивовижну силу Самсона, що наказав зняти його з дзвіниці і забрав із собою.

Проте чернігівці дуже засмутилися і образилися на вельможу, який силоміць позбавив місто улюбленого дзвону, так невдячно відплативши людям за добро. Жителі не приховували сліз, казали, що їх дзвіниця наче осиротіла. І сталося неймовірне. У містечку Ясси князь Потьомкін знову захворів. Та так, що незабаром там і помер. За переказами, Самсон знову повернувся до нашого міста, де вірою і правдою служив чернігівцям, аж доки настав кривавий 1917 рік, коли  войовничі атеїсти почали нищити храми. Не пожаліли вони й чудодійного дзвона... Тепер, на щастя, інші часи. І чернігівці можуть вільно насолоджуватися духовною музикою.

Анатолій Синиця відпочиває на дзвіниці Спаського і душею, і тілом.

- Трапляється, приходиш на дзвіницю надзвичайно стомленим: чи то на фірмі робота виснажила, чи вдома якісь негаразди. Але тільки-но починаєш дзвонити, як одразу відчуваєш неймовірне полегшення, -  розповідає він. -  Сила дзвонів проникає у тіло. Стаєш спокійним і впевненим у собі. Після цього можна  легко вистояти кількагодинну службу в церкві й повернутися додому бадьорим, натхненним та здоровим!

Янголи доторкнулися...

Ольга Беженко -  вихователька у дитячому садку і, за словами отця Іони, -  чудовий дзвонар.

- Я вже сім років ходжу на дзвіницю, -  розповідає Ольга. -  Вийшло так, що спочатку я почала навідуватися до храму. Згодом познайомилася з хлопцями-дзвонарями. Захотілося і собі спробувати. Вони привели на дзвіницю, показали, як треба грати. Спочатку страшно було, все-таки дзвіниця висока, боялася. А потім мені так сподобалося, що зараз не уявляю без цієї музики свого життя.

Дзвонарі-новачки, доки не звикли, міцно затуляють вуха. Адже коли одночасно лунають усі дзвони, вгорі, на дзвіниці, силу звуків можна порівняти з децибелами потужної рок-групи, або з ревінням реактивного літака, що злітає з аеродрому. Проте з часом дзвонар, який розуміється на всіх тонкощах цього мистецтва, досконало опановує техніку безпеки. Тож на слух жоден із п'яти дзвонарів Спаського не скаржиться. Також всі вони люди загартовані і жодна негода їх тепер не лякає.

- Вітер на дзвіниці відчувається дуже сильно. Тут прохолодно, -  говорить Ольга. -  Але ж служба у храмі ніколи не відміняється, а перед службою обов'язково лунають дзвони. Трапляється, що й віхола, і дощ періщить, мов із відра, все одно приходиш і дзвониш.

Ні Анатолій, ні Ольга не приховують від близьких, друзів та знайомих  своєї другої професії.

- Коли я дзвоню, всім моїм рідним дуже подобається. І колеги у дитсадку до цього прекрасно ставляться. Розпитують про всі нюанси такого мистецтва, часто приходять послухати. Я й друзів своїх приводила на дзвіницю, їм було дуже цікаво, -  розповідає Ольга.

Я теж побував на дзвіниці. Затамувавши подих, слухав цю величну, загадкову музику. І справді відчував присутність якоїсь неймовірної, потужної сили. Так, ніби янголи доторкнулися!