УКР РУС  


 Головна > Публікації > Невигадані історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну українська християнська культура Церква і медицина краєзнавство церква та політика Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ церква і суспільство Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Вселенський Патріархат милосердя УГКЦ Голодомор вибори діаспора Мазепа конфлікти Церква і влада УПЦ КП секти автокефалія Патріарх Алексій II Археологія та реставрація Ющенко іконопис монастирі та храми України Києво-Печерська Лавра молодь забобони шляхи єднання Доброчинність розкол в Україні Президент Віктор Ющенко педагогіка постать у Церкві комуністи та Церква Церква і політика церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






Вірити у спасіння життя…

  15 жовтня 2009


Ольга Мамона
«Господи, люди! ...Дайте мені нарешті поговорити з живими людьми!»... Він відкрив очі, й то були його перші слова після тижневого летаргійного сну.  Майже невпізнаваний,  він поривався скочити з ліжка і белькотів швидко щось англійською до «матінки». Уже й потім, коли його нарешті перевели до палати, дорослий син так само кликав «матінку» і не відпускав її ні на мить, наче мале дитинча... Увесь світ здавався незнайомим, як і люди, які приходили провідувати. Врешті когось-таки згадано, навіть на ім'я.

Мозок - дивовижний механізм у людській голові. Він пам'ятає слова, якими  молимось і звертаємось до Бога і матінки, і не пам'ятає тих, хто не є, а здається.  «Пресвятая Діво Маріє, Богородице Всемилостива, помилуй мя грішного...», - повторював і шукав на собі загубленого десь під час аварії хрестика. Дивився в обличчя провідуючих - «заберіть мене звідси»...

Під час першої зустрічі в лікарні від сліз утримували лише думки, що йому сильніш болить, ніж нам його таким бачити. Трохи лячно чути про 20 пар рук, шукати серед швів погляд, і відчувати обійми потрібності тебе, але й приємно ...

Серед ночі загудів телефон словами: «З нашим другом горе...».

Далі розповідь про те, як сталася аварія, що операція пройшла успішно, але.. було якесь «але». Він у комі вже тиждень. І щоранок, і щоніч - молитви за спасіння Олега. Ніколи не думалось про те, що в Києві стільки храмів. Раніше бігалося його закутками, і не бачилось. Відтепер кожен кликав до себе, кожна там ікона знала про нашого хворого...

На Баговутівській...

«Мамо, а де ми? У Києві? Де?» - питав, уже приходивши до тями, Олег. Мама брала лікарняні квитанції і читала: вулиця Баговутівська. Виявляється, пишеться через «а». Тепер та вулиця, та й взагалі той район аж до Татарки, добре знано. А як почали розкопки храму Феодора Преосвященного, то ще думалося, чому не «Бого...».

- У Києві, значить. То добре, мамо.

- У ньому самому. А де ти живеш, синку?

- Мамо, самі кажіть. Оце зараз тут - у лікарні... А де ж ото був мій янгол-охоронець, що лишив мене тут так довго?

- Ото й був коло тебе, бо ти живий.

На розі загорівся «зелений», направо і наліво - храми. Згадалося, що того року сюди привозили Почаєвську ікону Божої Матері. «А в палаті у Олега жодної ікони, треба її здому йому принести», - спало на думку. Уже по дорозі додому в метро побачила оголошення, що в Храмі Всіх Святих буде перебувати ікона Божої Матері «Почаєвська». Віруючих до ікони прикластися щодня було так, що тільки з Либідської виходиш, і...

Додому

Олега забирали нарешті додому. Він так хвилювався, щоб про нього не забули, щоб його не загубили, наче йому знову було років сім. А з Храму Всіх Святих того дня везли Почаєвську ікону.

- Як ти?

- Добре, Слава Богу. От тільки сьогодні півдня не міг згадати, як оте слово, коли люди старі про щось забувають і не можуть згадати.

- Склероз...

- От амнезію пам'ятаю, а склероз забув.

- Певно, що ще дуже молодий, щоб знати, що воно таке, - усміхнулась я у відповідь.

...Тепер уже така осінь. От у Києві вона якась трохи іржава через каштани, а за містом - справжня кольорова. Їду провідати Олега вже до нього додому і везу йому хрестика.

Бережіть себе, Янгола-охоронця!

Автор: Ольга Мамона