УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 124 відвідувачів

Теги
церковна журналістика педагогіка церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко милосердя Католицька Церква Священний Синод УПЦ монастирі та храми України Археологія та реставрація Церква і влада іконопис Церква і медицина постать у Церкві Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II УГКЦ молодь Києво-Печерська Лавра шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко вибори Доброчинність діаспора Голодомор Мазепа українська християнська культура церква і суспільство УПЦ КП забобони конфлікти розкол в Україні автокефалія Церква і політика комуністи та Церква 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство секти






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Україна): Українська Болгарія



«ХайВей» (Україна), Анатолій Авдєєв, 10.12.09

 

Це не описка, бо 235 років тому Болгарія «повернулася» в Україну. Вперше вона тут існувала, за твердженням істориків, в часи до формування Київської Русі, а потім хан Аспарух з племені кутригурів династії Дуло, отримавши у спадок частину орди повів болгар за Дунай. В степах під Полтавою біля  Малої  Перещепини збереглася могила хана Курбата, батька Аспаруха  і засновника першої племінної конфедерації Велика Болгарія, що у   VII  cтолітті  нашої ери займала частину території Сучасної України, Росії та Північного Кавказу.

В далекому 1774 році близько 400 болгарських сімей в основному з під містечка Алфатар практично повернулися на історичну батьківщину, якою для них зараз все ж вважається задунайська Болгарії. Наші слов’янські брати приїхали на етнічні українські землі щоб уникнути турецької неволі, але невдало, бо через певний час стали російськими кріпаками.  Та спочатку, оселившись у слободі Маслове, яка потім стала Вільшанкою та селах Добре і Станкувате, болгари не лише обробляли землю, але поповнили ряди побузьких козаків та гусарських полків. А потім їх покріпачили на довгі майже 80 років разом з українцями.

Поглянути на Українську Болгарію випала нагода разом з учасниками науково-практичної конференції  « Вільшанські болгари. Історія і сучасність». Серед її учасників були представники болгарської діаспори не лише з Вільшанки та Кіровограда, але з Києва, Мелітополя та Запоріжжя. Болгарська діаспора в України нараховує майже 150 тисяч представників цього братнього слов’янського народу, і по чисельності є найбільшою у світі. За дослідженнями науковців саме Вільшанка започаткувала першу хвилю  болгарського переселення в Україну у 1774 році. Нині вільшанцям вдалося налагодити зворотній зв'язок з співвітчизниками міста Алфатара, де спочатку навіть і не повірили в справжність  українських болгар. Але ту справжність можна побачити у Вільшанському районі, де болгари не забули, не відмовились і зберегли всі національні етнічні ознаки: мову, культуру, побут, звичаї, ремесла, кухню, шану до власної  історії. Дивним чином болгари органічно вписалися  в українське національне середовище, але одночасно не втратили нічого власного. Нині в районному центрі створений і діє україно-болгарський музей історії Вільшанського району, з відвідин якого та екскурсії його залами почалася конференція.

 Йдучи вулицями Вільшанки гості побачили першу криницю з джерельною водою та перший храм, ознайомилися з виставкою місцевих майстрів, вишиванками, рушниками, гончарством та писанками. Науковці, журналісти та земляки, що завітали з цього приводу до рідного краю окрім доповідей та роботи по галузевих секціях відвідали місцеву школу, де викладається болгарська мова, а болгарська молодь об’єднання у молодіжну організацію «Младост», завітали в українсько-болгарську світлицю та подивилися концерт  болгарської художньої самодіяльності. Однак вільшанська школа була не єдиною, де побували гості. В селі Доброму гостей зустріли  хлібом-сіллю та ознайомили з дошкільним закладом, який є двомовним українсько-болгарським і школою. В добренській школі були відвідини музею села, учбових класів та ознайомлення з болгарською кухнею танцями та піснями. До речі, під час концерту все: конферанс, пісні та вірші були лише болгарською мовою, а коли учні почали танцювати болгарський хоровод - хору, то до них приєдналися і гості.

 В підсумку, ті хто вперше потрапили в українську Болгарію разом з гостинними господарями почали будувати плани по розвитку зеленого туризму, екскурсіям до району тв. інших спільних справах. На жаль, в районі немає природного газу та відсутня газифікація, але відсутність промисловості позитивну позначається екології краю. А цікавинок на Вільшанщині хоч відбавляй. Можливо це і стало рушієм та мотивацією проведення на території району пленеру живописців, які подарували частину своїх робіт музеям, клубам та установам району.

 В місцевому музеї серед багатьох цікавих експонатів історичного характеру є куточки посвячені місту-побратиму Алфатар, вихідцям з району, що досягли великих успіхів в праці та науці, а також почесним громадянам Вільшанки. Гості ж у свою чергу подарували музею кілька цікавих експонатів та оставили відгуки у книзі почесних гостей. Сама, згадана конференція стала лише своєрідним заспівом нового проекту «Вільшанщина багатонаціональна». Незадекларована українсько-болгарська двомовність, взаємна цікавість до культури сусіда по вулиці на Вільшанщині має глибоке історичне коріння і витримало випробування часом. Дотик до української Болгарії для українців був цікавим та  привабливим, і вони щиро дякували ініціаторів та організаторів.  Вразило ще і те, що вільшанські болгари називають себе  ніким іншим, як українськими болгарами, для яких Болгарія - материнська земля, а батьківщина – Україна.
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.