УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 36 відвідувачів

Теги
забобони Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис діаспора молодь милосердя розкол в Україні українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика Президент Віктор Ющенко автокефалія церковна журналістика Церква і медицина педагогіка Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація Голодомор комуністи та Церква вибори краєзнавство секти Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква церква і суспільство монастирі та храми України Патріарх Алексій II УПЦ КП шляхи єднання Доброчинність постать у Церкві церква та політика конфлікти УГКЦ Мазепа Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра Церква і влада






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Україна): Українська Болгарія



«ХайВей» (Україна), Анатолій Авдєєв, 10.12.09

 

Це не описка, бо 235 років тому Болгарія «повернулася» в Україну. Вперше вона тут існувала, за твердженням істориків, в часи до формування Київської Русі, а потім хан Аспарух з племені кутригурів династії Дуло, отримавши у спадок частину орди повів болгар за Дунай. В степах під Полтавою біля  Малої  Перещепини збереглася могила хана Курбата, батька Аспаруха  і засновника першої племінної конфедерації Велика Болгарія, що у   VII  cтолітті  нашої ери займала частину території Сучасної України, Росії та Північного Кавказу.

В далекому 1774 році близько 400 болгарських сімей в основному з під містечка Алфатар практично повернулися на історичну батьківщину, якою для них зараз все ж вважається задунайська Болгарії. Наші слов’янські брати приїхали на етнічні українські землі щоб уникнути турецької неволі, але невдало, бо через певний час стали російськими кріпаками.  Та спочатку, оселившись у слободі Маслове, яка потім стала Вільшанкою та селах Добре і Станкувате, болгари не лише обробляли землю, але поповнили ряди побузьких козаків та гусарських полків. А потім їх покріпачили на довгі майже 80 років разом з українцями.

Поглянути на Українську Болгарію випала нагода разом з учасниками науково-практичної конференції  « Вільшанські болгари. Історія і сучасність». Серед її учасників були представники болгарської діаспори не лише з Вільшанки та Кіровограда, але з Києва, Мелітополя та Запоріжжя. Болгарська діаспора в України нараховує майже 150 тисяч представників цього братнього слов’янського народу, і по чисельності є найбільшою у світі. За дослідженнями науковців саме Вільшанка започаткувала першу хвилю  болгарського переселення в Україну у 1774 році. Нині вільшанцям вдалося налагодити зворотній зв'язок з співвітчизниками міста Алфатара, де спочатку навіть і не повірили в справжність  українських болгар. Але ту справжність можна побачити у Вільшанському районі, де болгари не забули, не відмовились і зберегли всі національні етнічні ознаки: мову, культуру, побут, звичаї, ремесла, кухню, шану до власної  історії. Дивним чином болгари органічно вписалися  в українське національне середовище, але одночасно не втратили нічого власного. Нині в районному центрі створений і діє україно-болгарський музей історії Вільшанського району, з відвідин якого та екскурсії його залами почалася конференція.

 Йдучи вулицями Вільшанки гості побачили першу криницю з джерельною водою та перший храм, ознайомилися з виставкою місцевих майстрів, вишиванками, рушниками, гончарством та писанками. Науковці, журналісти та земляки, що завітали з цього приводу до рідного краю окрім доповідей та роботи по галузевих секціях відвідали місцеву школу, де викладається болгарська мова, а болгарська молодь об’єднання у молодіжну організацію «Младост», завітали в українсько-болгарську світлицю та подивилися концерт  болгарської художньої самодіяльності. Однак вільшанська школа була не єдиною, де побували гості. В селі Доброму гостей зустріли  хлібом-сіллю та ознайомили з дошкільним закладом, який є двомовним українсько-болгарським і школою. В добренській школі були відвідини музею села, учбових класів та ознайомлення з болгарською кухнею танцями та піснями. До речі, під час концерту все: конферанс, пісні та вірші були лише болгарською мовою, а коли учні почали танцювати болгарський хоровод - хору, то до них приєдналися і гості.

 В підсумку, ті хто вперше потрапили в українську Болгарію разом з гостинними господарями почали будувати плани по розвитку зеленого туризму, екскурсіям до району тв. інших спільних справах. На жаль, в районі немає природного газу та відсутня газифікація, але відсутність промисловості позитивну позначається екології краю. А цікавинок на Вільшанщині хоч відбавляй. Можливо це і стало рушієм та мотивацією проведення на території району пленеру живописців, які подарували частину своїх робіт музеям, клубам та установам району.

 В місцевому музеї серед багатьох цікавих експонатів історичного характеру є куточки посвячені місту-побратиму Алфатар, вихідцям з району, що досягли великих успіхів в праці та науці, а також почесним громадянам Вільшанки. Гості ж у свою чергу подарували музею кілька цікавих експонатів та оставили відгуки у книзі почесних гостей. Сама, згадана конференція стала лише своєрідним заспівом нового проекту «Вільшанщина багатонаціональна». Незадекларована українсько-болгарська двомовність, взаємна цікавість до культури сусіда по вулиці на Вільшанщині має глибоке історичне коріння і витримало випробування часом. Дотик до української Болгарії для українців був цікавим та  привабливим, і вони щиро дякували ініціаторів та організаторів.  Вразило ще і те, що вільшанські болгари називають себе  ніким іншим, як українськими болгарами, для яких Болгарія - материнська земля, а батьківщина – Україна.
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.