УКР РУС  


 Головна > Публікації > Літературна сторінка  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 289 відвідувачів

Теги
краєзнавство Президент Віктор Ющенко церква і суспільство УГКЦ Вселенський Патріархат конфлікти молодь забобони Священний Синод УПЦ Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні шляхи єднання церква та політика Археологія та реставрація автокефалія Доброчинність українська християнська культура діаспора комуністи та Церква Церква і медицина церковна журналістика постать у Церкві Голодомор Предстоятелі Помісних Церков Ющенко Католицька Церква Мазепа Патріарх Алексій II монастирі та храми України іконопис Церква і політика 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра педагогіка секти милосердя УПЦ КП вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






На перехресті трьох літератур

  25 December 2009


Катерина Усачова
Марія Олександрівна Вілінська народилась 22 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Батько рано помер, вітчим постійно пив, тож дівчинку відправили для навчання й проживання до приватного пансіону у Харків, звідки, не погоджуючись із жорсткими умовами, Марія втекла до своєї тітки Катерини Мордовіної у місто Орел. 1854 р. вона вийшла заміж за Опанаса Марковича, члена Кирило-Мефодіївського товариства, який якраз перебував у Орлі в засланні. Подружжя повернулося в Україну, жили бідно. Невдовзі народився син - Богдан. 1859 р. Марія Маркович переїжджає до Петербурга, а невдовзі їде подорожувати Європою - із сином, але без чоловіка, з яким розриває стосунки остаточно. 1867 р. повертається до Петербурга. Багато працює як літератор, критик, перекладач. Вдруге виходить заміж за морського офіцера Михайла Лобач-Жученка, народжує сина Бориса. Наступні тридцять років їздить за чоловіком місцями його служби, трохи пише українською, більше - перекладає з французької. 10 серпня 1907 р. письменниця померла в місті Нальчик у Росії.

* * *

Навіть стисло та формально переказані факти життя Марії Вілінської залишають враження про неї як про творчу та небуденно-вольову людину. Маючи польсько-українсько-російське коріння, Марія від народження опинилася на перетині кількох культур. Вроджений хист до мов зробив її поліглотом - вона вільно, без жодного акценту, розмовляла сімома, а читати могла десятьма мовами. Проте для літературної праці обрала лише три - українську, російську та ф­ранцузьку. Саме у такій послідовності.

Українське чуття

Зараз важко сказати, коли, де і як Марія Маркович вивчила українську мову, проте вже перші написані нею оповідання з українського життя вражають насамперед саме мовою - цілком народною, соковитою, без будь-яких російських впливів чи іншокультурних домішок. "Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова", - писав Іван Франко, лише потім акцентуючи на "її ніжній любові до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок". Проте повноцінно познайомитись із цією мовою, так само, як з життям українських кріпаків, та й з усією народною українською культурою, Марія отримала змогу лише за кілька років до того, як у 1857 р. вийшов друком перший том її "Народних оповідань".

Така швидка метаморфоза породила живучу легенду, що вже півтора століття подекуди виринає у тих чи інших друкованих виданнях. Легенду, що українські твори Марії створювалися за активної участі її чоловіка - відомого на той час фольклориста. Залежно від особистого ставлення авторів спогадів чи критиків легенда варіювалась від "пише замість неї" до "коригує написане". Марію, небуденну особистість, яскраву жінку, любили чи ненавиділи і залежно від цього - погоджувались чи ні вважати її автором творів, поява яких стала знаковою подією для української літератури.

Сама Марія ніколи навіть не намагалась спростувати подібні чутки. Вона просто продовжувала писати твори українською. Другий том "Народних оповідань" вийшов друком через тривалий час після того, як Марія розійшлася з чоловіком. Казки та деякі історичні повісті були написані після того, як Опанас Маркович помер. А Марія писала все тією ж яскравою соковитою народною мовою, у тому ж стилі, загалом - на подібну тематику. Зрештою, сам Опанас на запитання, як його "російська" дружина могла написати такі щиро українські твори, відповів: "Талант, та й годі!". Талант до мов, талант до спостереження, талант до відчуття та співчуття. Проте не можна заперечувати ролі її чоловіка в тому, що всі ці таланти знайшли своє втілення саме в українській літературі. Крім того, Опанас Маркович першим визнав талант дружини й надіслав її оповідання Пантелеймонові Кулішу.

Куліш був у захваті, він давно шукав "українську Жорж Санд". Можливо, саме ця паралель наштовхнула його на ідею псевдоніму - Марко Вовчок (похідне від прізвища авторки). Є свідчення, що сама Марія свій псевдонім не надто любила, тож навряд чи обрала його сама. Видані Кулішем у Петербурзі "Народні оповідання" викликали чималий резонанс. Їх навіть перекладає російською Іван Тургенєв, переконуючи Марію, що їй конче необхідно заявити про себе у європейській літературі. Марія їде до Парижа. Проте перед цим відбувається ще одна знакова зустріч - знайомство з Тарасом Шевченком. Ця подія, відома всім зі шкільних підручників, знаменита захопленими відгуками, посвятами та віршами Тараса Григоровича, проте на Марію Маркович вона справила не менше враження: наступні два роки, до кінця життя поета, вони листуються, Марія присвячує йому написану саме у цей період повість "Інститутка". 1862 р. був виданий іще один том "Народних оповідань". А далі... Марія поступово відходить від активної участі в українському літературному житті. Хоча писати продовжує...

Російське середовище

Перша збірка російськомовних творів Марка Вовчка "Рассказы из народного русского быта" виходить друком лише на два роки пізніше, ніж україномовні "Народні оповідання". Дві збірки подібні не тільки за назвами, але й за сюжетами, темами, ідеями. Цілком очевидно, що писала вона оповідання обома мовами майже одночасно. А проте "Рассказы" виявилися лише одним з багатьох творів російської літератури на цю тему (згадати хоча б "З­аписки охотника" Івана Тургенєва), тоді як в україн­ській вони є іншомовними варіаціями тем, розроблених у "Народних оповіданнях".

Уже перебуваючи за кордоном, Марія виводить свою російськомовну прозу на новий рівень - у її творчості починають домінувати великі прозові жанри. Відомо, що оточення Марії Маркович, в тому числі й російські друзі, відраджували письменницю від переходу до творчості російською мовою, та у 60‑ті роки ХІХ століття Марія одну за одною пише російськомовні повісті та романи, головною особливістю яких стає поява та посилення автобіографічних мотивів. Вірогідно, що саме бажання заговорити від власного імені привело до зміни літературних пріоритетів. Вершиною "автобіографічної" тенденції став роман "Живая душа", написаний вже після повернення Марії до Петербурга та видрукуваний у журналі "Отечественные записки" під керівництвом Миколи Некрасова та Михайла Салтикова-Щедріна.

З Миколою Некрасовим Марія познайомилася ще під час свого першого перебування у Петербурзі. Її тодішня майже тріумфальна слава у літературних колах уможливила зустріч письменниці з багатьма видатними сучасниками в Росії та за кордоном: Олександром Писемським, Федором Тютчевим, Львом Толстим, Дмитром Менделєєвим, Миколою Добролюбовим та багатьма іншими. Деякі з цих знайомств приводять до відкриття нових граней таланту письменниці. Так, вона допомагає Олександру Герцену розповсюджувати революційні видання, організовує написання матеріалів для "Колокола", сама пише цикл нарисів‑репортажів під загальною назвою "Листи з Парижа" - документальну гостру публіцистику, присвячену зустрічам Марії з різними людьми, представниками усіх верств французького суспільства.

Французька культура

Окрема сторінка знайомств Марії Маркович - французька літературна еліта: Гюстав Флобер, Проспер Меріме, Жуль Верн... У середині 60‑х років XIX ст. років Марія на злеті популярності, справджується обіцяна Іваном Тургенєвим європейська слава письменниці. Вона публікує кілька французькомовних оповідань. Проспер Меріме та видавець журналу "Виховання і розваги" Франц Етцель перекладають твори Марії французькою. Їй єдиній Жуль Верн дарує ексклюзивне право на переклад своїх романів російською мовою. Марія перекладе п'ятнадцять романів, і це забезпечить французькому письменнику в Росії популярність ледь не більшу, ніж у нього на батьківщині.

Про популярність Марка Вовчка у Франції свідчить хоча б той факт, що перекладена французькою Ф. Е­тцелем повість "Маруся" отримала нагороду Французької Академії і була рекомендована для обов'язкового вивчення у французьких школах. Проте особисте горе змушує Марію повернутися до Петербурга, де вона з головою поринає... у переклади. Паралельно пише оповідання украї­нською, романи російською, але значно більше перекладає - з французької, англійської, німецької, польської. Яскравий мовний хист Марії шукає все нових і нових можливостей для прояву. Зокрема, не обмежуючись художньою літературою, Марія у співробітництві з Дмитром Писаревим перекладає "Походження видів" Ч. Дарвіна та "Життя тварин" А. Брема.

Вершиною перекладацької діяльності Марії Маркович став організований нею у Петербурзі журнал "Переводы лучших иностранных писателей" зі спеціальним додатком для дітей. Характерною особливістю видання було те, що співпрацювали з ним лише жінки. В цьому можна побачити як принципову громадянську позицію письменниці, так і бажання допомогти іншим жінкам досягти тієї незалежності, яку мала вона сама, а можна просто вважати певною естетичною вибірковістю. У будь-якому разі добра ця ідея письменниці не принесла. Скандал, пов'язаний із порушенням авторських прав на переклади, спричинив закриття журналу...

* * *

Подорожуючи світами, Марія все ж таки постійно поверталася до української літератури, зокрема - до написання казок, яких вона обіцяла Тарасу Шевченку створити "багато-багато". І казки писались одна за одною в Італії, Франції, на Кавказі. Казки яскраві, сумні, за глибиною подібні до кращих творів зі знаменитих "Народних оповідань". Непомітно промайнувши у французькому літературному процесі, залишаючись одним серед багатьох імен в російському письменстві, в українській літературі Марія знайшла людину, яка побачила у ній свого наступника не тільки в творчості, але й по духу. Адже саме Марку Вовчку Тарас Григорович заповідав передати як останній пам'ятний дарунок свою Біблію.