УКР РУС  


 Головна > Українські новини > По єпархіях > Київська  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 55 відвідувачів

Теги
Президент Віктор Ющенко милосердя церква і суспільство іконопис вибори Києво-Печерська Лавра педагогіка розкол в Україні Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор автокефалія Церква і медицина церква та політика Вселенський Патріархат шляхи єднання монастирі та храми України Археологія та реставрація Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II церковна журналістика УПЦ КП українська християнська культура Мазепа Священний Синод УПЦ Католицька Церква комуністи та Церква краєзнавство діаспора Доброчинність постать у Церкві УГКЦ Церква і політика секти конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) молодь Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада забобони






Рейтинг@Mail.ru






КИЇВ. «…Тепер на ній благодать»

2 листопада, у четвер, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив церкву в ім'я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в селищі міського типу Пісківка Бородянського району Київської області.

Освячення церкви, та ще й Блажіннішим Владикою, стало справжнім святом для віруючих. Підготовка розпочалася ще зрання. На підводі привезли запашні трави, з яких вимостили доріжку від входу на церковне подвір'я і до сходинок у храм, обабіч доріжки лежали яскраві останні осінні квіти. Від першої сходинки і аж до входу в храм - а це метрів зо двадцять - лежали килимові доріжки. Не дивлячись на досить-таки холодну погоду, до церкви сходилися і старі, й малі. І для кожного знаходилася своя справа: прикрашати доріжку, вкладати килими, накривати столи для трапези.

Десь годині о 10-й почали приїздити гості, а їх було чимало, особливо враховуючи «скромні розміри» села - 8 тисяч мешканців. Серед гостей - отець Георгій з Тетерева, отець Роман з Клавдієва, отець Філарет з Лишні, отець Борис з Пилипович та ще багато священиків з найближчих і не найближчих сіл та містечок. Приїхав також благочинний протоієрей Віктор Талько, який свого часу ніс послух на цій парафії.

Час від часу телефон отця Григорія Пустовіта - настоятеля церкви-іменинниці - озивався голосом когось з гостей, які заблукали дорогою. До числа найперших заблукалих належить отець Полікарп з Києво-Печерської Лаври зі своїми хористами, який пропустив маленький, майже непомітний поворот, і зробив гак у кілометрів 10-12. «Зате ми ваш Тетерів (річку) бачили... Двічі... Як їхали не туди, а потім поверталися звідти», - жартували вони.

Близько 11-ї години церковне подвір'я нагадувало собою вулик - за кількістю люду, тільки тихий. Усі чекали на Владику. В морозне повітря то тут, то там злітали теплі хмаринки дихання, лунало «неси туди», «не туди, а туди», або ще жалібне «ойойой, забула». Та ще дзвони - молоді дзвонарі протягом години по черзі ритмічними ударами в дзвони сповіщали на все село про радість і свято.

Щойно Митрополит Володимир вийшов з машини - найменш терплячі (чи найбільш швидкі?) вибігли з подвір'я на вулицю за благословенням... Короваєм на вишитому рушникові та квітами зустрічали дорогого Владику пісківчани. Йдучи дорогою з трав, він благословляв і немовлят, яких підносили матері, і стареньких немічних людей.

Найбільше мене вразила одна старенька бабуся, яка не змогла через великий натовп підійти до Владики за благословенням на подвір'ї і просто стояла на костилях під огорожею, мовчки дивлячись на навколишнє дійство. Вона так і не змогла ввійти до храму так, щоб чути й бачити Блаженнішого. Набравшись сил, бабця на костилях, навіть не стогнучи - щоб не заважати людям слухати проповідь владики, мовчки піднялася вузенькими крученими східцями на хори, де якраз розмістився отець Полікарп з хористами з Києво-Печерської Лаври. «Куди ж вас, бабо, занесло?!» - тихенько дивувалися люди, коли бачили, як бабулька з хорів на своїх костилях вже спускалася крутими сходами до низу. «Еге ж, високо занесло, зате я все чула і бачила» - і плаче з радості.

Коли в антимінс закладалися мощі святих, то тут, то там чулося: «Що то воно стукає?» - «Та, мабуть, дзвонарі зверху, тупцяючись, гріються.» - «Та, ні. То ж не зверху, а звідки», - і хтось показував у напрямку вівтаря. А старі тихенько пояснювали молодим: «Мощі закладають... Освятили церкву... Сьогодні для нас відкрилося небо і Дух Святий зійшов на цей храм Божий... Благодать на ній тепер...».

Владика привітав присутніх з такою радісною подією і закликав жити в мирі з Богом і самим собою, берегти віру і далі розбудовувати й облаштовувати церкву. Після проповіді владика нагородив меценатів, які найбільше допомогли в будівництві церкви. Володимир Арцимович, Валерій Кузьмічук, Юрій Колодій та Анатолій Рудніченко були відзначені орденами святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня; Олександр Українець (церковний староста, який, за словами настоятеля освячуваної церкви, доклав максимум своїх можливостей до зведення храму), Рам Данге (індус за походженням, який мешкає у цьому селі й неодноразово коштами допомагав у будівництві) та Сергій Самолудченко - орденами Агапіта Печерського ІІІ ступеня. Благословенні грамоти з рук владики отримали В.Лапенко, О.Панчик, А.Жукова, М.Старовойтова, Г.Демченко та ще декілька активістів парафії. Побажавши всім присутнім душевних і тілесних сил, Владика повернувся у Київ...

...А свято продовжилося на церковному подвір'ї за смачнющою трапезою, приготовленою стараннями талановитих ґаздинь-парафіянок.

Історична довідка

Історія нинішньої церкви в ім'я Іоанна Богослова в Пісківці Бородянського району розпочалася ще у 1896 році - саме тоді у невеличкому робітничому селищі було зведено перший дерев'яний храм. За словами місцевих старожилів, він простояв майже 40 років, лише одного року йому не вистачило до ювілею - у 1935 році храм було у примусовому порядку розібрано. Дерево пішло на будівництво школи для 1-3 класів. Отець Єфимій, який служив тут усі 39 років, пішов жити «по людях», оскільки з будинку священика його вигнали. Парафіяни дуже любили батюшку, і було за що. Ось лише один факт з його життя. Був такий час, коли епідемія тифу дійшла і до цих земель. Батюшка відважно й уміло доглядав за хворими, виконуючи свої обов'язки священика та проявляючи таланти лікаря. Рятуючи інших, він не зміг врятувати себе - захворів на тиф і згодом помер.

Під час Великої Вітчизняної війни у Пісківці Церква продовжувала виконувати свою спасительну місію в особі отця Миколая (ім'я цього священика згадується у поминальних записках того часу). Батюшка служив по хатах, оскільки церква лишилась тільки у серцях людей, які розповідали своїм нащадкам, а ті - своїм дітям - про маленьку дерев'яну церкву, у якій служив отець Єфимій.

15 липня 1991 року у селищі була зареєстрована громада в ім'я Іоанна Богослова. Очолив парафію молодий священик отець Віктор Талько (нині благочинний Бородянського благочиння). Служби правилися у дерев'яному храмі, одному на декілька селищ (Пісківка, Тетерів, Раска, Мигалки та Мар'янівка), тож недивно, що на свята та на вихідні храм наповнювався парафіянами так, що яблуку ніде було впасти, а двері навіть не зачинялися - щоб люди, які стояли на подвір'ї, могли бодай чути богослужіння. (До речі, переінакшуючи відому сентенцію, зазначу, що все нове - це добре переобладнане старе. Нова дерев'яна церква - була звичайною старою колгоспною коморою.)

15 вересня 1994 року отця Віктора Талька змінив священик Георгій Пустовіт. І відтоді о. Георгій щодня приїздить з Києва до невеликого села правити службу. Саме відтоді, по суті, й розпочалося будівництво нової мурованої церкви в ім'я Іоанна Богослова.

О. Георгій, спілкуючись з місцевими старожилами, дізнався про приблизне місцерозташування старої церкви, збудованої ще до революції. І ось, отримавши від Митрополита Володимира благословення на будівництво, парафіяни взялися за справу. Під час викопування котловану були знайдені кам'яні стовпи, які свого часу тримали старий храм. Освячені колись опори лягли у фундамент нової церкви, саме тому можна сказати, що історія храму в ім'я Іоанна Богослова бере початок з 1896 року.

12 років зводилася красуня. Настоятель каже, що це - справжній народний храм, оскільки будувався він на народні кошти. Одними з найперших меценатів були Анатолій Рудніченко, Юрій Колодій та Ігор Арцимович. Активно діяв церковний староста Олександр Українець, батюшка не може натішитися з його працьовитості та старанності. Пісківчани приносили ікони - нові й старі, жертвували килими, загалом, допомагали, хто чим міг. Тож недивно, що, об'єднавшись, люди змогли звести у невеличкому селищі величний храм.

Нині у церкві ще немає розпису, церковна територія не облаштована, але парафіяни з оптимізмом дивляться у майбутнє: змогли звести таку красуню, отож і все інше їм під силу.

Надія Замоцна