УКР РУС  


 Головна >   
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація українська християнська культура Церква і політика Церква і влада автокефалія Голодомор милосердя Патріарх Алексій II церква і суспільство церковна журналістика УПЦ КП Вселенський Патріархат церква та політика краєзнавство УГКЦ Священний Синод УПЦ шляхи єднання комуністи та Церква 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко іконопис педагогіка молодь Доброчинність постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков розкол в Україні секти забобони Церква і медицина Президент Віктор Ющенко вибори монастирі та храми України Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Католицька Церква






Рейтинг@Mail.ru






ЮВІЛЕЙ. Єпархіальні кореспонденти «Православія в Україні» - про своє бачення майбутнього церковної журналістики

  12 березня 2008



Регіональні позаштатні кореспонденти порталу розповіли про своє співробітництво з редакцією й поділилися мріями на майбутнє.

Священик Володимир Плисюк

Рівненська єпархія

Мій власний матеріал, який найбільше мені запам'ятався, - це серія публікацій від 23, 27-28 жовтня 2005 року про те, як релігійна громада УПЦ Свято-Воскресенського храму міста Острог не погодилася перейти під юрисдикцію Київського Патріархату, і як вона відстоювала свій храм. Чому запам'ятався? Тому що я безпосередньо брав участь у нічних чергуваннях, відвойовуванні храму у бойовиків, у судових засіданнях. Тобто був очевидцем і учасником тих подій. Якоюсь мірою відчув себе військовим кореспондентом.

Яким я бачу подальший розвиток православної журналістики? Прогрес, у тому числі й інформаційний, рухається уперед, розвивається, а тому буде стимулювати і православних журналістів, відтак і всю православну журналістику, шукати нових підходів до висвітлення інформації. Головним є те, щоб через такі новації і люди з байдужих, «периферійних» ставали глибоко віруючими, грамотними, думаючими православними. І провідну роль у цій справі буде відігравати, як це і було завжди, наше православне священноначаліє.

 

Священик Василій Печевистий

Сімферопольська єпархія

Моє знайомство з порталом «Православіє в Україні» розпочалося ще влітку 2005 р., коли до мене, як до керівника єпархіальної прес-служби, звернувся Олександр Андрущенко - нині відповідальний редактор офіційного сайту УПЦ - із пропозицією щодо співробітництва. З благословення митрополита Лазаря я став регіональним кореспондентом, хоча перші інформаційні контакти із протоієреєм Георгієм Коваленком склалися роком раніше.

Пам'ятаю, як ще у 2004 році, коли Блаженніший Митрополит Володимир освячував престол відновленого Свято-Володимирського кафедрального собору в Херсонесі (Севастополь), отець Георгій дав свою візитку та попросив надіслати фото- і відеоматеріали. Тоді ж я вперше познайомився з майбутнім секретарем (а тоді - іподияконом) Предстоятеля УПЦ, а нині єпископом Переяслав-Хмельницьким Олександром, який разом із протоієреєм Георгієм Коваленком готував відеорепортаж про подію, що відбулася.

Ці люди, які стояли біля витоків чудового інформаційного проекту, що нині називається портал «Православіє в Україні», зробили дуже багато. Уперше в українському, та і взагалі в NET-просторі, на такому високому рівні відвідувачі Всесвітньої павутини змогли не тільки довідатися, але й побачити, що ж таке українське православ'я.

Сьогодні, коли в більшість єпархій УПЦ має свої електронні засоби інформування та комунікації, завдання, поставлене Господом перед Церквою - свідчити про Христа світу - стало значно легшим. Але новий час вимагає й нових підходів.

У нашому мінливому світі православна журналістика, а сьогодні про неї можна вже спокійно говорити як про самодостатнє явище в мас-медіа, продовжує виконувати свою просвітницьку місію в інформаційному просторі. Авторів багатьох православних матеріалів я б уподібнив ловцям, що закидають свої духовні «мережі» у світове «море користувачів». Адже сотні тисяч молодих людей, які відвідують Інтернет, мають доступ до православних мережевих ресурсів і читають правдиву інформацію про ту або іншу подію в православному світі. Численні форуми допомагають молодим людям поставити питання, які їх цікавлять, і обговорити ті або інші події, отримати пораду досвідченого священика або навіть Предстоятеля Церкви.

Я гадаю, що православна журналістика допоможе молодому поколінню краще пізнати та зрозуміти церкву, реалізувати себе в багатогранному служінні їй, розкрити весь свій творчий і духовний потенціал. У нашому морально дезорієнтованому світі побачити істину, ім'я якій - Христос.

Православна церква завжди прагнула виконати слова Спасителя про проповідування Євангелія усьому світові, тому існування православних ЗМІ (газет, журналів, радіо- і телепрограм, цілих веб-порталів) сьогодні може значно розширити коло тих, хто готовий почути Слово Боже, прийняти його у своє серце та спастися.

Десять років для мережевого видання - це дуже багато, оскільки сама Всесвітня павутина немає ще й 20-ти. Тому в день ювілею хочеться побажати працюючим на ниві православної журналістики, усім колегам як в українському медіа-просторі, так і за його межами сугубої допомоги Божої, особливого духовного натхнення та об'єктивності. А також, щоб у матеріалах, які дивиться або читає наша аудиторія, було трохи більше позитиву, аніж негативу та трохи більше любові до «хворої та стражденної людини», як про це писав наш великий кримський святитель-хірург, сповідник і чудотворець Лука (Войно-Ясенецький).

 

Священик Олег Какаций

Сєверодонецька єпархія

Займаюся єпархіальними новинами відносно недовго, але є події, які особливо запам'яталися. Серед них -репортаж про відвідування Сєверодонецької школи-інтернату правлячим архієреєм у свято Хрещення Господнього. Деяких учнів цього навчального закладу мені доводило бачити раніше. Діти співають у дитячому хорі, ставлять спектаклі в ляльковому театрі, навчаються в недільній школі при кафедральному соборі міста, та окрім цього, багато хто з них бере участь у богослужіннях і причащається.

Незважаючи на те, що я прекрасно знав, де знаходжуся, від споглядання дитячих очей та облич виникало відчуття того, що я відвідав звичайну школу для хлопців та дівчат, які живуть із папами та мамами в будинках і квартирах. Відмінною рисою школи-інтернату є те, що більшість співробітників - це православні християни. А із цього витікає щира турбота про знедолених дітей. І важливим показником успіху стосунків є те, що рідко хто з дітлахів, за словами співробітників, бажає опинитися в родині.

Я виріс біля такого закладу, відвідував подібні, чимало бачив дітей-сиріт на телевізійному екрані. Але 19 січня поточного року зламало моє уявлення про долю та світогляд цих маленьких, але мудрих людей. Я наочно переконався у важливості духовної освіти вчителів та учнів.

Незабутні враження залишили в моїй пам'яті найбільш юні чада з дитячого садка, який діє при міський школі-інтернаті. Вони з величезною радістю та захопленням піднімали вгору свої маленькі рученята під час окроплення їх святою водою. До Сєверодонецька вони прибули недавно, на личках - ще відбиток минулого важкого життя, але залишаючи їх, я йшов спокійно, знаючи, що вони в надійних дорослих руках, здатних допомогти їм пізнати радість дитинства.

Мені складно судити щодо подальшого розвитку православної журналістики, тому що я в ній роблю тільки перші кроки. Проте хочеться, щоб церковні ЗМІ досягли такого рівня, на який світські могли б рівнятися. Це не егоїстичне бажання, а усвідомлення покладеної величезної відповідальності - проповіді Христа і Його церкви. За моїм переконанням, будь-які публікації, навіть короткі новини, повинні відповідати цій важливій вимозі.

 

Протодиякон Анатолій Беденко

Криворізька єпархія

Дорогі во Христі брати та сестри, співробітники і читачі сайту «Православіє в Україні»! Від усієї душі вітаю вас із ювілеєм.

Минуло 10 років з того моменту, як Всесвітня комп'ютерна мережа стала активно поширюватися серед українських користувачів та освоюватися нашим населенням. І сьогодні цей віртуальний простір поєднує мільйони людей.

Ювілей - це завжди подія, яка супроводжується радісними привітаннями та побажаннями, а також це підбиття підсумків щодо проведеної роботи та величезні плани на майбутнє.

Для мене особисто, як кореспондента сайту «Православіє в Україні», цей ювілей є знаменним, тому що два роки тому я, протодиякон Анатолій Беденко, Божою милістю із благословення архієпископа Криворізького та Нікопольського Єфрема почав нести послух прес-секретаря Криворізької єпархії. До цього я не мав практики роботи в цій галузі, і пропозиція стати співробітником Інтернет-сайту була для мене несподіваною та хвилюючою. З великою відповідальністю та надією на Божу допомогу я взявся до цього послуху.

Минуло вже два роки мого співробітництва з редакцією порталу, та я не перестаю дякувати Богові за надану мені можливість працювати в такому прекрасному колективі, який додає усіх зусиль, використовує знання і таланти, аби творити на благо Православної Церкви та її вірних чад.

Свою місію на сайті «Православіє в Україні» я бачу, головним чином, у тому, щоб розповідати про церковне життя Криворізької єпархії: висвітлювати усі події та заходи, які тут відбуваються, знайомити читачів із храмами, святинями, православними організаціями, які знаходяться на Криворізькій землі.

У зв'язку із послухом на православному сайті мене стали запрошувати до співробітництва видання, які виходять у нашій єпархії. Це журнал «Православний світ», газета «Нікополь православний».

Варто зазначити, що увесь мій скромний доробок з'явився в Інтернеті завдяки нашому діяльному  мудрому архієреєві архієпископу Єфрему.

Саме через самовіддану працю та активну діяльність владики розпочалося відродження духовного життя у новоствореній Криворізькій єпархії, а я лише описував ці події. Тому найбільше запам'ятовуються інтерв'ю, які під час підготовки репортажу береш у правлячого архієрея. Слухати з вуст архіпастиря відповіді на хвилюючі питання або просто розмовляти на духовну тему завжди радісно і приємно.

Сьогодні Інтернет став новим досконалим засобом зв'язку та спілкування. Тому Православна Церква з метою здійснення свого рятівного служіння звертає особливу увагу на співробітництво із засобами масової інформації.

Завдяки Інтернету УПЦ має прекрасну можливість знайомити користувачів Мережі з найважливішими новинами внутрішньоцерковного життя, зовнішньоцерковними зв'язками, з єпархіальними подіями. А для цього потрібні православні журналісти. На мою думку, вони повинні не тільки бути знайомими із православ'ям, але й жити згідно його канонів, бути воцерковленими людьми, брати участь у таїнствах Церкви.

Як мені здається, для більшого розвитку православної журналістики необхідно проводити семінари, з'їзди, спеціальні курси та ін., на яких би автори могли зустрічатися з колегами, спілкуватися між собою, ділитися досвідом і вирішувати насущні проблеми в цій області.

Ще раз хочу привітати засновників, співробітників і всіх читачів сайту «Православіє в Україні», побажати творчих успіхів і нових цікавих ідей у роботі над порталом.

Також дякую керівництву веб-ресурсу за виявлену мені довіру та за можливість працювати разом з вами.

 

Протодиякон Владислав Демченко

Вінницька єпархія

Сказати по щирості, ніколи не думав, що я буду журналістом. У юності мріяв стати істориком, цікавився археологією. Вектор фахової зацікавленості змінювався від древнього Єгипту до Китаю та Індії, а згодом - до Київської Русі. Сьогодні мені особливо приємно писати про історію рідного Поділля, про храми і монастирі, священиків і мирян, повертати пам'ять про тих, хто заслужив цього своєю працею на церковній ниві.

Хоча істориком я не став, але перше моє знайомство з журналістикою прямо пов'язане з історією. Мені було років 19-20, коли на місцевому телебаченні готувався цикл передач про храми Вінниччини. Молода журналістка попросила допомоги у пошуку матеріалів про вінницький Спасо-Преображенський кафедральний собор. І, оскільки ніхто тоді серйозно цією темою не займався, бо священики були більше зайняті відновленням храму, ніж збиранням історичних фактів, мені довелося самому взяти участь у тій передачі, яка стала моїм теледебютом.

З тієї пори у мене з'явилася особлива любов до тележурналістики. Навіть тепер мені більше подобається говорити, аніж писати. Тому що в розмові іноді так легко народжується думка, над якою потрібно довго посидіти, списуючи ручкою папір, в черговий раз закреслюючи та створюючи нове.

Від першого знайомства з журналістикою в мене залишилося одне правило, дотримуватися якого змушує саме життя, чи, краще сказати, промисел Божий. Правило це полягає в тому, що я говорю або пишу щось лише тоді, коли цього ніхто не хоче робити - чи тема є незрозумілою, чи завдання складним. Саме тому, напевно, свого часу я був призначений прес-секретарем керуючого Вінницької єпархії. Коли залишався «на останній лінії», доводилося відповідати на дошкульні атаки журналістської братії, окремі представники якої іноді намагалися прикро вразити і саму церкву, і її служителів.

Та все ж, головне завдання сьогоднішньої церковної журналістики я вбачаю не в тому, щоб відбиватися від чиїхось нападок, а в тому, щоби розкривати силу православ'я через добрі справи наших священиків і мирян, через дію промислу Божого, який проявляється у житті звичайних людей. Зуміти побачити Бога у нашому повсякденні, часто від Нього дуже далекому, і навчити цьому інших - ось основна мета православного журналіста. Світські ж колеги здебільшого шукають «гарячих» і «перчених» фактів, не думають про те, що їхня робота принесе душі людини, а дбають лише про тираж чи рейтинг. Як кажуть, ціль виправдовує засоби...

Стосовно моєї церковно-журналістської діяльності, зазначу, що вона має багато напрямків. По-перше, це щоденна православна телепередача в ефірі обласної ТРК «Вінниччина»; участь у створенні циклу програм «Святині Поділля» на цьому ж телеканалі; робота над православною програмою, яка двічі на місяць виходить на обласному телебаченні. Окрім цього, періодична участь у створенні передач під назвою «Преображення» на хвилях міської радіостудії «Місто над Бугом», співпраця зі світськими обласними ЗМІ (газети «RIA», «33 канал», «20 хвилин», «Вінницькі відомості»). Протягом двох років мені довелося бути редактором єпархіальної газети «Подільські єпархіальні відомості». Сьогодні активно співпрацюю з іншим єпархіальним виданням - «Одигітрія» (загальна редакція, єпархіальна хроніка, історичні нариси).

За час мого журналістського життя довелося спробувати себе у якості телережисера і оператора. Фільм «Паломництво», знятий мною під час поїздки до православних святинь Туреччини, Ізраїлю та Єгипту, транслювався на одному з обласних телеканалів.

У 2003 році я став редактором єпархіального сайту Вінницької єпархії (нині сайт оновлюється і скоро буде представлений у Мережі зовсім по-новому - цікавішим та динамічнішим). Тоді ж розпочалася моя співпраця з порталом прес-служби УПЦ, а згодом і з ресурсом «Православіє в Україні». Останній, на мою думку, відрізняється тим, що на ньому не побачиш нецікавих новин. Навіть офіційні повідомлення написано так, що їх хочеться прочитати. Автори і редактори порталу вміють заволодіти увагою читача. Окрім того, мені імпонує те, що новини на веб-ресурсі носять здебільшого соціальний та місіонерський характер і показують православ'я через добрі справи його вірних, а це співпадає з моєю власною концепцією православної журналістики.

Вважаю, що той факт, що ми є однодумцями із колективом сайту, додає сил навіть тоді, коли їх немає або коли катастрофічно не вистачає часу. Тому що з друзями приємно працювати. І, сподіваюся, ця дружба - всерйоз і надовго.

 

Диякон Георгій Скубак

Дніпропетровська єпархія

З Інтернет-порталом «Православіє в Україні» особливо тісно почав співпрацювати з осені 2005 року. До цього моменту я просто відсилав на вашу електронну адресу новини, свої аналітичні та історичні статті, що стосуються життя регіону. Очевидно, моє бажання плідно працювати не залишило байдужим керівництво та творчий колектив сайту, і мене було запрошено до співробітництва. Відмовитися не мав права.

Що ж стосується найбільш пам'ятного матеріалу, над яким мені доводилося трудитися, то це не таке просте запитання. Справа в тому, що однією з моїх «поганих» сторін як журналіста є той факт, що я багато пишу. У статтях немає лаконічності. Але я не можу інакше. Будь-яку подію я намагаюся проаналізувати історично. Отже, матеріал виходить досить об'ємний.

Але все-таки, я думаю, що інтерв'ю, яке мені вдалося взяти у двох ігумень Свято-Троїцького Воскресенського Корецького ставропігіального жіночого монастиря, було найнезвичайнішим матеріалом, який уже, на жаль, не може повторити ніхто.

У липні 2006 року Указом Святішого Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II настоятелькою обителі була призначена черниця Рафаїла (Хильчук). Подія трепетна та водночас незвичайна, оскільки попередня настоятелька - ігуменя Наталія (Ільчук) тоді була в доброму здоров'ї, незважаючи на свій більш ніж 80-річний вік. Мені вдалося з ними поспілкуватися у стінах святої обителі та довідатися, наскільки важливою і необхідною є традиція духовної спадковості. Нині ігуменя Наталія вже відійшла до «світу горніх сяйв».

Але цій бесіді з ігуменями передувала ще одна подія, а саме: яким чином ми опинилися у монастирі. 4 серпня владика Іриней зазвичай очолював всенощне служіння в кафедральному соборі Дніпропетровська, і ніщо не передвіщало поїздки до Почаївської Лаври на свято чудотворного образу. Наприкінці вечірнього богослужіння владика нібито між іншим сказав протоієреєві Ігореві Собку: «От було б добре, якби знайшлася людина, яка б погодилася поїхати на свято до Почаїва». Отець Ігор, не роздумуючи, відповів: «Є така людина, зараз стоїть у соборі та молиться. Якщо їй сказати, вона із задоволенням погодиться». Це вже була 9 година вечора. Ми швидко зібралися та учотирьох - владика Іриней, протоієрей Ігор Собко, я та водій Андрій Велігура - виїхали на свято. Вранці були в Почаїві (а це більше 700 км від Дніпропетровська), де взяли участь у святкуванні. Там нам вдалося записати коротке інтерв'ю з Його Блаженством, а по дорозі назад заїхали до Корецького монастиря та поспілкувалися з ігуменями.

Скажу чесно, якщо у церкві та духовних школах будуть молоді люди, які захочуть за допомогою пера служити Господу та суспільству, тоді православна журналістика матиме хороше майбутнє. Однак нині це не приносить значного прибутку, похвали та нагород, а тільки «шишки» та докори від керівництва. І тому ентузіастів дуже мало. Якщо в церковній свідомості вкорениться думка про те, що зараз за допомогою ЗМІ та мас-медіа можна і потрібно здійснювати просвітницьку та місіонерську діяльність, тоді на церковних людей перестануть дивитися як на «темних» та «неосвічених».

 

Оксана Жаборинська

Львівська єпархія

Через відомі причини в Україні лише наприкінці 90-х стало знайомим словосполучення «православний журналіст». Багато хто намагався писати про Церкву і церковні події. Але, у переважній більшості, без спеціальної підготовки автори або потрапляли під шквал критики з боку духовенства (бо плоди праці були майже антицерковними), або, намагаючись воцерковити всіх і відразу, ставали «білими воронами» серед журналістів, тим самим протиставляючи себе більш поміркованим колегам. Інакше кажучи, мало хто зміг знайти «золоту серединку», «царський шлях». Та й зразка православний журналіст не мав, бо за час атеїстичного періоду було втрачено традицію і досвід православної журналістики, до того ж час став іншим, отже, не було з чим порівнювати плоди журналістських трудів. Саме тому поява 10 років тому Інтернет-видання «Православіє в Україні» стала знаковою подією. В редакції об'єдналися молоді православні віруючі, які мали необхідну освіту та почали засновувати нову галузь: православну журналістику. Адже тоді, у 1998, в Інтернет-просторі було лише кілька сторінок православного спрямування. Електронні засоби інформації у православному середовищі були чимось новим і незвіданим, Інтернету боялися, а для молоді альтернативи не було.

Створення потужного православного порталу надало можливість швидкого та якісного поширення інформації, висвітлення новин, різних точок зору, а найголовніше - з'явився ще один шлях для катехизації молоді, бо саме вона, у переважній більшості, користується Інтернетом. Друковані засоби масової інформації отримали ще одне потужне джерело для новин, статей, точок зору та обговорення.

10 років - ювілей, святкування якого свідчить, що справа росте і розвивається. З іншого боку, ми розуміємо, що наступає новий період становлення, який вимагає перегляду і оцінки зробленого.

Сьогодні з упевненістю можна сказати, що за 10 років проект спричинився до виховання молодого покоління, став невід'ємною частиною інформаційного простору, який до того ж є потужнім стимулом до активізації праці, сприяє більш ефективному аналізу і глибинному осмисленню процесів у церковному і громадському житті. Редакція намагається знайти відповіді на виклики сьогодення, розкрити таємниці минулого. Проект «не тліє, а горить» і запалює вогонь у душах людей. Він «добрий», без образ і звинувачень, у ньому гострі кути згладжуються християнською любов'ю. Думаю, розпочату справу треба розвивати, долучати до неї молодих, кмітливих, освічених, розумних людей, готувати, вчити наступників, які повинні далі нести накопичений досвід. Для цього необхідно нам, регіональним представникам, частіше зустрічатися, спілкуватися, аналізувати, пропонувати...

Дуже хочеться побажати редакції порталу «Православіє в Україні» та усім, хто дотичний до цього проекту, здоров'я, допомоги Божої у творчості, натхнення, успіхів, духовної радості у Господі. Зі святом, з нашим ювілеєм!

 

Вікторія Сидорова

Чернігівська єпархія

Як редактор єпархіальної газети та кореспондент цього сайту, я побувала майже в усіх монастирях Чернігівщини, розповідала читачам про життя їхніх насельників, про відродження святинь, багато писала про храми - пам'ятки історії та духовної культури нашого міста і області, про видатних релігійних діячів, про життя на парафіях, про церковні новини, молодіжне служіння. Ці матеріали охоче публікують і світські видання, зокрема: газети «Гарт», «Сім днів», «Чернігівський тиждень», «Деснянська правда», «Чернігівські відомості», «Сімейна газета»; Інтернет-видання «Високий Вал», «Чернігівський монітор»; всеукраїнський журнал «Губернія».

Мабуть, найцікавіші «живі» матеріали привозяться саме з поїздок. Але найбільше мені запам'яталися зустрічі з духовними чадами преподобного Лаврентія, якого уже немає нині з нами.

Я ще застала в живих одного з найстарших на той момент священиків нашої єпархії - отця Іоанна Пращура, який служив у селі Ульянівка Чернігівського району. Вразили надзвичайно ясні, чисті, як джерела, очі батюшки та велика сила любові, що її він буквально випромінював. Отець Іоанн був дуже слабкий, ледве ходив, але не пропускав жодної недільної та святкової служби. Пояснював, що йому Господь і Божа Матір дають сили дійти до храму та служити. Майже до останніх років життя батюшка власноруч обробляв город, подаючи парафіянам приклад справжньої працелюбності.

Мені пощастило також познайомитися з матінкою Амвросією (Іваненко) - ігуменею Єлецького Свято-Успенського монастиря. Зовні дуже серйозна та навіть сувора, вона теж була сповнена любові до людей, доброти. Запам'яталася фраза, яку вона сказала у відповідь на моє запитання: «Люди йдуть у монастир не від великого лиха (такі приходять, але не залишаються), а від великої любові!»

Я рада, що можу поділитися із читачами тим, що мені вдалося побачити та пізнати.

 

Катерина Громова

Донецька єпархія

Що стосується мого бачення сьогодення та майбутнього православної журналістики, то вони є не дуже райдужними. Із власного досвіду знаю, що православних авторів сьогодні вкрай мало. І в мирській журналістиці не так вже й багато талановитих людей, а так, щоби хист поєднувався із воцерковленістю - це взагалі рідкість. Я знаю деяких світських журналістів, які пишуть на православну тематику, але результат їхньої роботи засмучує. Якщо людина є далекою від Церкви, то навіть за великого бажання вона не зможе грамотно писати про віру - таких прикладів маю безліч.

Як із цієї ситуації вийти? Чесно кажучи, не знаю. Якось треба, нехай повільно, але впевнено, рухатися, звичайно, вкладати кошти, розвивати православні ЗМІ. А поки почуваєш себе, як у приказці: «І один у полі воїн...» Тому й перевантаження значне. Сумно, що в наслідок постійних перегонів часом страждає якість матеріалів. Але по-іншому в сьогоднішніх реаліях не виходить. Піти з роботи не можна - жити треба.

Є в мене, щоправда, помічник, теж наш парафіянин - Володимир Третьяков. Він часто виручає мене у процесі підготовки матеріалів. Якщо треба, їде, фотографує. На таких ентузіастах, як він, усе тримається. Православні журналісти потребують серйозної допомоги. Якщо ми не завоюємо інформаційний простір, його заповнять псевдо-місіонери або світська преса, яка найчастіше спотворює відомості про Церкву або зовсім замовчує церковне життя. У цьому зв'язку ще раз хочу подякувати вашому сайту. Ви одні з небагатьох, хто дійсно чимало робить для розвитку православної журналістики. Спаси вас Господи!

 

Ангеліна Несен

Кіровоградська єпархія

На жаль, духовне життя у нашому краї є не дуже насиченим, тому все, що відбувається, залишає яскраві враження. Дуже зворушливою була зустріч кіровоградцями ікони Божої Матері «Призри на смирення» зі Свято-Введенського чоловічого монастиря. Коли образ Богородиці, прикрашений гірляндами квітів, несли під час хресного ходу центральною вулицею міста, люди плакали, ставали на коліна, навіть малеча, побачивши ікону, хрестилася.

Неможливо забути поїздки до Знаменського дому-інтернату для дітей-інвалідів. Я там буваю на всі двонадесяті свята з Кіровоградською регіональною громадською організацією  «Православна просвіта», яка взяла під свою опіку цих хлопців та дівчат. Таких закладів для малят зі складними патологіями в Україні є лише декілька. Кожну поїздку нас супроводжує священик. Ви б бачили, як ці діти нас зустрічають! Коли ми заходимо до палати з гостинцями - більшість із них є лежачими, лише деякі можуть повзати та ходити, - одні радісно кричать: «Батюшка, наш батюшка приїхав», - простягають рученята. Інші просять помазати їхнім святим єлеєм та окропити святою водою. І священик трепетно та з батьківською любов'ю підходить до кожної дитини, а медперсонал дитбудинку благословляє на подальшу роботу на їхній нелегкій ниві. Такі зустрічі, коли сльози підступають до горла, я завжди намагаюся висвітлювати у ЗМІ, щоб пробуджувати у людях співчуття та любов до ближніх, учити милосердю.

Православної журналістики, я вважаю, потрібно навчатися у вузах. Духовне життя людей - це дуже тонка матерія. Мені здається, що цією справою може займатися не кожен журналіст, а тільки той, хто щиро любить свою віру та хоче відродити силу православ'я.



 
 
   
Священик Володимир Плисюк

Священик Володимир Плисюк
Священик Олег Какаций

Священик Олег Какаций
Протодиякон Анатолій Беденко

Протодиякон Анатолій Беденко