БІЛА ЦЕРКВА. Триває протистояння довкола Свято-Михайлівського храму села Карапищі | Православіє в Україні :: Інтернет-видання УПЦ

           
УКР РУС  


 Головна > Українські новини > По єпархіях > Білоцерківська  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 57 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України милосердя Католицька Церква забобони УГКЦ Президент Віктор Ющенко секти Церква і медицина церква і суспільство церква та політика УПЦ КП Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра Церква і політика Вселенський Патріархат шляхи єднання Патріарх Алексій II українська християнська культура церковна журналістика педагогіка конфлікти іконопис комуністи та Церква краєзнавство Голодомор Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність Церква і влада діаспора вибори Мазепа молодь автокефалія постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні Археологія та реставрація Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






БІЛА ЦЕРКВА. Триває протистояння довкола Свято-Михайлівського храму села Карапищі

  03 December 2008



У п'ятницю, 28 листопада розпочався Різдвяний піст, тож наступної неділі в храмах панувала особлива благоговійна тиша і зосереджена молитва. Та зовсім іншою була атмосфера у Свято-Михайлівській церкві села Карапищі Миронівського району. Не давав спокою вірянам конфлікт, що перейшов у відверте протистояння між настоятелем храму отцем Стефаном та колишнім керівником СТОВ «Карапиші» Анатолієм Степановичем Даниленком, ( спонсором будівництва церкви) що розпочався ще у серпні, а залагодити його не вдалося і дотепер.

На свято мучеників Маккавеїв на ворота церкви повісили замок та викликали охоронців, наказавши не пускати батюшку до церкви (чим завинив священик перед благодійником, достеменно не відомо) того дня віруючі потрапили у храм, відбивши засови.

Чи то образа на односельців, чи нова політична та релігійна ситуація в країні вплинули на погляди Анатолія Степановича, відомо лише йому, та тільки іншого разу вирішив він відібрати у «невдячних» одновірців храм, у якому вони молилися 14 років та ініціювати передачу церкви новоствореній релігійній громаді УПЦ Київського Патріархату. Передачу храму, а з погляду вірян села Карапиші, - його захоплення, призначили на 30 листопада, першу неділю посту. Запросили високих гостей з Києва (серед них віруючі впізнали настоятеля Володимирського собору), а для підкріплення привезли семінаристів та студентів. Побачивши таку юрбу непроханих гостей, парафіяни Свято-Михайлівської церкви разом зі своїми священиками зачинилися в храмі. Під час Літургії присутні на службі відчули специфічний запах газу, яким сподівалися «викурити» парафіян з храму їх опоненти. Аби літні люди не почали непритомніти, священик дозволив вибити кілька шибок у храмі, щоб забезпечити доступ свіжого повітря. Коли «гості» взялися ламати церковні двері, господарі використали єдину доступну їм на той час «хімічну зброю» - порошковий вогнегасник. Суміш пилу і піску зупинила атакуючих і в прямому розумінні пригасила розпал емоцій.

Тимчасовому примиренню сторін посприяли присутність правоохоронців та приїзд священиків та віруючих із сусідніх сіл та Білої Церкви, які прибули, щойно почули про намір захвату храму.

Розгляд спірного питання було перенесено на десяту ранку наступного дня. З моменту спроби захоплення, у храмі і вдень і вночі не припинялися молитви.

Зустріч конфліктуючих сторін відбулася у кабінеті сільського голови Даниленка Олександра Юрійовича. Інтереси Свято-Михайлівської парафії представляв благочинний Миронівського благочиння протоієрей Андрій, інтереси новоствореної релігійної громади УПЦ КП - голова церковної ради Журба Василь Іванович та представник КСП «Карапиші» Кирилюк Олексій Миколайович. У погоджувальній раді також взяли участь голова Миронівської райради Бондаренко Михайло Григорович, сільський голова Даниленко Олександр Юрійович, голова адміністративної комісії при виконкомі сільської ради Сосюра Микола Вікторович та начальник міліції Миронівського району Марченко Микола Григорович.

Обидві сторони представили на розгляд наявні у них документи на підтвердження своїх претензій на володіння церковною спорудою. Як з'ясувалося, конфлікт, що виник між релігійними громадами і в юридичному аспекті вирішити буде непросто, бо документів на право власності  немає в жодної зі сторін, немає його навіть у КСП «Карапиші», що вважає себе власником будівлі. На підтвердження права на власність церковною спорудою представник підприємства пред'явив документ, що свідчить тільки про те, що будівля знаходилася на балансі цього господарства (що, як відомо, не тотожно праву власності). Свято-Михайлівська парафія зі свого боку, представила наданий їй документ про дозвіл на оформлення права оренди земельної ділянки під згадану споруду, прийнятий 26 сесією сільської ради у квітні 2006 року. Новостворена релігійна громада надала документ за підписом С.В.Синявського (голови ліквідаційної комісії КСП «Карапиші») про надання оренди церковної споруди саме їм. Та з приводу цього паперу в учасників зібрання постало питання: чи уповноважений С.В.Синявський одноосібно виносити рішення від імені колективного господарства, адже перераховувало кошти на зведення храму колективне господарство, тож логічно припустити, що колективним повинно бути й рішення про долю цієї церкви. Спірним є і питання про належність церковної споруди  саме КСП «Карапиші», оскільки підприємство зареєстроване пізніше, ніж розпочалося будівництво храму, а документів що підтверджують передачу на баланс цього господарства церковної споруди попередниками також немає.

Навіть необізнаній у юридичних тонкощах людині зрозуміло, що за 14 років у постійно діючої громади з'явилося й інше майно, окрім власне храмової будівлі, придбане на пожертви прихожан - як бути з ним?

Під час цієї розмови постало більше питань, ніж знайшлося відповідей.

І стосувалися вони не лише юридичних, але й морально-етичних проблем. Чи є припустимим відібрати у селян церкву, яку вони 14 років вважали своєю, у будівництві якої брали безпосередню участь і працею і коштами?! Чи можуть врешті пожертви на будівництво храму (які споконвіку вважаються християнами безкорисливим внеском во славу Божу та задля спасіння душі) з часом стати підставою на володіння храмом?! І можливо морального боку «переосвячувати» храм, висвячений Митрополитом Київським і всієї України Володимиром?! І чи захочуть цього «переосвячення», тобто переходу до іншої конфесії, віруючі жителі села?!

Допоки велися переговори, жителі села, православні віруючі та священство Білоцерківської єпархії молилися, аби Господь та Сили Небесні допомогли людям віднайти мирне і справедливе вирішення конфлікту. До мирного вирішення спірних питань закликав обидві сторони під час переговорів голова Миронівської райради Бондаренко М.Г. Юридичні питання, як і годиться, потрібно вирішувати у суді. Тримати ситуацію під контролем правоохоронних органів обіцяв начальник міліції Миронівського району Марченко М.Г.

А вирішувати моральні питання прийдеться самотужки і єдині порадники в цьому власна совість і Євангельські заповіді - саме час пригадати їх у піст. На завершення хочу лише нагадати відому істину кожен: "Православний храм - це дім Божий".

Галина Бойко, Біла Церква

Автор: Галина Бойко