УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 68 відвідувачів

Теги
автокефалія комуністи та Церква монастирі та храми України церковна журналістика розкол в Україні Доброчинність церква та політика Вселенський Патріархат постать у Церкві секти Церква і влада Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко діаспора УПЦ КП молодь церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка Мазепа конфлікти Церква і політика забобони Голодомор Ющенко іконопис УГКЦ Католицька Церква Церква і медицина краєзнавство милосердя вибори Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






ДНІПРОПЕТРОВСЬК. Другий кафедральний храм міста відзначив престольне свято

19 серпня, коли вся повнота Святої Церкви святкувала Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, другий кафедральний собор Дніпропетровська - один з шедеврів російської архітектури з нелегкою долею - відзначив свій престольний день. На запрошення настоятеля собору протоієрея Ярослава Денеки урочистості очолив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. Владика у співслужінні соборного кліру звершив Божественну літургію, за якою хіротонісав у сан священика випускника Білгородської духовної семінарії диякона Євгенія Деміна й нагородив його першою священицькою нагородою - набедреником. Після закінчення молебного співу архіпастир прочитав молитву на освячення плодів і під час хресного ходу окропив приношення віруючих - виноград, яблука, груші й інші плоди.

Понад двісті років минуло відтоді, як Катерина II урочисто заклала на місці собору перший камінь. І лише через 48 років, 1835 року, Преображенський кафедральний собор - один з видатних архітектурних пам'яток Російської імперії - був остаточно добудований. Катеринославська єпархія, центром якої був Преображенський собор, протягнулася від Вінницької області до північних районів Херсонської, Миколаївської і Ростовської. Напевно, тому після 17-го року святині довелося натерпітися за всі церкви сусідніх повітів. Будучи вже закритим, як тоді говорилося, «за пропозицією трудящих», Преображенський собор потрапив у чорний список генерального плану розвитку міста.

«За цим генеральним планом Преображенський собор мали зруйнувати, - розповідає старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького Алла Москалець. - І на його місці мав постати грандіозний пам'ятник вождю світового пролетаріату. Звичайно, ця інформація до широкого кола не доходила. Проте вона розповсюджувалася в середовищі людей творчих і людей науки. І Дмитро Іванович Яворницький, на той момент директор Історичного музею, звичайно, знав про це. Як врятувати храм? І Дмитро Іванович розробив план - перетворити його на музейну будівлю».

«Музей атеїзму» - таке словосполучення виявилося надійним щитом для врятування святині. Цей музей став першим у країні, але його назву науковці ніколи не вимовляли вголос. Не дивлячись на розгул атеїзму, Яворницькому вдалося зберегти все, що знаходилося всередині храму. Саме під виглядом музейного експоната залишився цілим і на колишньому місці унікальний іконостас Преображенського собору, хоча зовні будівля вже позбулася колишньої краси й величі. Прийшов наказ розібрати куполи і шпиль дзвіниці, як предмети, ідеологічно шкідливі для народу. Лише чотирьохсотпудовий дзвін віруючі встигли закопати за огорожею церкви. Під виглядом музею храм зустрів і провів Велику Вітчизняну війну. У 41-ому році, з дозволу німецько-фашистських окупантів, тут на певний час відновилися богослужіння. Але це виявилося тільки миттю благодаті перед післявоєнним вандалізмом.

«В огорожі Преображенського собору, - сумує Алла Москалець, - було спалено практично все, що знаходилося всередині: ікони, начиння. А головне, був спалений унікальний іконостас. Тоді ж зникають відомості про великий чотирьохсотпудовий дзвін. Ну а сам собор був перетворений на склад паперу видавництва «Зірка».

Складно уявити, що колись, за велінням князя Г.Потьомкіна, ця споруда мала стати грандіозною і перевершити висотою на цілий аршин собор святого Петра в Римі. Грабіжники й вогонь перекреслили колишній вигляд Преображенського собору. Про нього нагадували тільки фрески. Та й ті згодом забілили на честь другого відкриття антирелігійного музею. За весь час свого існування собор став справжнім дзеркалом історії. На його будівництві відобразилися особливості часів правління кількох поколінь. Під час війни у стінах храму лунали молитви, а в мирний час експонувалися кам'яні ідоли та давньоєгипетська мумія. Щоправда, все це кануло в лету, а православна святиня залишилася.

«Що цікаво, - говорить Алла Москалець, - перше богослужіння в цьому соборі відбулося ще до офіційного передання його православним. Це сталося в 1989 році за наполяганням співробітників Історичного музею. Ще висів маятник Фуко, ще не було тут жодної ікони, але вже відбулася перша служба».

21 січня 1992 року храм офіційно передано Українській Православній Церкві. Розпочалася робота з відновлення його історичної первозданності. Тепер у соборі щодня проводяться богослужіння, а щоб послухати співи у виконанні найкращого церковного хору Дніпропетровської єпархії, люди приїздять сюди здалеку. Тіні минулого пішли зі сповіддю перших парафіян і першим причастям дітей, а куполи храму знову виблискують під сонцем. Життя триває.

Диякон Георгій Скубак і Тетяна Рудіна,

програма «Седмиця» Дніпропетровськ